Ухвала суду № 63256466, 07.12.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/16994/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

07 грудня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Лисенко І.Д., представника відповідача-2 Пронози Г.С., представника третьої особи-1 Шляпіна О.Ю., представника третьої особи-4 Цегельник Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Виконавчого комітету Монастирищенської міської ради, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, треті особи: Комунальне підприємство «Теплокомуненерго» міста Монастирище, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, ОСОБА_5, Публічне акціонерне товариство «Київенерго» про встановлення відсутності повноважень, визнання незаконними та нечинними рішень, визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_5 в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою або задовольнити позов або закрити провадження у справі, оскільки вважає, що судом першої інстанції невірно встановлено обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до постанови від 31 березня 2015 року №1016 «Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) ДП «Теплокомуненерго» ПАТ «Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод» (далі по тексту - Постанова №1016) відповідно до Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», указу Президента України від 10 вересня 2014 року №715 «Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) постановила:

1. Установити ДП «Теплокомуненерго» ПАТ «Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод» тарифи на теплову енергію:

- для потреб бюджетних установ - 1584,78 грн. за 1 Гкал (без ПДВ);

- для потреб релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження виробничо-комерційної діяльності) - 965,17 грн. за 1 Гкал (без ПДВ);

- для потреб інших споживачів (крім населення) - 1584,78 грн. за 1 Гкал (без ПДВ).

2. Установити ДП «Теплокомуненерго» ПАТ «Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод» структуру тарифів на теплову енергію згідно з додатком до цієї постанови.

3. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 27 лютого 2015 року № 422 «Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) ДП «Теплокомуненерго» ПАТ «Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод».

Відповідно до постанови від 31 березня 2015 року №1171 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» (далі - Постанова №1171) відповідно до статей 5, 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року №715, Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869 (зі змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2015 року №129-р «Про схвалення проекту Листа про наміри Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та проекту Меморандуму про економічну та фінансову політику» та з урахуванням листа Міністерства фінансів України від 28 лютого 2015 року №31-12240-03/6404 і положень Меморандуму про економічну та фінансову політику (лист про наміри від 27 лютого 2015 року №3080/0/2-15 Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду) НКРЕКП постановила:

1. Встановити тарифи на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню такими суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг, зокрема ДП «Теплокомуненерго» Публічного акціонерного товариства «Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод» та ПАТ «Київенерго».

2. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 17 жовтня 2014 року № 146 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг», зареєстровану в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2014 року за №1376/26153 (зі змінами).

Рішенням від 29 липня 2015 року №82 «Про затвердження тарифів на послугу з централізованого опалення, яка надається населенню ДП «Теплокомуненерго» ПАТ «Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод» (далі - Рішення № 82) на підставі матеріалів, наданих директором ДП «Теплокомуненерго», відповідно до пункту 2 «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування», статей 7, 14, 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869, наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про затвердження Порядку доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад» від 30 липня 2012 року №390, виконавчий комітет Монастирищенської міської ради вирішив:

1. Затвердити тарифи на послугу з централізованого опалення, які надаються населенню ДП «Теплокомуненерго» ПАТ «Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод»:

- умовно-змінна частина тарифу для абонентів житлових будинків з будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії - 554,12 грн./Гкал (з податком на додану вартість);

- умовно-змінна частина тарифу для абонентів житлових будинків без будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії - 11,71 грн. за 1 кв.м. за місяць протягом періоду надання послуги з централізованого опалення (з податком на додану вартість);

- умовно-постійна частина тарифу (місячна плата протягом року за одиницю приєднаного теплового навантаження) - 41 000,50 грн./Гкал/год (з податком на додану вартість);

- умовно-постійна частина тарифу (місячна плата протягом року за одиницю приєднаного теплового навантаження в розрахунку на 1 кв.м.) - 3,28 грн./ Гкал (з податком на додану вартість).

2. Затвердити тариф на теплову енергію для населення за опалення місць загального користування (споживачів з індивідуальним опаленням) - 851,56 грн./Гкал (з податком на додану вартість).

Рішенням від 30 вересня 2015 року № 107 «Про затвердження тарифів на теплову енергію для бюджетних установ та інших споживачів (крім населення), що виробляється ДП «Теплокомуненерго» ПАТ «Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод» (далі - Рішення №107) відповідно до пункту 2 «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування», статей 7, 14, 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869, виконавчий комітет Монастирищенської міської ради вирішив затвердити тарифи на теплову енергію, що виробляється ДП «Теплокомуненерго» ПАТ «Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод»: для бюджетних установ - 1 858,42 грн. за 1 Гкал (з урахуванням ПДВ); для інших споживачів (крім населення) - 1 858,42 грн. за 1 Гкал (з урахуванням ПДВ).

Не погоджуючись з такими рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

- встановити відсутність повноважень у відповідача-1 на затвердження тарифів на централізоване опалення та гаряче водопостачання для Дочірнього підприємства «Теплокомуненерго» Публічного акціонерного товариства «Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод»;

- визнати незаконним та нечинним з моменту прийняття рішення відповідача-1 від 29 липня 2015 року №82 «Про затвердження тарифів на послугу централізованого опалення, що надається населенню ДП «Теплокомуненерго» ПАТ «Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод», а дії по його прийняттю - протиправними;

- визнати незаконним і нечинним з моменту прийняття рішення відповідача-1 від 30 вересня 2015 року №107 «Про затвердження тарифів на теплову енергію для бюджетних установ та інших споживачів (крім населення), що виробляється ДП «Теплокомуненерго» ПАТ «Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод», а дії по його прийняттю - протиправними;

- визнати незаконною та нечинною з моменту прийняття постанову відповідача-2 від 30 квітня 2015 року №1448 «Про встановлення тарифів теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) ДП «Теплокомуненерго» ПАТ «Монастирищенського ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод», а дії по її прийняттю - протиправними;

- визнати незаконною та нечинною з моменту прийняття постанову відповідача-2 від 31 березня 2015 року №1171 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг», а дії по її прийняттю - протиправними;

- визнати незаконною та нечинною з моменту прийняття постанову відповідача-2 від 31 березня 2015 року №1016 «Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення)», а дії по її прийняттю - протиправними.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що: відповідач-2, як орган державного регулювання у сфері комунальних послуг, наділений повноваженнями по встановленню тарифів на комунальні послуги, у тому числі на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення; виконавчий комітет Монастирищенської міської ради наділений повноваженнями по встановленню тарифів на комунальні послуги, окрім тих, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг; оскаржувані рішення є актами індивідуальної дії та породжують права і обов'язки виключно у осіб, яких вони стосуються, та не стосуються прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

Щодо вимоги про встановлення відсутності компетенції відповідача-1 на затвердження тарифів на централізоване опалення та гаряче водопостачання.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Таким чином, позов, що стосується компетенції у сфері управління може бути поданий виключно суб'єктом владних повноважень до іншого суб'єкта владних повноважень. Поряд із цим, норми КАС не передбачають можливість звернення фізичної особи до адміністративного суду з позовом про встановлення відсутності компетенції суб'єкта владних повноважень.

Що ж стосується власне наявності у відповідачів повноважень з прийняття оскаржуваних актів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» тарифи на комунальні послуги - це тарифи на теплову енергію (крім тарифів на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії, а також тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, а також тарифи на послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для суб'єктів, які є виконавцями цих послуг.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Статтею 5 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» передбачено, що національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, застосовує такі засоби регуляторного впливу на суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках як встановлення тарифів на комунальні послуги для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів та здійснює встановлення тарифів на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Відповідно до пункту 3 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого указом Президента України від 10 вересня 2014 року №715/2014 (далі - Положення №715/2014) основними завданнями НКРЕКП, зокрема є державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ (далі - природний газ), нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів; забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.

Пунктом 4 Положення №715/2014 передбачено, що НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, установлює тарифи на комунальні послуги для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП.

Наведені норми законодавства вказують, що відповідача-2, як орган державного регулювання у сфері комунальних послуг, закон наділяє повноваженнями по встановленню тарифів на комунальні послуги, у тому числі на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення, які мають забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих планованих витрат на виробництво комунальних послуг з урахуванням планованого прибутку.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10.08.2012 № 278, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 31.08.2012 за № 1475/21787, відповідно до яких національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, здійснює ліцензування господарської діяльності з постачання теплової енергії суб'єктів господарювання у разі, якщо, зокрема, суб'єкт господарювання має намір здійснювати господарську діяльність з постачання теплової енергії на території двох або більше областей України (включаючи Автономну Республіку Крим, міста Київ та Севастополь) або постачати для потреб споживачів теплову енергію в обсязі, що перевищує 18 тисяч Гкал на рік.

Як зазначає відповідач-2, ДП «Теплокомуненерго» ПАТ «Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод» на момент прийняття постанов НКРЕКП від 31.03.2015 №№ 1016, 1171 мало обсяги постачання (з урахуванням постанови НКРЕКП від 03.03.2015 № 709), 18 258,59 Гкал. Тобто під час прийняття вказаних постанов, НКРЕКП мала право встановлювати тарифи для ДП «Теплокомуненерго» ПАТ «Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод» та, відповідно, інших учасників ринку, які відповідали наведеним вище критеріям.

В подальшому, ДП «Теплокомуненерго» ПАТ «Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод» вибуло з-під регулювання НКРЕКП, про що підприємство було повідомлено листом комісії від 09.07.2015 №6714/21/61-15 (т. 1 а.с. 120), оскільки обсяги поставленої теплової енергії склали 15 822 Гкал.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування наділенні повноваженнями щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги (зокрема, і тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій).

Відповідно до пп. «а» п. 2 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Частиною 6 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Отже виконавчий комітет Монастирищенської міської ради наділений повноваженнями по встановленню тарифів на комунальні послуги, окрім тих, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Як зазначалося, ДП «Теплокомуненерго» у урахуванням обсягів виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, не підпадало під регулювання НКРЕКП у період прийняття відповідачем-1 оскаржуваних рішень. З огляду на це, виконавчий комітет Монастирищенської міської ради був наділений повноваженнями по встановленню тарифів для ДП «Теплокомуненерго».

Враховуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги щодо прийняття відповідачами оскаржуваних рішень поза межами наданих повноважень є необґрунтованими.

Додатково слід наголосити на тому, що згідно з постановою НКРЕКП, від 30 квітня 2015 року № 1448, Постанова № 1016 втратила чинність, тобто наразі відсутній предмет спору у цій частині позову.

Також, як вірно зазначив суд першої інстанції, у матеріалах справи відсутні докази того, що оскаржувані рішення відповідачів порушують права, свободи чи інтереси позивача. Так само відсутні докази того, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції вирішив питання про права, свободи чи інтереси апелянта.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За змістом ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

З аналізу викладеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України та п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 3 КАС позивача визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Також, норми ч. 1 ст. 185 КАС передбачають, що особа має право оскаржити рішення суду першої інстанції лише у випадку, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки.

З викладеного вбачається, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Таким чином, передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом. А тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову (апеляційної скарги).

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що позивач не навів належних доказів того, що оскаржувані рішення безпосередньо порушують його права, свободи чи інтереси. Так само апелянт не надає доказів того, що оскаржуваною постановою суду першої інстанції вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки.

Так, жодного доказу про застосування до позивача або ж апелянта вимог оскаржуваних рішень матеріали справи не містять, у тому числі відсутні докази існування будь-яких правових відносин між позивачем або апелянтом та суб'єктами, визначеними в оскаржуваних рішеннях відповідачів.

Щодо юрисдикційної належності даної справи слід зазначити таке.

Пункт 1 ч. 2 ст. 17 КАС передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС встановлено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За визначенням підпункту сьомого частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, адміністративні суди розглядають публічно-правові спори за участю саме суб'єктів владних повноважень, у свою чергу участь у спорі органу державної влади не є визначальним критерієм для віднесення спору до категорії адміністративної справи, оскільки під суб'єктом владних повноважень розуміється також і певний суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій, а також орган місцевого самоврядування.

З таких обставин, дана справа має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, а тому підстави для закриття провадження у справі відсутні.

Посилання апелянта не необхідність перевірки оскаржуваних рішень на їх відповідність вимогам Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» апеляційний суд відхиляє, оскільки відповідно до ст. 3 цього Закону, його дія не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов'язаної з прийняттям актів, якими встановлюються ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги.

Також не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на необхідність встановлення правомірності реєстрації оскаржуваних рішень відповідача-2 Міністерством юстиції України, оскільки такі дії останнього не є предметом розгляду даної справи.

Щодо посилань на протиправність стягнення судом першої інстанції судового збору з позивача слід зазначити, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині не порушує та не стосується прав, свобод чи інтересів апелянта - третьої особи у справі, а тому права на оскарження рішення, зокрема, і у цій частині, як зазначалося вище, у апелянта не виникає. При цьому, позивач рішення суду першої інстанції у цій частині не оскаржив. З огляду на це, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги у цій частині.

Згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні апелянтом фактичних обставин і норм матеріального права.

Апеляційний суд вважає за необхідне окремо звернути увагу на окремі словесні формулювання, які містить апеляційна скарга.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 КАС звернення особи, яка бере участь у справі, не підлягає розгляду та не потребує відповіді, якщо <…> містить вислови, що свідчать про неповагу до суду. Також колегія суддів наголошує на неприпустимості використання у процесуальних документах, які особи подають до суду, висловів, які висловлюють неповагу до інших учасників процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2016 року - без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст рішення виготовлений 08.12.2016.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.