Постанова № 63255095, 01.12.2016, Луганський окружний адміністративний суд

12.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 грудня 2016 рокуСєвєродонецькСправа № 812/267/16

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Борзаниці С.В.,

при секретарі судового засідання: Ждановій Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання незаконним звільнення, скасування наказів в частині, поновлення на посаді, відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

30 березня 2016 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі Відповідач), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог (т.1 а.с. 55) просить:

- визнати звільнення ОСОБА_1 з посади начальника УФЗБО - головного бухгалтера Головного управління Національної поліції в Луганській області на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (за прогул) незаконним;

- скасувати наказ ГУНП в Луганській області від 22.01.2016 № 28 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника УФЗБО - головного бухгалтера Головного управління Національної поліції в Луганській області;

- скасувати наказ ГУНП в Луганській області від 04.03.2016 № 131 о/с, яким були внесені зміни в наказ ГУНП в Луганській області від 22.01.2016 № 28 о/с, в частині зміни дати звільнення;

- поновити Позивача на роботі в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області на посаді начальника УФЗБО - головного бухгалтера Головного управління Національної поліції в Луганській області з 22.01.2016 року;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог з урахуванням уточненого адміністративного позову зазначено, що з 07.11.2015 ОСОБА_1 призначений на посаду начальника УФЗБО - головного бухгалтера Головного управління Національної поліції в Луганській області. 08.12.2015 розпочато службове розслідування за фактом неналежного розподілу канцелярських товарів, у звязку з чим Позивача було відсторонено від виконання службових обовязків. Пізніше, 29.12.2015, відносно ОСОБА_1 розпочалось службове розслідування, з 29.12.2015 на час проведення службового розслідування відсторонено останнього від виконання службових (посадових) обовязків та призначено тимчасово виконуючу обовязки ОСОБА_2, яка зайняла його робоче місце (кабінет № 305, що розташований за адресою: м. Сєвєродонецьк пр. Радянський, 17).

12.01.2016 Позивача ознайомили з наказом про призначення проведення службового розслідування за фактом не виходу на службу та актами про невихід на службу 04.01.2016, 05.01.2016, 08.01.2016. Після чого, починаючи з 12.01.2016 по 21.01.2016, Позивач знаходився на лікарняному. 22.01.2016 ОСОБА_1 здав листок непрацездатності та в цей же день знову був госпіталізований на денний стаціонар, про що повідомив уповноважених осіб. 26.01.2016 поштою отримав лист, з якого дізнався про своє звільнення з 22.01.2016.

Позивач 27.01.2016 отримав копію наказу про своє звільнення та трудову книжку, при цьому, як сам зазначає, у розписці про отримання відповідних документів зазначив, що знаходиться на лікарняному.

Відповідач не надав жодних пояснень щодо звільнення позивача, зокрема, результатів службового розслідування за фактом нібито відсутності на роботі, та 13.01.2016 позивач письмово звернувся до начальника ГУНП в Луганській області ОСОБА_3 із заявою про надання копії з наказу ГУНП в Луганській області від 11.01.2016 №38 та акти про невихід на службу 04.01.2016, 05.01.2016, 08.01.2016, рапорту капітана поліції ОСОБА_4 12 лютого 2016 року позивач отримав копії актів службових перевірок.

Також, у період часу з 12.01.2012 по 21.01.2016 та з 22.01.2015 по 05.02.2016 позивач офіційно знаходився на лікарняному у КУ Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня, що підтверджується листками непрацездатності. В свою чергу, позивача було звільнено 22.01.2016, тобто в період тимчасової непрацездатності позивача, що є грубим порушенням вимог частини 5 статті 40 КзпП.

14.03.2016 позивачем було отримано від відповідача лист за вих. №561/111/19-2016 від 04.03.2016, за яким позивачу повідомлялось, що наказом ГУНП в Луганській області від 04.03.2016 №131 о/с внесені зміни в наказ ГУНП в Луганській області від 22.01.2016 №28 о/с в частині зміни дати звільнення, та запропоновано прибути до УКЗ ГУНП в Луганській області для отримання витягу з наказу та внесення відповідного запису в трудову книжку. У звязку із тим, що позивач на протязі часу з 15.02.2016 по 23.03.2016 перебував за межами міста Сєвєродонецька Луганської області, а саме: в місті Бровари Київської області, то із наказом ГУНП в Луганській області №131 о/с від 04.03.2016 позивач ознайомився 24.03.2016, про що зробив відповідний запис на копії витягу наказу, та цього ж дня отримав витяг цього наказу.

Таким чином вбачається, що відповідач, змінюючи новим наказом №131 о/с від 04.03.2016 дату звільнення за старим наказом №28 о/с від 22.01.2016, тим самим визнає протиправність своїх дій щодо звільнення позивача, який припадав на час його тимчасової непрацездатності.

Позивач заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав заперечення, в обґрунтовування яких зазначив таке. На підставі наказу ГУНП від 11.01.2016 було призначено службове розслідування за фактом відсутності на службі ОСОБА_1 Перевіркою встановлено, що 04, 05 та 08 січня 2016 року, були встановлені факти невиходу начальника УФЗБО головного бухгалтера ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 на службу у вказані робочі дні. 12.01.2016 за фактом відсутності на посаді ОСОБА_1 повідомив, що наказом ГУНП від 29.12.2015 №305 було відсторонено від виконання посадових обовязків на час проведення службового розслідування.

ОСОБА_1 стверджував у поясненнях, що 04, 05 та 08 січня 2016 року він виходив на службу, однак перебував в інших службових приміщеннях ГУНП в Луганській області, де спілкувався з працівниками ОСОБА_5.

Також, зі слів останнього, з відома заступника начальника ГУНП в Луганській області полковника поліції ОСОБА_6 та т.в.о. начальника УФЗБО ОСОБА_2, у вищевказані дні позивач проходив обстеження стану здоров'я в Поліклініці МВС у Луганській області.

Одночасно, повідомити, в яких саме службових приміщеннях ГУНП в Луганській області, він перебував 04, 05 та 08.01.2016, а також анкетні дані посадових осіб УФЗБО, з якими спілкувався, ОСОБА_1 не зміг.

Зі змісту листів ДУ «ТМО МВС України по Луганській області» слідує, що у період з 29.12.2015 по 06.01.2016 та з 06.01.2016 по 11.01.2016 начальник УФЗБО - головний бухгалтер ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 до вказаної установи охорони здоров'я за медичною допомогою та проходження обстеження не звертався. З 12.01.2016 ОСОБА_1 перебуває на лікуванні в ДУ «ТМО МВС України по Луганській області».

Також, згідно з листом КУ «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня», з 29.12.2015 по теперішній час ОСОБА_1 до вказаної установи охорони здоров'я не звертався та на лікуванні не перебуває.

Опитана у ході проведення службового розслідування т.в.о. начальника ОСОБА_5 в Луганській області ОСОБА_2 повідомила, що 04, 05 та 08.01. 2016 начальник УФЗБО - головний бухгалтер ГУНП ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці та на службі, про що було складено відповідні акти. При цьому, про місце свого перебування та причини відсутності на службі ОСОБА_1 їй не повідомляв, у тому числі й про свій намір пройти медичне обстеження у закладах охорони здоров'я.

Таким чином, у ході проведення службового розслідування встановлено, що начальник УФЗБО - головний бухгалтер ГУНП в Луганській області ОСОБА_1, проявляючи особисту недисциплінованість та ігноруючи вимоги діючого трудового законодавства України, був відсутній 04, 05 та 08 січня 2016 року на робочому місці та службі без поважних причин.

За результатами розслідування був складений акт про результати проведення службового розслідування за фактом не виходу на службу начальника УФЗБО - головного бухгалтера ГУНП в Луганській області ОСОБА_1, відповідно до якого прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст.40 (прогул) КЗпП України.

При відстороненні від виконання службових обовязків трудові відносини не припиняються, також не припиняється і дія трудового договору, а тому працівник повинен дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку.

Таким чином, під час відсторонення від виконання функціональних обовязків ОСОБА_1 повинен був бути присутнім на робочому місці відповідно до розпорядку роботи ГУНП в Луганській області, затвердженим наказом від 01.12.2015 №129.

ОСОБА_1 за місцем його проживання було направлено рекомендований лист з повідомленням про його звільнення та повідомлено про необхідність прибути до Управління кадрового забезпечення.

27.01.2016 ОСОБА_1 прибув до Управління кадрового забезпечення та отримав витяг з наказу ГУНП в Луганській області від 22.01ю2016 №28 о/с та трудову книжку.

11.02.2016 до ГУНП в Луганській області надійшла заява ОСОБА_1 від 05.02.2016, в якій позивач просив оплатити період його тимчасової непрацездатності з 22.01.2016-05.02.2016.

Розглянувши заяву та беручи до уваги листок непрацездатності АГТ №237847 та з метою недопущення порушень вимог трудового законодавства, відповідно до якого не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці, наказом ГУНП від 04.03.2016 №131 о/с були внесені зміни до наказу ГУНП від 22.01.2016 №28 о/с в частині зміни дати звільнення ОСОБА_1, а саме: позивач вважається звільненим з 06.02.2016.

З урахуванням вищенаведеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів та оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 07.11.2015 працював на посаді начальника управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку головного бухгалтера, з урахуванням 9 рангу державного службовця, 02.09.1997 прийняв присягу державного службовця (том 1 а. с. 12).

Наказом від 10.12.2015 №183, з 10.12.2015 на час проведення службового розслідування відсторонено від виконання посадових обовязків начальника ОСОБА_5 в Луганській області ОСОБА_1 та т.в.о начальника ОСОБА_5 в Луганській області покладено на ОСОБА_2, провідного спеціаліста ОСОБА_5 в Луганській області (том 1 а. с. 13). Позивача ознайомлено з даним наказом 14.12.2015.

Наказом від 29.12.2015 №305, з 29.12.2015 на час проведення службового розслідування відсторонено від виконання посадових обовязків начальника ОСОБА_5 в Луганській області ОСОБА_1 та т.в.о начальника ОСОБА_5 в Луганській області покладено на ОСОБА_2, провідного спеціаліста ОСОБА_5 в Луганській області (том 1 а. с. 14). Позивача ознайомлено з даним наказом 14.12.2015.

04.01.2016 комісією складено акт за фактом невиходу на службу 04 січня 2016 року начальника УФЗБО головного бухгалтера ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 (том 1 а. с. 60).

05.01.2016 комісією складено акт за фактом невиходу на службу 05 січня 2016 року начальника УФЗБО головного бухгалтера ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 (том 1 а. с. 61).

06.01.2016 комісією складено акт про відмову від надання пояснень, в тому числі щодо причин не виходу на службу 04.01.2016 та 05.01.2016, ОСОБА_1 посилаючись на ст. 63 Конституції України, категорично відмовився від надання будь-яких пояснень, що підтверджується поясненнями від 06.01.2016 (том 1 а. с. 63,64).

08.01.2016 комісією складено акт за фактом невиходу на службу 08 січня 2016 року начальника УФЗБО головного бухгалтера ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 (том 1 а. с. 62).

Заступником начальника управління начальника відділу УКЗ ГУНП в Луганській області капітаном поліції ОСОБА_4 складено рапорт начальнику ГУНП в Луганській області полковнику поліції ОСОБА_3, яким докладено, що начальник УФЗБО головний бухгалтер ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 був відсутній на службі 04.01.2016, 05.01.2016 та 08.01.2016 (том 1 а. с. 65).

Наказом від 11.01.2016 №38, призначено службове розслідування за фактом невиходу на службу начальника УФЗБО головного бухгалтера ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 (том 1 а. с. 66).

12.01.2016 ОСОБА_1 надав пояснення та зазначив, що відповідно до розпорядження керівництва ГУНП в Луганській області ОСОБА_2 зайняла його робоче місце та не було надано нового робочого місця, у зв'язку з чим він виходив 04.01.2016, 05.01.2016 та 08.01.2016 на роботу та знаходився у приміщеннях ГУНП в Луганській області. З відома керівництва проходив обслідування стану здоровя. Також додатково пояснив, що йому не надані нормативні документи, які б зобовязували у період проведення службового розслідування з відстороненням від виконання посадових обовязків знаходитися у каб. 305 (том 1 а. с. 67-68).

ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 12.01.2016 були надані пояснення та зазначено, що 04.01.2016, 05.01.2016 та 08.01.2016 начальника УФЗБО головного бухгалтера ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 на роботі не бачили, до їхнього кабінету не заходив, а також ОСОБА_10 було зазначено, що ОСОБА_1 особисто її не повідомляв причину своєї відсутності (том 1 а. с. 69-72).

13 січня 2016 року ОСОБА_1 надано до начальника ГУПН в Луганській області ОСОБА_3 заяву про надання копій наказу від 11.01.2016 №38, актів невиходу на службу від 04.01.2016, 05.01.2016, 08.01.2016 та рапорту капітана міліції ОСОБА_4 та інших документів (том 1 а. с. 16).

16.01.2016 ОСОБА_1 направлено до Начальника ГУПН в Луганській області ОСОБА_3 заяву (том 1 а. с. 15), в якій зазначив, що ОСОБА_2 зайняла його робоче місце у каб. 305 вул. Енергетиків 17, посилаючись на рішення керівництва ГУ НП в Луганській області.

У зв'язку з тим, що позивачу не було надано нове робоче місце (забезпечення нормальних умов праці передбачено законодавством України) він виходив на роботу ( у тому числі 04.01.2016, 05.01.2016, 08.01.2016) та дотримувався службового розпорядку, і знаходився у приміщеннях ГУ НП в Луганській області, у т.ч. вул. Енергетиків 17, вул. Енергетиків 8, вул. Партизанська 25, вул. Партизанська 16, відвідував поліклініку МВСУ в Луганській області, заходив до фахівців Головного управління Державного казначейства в Луганській області.

12.01.2016 року ознайомлено з наказом ГУ НП в Луганській області від 11.01.2016 №38 та актами про невихід на службу 04.01.2016, 05.01.2016, 08.01.2016., однак копії не надані.

Наказом ГУ НП в Луганській області від 11.01.2016 №38 відповідно до "ОСОБА_11 проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування", затвердженого Постановою КМУ від 13.06.2000 №950, призначена комісія до складу якої входить в.т.о. начальника УФЗБО ОСОБА_2, однак відповідно до п.3 постанови до участі у проведенні службового розслідування не повинні залучатися посадові особи органу державної влади, якщо обставини свідчать про їх особисту заінтересованість у результатах розслідування.

Також, його номер мобільного телефону не змінювався і був відомий, як фахівцям УФЗБО, так і членам комісії яка «зафіксувала» факт невиходу на роботу 04.01.2016, 05.01.2016, 08.01.2016. У ці дні йому не телефонували та не повідомляли про необхідність присутності у каб. 305 вул. Енергетиків, 17.

Крім того, повідомив, що його не ознайомлювали з колективним договором ГУ НП в Луганській області та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

На запит №8/111/19-1-2016 від 06.01.2016 (том 1 а с. 74) від начальника ДУ ТМО МВС України по Луганській області надійшов лист від 06.01.2016 № 55/33-2, яким повідомлено, що у період з 29.12.2015 по теперішній час начальник УФЗБО головний бухгалтер ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 за медичною допомогою у лікарню ДУ ТМО МВС України по Луганській області не звертався (том 1 а. с. 75).

На запит №15/111/19-1-2016 від 11.01.2016 (том 1 а с. 76) від начальника ДУ ТМО МВС України по Луганській області надійшов лист від 12.01.2016 № 55/33-8, яким повідомлено, що начальник УФЗБО головний бухгалтер ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 з 12.01.2016 перебуває на лікуванні у лікарні ДУ ТМО МВС України по Луганській області (том 1 а. с. 77).

На запит №33/111/19-1-2016 від 20.01.2016 (том 1 а с. 78) від начальника ДУ ТМО МВС України по Луганській області надійшов лист від 21.01.2015 № 55/33-26, яким повідомлено, що начальник УФЗБО головний бухгалтер ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 перебував на лікуванні у лікарні ДУ ТМО МВС України по Луганській області з 12.01.2016 по 21.01.2016. Лікарняний закрито 21.01.2016 (том 1 а. с. 78).

Від головного лікаря Комунальної установи Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня надійшов лист від 11.01.2016 №18, яким повідомлено, що за медичною допомогою до КУ СМБЛ у період з 29.12.2015 по теперішній час не звертався, на лікуванні не перебуває (том 1 а. с. 79).

За результатами проведеного службового розслідування за фактом не виходу на службу начальника УФЗБО головного бухгалтера ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 складено акт від 13.01.2016 та визнано, що за особисту недисциплінованість, грубе порушення та ігнорування вимог Закону України Про державну службу, Кодексу Законів про працю України, Присяги Державного службовця, що виразилося у невиході позивача на службу без поважних причин 04, 05 та 08.01.2016, клопотати перед керівництвом ГУНП в Луганській області про звільнення начальника УФЗБО головного бухгалтера ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 Кодексу Законів про працю України (том 1 а. с. 83-86).

13.01.2016 складено акт про відмову ОСОБА_1 від підписання акту службового розслідування (том 1 а. с. 81).

13.01.2016 складено акт про відсутність письмових зауважень ОСОБА_1 на акт службового розслідування (том 1 а. с. 82).

Відповідно до витягу з наказу від 22.01.2016 №28 о/с звільнено ОСОБА_1, державного службовця 9-го рангу, начальника Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку головного бухгалтера Головного управління Національної поліції в Луганській області за п. 4 ст. 40 (за прогул) КзпП України, підстава - акт про результати проведення службового розслідування від 13.01.2016 (том 1 а. с. 90).

ОСОБА_1 за місцем його проживання було направлено рекомендований лист з повідомленням про його звільнення та повідомлено про необхідність прибути до Управління кадрового забезпечення (том 1 а. с. 87).

05.02.2016 позивач звернувся до начальника ГУ НП у Луганській області з заявою щодо оплати періоду тимчасової непрацездатності з 22.01.2016 по 05.02.2016, згідно з листком непрацездатності АГТ 237847 (том 1 а. с. 89).

Наказом ГУНП від 04.03.2016 №131 о/с були внесені зміни до наказу ГУНП від 22.01.2016 №28 о/с в частині зміни дати звільнення ОСОБА_1, а саме: позивач вважається звільненим з 06.02.2016 (том 1 а. с. 91).

Відповідно до довідки від 16.05.2016 №507/111/22-2016 ОСОБА_1 на підставі листа непрацездатності серія АГТ №237847 був сплачений період непрацездатності з 22.01.2016 по 05.02.2016 (том 1 а. с. 92).

Свідок ОСОБА_2 суду пояснила, що вона працює провідним спеціалістом управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку (УФЗБО) Головного управління Національної поліції в Луганській області. З 10 грудня 2015 року ОСОБА_1 був відсторонений від виконання посадових обовязків начальника УФЗБО ГУПН в Луганській області на час проведення відносно нього службового розслідування. Вона працювала в кабінеті, де до цього працював Позивач. 13 грудня 2015 року вона особисто пропонувала ОСОБА_1 зайняти робоче місце в кабінеті № 305 за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр-т Радянський, 17. У вказаному кабінеті був стілець та місце для Позивача, де він міг працювати. Однак ОСОБА_1 не приходив у зазначений кабінет.

04, 05 та 08 січня 2016 року у приміщення УФЗБО прибувала інспекція з особового складу з перевіркою наявності особового складу. Особисто перебували від 30 до 60 хвилин. В розпорядженні був номер телефону ОСОБА_1. Вона набирала номер Позивача, однак радіозвязку з ним не було. За фактами невиходу на службу Позивача були складені відповідні акти.

Свідок ОСОБА_12 пояснив, що працює заступником начальника УФЗБО ГУПН в Луганській області. Позивача знає з квітня 2015 року. Робочий день в підрозділі починається з 9-00 та закінчується о 18-00. ОСОБА_1 як начальник ставив робочі завдання та керував управлінням. З 10 грудня 2015 року ОСОБА_1 відсторонили від виконання обовязків начальника УФЗБО. 15 грудня 2015 року ОСОБА_1 викликали співробітники МВС, які проводили перевірку стосовно нього. Вранці 04, 05 та 08 січня 2016 року у приміщення УФЗБО прибувала інспекція з особового складу з перевіркою наявності особового складу.

Свідок ОСОБА_13 Ахатьєвич суду пояснив, що знає Позивача з 2015 року по роботі. Приблизно 08.01.2016 бачив ОСОБА_1 на обіді. Останній йому повідомив, що прийшов з роботи.

Свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що працює начальником управління матеріального забезпечення ГУПН в Луганській області. З 07.11.2016 була створена Національна поліція. ОСОБА_1 знає з весни 2015 року. Свідку відомо, що відносно позивача проводилося службове розслідування, звільнили за прогули, про що стало відомо приблизно наприкінці січня 2016 року. ОСОБА_1 на початку січня звернувся до нього з тим, що йому не надали робоче місце. Свідок надав йому стіл для роботи. 04, 05 січня 2016 року та після Різдва ОСОБА_1 знаходився у кабінеті свідка та займався роботою, повязаною з ліквідацією ГУ МВС в луганській області. Його особисто не опитували працівники інспекції по особовому складу. ОСОБА_14 надавав ОСОБА_1 приміщення та оргтехніку 04.01.2016 з 9-00 до 17-00 з перервами на обід; 05.01.2016 з 9-00 до 12-00 передсвятковий день; 08.01.2016 з 9-00 до кінця робочого часу. ОСОБА_1 протягом робочого часу брав документи та уходив у справах.

Свідок ОСОБА_15 пояснив, що працює старшим інспектором управління кадрового забезпечення ГУПН в Луганській області. З кінця 2015 року він був у складі комісії з проведення службового розслідування відносно ОСОБА_1 по фактам нарахування заробітної плати. ОСОБА_1 на час розслідування був відсторонений від посади. В січні 2016 року від керівництва поступила команда перевірити ОСОБА_1 на предмет знаходження на робочому місці. Під час перевірки 04, 05 та 08 січня 2016 року у приміщення УФЗБО ОСОБА_1 не було. ОСОБА_1 телефонувала ОСОБА_2 чи Пінчак, однак Позивач на звязок не виходив.

ОСОБА_1 прибув 13.01.2016, якому запропонували надати пояснення. Акт службового розслідування він прочитав, однак надати пояснення відмовився, пояснивши, що заперечення направить поштою.

Свідок ОСОБА_16 пояснила, що працює старшим юрисконсультом відділу юридичного забезпечення ГУПН в Луганській області. 13 січня 2016 року була присутня при відмові ОСОБА_1 від ознайомлення з актом службового розслідування за фактом його невиходу на службу. Сам акт ОСОБА_1 прочитав, але відмовився від підпису. Сказав, що надасть пояснення пізніше, при цьому дату та час не уточнив. Під час складання акту було три працівника управління кадрового забезпечення та вона. Її задіяли, оскільки начальник відділу юридичного забезпечення член комісії з проведення службового розслідування ОСОБА_17 на час складання акту перебував у відрядженні та був відсутній у м. Сєвєродонецьку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасного, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 КАС публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба в органах місцевого самоврядування.

З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон № 3723-XII.

Згідно з вимогами статті 9 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням).

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розділом XI «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, № 4, ст.43) визначено, що цей Закон набирає чинності з 1 травня 2016 року, крім, серед інших, підпункту 3 пункту 2, підпунктів 1 і 2 пункту 15 цього розділу, які набирають чинності з дня опублікування цього Закону.

Підпунктом 3 пункту 2 цього розділу передбачено визнати такими, що втратили чинність: Закон України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 26, ст. 273; 2014 р., № 1, ст. 2, № 12, ст. 178, № 22, ст. 798; 2015 р., № 4, ст. 17).

Закон України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, № 4, ст.43) був опублікований в офіційному виданні «Голос України» № 250 від 31.12.2015.

Таким чином, Закон України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 26, ст. 273; 2014 р., № 1, ст. 2, № 12, ст. 178, № 22, ст. 798; 2015 р., № 4, ст. 17) втратив чинність 31.12.2015.

В свою чергу, згідно пункту 1 розділу IX із змінами, внесеними згідно із Законами № 5483-VI від 20.11.2012, № 714-VII від 19.12.2013, № 62-VIII від 25.12.2014, Закон України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 26, ст. 273; 2014 р., № 1, ст. 2, № 12, ст. 178, № 22, ст. 798; 2015 р., № 4, ст. 17) повинен був набрати чинності з 1 січня 2016 року.

Як наслідок, положення Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 26, ст. 273; 2014 р., № 1, ст. 2, № 12, ст. 178, № 22, ст. 798; 2015 р., № 4, ст. 17) не набирали чинності.

Розділом XI «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, № 4, ст.43) визначено, що цей Закон набирає чинності з 1 травня 2016 року.

Підпунктом 1 пункту 2 цього розділу передбачено визнати таким, що втратив чинність Закон України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу;

Таким чином, Закон України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) втратив чинність 01.05.2016.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2012 р. № 666 (далі Постанова КМУ № 666) був затверджений «ОСОБА_11 проведення службового розслідування».

Вказана постанова була прийнята відповідно до частини шостої статті 55 Закону України Про державну службу

Пунктом 2 Постанови КМУ № 666 встановлено, що дія ОСОБА_11 проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. № 950 (Офіційний вісник України, 2000 р., № 24, ст. 1004; 2010 р., № 1, ст. 14; 2011 р., № 79, ст. 2912), не застосовується у частині проведення службового розслідування стосовно державних службовців.

Пунктом 3 Постанови КМУ № 666 встановлено, що ця постанова набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом України від 17 листопада 2011 р. № 4050-VI «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012, № 26, ст.273).

Оскільки положення Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 26, ст. 273; 2014 р., № 1, ст. 2, № 12, ст. 178, № 22, ст. 798; 2015 р., № 4, ст. 17) не набирали чинності, не набирала чинності й постанова Постанови КМУ № 666. Як наслідок, не підлягав і застосуванню затверджений цією постановою «ОСОБА_11 проведення службового розслідування».

У звязку з чим посилання Позивача на неправомірне застосування Відповідачем ОСОБА_11 проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. № 950, нормативно не обґрунтовані. ОСОБА_11 проведення службового розслідування, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2012 р. № 666, не підлягає застосуванню для спірних правовідносин, оскільки не набрав чинності з наведених вище підстав.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. № 950 «Про затвердження ОСОБА_11 проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» (далі ОСОБА_11 № 950) визначено порядок проведення службового розслідування.

Рішення щодо проведення службового розслідування приймається вищими посадовими особами України, Першим віце-прем'єр-міністром України, керівником органу державної влади (посадовою особою), що призначив на посаду особу, уповноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої планується проводитися службове розслідування, керівником органу, в якому працює зазначена особа.

Рішенням щодо проведення службового розслідування визначається голова комісії з проведення службового розслідування, інші члени комісії, мета і дата початку та закінчення службового розслідування. Термін службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Період проведення службового розслідування не включає час тимчасової втрати працездатності особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проводиться таке розслідування, час її перебування у відпустці або службовому відрядженні чи відсутності з інших причин, час отримання інформації, що стосується предмета службового розслідування, від установ, підприємств, організацій інших держав, а також час ознайомлення такою особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та керівником органу, в якому вона працює, з актом службового розслідування.

До участі у проведенні службового розслідування не повинні залучатися посадові особи органу державної влади, якщо обставини свідчать про їх особисту заінтересованість у результатах розслідування.

Службове розслідування проводиться з відстороненням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, від виконання повноважень за посадою або без такого відсторонення. Рішення про відсторонення приймається за поданням голови комісії з проведення службового розслідування керівником органу державної влади, в якому працює особа.

Керівник органу державної влади (посадова особа), за рішенням якого затверджено склад комісії з проведення службового розслідування, контролює роботу цієї комісії і у разі потреби дає обов'язкові для виконання доручення.

Члени комісії з проведення службового розслідування несуть персональну відповідальність згідно із законодавством за повноту, всебічність і об'єктивність висновків службового розслідування та нерозголошення інформації, що стосується цього розслідування.

Членам комісії надається право:

отримувати від осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, інших працівників органу державної влади, в якому працює особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проводиться службове розслідування, усні чи письмові пояснення, консультації спеціалістів з питань службового розслідування;

ознайомлюватися і вивчати з виїздом на місце відповідні документи, у разі потреби знімати з них копії та долучати їх до матеріалів службового розслідування;

отримувати та збирати згідно із законодавством інформацію, пов'язану із службовим розслідуванням, від інших юридичних та фізичних осіб на підставі запиту керівника органу державної влади (посадової особи), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, або керівника органу державної влади, якому доручено проведення службового розслідування;

використовувати за погодженням з особами, які опитуються (надають пояснення, консультації) з питань службового розслідування, аудіозасоби з метою фіксації їх пояснень та свідчень;

вести протокол засідання комісії.

Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право:

1) отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування;

2) надавати усні або письмові пояснення, робити заяви, подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування;

3) звертатися з клопотанням про опитування інших осіб, яким відомі обставини, що досліджуються під час проведення службового розслідування, а також про залучення до матеріалів розслідування додаткових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації стосовно предмета службового розслідування;

4) подавати у письмовій формі зауваження щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності осіб, які його проводять;

5) звертатися з обґрунтованим клопотанням у письмовій формі до керівника органу державної влади, який приймає рішення щодо складу комісії з проведення службового розслідування, про виведення з її складу осіб, які особисто заінтересовані в результатах такого розслідування.

Про прийняте за результатами розгляду клопотання рішення письмово повідомляється особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

За результатами службового розслідування члени комісії складають акт, у якому зазначаються:

факти і суть звинувачень або підозри, які стали підставою для проведення службового розслідування, посада, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін служби у органі державної влади і перебування на займаній посаді особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, результати щорічної оцінки виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, покладених на неї завдань та обов'язків, види заохочення та дисциплінарного стягнення, а також ступінь участі у виконанні окремих доручень (завдань);

заяви, клопотання, пояснення та зауваження особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, обґрунтована інформація про їх відхилення чи задоволення;

висновки службового розслідування, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, причини та умови, що призвели до порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, що знімають з особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, безпідставні звинувачення або підозру;

обґрунтовані пропозиції щодо усунення виявлених порушень та притягнення у разі необхідності винних осіб до відповідальності згідно із законодавством.

У разі прийняття рішення щодо притягнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до відповідальності комісія пропонує вид дисциплінарного стягнення, передбаченого законодавством.

Під час визначення виду дисциплінарного стягнення члени комісії повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Акт службового розслідування підписується членами комісії та подається на розгляд керівника органу державної влади (посадової особи), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, в одному примірнику.

Перед поданням на розгляд з актом службового розслідування ознайомлюються особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, та керівник органу, в якому вона працює.

Про дату і місце ознайомлення з актом службового розслідування зазначені особи повідомляються за день до його проведення.

Під час ознайомлення з актом службового розслідування зазначені особи можуть висловити свої зауваження, які додаються до акта.

У разі коли під час ознайомлення з актом службового розслідування до нього не висловлені зауваження або зазначені особи не прибули у визначений для ознайомлення час без поважних причин та не повідомили комісії про причини своєї відсутності у день ознайомлення, акт службового розслідування вважається таким, що не має зауважень, про що складається відповідний акт, який додається до акта службового розслідування.

Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, повинна підписати акт службового розслідування, а у разі відмови її підписати члени комісії складають відповідний акт, який додається до акта службового розслідування.

У разі відсутності під час підписання акта службового розслідування члена комісії причина його відсутності зазначається в акті.

Знімати копії з акта службового розслідування до подання його на розгляд керівника органу державної влади (посадової особи), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, забороняється.

За результатами розгляду керівник органу державної влади (посадова особа), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, приймає в десятиденний термін з дати надходження акта службового розслідування відповідне рішення, з яким ознайомлюється особа, стосовно якої проводилося службове розслідування.

За матеріалами службового розслідування особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути притягнута до відповідальності згідно із законодавством.

Статтею 17 Кодексу законів про працю України визначені положення щодо строку чинності колективного договору.

Колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у ньому.

Після закінчення строку чинності колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором.

Колективний договір зберігає чинність у разі зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого укладено цей договір.

У разі реорганізації підприємства, установи, організації колективний договір зберігає чинність протягом строку, на який його укладено, або може бути переглянутий за згодою сторін.

У разі зміни власника чинність колективного договору зберігається протягом строку його дії, але не більше одного року. У цей період сторони повинні розпочати переговори про укладення нового чи зміну або доповнення чинного колективного договору.

У разі ліквідації підприємства, установи, організації колективний договір діє протягом усього строку проведення ліквідації.

На новоствореному підприємстві, в установі, організації колективний договір укладається за ініціативою однієї із сторін у тримісячний строк після реєстрації підприємства, установи, організації, якщо законодавством передбачено реєстрацію, або після рішення про заснування підприємства, установи, організації, якщо не передбачено їх реєстрацію. (частина 7 )

Відповідно до статті 29 Кодексу законів про працю України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний:

1) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору;

2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;

4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Статтею 30 Кодексу законів про працю України визначено, що працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Згідно ч. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно ст. 46 Кодексу законів про працю України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» за № 9 від 06.11.1992 при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Статтею 1 Закону України «Про державну службу», чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 3723-XII), визначено, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Статтею 3 Закону № 3723-XII передбачено, що державна служба ґрунтується на таких основних принципах:

служіння народу України;

демократизму і законності;

гуманізму і соціальної справедливості;

пріоритету прав людини і громадянина;

професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;

персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни;

дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;

дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Статтею 5 Закону № 3723-XII встановлено, що державний службовець повинен:

сумлінно виконувати свої службові обов'язки;

шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;

не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Частиною 2 статті 9 Закону № 3723-XII передбачено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в органах прокуратури, апаратах судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, Національної поліції, Національного антикорупційного бюро України та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Статтею 10 Закону № 3723-XII визначені основні обов'язки державних службовців, до яких віднесені:

додержання Конституції України та інших актів законодавства України;

забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;

недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;

безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;

сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Статтею 14 Закону № 3723-XII визначені особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців, до яких віднесено таке.

Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за порушення правил професійної етики, інший вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Для окремих категорій державних службовців законом можуть бути визначені особливості визнання дисциплінарного проступку підставою для припинення державної служби.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:

попередження про неповну службову відповідність;

затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Згідно статті 20 Закону № 3723-XII (Робочий час) тривалість робочого часу державних службовців визначається відповідно до законодавства про працю України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовці зобов'язані за розпорядженням керівника органу, в якому вони працюють, з'являтися на службу у вихідні, святкові та неробочі дні, робота за які компенсується відповідно до чинного трудового законодавства.

Статтею 38 Закону № 3723-XII ( Відповідальність за порушення законодавства про державну службу) визначено, що особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 з 14.12.2015 року достовірно знав про своє відсторонення від виконання посадових обовязків начальника ОСОБА_5 в Луганській області та покладення на ОСОБА_2 на час проведення службового розслідування обовязків т.в.о начальника ОСОБА_5 в Луганській області.

При цьому Позивач не був відсторонений від роботи в порядку ст. 46 Кодексу законів про працю України, що не звільняло його від обовязку прибути на робоче місце та виконувати роботу згідно розпоряджень т.в.о начальника ОСОБА_5 в Луганській області.

Також в судовому засіданні встановлено, що 13.12.2015 т.в.о начальника ОСОБА_5 в Луганській області ОСОБА_2 Позивачу пропонувалося робоче місце в приміщенні ОСОБА_5 в Луганській області.

Однак в період з 14.12.2015 по 16.01.2106 (дата направлення поштою листа, фактично отримано Відповідачем 19.01.2016), тобто протягом більше, ніж місяць, ОСОБА_1 ніяким чином не повідомляв керівництво ГУ НП в Луганській області про незабезпечення його робочим місцем в приміщенні УФЗБО у каб. 305 вул. Енергетиків 17, м. Сєвєродонецька. Тобто, Позивач тривалий час (з 14.12.2015 по 19.01.2016) не користувався своїм правом, передбаченим ОСОБА_11 № 950, стосовно подачі у письмовій або усній формі зауважень щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності осіб, які його проводять, відносно не забезпечення його робочим місцем на час відсторонення від виконання посадових обовязків начальника ОСОБА_5 в Луганській області.

Таке звернення поступило лише після складення актів про невихід на робоче місце 04, 05 та 08 січня 2016 року. У звязку з чим посилання Позивача на незабезпечення його робочим місцем в приміщенні УФЗБО у каб. 305 судом розцінюється як спосіб ухилення від відповідальності за скоєні прогули, оскільки в силу приписів ст. ст. 3, 5, 10 Закону № 3723-XII він не виконував своїх обовязків щодо прибуття на робоче місце та належне виконання своїх службових обовязків.

Посилання Позивача на ті обставини, що Відповідач повинен був надати нормативні документи, які б зобовязували у період проведення службового розслідування з відстороненням від виконання посадових обовязків знаходитися у каб. 305, є незмістовним, оскільки чинним на момент спірних правовідносин законодавством такий обовязок Відповідача був не визначений та не передбачений.

Посилання позивача на порушення Відповідачем положень абз. 6 п. 3 ОСОБА_11 № 950 щодо залучення до участі т.в.о. начальника УФЗБО ОСОБА_2 у проведенні службового розслідування як особи, яка особисто заінтересована у результатах розслідування, є незмістовними, оскільки Позивач не використав положення п.п.5 абз 1 п. 7 ОСОБА_11 № 950 щодо звернення з обґрунтованим клопотанням у письмовій формі до керівника органу державної влади, який приймає рішення щодо складу комісії з проведення службового розслідування, про виведення з її складу особи (в даному випадку ОСОБА_2В.), яка особисто заінтересовані в результатах такого розслідування. Крім того, Позивачем зовсім не зазначено, а судом не виявлено обставин, які б свідчили про особисту заінтересованість ОСОБА_2 у результатах розслідування стосовно ОСОБА_1

Посилання Позивача на ті обставини, що йому не телефонували з місця роботи є незмістовним, оскільки в судовому засіданні встановлено, що представниками Відповідача приймалися спроби додзвонитися на його адресу. Крім того, законодавчо не визначений обовязок роботодавця при даних спірних правовідносинах в телефонному режимі встановлювати місце знаходження працівника.

Посилання Позивача на ті обставини, що його не ознайомлювали з колективним договором ГУ НП в Луганській області та правилами внутрішнього трудового розпорядку є незмістовними, виходячи з такого.

Головне управління Національної поліції в Луганській області було створене 07.11.2015.

Відповідно до частини 7 статті 17 Кодексу законів про працю України на новоствореному підприємстві, в установі, організації колективний договір укладається за ініціативою однієї із сторін у тримісячний строк після реєстрації підприємства, установи, організації, якщо законодавством передбачено реєстрацію, або після рішення про заснування підприємства, установи, організації, якщо не передбачено їх реєстрацію.

Спірні правовідносини мали місце протягом двох місяців після реєстрації ГУ НП в Луганській області, тобто в межах тримісячного строку, передбаченого ч. 7 ст. 17 КЗпП України.

Також в судовому засіданні встановлено, що Відповідач відповідно до положень статті 29 Кодексу законів про працю України до початку роботи за укладеним трудовим договором роз'яснив Позивачу його права і обов'язки, забезпечив робоче місце, що підтверджує сам ОСОБА_1 Відсутність розписки з цього приводу судом визнається як підстава, яка не може бути визнана як порушення з боку відповідача, що є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки з 07.11.2015 до початку січня 2016 Позивач приходив на робоче місце, ставив завдання підлеглим до відсторонення від посадових обовязків, отримував заробітну плату та ніяких скарг та претензій з цього приводу не виказував.

Статтею 30 Кодексу законів про працю України визначено, що працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством.

ОСОБА_18 підтверджує факт незнаходження на робочому місці 04, 05 та 08 січня 2016 року. Однак судом визнаються неповажними причини знаходження ОСОБА_1 у вказані дні в інших місцях, оскільки позивач ніяким чином не інформував керівництво про своє місцезнаходження, чим допустив прогул.

В судовому засіданні не встановлені факти порушення прав позивача при проведенні службового розслідування, оскільки Позивачу надавалися відповідні документи для ознайомлення. Позивач не ознайомлювався з відповідними актами службового розслідування, про що компетентними посадовими особами відповідно до положень ОСОБА_11 № 950 були складені акти.

Як наслідок, в ході розгляду справи не було встановлено порушень з боку Відповідача прав Позивача при його звільненні, що є підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 94, 158 - 163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання звільнення ОСОБА_1 з посади начальника УФЗБО - головного бухгалтера Головного управління Національної поліції в Луганській області на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (за прогул) незаконним; скасування наказу ГУНП в Луганській області від 22.01.2016 № 28 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника УФЗБО - головного бухгалтера Головного управління Національної поліції в Луганській області; скасування наказу ГУНП в Луганській області від 04.03.2016 № 131 о/с, яким були внесені зміни в наказ ГУНП в Луганській області від 22.01.2016 № 28 о/с, в частині зміни дати звільнення; поновлення ОСОБА_1 на роботі в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області на посаді начальника УФЗБО - головного бухгалтера Головного управління Національної поліції в Луганській області з 22.01.2016 року; стягнення з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь Позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено та підписано 06 грудня 2016 року.

Суддя ОСОБА_19