Постанова № 63270839, 01.12.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/13736/16-а

Провадження № 2-а/127/502/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2016 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Луценко Л.В.,

при секретарі Завадюк О.І.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Павич О.С.,

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду в місті Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача УПФ України у м. Вінниці про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, мотивуючи свої вимоги тим, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та вкладкою до посвідчення НОМЕР_2, виданих Вінницькою обласною державною адміністрацією 17.06.1997 року та 23.07.2009 року відповідно. Внаслідок захворювань, пов'язаних з наслідками Чорнобильської катастрофи, Вінницькою обласною МСЕК позивачу встановлено 3 групу інвалідності, що підтверджується медичною довідкою серії АВ №001843 від 24.12.2007 року. Позивач перебуває на пенсійному обліку в УПФ України у м. Вінниці, де згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу нараховується та виплачується основна та додаткова пенсії.

На звернення позивача до відповідача про перерахунок та приведення пенсії у відповідність до розмірів, встановлених статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідач відмовив у здійсненні перерахунку пенсії позивача, ігноруючи рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, та продовжує нараховувати та виплачувати пенсію позивачу у значно нижчому розмірі у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян».

А тому, вищевикладені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом, в якому просив визнати дії відповідача протиправними, зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу відповідно до статті 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи та виплачувати основну державну пенсію у розмірі не нижчому шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, застосувавши при цьому розмір мінімальної пенсії за віком, передбаченої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року та з 01.01.2016 року з урахуванням виплачених сум, поновивши позивачу пропущений з поважних причин процесуальний строк звернення до адміністративного суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року, а також стягнути з відповідача на користь позивача 20 000 грн. моральної шкоди.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд останні задовольнити з підстав, зазначених у позові. Разом з тим, просив суд під час винесення постанови вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу саме з 01.11.2011 року, оскільки з 01.11.2011 року позивачу було припинено нарахування та виплату пенсії у відповідному розмірі.

Представник відповідача за довіреністю Павич О.С. позовні вимоги не визнала та просила в задоволенні останніх відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог та заперечень відповідача, оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні достовірно встановлено та сторонами не оспорюється, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та вкладкою до посвідчення НОМЕР_2, виданих Вінницькою обласною державною адміністрацією 17.06.1997 року та 23.07.2009 року відповідно. Внаслідок захворювань, пов'язаних з наслідками Чорнобильської катастрофи, Вінницькою обласною МСЕК позивачу встановлено 3 групу інвалідності, що підтверджується медичною довідкою серії АВ №001843 від 24.12.2007 року. Позивач перебуває на пенсійному обліку в УПФ України у м. Вінниці, де згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу нараховується та виплачується основна та додаткова пенсії.

Відповідно до ст.49 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після, виникнення права на державну пенсію.

Згідно ст.50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до постраждалих першої категорії, що є інвалідами III групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Частиною 4 статті 54 вказаного Закону встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів III групи щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

Однак, суд звертає увагу, що 19.06.2011 року набув чинності Закон України від 14.06.2011 року №3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний Бюджет України на 2011 рік», яким передбачено, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

На виконання вимог вищезазначеного закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 06.07.2011 року №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23.07.2011 року.

Тому, внаслідок цього, починаючи з 23.07.2011 року порядок обчислення підвищень до основної та додаткової пенсій, передбачених Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» здійснюється відповідно до Постанови Кабінету України від 06.07.2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету».

Аналогічні положення були передбачені в законах України «Про Державний бюджет України» на 2012 рік та 2013 рік.

Тобто у 2012-2013 роках норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на відповідний рік.

Відповідно до ч.3 ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначено законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст.54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Проте, починаючи з 01.01.2014 року Закон України «Про державний бюджет України на 2014 рік» в редакції від 16.01.2014 року не містив жодної норми, яка б обмежувала у 2014 року пряме застосування Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема статті 50, 54 даного Закону, якими визначено перерахунок пенсії.

При аналізі норм чинного законодавств, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин встановлено, що лише 01.07.2014 року Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» були внесені зміни до Закону України «Про Державний бюджет на 2014 рік» й Прикінцеві положення цього Закону доповнено п.6-7, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22,23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Приймаючи до уваги, що Закон України «Про внесення змін до закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014 року №1622-VII опубліковано в газеті «Голос України» 02.08.2014 року №146, отже він набрав чинності 03.08.2014 року.

Із аналізу вказаних норм вбачається, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України з 03.08.2014 року.

З огляду на зазначене та виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року включно застосуванню підлягали норми статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України №1381 від 28.12.2011 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року, тобто до набрання чинності Законом України від 31.07.2014 року №1622-VII «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було передбачено обмежень щодо застосування ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Що ж стосується думок та тверджень представника позивача в судовому засіданні, що Законом України «Про державний бюджет України на 2016 рік» не надано право Кабінету Міністрів України визначати конкретні розміри пенсійних виплат ліквідаторам наслідків аварії на ЧАЕС, як на підставу про задоволення позовних вимог за період з 01.01.2016 року, то суд не погоджується з останніми, оскільки відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року №76-VIII, що набрав чинності з 01.01.2015 року, внесено зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема до статтей 50, 54 вказаного Закону. Відповідно до змісту яких з 01.01.2015 року отримало своє чітке нормативно-правове регулювання визначення розмірів пенсій ліквідаторам наслідків аварії на ЧАЕС, яке віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України. На реалізацію даних положень діє постанова Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011 року «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої і визначається розмір пенсії позивача на даний час.

Тому, враховуючи вищезазначене, позовні вимоги позивача щодо захисту його порушених прав підлягають частковому задоволенню за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року.

Що ж стосується позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінює у 20 000 грн., суд вважає за можливе зазначити наступне.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 1167 ЦК України визначає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Так, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'ям або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином, до загальних підстав відповідальності, встановлених ст.1167 ЦК України, для покладення відповідальності на заподіювача моральної (немайнової) шкоди, відповідно, необхідна сукупність чотирьох умов, а саме: наявність шкоди; протиправність дій заподіювача; причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою; вина в заподіянні шкоди.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви (ч.1 п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Однак, позивачем вищезазначених вимог не дотримано. Також, не зрозуміло з чого виходив позивач, визначаючи розмір шкоди, оцінюючи душевні страждання та чи останні були в дійсності насправді, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Разом з тим, відповідно до вимог статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача в частині поновлення та виплати пенсії з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню, а строк звернення до суду з позовом за захистом прав, свобод та інтересів підлягає поновленню. Разом з тим, суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог позивача, як на тому наполягав представник позивача в судовому засіданні, та поновленню виплати пенсії позивачу з 01.11.2011 року.

Частиною 1 ст.267 КАС України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В призмі наведеної правової норми суд вважає за можливе зобов'язати УПФ України у м. Вінниці подати у місячний строк з дня набрання постановою суду законної сили звіт про виконання судового рішення.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, та в силу ст.94 КАС України суд вважає за можливе стягнути з Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці за рахунок його бюджетних асигнувань 183 грн. 73 коп. судового збору в дохід держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.19, 46, 95 Конституції України, ст.ст. 49, 50, 54, 62, 63, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011 року «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст.4, 22, 23, 50, 87, 116 БК України, ст.ст.23, 1167 ЦК України, ст.ст. 2, 6, 18, 41, 122, 159-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_3пропущений з поважних причин процесуальний строк звернення до адміністративного суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року.

Визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці у перерахунку пенсії ОСОБА_3 у відповідності до статтей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_3 відповідно до статтей 49, 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, інваліду ІІІ групи у розмірі державної пенсії не нижче шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з врахуванням статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року з урахуванням виплачених сум.

У відповідності до частини 1 статті 267 КАС України зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці подати у місячний строк з дня набрання постановою суду законної сили звіт про виконання судового рішення.

В іншій частині задоволення позову - відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Вінницький міський суд Вінницької області. У разі, якщо судом було проголошено лише вступну та резолютивну частини, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя: