КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/5000/15 Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
У Х В А Л А
Іменем України
08 грудня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,
при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області - Савенок Олексія Юрійовича на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішеннь, -
В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем на підставі хибних висновків акту перевірки, неправомірно та всупереч норм чинного законодавства України було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, а тому вони є такими, що підлягають скасуванню.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року задоволено вказаний адміністративний позов. Податкові повідомлення рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 07.07.2015 року № 0000952204, від 07.07.2015 року № 0000962204, від 07.07.2015 року № 0007011005 скасовано.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області - Савенок Олексій Юрійович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Також вказаною особою заявлено клопотання про визнання поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції та поновлення даного строку.
Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що вказаний строк пропущено з поважних причин, а тому зазначений строк підлягає поновленню.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивача.
За результатами вказаної перевірки відповідачем складено Акт перевірки, за змістом якого перевіркою було встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік на суму 12671606 грн.; п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 14079563 грн.; абзацу б) п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, пункту 3.2, пункту 3.3 Порядку заповнення та надання податковими агентами податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку та сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року № 1020, зареєстрованого в Мін'юсті України від 13.01.2011 року № 46/1878.
Не погодившись з зазначеними в Акті перевірки порушеннями, позивач 26 червня 2015 року звернувся із запереченнями до відповідача.
Відповідач, розглянувши заперечення позивача, відповіддю від 03.07.2015 року № 4055/10/10-31-22-4 залишив висновки Акту перевірки без змін.
На підставі висновків Акту перевірки відповідачем винесено оскаржувані рішення та направлено листом на адресу позивача.
17 липня 2015 року позивач направив скаргу № 104/2 на оскаржувані рішення Ірпінської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.
12 жовтня 2015 року позивач отримав рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 08.10.2015 року № 2695/10/10-36-10-04-01 про результати розгляду скарги, яким залишені без змін оскаржувані рішення, а скарга позивача від 17.07.2015 року № 104/2 - без задоволення.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.
Спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, функції та правові основи діяльності органів державної податкової служби є Податковий кодекс України.
Положеннями ст. 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи (органи державної податкової служби) мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до п.п. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, як платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.
Згідно із п. 86.1 ст. 86 Податкового Кодексу України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати. Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження). У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.
Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за № 34/18772, передбачає, що акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Судом першої інстанції на підставі Акту перевірки встановлено, що відповідач дійшов висновку щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток про його заниження позивачем на суму 12671606 грн., в результаті порушень, які відображені в пп. 3.1.2 п.3.1 розділу 3 Акта перевірки.
З вказаного пп. слідує, що відповідач при визначенні втрат об'єкта оподаткування не врахував у рядку 05 нової форми Декларації «витрати операційної діяльності» взаєморозрахунки з його, як зазначено в Акті перевірки «ризиковими», контрагентами, оскільки ставить під сумнів фактичність здійснення таких господарських операцій у зв'язку з тим, що в результаті проведеного аналізу IC «Податковий блок» встановлено відсутність основних засобів та анульовано 27.05.2015 року свідоцтво платника ПДВ(за власним бажанням) ТОВ «ВІДІМ». Аналогічне обгрунтування відповідача про неправомірне віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 14079563,00 грн.
Однак, судом першої інстанції було встановлено, що позивачем були надані всі первинні документи, що підтверджують реальність здійснення його господарської діяльності та чітке відображення змін в структурі активів і зобов'язань, а саме: договори поставки; рахунки-фактури; податкові та видаткові накладні; подорожні листи; лімітно-забірні картки.
Дані документи містять належний та достатній ступінь ідентифікації дій кожного з учасників господарських операцій між контрагентами (ТОВ «АЛЬТЕР ІНЖИНІРИНГ» та ТОВ «ВІДІМ») та опис ознак придбаного позивачем товару, який дає суду можливість прослідкувати рух товару від продавців (ТОВ «АЛЬТЕР ІНЖИНІРИНГ», ТОВ «ВІДІМ») до покупця (позивача) та облік використання позивачем придбаного товару.
Пунктом 138.2 Податкового кодексу України регламентовано: витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Підпунктом 139.1.9 Податкового кодексу України передбачено: не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема і з придбання товарів.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.
Таким чином, витрати і податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток підприємств і податком на додану вартість мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Зазначені положення податкового законодавства дозволяють дійти висновку, що право на формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: 1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); 2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; 3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг і потребою використання в господарській діяльності; 4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних, транспортних і т.д.), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; 5) наявності у покупця належним чином складеної видаткової і податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).
Відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість.
Окрім того, допитані судом першої інстанції в якості свідків ОСОБА_3( директор ТОВ «АЛЬТЕР ІНЖИНІРИНГ»), та водії позивача ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 стверджували в судовому засіданні про рух придбаного товару від контрагента ТОВ «АЛЬТЕР ІНЖИНІРИНГ» до складських приміщень позивача. Також, допитаний в якості свідка водій позивача ОСОБА_8 стверджував про транспортування ним придбаного товару у ТОВ «ВІДІМ» від продавця до складських приміщень позивача. Разом з тим в матеріалах справи наявні складські документи позивача (лімітно-забірні картки), з яких слідує, що придбані позивачем у ТОВ «АЛЬТЕР ІНЖИНІРИНГ» та ТОВ «ВІДІМ» обладнання та комплектуючі були обліковані позивачем та використовувались у власній господарській діяльності.
Згідно із частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вказане вище, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами є реальними, оскільки відповідачем в судовому засіданні не доведено протилежного, тому спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними, а адміністративний позов обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області - Савенок Олексія Юрійовича - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
В.Е. Мацедонська
Повний текст виготовлено 08.12.2016 року.
Головуючий суддя Мельничук В.П.
Судді: Лічевецький І.О.
Мацедонська В.Е.
Судове рішення № 63256653, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 08.12.2016. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 810/5000/15. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: