Ухвала суду № 63257301, 15.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

15.11.2016 № К/800/16528/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуЗвенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2016 у справі №2а/2370/6356/2011 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» доЗвенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 08.02.2013 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби № 0000402301 та № 0000412301 від 29.06.2011.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2016 скасована постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 08.02.2013 та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби від 29.06.2011 №0000402301 та №0000412301.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Катеринопільською об'єднаною державною податковою інспекцією Черкаської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у січні 2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 124/23-017/32580463 від 20.06.2011, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит у декларації з податку на додану вартість січень 2011 року на суму 7603978 грн. та за лютий 2011 року на суму 251547 грн., та відповідно завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за лютий 2011 року на 251547 грн., а також завищено суму заявлену до бюджетного відшкодування на рахунок платника податку у банку в декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року на 7603978 грн.

На підставі акта перевірки Катеринопільською ОДПІ Черкаської області ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000412301 та № 0000402301 від 29.06.2011, якими позивачу зменшено розмір від'ємного значення по податку на додану вартість всього на суму 5580897 грн. та зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 7603978 грн. відповідно.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що наданими до суду документами не підтверджується факт здійснення господарських операцій позивача зі спірними контрагентами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, з чим погоджується судова колегія касаційної інстанції, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Самара Агро-Плюс», ФОП ОСОБА_1, ТОВ «Магнолія-Л», ПП «Інтер-Торгснаб», ТОВ «Юні трейд компані», ТОВ «Шер К», ТОВ КПВ «Граніт», ТОВ «Агротрейд», ПП «Ріст» були укладені угоди в конклюдентній формі щодо поставки зернових культур.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з вищенаведеними суб'єктами господарювання, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, звітами про рух товарно-матеріальних цінностей, накладними на внутрішнє переміщення товару, дорученнями на прийняття товару, журналами реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах, витягами з реєстру середньодобових лабораторних зразків сировини, складськими квитанціями, товарно-транспортними накладними, які містять штамп позивача, кількість та назву зерна, що прийняте, дату прийняття та підпис уповноваженої особи.

Матеріали справі містять докази на підтвердження наявності виробничо-складських приміщень, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про створення умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Апеляційним судом були досліджені усі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також підтвердження реального виконання сторонами господарських операцій за перевіряємий період первинними документами податкового обліку, які відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

В той же час, суд першої інстанції в обґрунтування неправомірності формування податкового кредиту позивачем вказав на наявність актів перевірок контрагентів позивача, не здійснюючи, при цьому, дослідження аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді.

Також, позивачем суду надано додаткові пояснення щодо здійснення перевірки податковим органом за попередній період з 01.07.2009 р. по 31.12.2010 р. по взаємовідносинами з цими ж контрагентами, за наслідками якої приймались податкові повідомлення-рішення, якими здійснено донарахування грошових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток. Внаслідок судового оскарження, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 р., яке залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2012 р. зазначені податкові повідомлення-рішення скасовано як протиправні.

Таким чином, наведені судом першої інстанції обставини, з огляду на правила формування податкового кредиту, регламентовані положеннями Податкового кодексу України не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів або інших доказів, які спростовують такі доводи.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів та робіт з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі по собі правочини, а вчинювані таким платником господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім, оскільки господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає наведеним вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини у справі, а також враховуючи доведення позивачем дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, надання всіх первинних документів, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак апеляційний суд дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Окрім того, апеляційний суд дійшов вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

В розрізі наведеного вище, судова колегія касаційної інстанції вбачає законні підстави погодитись з висновком апеляційного суду про правомірність формування позивачем податкового кредиту, який зроблено з правильною оцінкою усіх доказів в сукупності та обставин у даній справі.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2016 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 КАС України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.О. Бухтіярова О.А.Веденяпін