Ухвала суду № 63256535, 06.12.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4247/16 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея» до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея» звернулось до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання незаконними та скасування рішень від 16.07.2015 року №18486/10/26-58-11-02, від 12.10.2015 року №15503/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги, від 11.01.2016 року №275/6/99-99-11-02-02-15 про результатаи розгляду скарги, про зобов'язання ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС У м. Києві включити відомості з поданої позивачем податкової декларації з ПДВ за податковий період - календарний місяць червень 2015 року, доповнення та додаток 5 до цієї декларації, до облікових даних щодо позивача у інформаційних базах даних ДФС України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В судове засідання представник апелянта не з'явився, доказів, які б свідчили про поважність неявки в судове засідання не надав, а тому суд прийняв рішення про слухання справи у його відсутності.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з»явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягаює, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві листом від 16.07.2015 №18486/10/26-58-11-02 ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві повідомила позивача, що отримана контролюючим органом 13.07.2015 засобами поштового зв'язку податкова декларація з ПДВ за звітний (податковий) період "червень 2015 року" подана всупереч п.49.4 ст.49 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: не передбачено подання декларації з ПДВ у паперовому вигляді, у зв'язку з чим така декларація, згідно з ст.49 ПК України, вважається не прийнятою.

За результатами адміністративного оскарження позивачем вказаного рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві, викладеного у листі, ГУ ДФС у м.Києві прийнято рішення від 12.10.2015 №15503/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги, ДФС України - від 11.01.2016 №275/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги, якими відмовлено у задоволенні скарг позивача.

Колегія суддів погоджується із доводами суду першої інстанції щодо безпідставності заявлених позивачем вимог та зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким внесено до ПК України зміни, зокрема, введено систему електронного адміністрування податку на додану вартість.

Відповідно до абз.2 та 3 п.49.4 ст.49 ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

У разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.

Згідно з пп. "а" і "б" п.49.3 ст.49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення.

Аналогічні положення викладені у п.2 розділу III "Порядок оформлення та подання податкової звітності" Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року №21 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 року за №159/28289.

12.01.2015 року між TOB "Нікея" та ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві укладено договір про визнання електронних документів №1, предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.

10.07.2015 року на підставі такого договору позивачем подано до ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві засобами електронного зв'язку податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2015 року, яка зареєстрована за №9143455112.

Водночас, TOB "Нікея" надіслано поштовим відправленням з описом вкладення податкову декларацію з податку на додану вартість на паперовому носії за червень 2015 року, яка отримана ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві 13.07.2015 року.

Пунктом 49.4 ст. 49 ПК України встановлено, що платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

У разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений пп.пп. "а" і "б" п.49.3 ст.49 ПК України, тоді як такий договір з позивачем податковим органом розірвано не було.

Крім того, колегія суддів зазначає, що на момент отримання ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві поштовим відправленням з описом вкладення податкової декларації TOB "Нікея" з податку на додану вартість на паперовому носії за червень 2015 року, контролюючим органом вже було отримано таку декларацію засобами електронного зв'язку, яка відповідно до зазначеного договору про визнання електронних документів визнається оригіналом.

Суд першої інстанції вірно не взяв до уваги доводи позивача про незгоду з запровадженням системи електронного адміністрування ПДВ, оскільки дані обставини не стосуються предмету доказування.

Отже, рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві, викладене у листі від 16.07.2015 №18486/10/26-58-11-02, відповідає вимогам чинного податкового законодавства України, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач, не погоджуючись з рішенням ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві, викладеного у листі від 16.07.2015 №18486/10/26-58-11-02, звернувся до ГУ ДФС у м.Києві зі скаргою від 28.08.2015 №26/08, за результатами розгляду якої ГУ ДФС у м.Києві, з урахуванням рішення від 04.09.2015 №13649/10/26-15-11-03-11 про продовження строку розгляду первинної скарги до 28.10.2015 року (включно), прийнято рішення від 12.10.2015 року №15503/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги, яким вказане рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Крім того, позивач не погодившись із вищезазначеними рішеннями ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві та рішенням ГУ ДФС у м.Києві, звернувся зі скаргою від 20.11.2015 року №56/11 до ДФС України.

З аналогічною скаргою позивач звернувся і до Мінфіну, який листом від 03.12.2015 року №31-11120-09-10/37140, скаргу TOB "Нікея", з посиланням на норми Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 року №236, направив таку скаргу за належністю для розгляду та надання відповіді заявнику до ДФС України.

При цьому, рішенням ДФС України від 30.11.2015 року №25447/6/99-99-11-02-02-15, копія якого наявна в матеріалах справи, вирішено продовжити строк розгляду скарги позивача від 20.11.2015 року №56/11 до 11.12.2015 року (включно).

ДФС України листом від 14.12.2015 року №26538/6/99-99-11-02-02-15, за результатами розгляду скарги позивача від 20.11.2015 року №59/11, надісланої ДФС України листом Мінфіну від 03.12.2015 року №31-11120-09-10/37140 (вх. №2256/4 від 04.12.2015 року), на наведене рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві та рішення ГУ ДФС у м.Києві, повідомила позивачу, що скарга на вказані рішення подається до ДФС України, а також зазначила, що 20.11.2015 року до ДФС України надійшла скарга TOB "Нікея" за №56/11 на зазначені рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві та ГУ ДФС у м. Києві та рішенням ДФС України вирішено продовжити строк розгляду скарги позивача до 15.01.2016 року (включно), про що позивача поінформовано відповідним листом від 30.11.2015 року №25447/6/99-99-11-02-02-15.

11 січня 2016 року, тобто у межах продовженого рішенням ДФС України від 30.11.2015 року №25447/6/99-99-11-02-02-15 строку розгляду скарги позивача, ДФС України прийнято рішення №275/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги, яким рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві та рішення ГУ ДФС у м. Києві залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги доводи позивача про те, що скарга, яку він направив до Мінфіну, та яку було перенаправлено до ДФС України за належністю для розгляду та надання відповіді, не розглянута ДФС України, оскільки аналогічна скарга направлена Мінфіном за належністю для розгляду та надання відповіді заявнику до ДФС України. Крім того, ДФС України листом від 14.12.2015 року №26538/6/99-99-11-02-02-15 фактично повідомила позивача про прийняття такої скарги, а також проінформувала позивача, що рішенням ДФС України вирішено продовжити строк розгляду скарги позивача до 15.01.2016 року (включно).

Статтею 56 ПК України врегульовано порядок оскарження рішень контролюючих органів.

Згідно абз.3 п.56.18 ст.56 ПК України процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Виходячи з вищевикладених доводів, судова колегія вважає, що оспорювані рішення ГУ ДФС у м.Києві та ДФС України прийнято за результатами вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедурі.

Пунктом 1 ч.2 ст.17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, визначення юрисдикції адміністративних судів здійснюється з урахуванням характеру спору, предмета та суб'єктивного складу спірних правовідносин. Колегія суддів звертає увагу на те, що наведена норма підлягає застосуванню у системному зв'язку зі статтею 2 КАС України, за змістом якої завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-владних повноважень, порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, оскарженню підлягають лише ті правові акти індивідуальної дії, які є рішеннями відповідних суб'єктів владних повноважень. Зі змісту п.1 ч.2 ст.17 КАС України випливає, що рішення суб'єкта владних повноважень, сформовані в правових актах індивідуальної дії, можуть бути оскаржені в адміністративних судах тільки в тому випадку, коли в цих правових актах індивідуальної дії зафіксовані рішення, що стосуються прав свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, як це передбачено у статті 2 КАС України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані рішення ГУ ДФС у м.Києві від 12.10.2015 року №15503/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги та ДФС України - від 11.01.2016 №275/6/99-99-11-02-02-15, прийняті за результатами вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедурі, не є актами реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не мають самостійного юридичного значення, оскільки не містять обов'язкового для суб'єкта господарювання припису. Такі рішення самі по собі не породжують у платника будь-якого додаткового обов'язку та не перешкоджають реалізації його права, зокрема, щодо оскарження до суду самого рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві про відмову у прийнятті податкової звітності, викладеного у листі.

Аналогічна правова позиція викладенам у постанові Вищого адміністративного суду України від 20.05.2015 року у справі № К/800/63653/14.

Крім того, колегія суддів вважає, що повноваження відповідачів щодо розгляду скарг платників податків є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією контролюючого органу і суд не може підміняти цю процедуру та орган, до компетенції якого віднесено прийняття відповідних рішень, а тому суд першої інстанції вірно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві включити відомості з поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період - календарний місяць червень 2015 року, доповнення та додаток 5 до цієї декларації, до облікових даних щодо позивача у інформаційних базах даних ДФС України.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2016 року законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Викладені в апеляційній скарзі апелянтом доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції має право за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160,197,198,200,205,206,212,254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

Cудді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Повний текст виготовлено: 07 грудня 2016 року.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Троян Н.М.

Костюк Л.О.