Постанова № 63254810, 06.12.2016, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року м.Житомир справа № 806/2429/16

категорія 12.2

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Попової О. Г.,

секретар судового засідання Бондаренка Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 10 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про скасування наказу №81-ОС від 24.10.2016 року, стягнення моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до 10 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі - 10 ТВУЗ Держспецзв'язку) в якому просить:

- скасувати наказ начальника 10 Територіального вузла урядового зв'язку по особовому складу № 81-ОС від 24 жовтня 2016 року як такий, що є незаконним та суперечить чинному законодавству;

- стягнути з відповідача на його користь ОСОБА_1 5000 гривень моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що 02 листопада 2015 року було укладено контракт про проходження військової служби в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України на посаді осіб офіцерського складу між ОСОБА_1 та 10 ТВУЗ в особі начальника 10 ТВУЗ Держспецзв'язку полковником Держспецзв'язку ОСОБА_2, терміном на один рік з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року.

За два місяці до закінчення дії контракту позивач усно повідомив керівництво про відмову в укладенні нового контракту у зв'язку із закінченням строку контракту, посилаючись на положення п. "а" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25 березня 1992 року N 2233-XII. 24 жовтня 2016 року начальником 10 ТВУЗ виданий оскаржуваний наказ по особовому складу №81-ОС, яким було продовжено строк дії контракту понад встановлені строки на період до оголошення рішення про демобілізацію з 01 січня 2017 року. Позивач вважає, що даний наказ є незаконним та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, вказує на відсутність особливого періоду як підстави для продовження контракту.

В судовому засіданні позивач позов підтримав та просив його задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнав з мотивів, викладених у письмовому запереченні. Пояснив, що оскаржуваний наказ є законним, був виданий у відповідності до вимог чинного законодавства та зазначив про неможливість розірвання контракту на підставах, визначених позивачем. Зокрема, зазначив, що особливий період не охоплюється виключно періодом мобілізації, тож закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди зазначив, що вона не відповідає правовим вимогам, оскільки відсутня чітка вказівка у чому полягає моральна шкода та її обрахунок.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного висновку.

Встановлено, що 02 листопада 2015 року в ході переатестації особового складу Держспецзв'язку було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України на посадах осіб офіцерського складу між ОСОБА_1 та 10 ТВУЗ в особі начальника 10 ТВУЗ Держспецзв'язку полковником Держспецзв'язку ОСОБА_2 терміном на один рік з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року (а.с. 8-9).

З 01 січня 2016 року ОСОБА_1 набув статусу військовослужбовця Держспецзв'язку та йому було присвоєне військове звання старший лейтенант, почав проходити військову службу в 10 ТВУЗ Держспецзв'язку на посаді старшого економіста відділу господарського забезпечення 10 ТВУЗ Держспецзв'язку. На момент подання позову ОСОБА_1А у військовому званні капітан, на посаді старшого офіцера відділу господарського забезпечення (а.с. 16).

За твердженнями ОСОБА_1А, що також не заперечується відповідачем, позивачем за два місяці до закінчення дії контракту було усно повідомлено керівництво про відмову в укладенні нового контракту у зв'язку із закінченням строку контракту, посилаючись на положення п. а) ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25 березня 1992 року N 2233-XII.

Як зазначається у письмових запереченнях відповідача, з ОСОБА_1 у присутності керівництва 10 ТВУЗ Держспецзв'язку та відповідних фахівців було проведено усну бесіду, під час якої було з'ясовано мотив та обставини, що призвели до рішення позивача звільнитися з військової служби, а також були доведені до його відома законодавчі обмеження щодо звільнення з військової служби під час дії в Україні особливого періоду згідно вимог п. 2 ч. 9 ст. 22 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25 березня 1992 року N 2233-XII, яким зокрема, встановлено, що у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.

24 жовтня 2016 року начальником 10 ТВУЗ був виданий оскаржуваний наказ по особовому складу №81-ОС, яким було продовжено строк дії контракту понад встановлені строки на період до оголошення рішення про демобілізацію з 01 січня 2017 року.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно із ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

Правовідносини, які пов'язані із правовим регулюванням проходження в Україні військової служби регулюються Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 9 ст. 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, чинній на момент закінчення строку дії контракту та на момент винесення оскаржуваного наказу) визначено, що у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба, а для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Відповідно до ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці:

1) під час проведення мобілізації:

а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;

б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;

в) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;

г) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини:

- виховання матір'ю (батьком) військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);

- утримання матір'ю (батьком) військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи;

- необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;

- наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей;

д) у зв'язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань;

е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків;

є) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України;

ж) які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону;

з) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.

2) під час воєнного стану:

а) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;

б) визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;

в) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі;

г) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України;

3) після прийняття рішення про демобілізацію:

а) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, у строки, визначені рішенням Президента України;

б) у зв'язку із закінченням строку контракту, укладеного під час особливого періоду, та небажанням проходити військову службу за новим контрактом.

У судовому засіданні позивач при обґрунтуванні позовних вимог посилався на п. "а" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", в яких зазначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, зокрема у зв'язку із закінченням строку контракту.

Однак, суд зазначає, що на момент винесення оскаржуваного наказу діяла норма, що викладена в ч. 9 ст. 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Отже, за змістом наведеної норми особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію.

Так, Указом в.о. Президента України "Про часткову мобілізацію" № 303/2014 від 17 березня 2014 року, затверджений Законом України № 1126-VII від 17 березня 2014 року у зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, оголошено та розпочато часткову мобілізацію.

Указом в.о. Президента України "Про часткову мобілізацію" 454/2014 від 06 травня 2014 року, затверджений Законом України № 1240-VII від 06 травня 2014 року у зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки у південних і східних регіонах держави внаслідок дальшого втручання Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в державі, оголошено та розпочато часткову мобілізацію.

Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" 607/2014 від 27 липня 2014 року, затверджений Законом України № 1595-VII від 06 травня 2014 року у зв'язку з поширенням проявів тероризму на території України, що призводять до загибелі мирного населення, військовослужбовців і працівників військових формувань та правоохоронних органів України у східних регіонах держави, концентрацією угруповань військ (сил) зі значним наступальним потенціалом на території Російської Федерації поблизу державного кордону України, загрозою нападу, небезпекою державній незалежності України, з метою забезпечення оборони держави, оголошено та розпочато часткову мобілізацію.

Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" № 15 від 14 січня 2015 року, затверджений. Законом України № 113-VIII від 15 січня 2015 року з метою підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України на рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави, оголошено та зобов'язано провести протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб.

Згідно листа Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року "Щодо особливого періоду", у відповідності до ст. 1 Закону України "Про оборону України" з моменту оголошення Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" № 303/2014 від 17 березня 2014 року в Україні настав особливий період, який діє і на даний час.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Відповідно до статті 1 абзацу 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Відповідно до ч. 9 ст. 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба, а для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною 8 ст. 26 цього Закону.

Враховуючи, що особливий період мав місце під час дії контракту позивача, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин застосовуються вимоги частини 9 статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", тобто дія контракту позивача продовжується понад встановлений строк на період до оголошення демобілізації.

При цьому, зазначена норма обмежує продовження дії контракту понад встановлені строки щодо певної категорії осіб, визначених у частині 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Як встановлено судом, ОСОБА_1 до жодної із категорій осіб, визначених наведеною нормою Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", не відноситься, а отже підстави для звільнення позивача з військової служби за контрактом до оголошення демобілізації, відсутні

Крім того, згідно п.165 розділу XII Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженого Указом Президента України від 31 липня 2015 року, в особливий період військовослужбовці Держспецзв'язку проходять військову службу в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють порядок проходження військової служби в особливий період..

З врахуванням викладеного, станом на момент звернення позивача до керівництва 10 ТВУЗ Держспецзв'язку про звільнення на підставі п. "а" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та на момент закінчення строку дії контракту - 31.12.2016, особливий період в Україні продовжує діяти, а отже у начальника 10 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України були наявні усі правові підстави для винесення оскаржуваного наказу та продовження дії контракту понад встановлені строки, визначені п.2 ч.9 ст.23 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди в розмірі 5000 гривень, то суд погоджується з твердженнями позивача та зазначає наступне.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивачем жодних доказів на підтвердження того, що оскаржуваним наказом його здоров'ю, честі та гідності була заподіяна шкода не надано.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З урахуванням вимог ст. 94 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір позивачу не присуджується.

Керуючись статтями 70, 71, 79, 86, 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.,

постановив:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.Г. Попова

Повний текст постанови виготовлено: 09 грудня 2016 р.