Ухвала суду № 63267893, 07.12.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2375/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 27 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 02 вересня 2016 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду з даним позовом, яким просило стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором №11072965000 від 08.11.2006 в розмірі 43660,71 дол. США, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів в розмірі 36118,44 грн. та судові витрати. В обґрунтування вказано на те, що відповідачка, як позичальник, не виконала належним чином свої зобовязання по кредитному договору внаслідок чого у неї утворилася заборгованість про стягнення якої разом з нарахованими згідно умов договору санкціями банк порушує питання в даній справі. Також позивачем вказано, що кредитний договір №11072965000 від 08.11.2006 після укладення до нього додаткової угоди від 30.01.2009 в інформаційній базі банку обліковувався як угода №11072965002 від 03.02.2009. Присвоєння нового номеру кредитній угоді повязано з реструктуризацією графіку погашення кредиту.

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 02.09.2016 позовні вимоги у справі задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які зявилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав та мотивів.

Повністю задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконала перед банком належним чином свої зобовязання за кредитним договором, внаслідок чого у неї виникла кредитна заборгованість, яку належить стягнути на користь банку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду та вважає, що встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалив у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не вбачає, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що 08.11.2006 між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», як банком, та відповідачкою ОСОБА_6, як позичальником, укладено договір про надання споживчого кредиту №11072965000, за яким банк надав відповідачці кредит в розмірі 45500,00 дол. США для особистих потреб, а саме на іпотечний кредит, зі строком повернення до 07.11.2027 (п.1.1, п.1.2.2 та п.1.4 кредитного договору відповідно) на наступних умовах: процентна ставка за користування кредитом складає 10,8% річних (п.1.3.1); кредит надається шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок позичальника №26206031079900, що відкритий в банку (п.1.5); повернення кредитних коштів має відбуватись в повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (п.1.2.2); нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом «факт/360», при цьому проценти нараховуються на суму кредиту, що фактично надані банком позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність банку (п.1.3.3);за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобовязань, передбачених цим договором, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити пеню: - в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, якщо сума також заборгованості виражена у гривнях; - в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума заборгованості виражена в іноземній валюті; - пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості за методом «факт/360» (для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно 360 днів у році) (п.7.1).

08.11.2006 відповідачці надано кредитні кошти в сумі 45500,00 дол. США, шляхом зарахування на її особовий банківський рахунок, що підтверджується відповідною випискою та не оспорюється сторонами.

У подальшому 30.01.2009 між сторонами кредитного договору укладено додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту №11072965000 від 08.11.2006, за умовами якої сторони домовились про зміну кінцевого терміну повернення кредиту та порядку погашення кредитних зобовязань (графіку та суми щомісячних платежів). Так сторони передбачили, що позичальник зобовязується повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом ануїтетних платежів в розмірі 386,00 дол. США відповідно до нового графіку погашення кредиту з поверненням кредиту не пізніше 07.11.2037. Оригінал нового графіку погашення кредиту відповідачка отримала під розписку 03.02.2009.

Починаючи з лютого 2015 року відповідачка припинила здійснення платежів по кредитному договору, чим порушила умови кредитного договору та допустила прострочення повернення кредитних коштів. У зв'язку з простроченням виконання відповідачкою своїх зобовязань за кредитним договором у неї перед банком виникла заборгованість, яка згідно наданого позивачем розрахунку станом на 06.05.2016 складає 43660,71дол. (за тілом кредиту 38433,12 дол., по процентах 5227,59 дол.) та 36118,44 грн. (пеня за прострочення погашення кредиту 3861,68 грн., пеня за прострочення сплати процентів 32256,76 грн.).

07.12.2015 позивачем направлено відповідачці вимогу про дострокове погашення усієї заборгованості за кредитним договором протягом 31 календарного дня з дня отримання цієї вимоги. Відповідачка отримала вимогу позивача 09.12.2015.

Вказані фактичні обставини у справі не оспорюються.

До цього часу позичальник свої зобовязання за кредитним договором належним чином не виконала кредитну заборгованість перед банком не погасила.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; ч.2 ст.1054 та ч.2 ст.1050 ЦК України - наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до положень ст.ст.525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобовязання є недопустимою. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

На підставі вищевикладених фактичних обставин справи та норм законодавства колегія суддів приходить до висновку про те, що з відповідачки, як позичальника, на користь банку слід стягнути кредитну заборгованість (по тілу кредиту та відсотках за користування кредитом) та нараховану згідно умов кредитного договору пеню, оскільки позичальник, в порушення взятих на себе зобовязань, у встановлених договором порядку та строки кредитні кошти банку не повернула.

Указане свідчить про правильність відповідних висновків суду першої інстанції.

При цьому колегія суддів відхиляє апеляційні доводи про те, що суд не врахував, що кредитні кошти надавалися позивачці за кредитним договором №11072965000 від 08.11.2006 у сумі 45500,00 доларів США, а заборгованість нараховується за договором №11072965002 від 03.02.2009 у сумі 40978,00 доларів США, оскільки з матеріалів справи вбачається, що підставою виникнення боргу у відповідачки перед банком є саме кредитний договір від 08.11.2006 за умовами якого їй надавалися кредитні кошти.

Додатковий угода між сторонами від 30.01.2009 року є невідємною частиною договору від 08.11.2006 року, а іншим не самостійним кредитним договором, що відповідає п.4 цієї угоди. Умовами п. 3 зазначеної Додаткової угоди передбачено, що сторони підтвердили те, що інші умови основного Договору, які не суперечать Додатковій угоді, залишаються без змін і сторони підтверджують свої зобовязання по них.

Колегія суддів враховує, що у розрахунках позивача зазначено про те, що заборгованість розраховано за кредитним договором №11072965000 від 08.11.2006, а 03.02.2009 цей кредит реструктуризовано в кредит №11072965002.

Також між сторонами справи наразі відсутні правовідносини з приводу одержання відповідачкою у ПАТ «УкрСиббанк» іншого кредиту ніж той, що ґрунтується на договорі від 08.11.2006.

З пояснень представника банку вбачається, що початковий кредитний договір від 08.11.2006 у звязку з укладенням між його сторонами додаткової угоди №1 від 30.01.2009, якою, зокрема, затверджений новий графік погашення кредиту відповідачкою, що починається 03.02.2009, в інформаційній базі банку отримав новий номер 11072965002 та дату 03.02.2009.

Відсутність примірника кредитного договору №11072965002 від 03.02.2009 у матеріалах справи, про що вказує апелянт, не спростовує наявності у позичальника перед банком кредитної заборгованості у сумі, встановленій судом, адже позовні вимоги банку ґрунтуються саме на положеннях кредитного договору від 08.11.2006 з урахуванням додаткової угоди до нього від 30.01.2009, на які вказує банк у позовній заяві та які наявні у матеріалах справи, отже вказівка у математичних розрахунках банку на інший номер договору не свідчить про те, що позовні вимоги банку не мають під собою фактичного підґрунтя, що, на думку колегії суддів, спростовує апеляційні доводи про протилежне.

Колегія суддів оцінює критично апеляційні доводи про те, що сторонами кредитного договору у додатковій угоді не змінювалася його назва, дата укладення та сума кредиту, адже правовідносини, встановлені судом у справі, ґрунтуються на кредитному договорі, який фактично укладався між сторонами та на підставі якого позичальником отримано кредитні кошти, а не на договорі, який має інші реквізити, вказані у математичних розрахунках банку. Таким чином рішення суду першої інстанції ґрунтується на матеріалах справи, що підтверджують наявні між її сторонами правовідносини, які суд вірно встановив, а не лише на внутрішньобанківських відомостях щодо правовідносин з позичальником ОСОБА_6 за відповідним кредитним договором після його реструктуризації, про що вказує апелянт.

Вищевказане спростовує також посилання апелянта на недоведеність твердження представника банку про внутрішньобанківську зміну реквізитів кредитного договору, адже рішення суду ґрунтується на доказах, наявних у матеріалах справи, які обґрунтовують правовідносини, що виникли між сторонами справи з кредитного договору від 08.11.2006, а не на тому, як саме такі правовідносини обліковуються банком.

Апеляційні доводи про те, що НБУ у листі від 15.07.2016 №20-0004/59216 вказав, що відповідачка станом на 14.07.2016 взагалі не має заборгованості перед банком по договору №11072965000 від 08.11.2006, а має лише прострочену заборгованість по угоді від 03.02.2009 року, стягнення якої не є предметом позовних вимог у даній справі, не свідчить про помилковість висновків суду, оскільки судом першої інстанції достовірно встановлено, що факт внутрішнього обліку банком зобовязань між сторонами за реєстраційним номером додаткової угоди від 03.02.2009 року не свідчить про відсутність у ОСОБА_6 боргу перед позивачем, зокрема, шляхом повного і належного виконання усіх взятих на себе зобовязань по кредитному договору від 08.11.2006 по поверненню усієї суми кредиту та процентів за користування кредитними коштами.

Тут слід врахувати, що згідно вимог ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З аналізу змісту зобовязань позичальника перед банком щодо повернення суми кредиту (які регламентовано п.1.1. кредитного договору та ч.1 ст.1054 ЦК України) вбачається, що вони полягають у переданні банку у власність коштів. Отже така обставина має підтверджуватися первинними бухгалтерськими (розрахунковими) документами про сплату коштів, а не відомостями із інформаційних систем, які, поміж іншого, залежать від правильності передання та формування за певними критеріями (наприклад, номер кредитного договору) інформації субєктами, які нею володіють.

Колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційні доводи про те, що суд першої інстанції невірно відмовив у призначенні у справі судової економічної експертизи для визначення розміру кредитної заборгованості відповідачки, оскільки для встановлення таких обставин не є необхідним застосування спеціальних знань експерта, що у розумінні вимог ч.1 ст.143 ЦПК України є єдиною та імперативною підставою для призначення судової експертизи.

Так для вирішення по суті позовних вимог у даній справі про стягнення кредитної заборгованості необхідне встановлення фактів наявності такої заборгованості та її розмір. Іншими словами необхідно встановити скільки коштів та коли мав сплачувати позичальник банку за умовами кредитного договору. Такі дані встановлюються шляхом вивчення умов договору, співставлення їх з відповідними нормами законодавства, які врегульовують правовідносини у даній сфері, та дослідженням документів, що підтверджують сплату позичальником кошів по договору.

Колегія суддів відхиляє апеляційні доводи з посиланням на різні суми здійсненого погашення кредиту позичальником, які вказуються позивачем та які вбачаються з квитанцій про сплату коштів, наявних у позичальника, адже, як вірно встановив суд першої інстанції загальний розмір сплачених відповідачкою згідно наданих квитанцій коштів складає 34966,89 дол. США та 43318,21 грн. Натомість, згідно наданого позивачем розрахунку відповідачкою виконано зобовязання в загальному розмірі 43330,99 дол. США (7066,88 дол. США по тілу кредиту, 36264,11 дол. США процентів за користування кредитом). Отже наданий позивачем розрахунок заборгованості здійснений з урахуванням всіх платежів, зроблених відповідачкою.

Апеляційні доводи про те, що позивач стверджує про сплату позичальником лише 28202,54 доларів США колегія суддів знаходить безпідставними, адже згідно наданого позивачем розрахунку відповідачкою виконано та прийнято кредитором кредитні зобовязання на загальну суму 43330,99 дол. США.

Жодних доказів неврахування позивачем до загальної суми виконаних зобовязань конкретних платежів чи невірного підрахунку банком суми боргу відповідачкою ні суду першої ні апеляційної інстанції не надано.

Колегія суддів відхиляє апеляційної доводи щодо відсутності відомостей про те, за яким курсом позивач зараховував сплачені позичальником у національній валюті кошти на погашення кредиту, оскільки згідно п.10.2.2 кредитного договору у разі списання коштів у валюті, яка відрізняється від валюти кредиту (долари США), береться курс такої валюти на міжбанківському валютному ринку України та/або міжнародному валютному ринку на дату здійснення банком її купівлі/продажу/обміну при списанні коштів.

Провівши прості арифметичні розрахунки сплачених відповідачкою коштів вбачається, що сплачені відповідачкою кошти в розмірі 43 318,21 грн. в рахунок погашення кредиту банк зарахував в доларовому еквіваленті на загальну суму 8 351,32 долари США (43 330,99 дол. загальної суми зарахованих банком коштів на погашення кредиту 34 966,89 дол., сплачених відповідачкою виключно у іноземній валюті = 8 351,32 дол.).

З наданого банком розрахунку заборгованості по кредиту та копій платіжних документів відповідачки, чітко визначається курс валют при зарахуванні коштів банком в рахунок погашення кредиту по кожному з платежів. При цьому, апелянтом ОСОБА_6 не надано жодних належних та допустимих доказів того, що по якомусь з внесених нею платежів у національній валюті банком застосовано невірний та такий, що суперечить умовам договору курс валют при зарахуванні коштів в рахунок погашення кредиту.

Апеляційні доводи відповідачки в обґрунтування необхідності призначення у справі судової економічної експертизи, на думку колегії суддів, можуть бути перевірені судом з урахуванням наявних матеріалів справи без залучення експерта, оскільки стосуються вирішення питань щодо належного дотримання сторонами умов договору та не повязані з оцінкою правомірності здійснення сторонами справи власне економічної діяльності.

Слід врахувати, що розділом ІІІ «Економічна експертиза» Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, в частині завдань, які можуть вирішуватися експертизою документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності; експертизою документів про економічну діяльність підприємств і організацій; експертизою документів фінансово-кредитних операцій (види економічних експертиз) передбачено дослідження питань щодо належного (правомірного) здійснення субєктами економічної діяльності, а не щодо дотримання ними положень правочинів із контрагентами.

Далі, відповідно до положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Дане правило становить принцип диспозитивності цивільного судочинства.

У даному випадку відповідачка не зверталася до суду із вимогами про визнання кредитного договору, укладеного між сторонами у справі, недійсним та ніяким чином не оспорювала цей правочин, виконуючи свої зобовязання за ним протягом тривалого часу.

З цих підстав колегія суддів відхиляє апеляційні доводи про недійсність чи нікчемність кредитного договору, укладеного між сторонами.

Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для скасування рішення суду, яке є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 02 вересня 2016 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня її проголошення.

Головуючий :

Судді :