Ухвала суду № 63256394, 07.12.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Козаченко А.В.

Суддя-доповідач - Жаботинська С.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року справа №805/3268/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Жаботинської С.В., суддів Василенко Л.А., Казначеєва Е.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року у справі № 805/3268/16-а за позовом ОСОБА_2 до Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати відповідача нарахувати позивачу суму середнього заробітку, згідно ст. 117 КЗпПУ з 06.11.2015 року за весь час затримки по день фактичного розрахунку і стягнути цю суму з відповідача на користь позивача ( а.с. 3-5).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що при звільненні з органів внутрішніх справ відповідач повинен був здійснити з позивачем повний розрахунок, в який входить одноразова грошова допомога при звільненні та компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, але до теперішнього часу не отримав належних виплат при звільненні, у зв'язку з чим має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки при розрахунку.

За таких обставин, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06.10.2016 року адміністративний позов задоволено.

Зобов'язано Краматорський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу суму середнього заробітку з урахуванням ст. 117 КЗпПУ з 06.11.2015 року по дату вступу даного судового рішення у законну силу.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (включно). Згідно правової позиції Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що відповідач є бюджетною установою, що фінансується за рахунок Державного бюджету України, тобто не своєчасність виплат за рішенням суду обумовлена не виною відповідача, а неналежним фінансуванням з Державного бюджету. Зазначає, що відповідач знаходиться у стані ліквідації та положення Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не розповсюджується.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 21 травня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року, ОСОБА_2 Наказом ГУ МВС України в Донецькій області № 331 о/с від 03.11.2015 року поновлено на посаді начальника режимно-секретного сектору Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області з 30.05.2014 року ( а.с. 10, 12-19).

Наказом ГУ МВС України в Донецькій області № 354 о/с від 06.11.2015 року майора міліції ОСОБА_2 (НОМЕР_1) начальника режимно-секретного сектору Краматорського МВ звільнено з ОВС у запас Збройних сил (із постановкою на військовий облік) за пунктом 64 "ж" (за власним бажанням) ( а. с. 11).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22.08.2016 року по справі № 805/1560/16-а, яка набула законної сили 19.09.2016 року, стягнуто з Краматорського МВ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_2 невиплачену частку одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 15245 (п'ятнадцять тисяч двісті сорок п'ять) грн 68 коп.; стягнуто з Краматорського МВ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_2 невиплачену частку компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2015 рік в сумі 3496 (три тисячі чотириста дев'яносто шість) грн. 63 коп.

Відповідачем не надано доказів виплати позивачу сум за вищевказаним судовим рішенням.

Згідно довідки від 29.09.2016 року № 212/512, 12.04.2016 року позивачу перерахована вихідна допомога в розмірі 13 453, 13 грн.; 17.11.2015 року позивачу перераховано грошове забезпечення за період відпустки в розмірі 2 586, 03 грн. Також у довідці від 29.09.2016 року № 212/512 зазначено, що станом на 29.09.2016 року всі належні виплати проведені в повному обсязі, заборгованості перед позивачем по спірним виплатам не має ( а.с. 29).

При вирішенні справи, колегія суддів виходить з наступного.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114.

Відповідно до зазначеного Положення, пункт 64 «ж» встановлює, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), зокрема, за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення врегульовано Законом України від 09.04.1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", Інструкцією «Про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» № 114.

Верховний Суд України при тлумаченні положень статей 3 Кодексу законів про працю України, 18 Закону України «Про міліцію» вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальну законі в (постанова від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15).

Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у п. 2 ч. 2 Постанови Пленуму Верхового Суду України "Про практику застосування судами законодавства про працю" від 24 грудня 1999 року № 13, якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Разом з тим, зазначеними вище нормативними актами, а саме Законом України від 09.04.1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", Інструкцією «Про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» № 114, не врегульовано порядок відшкодування середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнення працівника органів внутрішніх справ.

Лише в пункті 1.18 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 р. N 499, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 р. за N 205/14896, зазначено, що у разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.

В той же час такий порядок визначений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналізуючи вище згадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

Дана позиція також зазначена у рішенні Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2016 року у справі № К/800/28525/15.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано доказів, щодо виплати позивачу сум за судовим рішенням по справі № 805/1560/16-а, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов'язання Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу суму середнього заробітку з урахуванням ст. 117 КЗпПУ з 06.11.2015 року по дату вступу даного судового рішення у законну силу.

З приводу посилань апелянта, що в умовах припинення Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області виплата заборгованості ОСОБА_2 повинна здійснюватися за правилами, які закріплені Цивільним кодексом та регулюють правовідносини з припинення юридичної особи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Роз'яснень Міністерства юстиції України від 25 січня 2011 року «Гарантії працівників у разі ліквідації або реорганізації підприємства, установи, організації» власник або уповноважений ним орган не звільняється від обов'язків, передбачених статтями 47 та 116 Кодексу законів про працю України у випадках, зокрема, ліквідації установи.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як вбачається з Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Краматорський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області знаходиться в стані припинення ( а.с. 30).

Посилання відповідача на те, що позивач з 2015 року вже працює за новим місцем роботи не звільняє останнього від обов'язку здійснити нарахування та виплату позивачу суми середнього заробітку.

Згідно п. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

З огляду на вищезазначене та керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року у справі № 805/3268/16-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції, постановлена в порядку письмового провадження, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя С.В. Жаботинська

Судді Л.А. Василенко

Е.Г. Казначеєв