Рішення № 63262569, 30.11.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді: ОСОБА_1,

суддів Гордійчук С.О., Григоренка М.П.,

секретар судового засідання Шептицька С.С.,

з участю представника ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20 липня 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20 липня 2016 року первісний позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором; у задоволенні вимог первісного позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_4В, відмовлено за їх безпідставністю. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ «Дельта Банк» відмовлено у звязку з його безпідставністю. Вирішено питання про судові витрати.

Вважаючи рішення суду таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без всебічного зясування обставин справи та з невідповідністю їм висновків суду, ПАТ «Дельта Банк» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі доводить, що Банк не ухилявся від надання оригіналу кредитного договору для призначення почеркознавчої експертизи у справі та пояснює, що в ході розгляду справи з пояснень відповідачів встановлено, що поручителю було відомо про укладення позичальником кредитного договору, нею надано згоду на передачу в заставу транспортного засобу, на придбання якого і укладено кредитний договір. Додає, що з 05.10.2015 року і по даний час триває процедура ліквідації Банку, а витребуваний у нього оригінал договору поруки від 15.03.2011р. зберігається по місцю знаходження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації, що власне і зумовило відтермінування у часі надання документів. Стверджує, що висновок суду про ухилення Банку від проведення експертизи безпідставний і базується на припущеннях, що суперечить ч. 4 ст. 60 ЦПК України. Вказує на помилковість визначення судом договору поруки як неукладеного, адже він містить всі істотні умови, передбачені для даного виду договорів. Зазначає, що місцевий суд, відмовивши у задоволенні позовних вимог Банку в повному обсязі, фактично залишив порушене право кредитора незахищеним. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог Банку та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних

______________Справа № 565/890/15-ц Головуючий в суді І інстанції ОСОБА_5

Провадження № 22-ц 787/1948/2016 Суддя-доповідач ОСОБА_1

вимог «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення представника позивача, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Згідно ч. 1, 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Судом встановлено, що 15 березня 2011 року між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 300425023493001, відповідно до положень якого останній на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру отримав кредит в сумі 75 510,00 грн. терміном повернення до 15 березня 2018 року включно, на купівлю автомобіля «ЗАЗ-Форза», 2011 року випуску, зі сплатою процентів за користування кредитом з розрахунку 16 % річних та одноразової комісійної винагороди в розмірі 2,5 % від суми кредиту. Позичальник зобовязався здійснювати погашення кредиту та нарахованих процентів щомісячно до 15 числа кожного місяця ануїтетними платежами в сумі 1 500,00 грн. щомісячно (а.с. 5-12).

На забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_3 за кредитним договором 15 березня 2011 року було укладено договір поруки між ПАТ «Астра Банк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за умовами якого остання взяла на себе обовязок відповідати перед Банком як солідарний боржник за договором кредиту за неналежне виконання його умов (а.с. 16).

Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги від 02 грудня 2013 року, укладеним між ПАТ «Астра Банк» та ПАТ «Дельта Банк», останнє набуло права вимоги за договором кредиту, укладеним із ОСОБА_3 (а.с. 32).

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу невиконання відповідачем ОСОБА_3 умов кредитного договору і, як наслідок, утворення заборгованості.

Звертаючись до суду із позовом, ПАТ «Дельта Банк» визначило заборгованість за договором кредиту станом на 04 червня 2015 року в сумі 114 853,49 грн., куди включено: заборгованість по поверненню тіла кредиту 57 850,51 грн., відсотків 15 919,75 грн., пеня 40 418,81 грн., три відсотки річних у звязку з простроченням повернення тіла кредиту 329,20 грн. та відсотків 335,22 грн. (а.с. 18).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався передбаченим законом обовязком позичальника повернути позикодавцеві отримані за договором кредиту кошти разом з відсотками та сплатою штрафних санкцій, та виходив з того, що у звязку з порушенням останнім своїх зобовязань за договором у Банку виникло право примусового стягнення суми заборгованості, відсотків, плати за обслуговування кредиту та штрафних санкцій, а також взяв до уваги договір поруки, за яким передбачена солідарна відповідальність поручителя і боржника.

Проте колегія суддів з таким висновком суду не може погодитись повністю.

За змістом ст.ст. 1054 і 526 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 3.2.5 кредитного договору передбачено, що у разі несплати або неповної сплати позичальником чергового ануїтетного платежу протягом 30 днів, Банк направляє позичальнику письмове повідомлення про наявність простроченої заборгованості, в якому вказується розмір заборгованості з урахуванням належних до сплати процентів, комісій та штрафних санкцій. Невиконання зобовязання по погашенню простроченої заборгованості в строк до 30 днів дає право банку вимагати дострокового погашення кредиту в повній сумі, нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, штрафів та пені.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

В частині відмови у задоволенні зустрічного позову та в частині стягнення коштів з ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції не оскаржене, а тому, у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України та розяснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" апеляційним судом не перевіряється.

Матеріали справи містять досудову вимогу про сплату заборгованості станом на 28 серпня 2014 року в сумі 16 978,74 грн., котра направлена Банком на адресу ОСОБА_3, ОСОБА_4 15 вересня 2014 року (а.с. 24, 25). Отримання досудової вимоги боржником не заперечується.

Таким чином, Банк у порядку, встановленому п.3.2.5 кредитного договору, скористався правом вимагати дострокового виконання кредитних зобовязань відповідачем ОСОБА_3.

Пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним, кредитор, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов'язання й міг пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Отримавши вимогу банку про дострокове повернення кредитних коштів, боржник її не виконав, а отже, новий строк виконання договірних зобов'язань настав 15 березня 2015 року, а Банк до суду з позовом до поручителя звернувся 06 липня 2015 року, тобто із пропуском передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку, а відтак - на час звернення до суду з позовом строк дії поруки вже припинився.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК Українипорука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобовязань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Строк поруки не є строком позовної давності для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після закінчення цього строку припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Таким чином, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, встановленого сторонами в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія, і поручитель не виконав указані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України в постанові від 24 лютого 2016 року у справі № 6-2239цс15 та у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс16 і згідно вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Виходячи з наведеного, позовна вимога до поручителя ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за договором кредиту була заявлена ПАТ «Дельта Банк» поза межами строку дії договору поруки, який припинив свою дію зі спливом шестимісячного строку після настання строку виконання основного зобовязання, а відтак вона не підлягає до задоволення.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ зясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обовязку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно зясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 з інших підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 309, 313, 316 Цивільного процесуального кодексу України, частиною 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20 липня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 - скасувати.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 - відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий суддя підпис ОСОБА_1

Судді : підпис ОСОБА_6

підпис ОСОБА_7

Копія вірна: суддя-доповідач ОСОБА_1