Постанова № 63254497, 05.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2016 р. Справа№ 910/12071/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Жук Г.А.

за участю представників:

від позивача - Пічахчі С.В., довіреність № 82 від 07.06.2016;

від відповідача - Мосунов Ю.А., довіреність № 09-32/480 від 27.10.2016,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2016р. у справі №910/12071/16 (суддя Мандриченко О.В.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АВК Конфекшінері" до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про розірвання договору та стягнення 469 618, 87 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВК Конфекшінері" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про розірвання договору та стягнення 469 618, 87 грн., з яких: 433 918, 87 грн. - залишок коштів на рахунку позивача, 35 700 грн. - пеня (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.09.2016р. у справі №910/12071/16 вказані вимоги було задоволено повністю; розірвано договір банківського рахунку № 20-2-18/2381 від 20 листопада 2014 року та стягнуто з відповідача на користь позивача залишок коштів на рахунку товариства з обмеженою відповідальністю "АВК Конфекшінері", що складає 433 918, 87 грн., а також стягнуто пеню в сумі 35 700 грн.

При ухваленні зазначеного рішення суд дійшов висновку про те, що безпідставне невиконання банком розрахункових документів позивача є неналежним розрахунково-касовим обслуговуванням клієнта та свідчить про істотне порушення банком умов договору, що в свою чергу є підставою для його розірвання.

Щодо вимоги про стягнення з гривневого рахунку клієнта, відкритого у відповідача, залишку коштів на ньому в сумі 433 918, 87 грн., місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що грошові кошти в сумі 433 918,87 грн., які залишилися на рахунку позивача та не були перераховані після його заяви про закриття рахунку, слід вважати безпідставно збереженим майном (ст. 1212 Цивільного кодексу України), яке має бути повернуто позивачеві.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2016р. у справі №910/12071/16 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що ним не були виконані платіжні доручення клієнта через відсутність у них обов'язкових реквізитів та ненадання позивачем підтвердження справжності цих документів.

Також, скаржник вказує на недотримання позивачем порядку розірвання договору, а саме відсутності заяви клієнта про його розірвання та зазначає про безпідставність застосування судом положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.

В ході розгляду справи судом апеляційної інстанції відповідачем було подано до суду клопотання про витребування у позивача наступних документів:

- доказів надіслання або вручення відповідачу заяви про закриття рахунків;

- копії заяви позивача про розірвання договору з доказами її надіслання або вручення відповідачу;

- платіжного доручення про перерахування залишку коштів;

- підтвердження справжності платіжних доручень №446595475 від 02.03.2016 та №46595476 від 03.3.2016 з доказами надіслання або вручення відповідачу.

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне.

Так, апелянт просить витребувати у позивача, зокрема, докази надіслання або вручення відповідачу заяви про закриття рахунків.

Разом з тим, у матеріалах даної справи наявна копія цієї заяви з відміткою про отримання її відповідачем (а.с.20), а тому необхідності у витребуванні вказаного документу не має.

Щодо витребування копії заяви позивача про розірвання договору з доказами її надіслання або вручення відповідачу, то відповідна заява клієнтом банку не направлялась.

Витребування платіжних доручень про перерахування залишку коштів також суд не вважає за необхідне з огляду на наявність цих документів у матеріалах справи та визнання відповідачем у скарзі їх надходження до банку від позивача.

Також, не підлягають витребуванню підтвердження справжності платіжних доручень №446595475 від 02.03.2016 та №46595476 від 03.3.2016 з доказами надіслання або вручення відповідачу, оскільки вказані документи жодним чином не можуть вплинути на результат розгляду даної справи та крім цього з огляду на не доведення відповідачем обставин повідомлення ТОВ "АВК Конфекшінері" про наявність певних недоліків у вказаних платіжних дорученнях.

Отже, клопотання є необґрунтованим, а тому підлягає відхиленню.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 05.12.2016 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, якими просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банк) та товариством з обмеженою відповідальністю "АВК Конфекшінері" (клієнт) 20 листопада 2014 року укладено договір банківського рахунку № 20-2-18/2381, відповідно до умов якого банк, на підставі заяви клієнта, відкриває поточний рахунок у національній валюті та здійснює його розрахунково-касове обслуговування відповідно до ліцензії, наданої Банку, Тарифів та чинного законодавства України.

На виконання договору відповідач відкрив позивачу низку поточних рахунків, в тому числі, поточний рахунок в гривні за № 26009620773026.

Позивач у березні 2016 року звернувся до відповідача за виконанням наступних платіжних доручень: №446595475 від 02.03.2016 на суму 300 000, 00 грн. та №46595476 від 03.3.2016 на суму 120 000, 00 грн.

Вказані платіжні доручення відповідачем виконані не були.

Позивачем, у зв'язку з тривалим невиконанням платіжних доручень, було подано до банку 17.06.2016р. заяву на закриття всіх поточних рахунків.

Також, у вказаній заяві позивач просив перерахувати залишок коштів на рахунок, відкритий у ПАТ Банк "ТРАСТ".

Враховуючи те, що відповідачем платіжні доручення №446595475 від 02.03.2016 на суму 300 000, 00 грн. та №46595476 від 03.3.2016 на суму 120 000, 00 грн. не були виконані, позивач звернувся до суду з даним позовом з вимогою про розірвання договору банківського рахунку № 20-2-18/2381 через істотне порушення відповідачем його умов, а також стягнення з відповідача коштів, які є залишком на гривневому рахунку позивача, в сумі 433 918, 87 грн.

Також, позивачем було заявлено до стягнення пеню в сумі 35 700 грн.

Судом першої інстанції вказані вимоги було задоволено повністю; розірвано договір банківського рахунку № 20-2-18/2381 від 20 листопада 2014 року та стягнуто з відповідача на користь позивача залишок коштів на рахунку товариства з обмеженою відповідальністю "АВК Конфекшінері", що складає 433 918, 87 грн., а також стягнуто пеню в сумі 35 700 грн.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором банківського рахунку.

Згідно з частиною 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Пункт 1.30 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до п. 1.35 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідно до пункту 2.19 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня.

Згідно з пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті операційний час - це частина операційного дня банку або іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої приймаються від клієнтів документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього самого робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та зазначається в їх внутрішніх правилах.

Відповідачем дії з виконання платіжних документів у вказані строки здійснені не були, що в свою чергу є порушенням банком взятих на себе договірних зобов'язань.

Доводи апелянта про те, що ним не були виконані платіжні доручення клієнта через відсутність у них обов'язкових реквізитів та ненадання позивачем підтвердження справжності цих документів, колегією суддів відхиляються з огляду на не доведення відповідачем обставин повідомлення ТОВ "АВК Конфекшінері" про наявність певних недоліків у вказаних платіжних дорученнях.

Позивач, враховуючи істотне порушення відповідачем умов договору, обґрунтовано вимагає його розірвання.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 1073 Цивільного кодексу України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 1074 Цивільного кодексу України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Безпідставне невиконання банком розрахункових документів позивача позбавляє його права розпоряджатись своїми коштами, а також є неналежним розрахунково-касовим обслуговуванням клієнта та свідчить про істотне порушення банком умов договору.

Отже, в силу частини другої статті 651 Цивільного кодексу України наведене є підставою для розірвання договору банківського рахунку № 20-2-18/2381 від 20 листопада 2014 року.

Доводи апелянта про недотримання позивачем порядку розірвання договору, а саме відсутності заяви клієнта про його розірвання не можуть бути підставою для відмови у задоволені позову, з огляду на наступне.

Положеннями ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Так, для розірвання договору за рішенням суду в силу вказаної норми необхідним є встановлення обставин істотного порушення умов договору другою стороною, а тому відсутність заяви клієнта про розірвання договору у такому випадку не має значення та крім цього жодним чином не позбавляє особу права на звернення до суду із відповідною вимогою.

В свою чергу, відповідно до частини першої статті 1075 Цивільного кодексу України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

При цьому, право клієнта, передбачене вказаною нормою, на припинення договору банківського рахунку в односторонньому порядку є безумовним та не потребує наявності певних обставин (таких як порушення умов договору іншою стороною тощо) для можливості його здійснення.

Отже, у випадку наявності заяви позивача про розірвання договору такий договір вважається розірваним в силу частини першої статті 1075 Цивільного кодексу України та звернення до суду з відповідною вимогою у такому разі не потребується.

Не направлення заяви про розірвання договору не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про розірвання договору в судовому порядку через істотність порушення його умов.

За наведених обставин, вказані доводи апелянта відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю, як такі, що не впливають на результат розгляду спору.

З огляду на викладене, позовні вимоги про розірвання договору банківського рахунку № 20-2-18/2381 від 20 листопада 2014 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про розірвання договору.

Позивачем, окрім вимоги про розірвання договору, було заявлено вимоги про стягнення з гривневого рахунку клієнта, відкритого у відповідача, залишку коштів на ньому в сумі 433 918, 87 грн.

Колегія суддів вважає вимогу про стягнення залишку коштів, що знаходяться на гривневому рахунку позивача в сумі 433 918, 87 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Виходячи з положень ч. 3 ст. 1075 Цивільного кодексу України при розірванні договору банківського рахунку залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Враховуючи задоволення судом вимоги про розірвання договору, вимога про стягнення залишку грошових коштів позивача з гривневому рахунку, відкритого відповідачем, як похідна вимога, є також обґрунтованою.

Отже, вказані кошти повинні бути повернуті позивачу.

Щодо висновку місцевого господарського суду про те, що грошові кошти в сумі 433 918,87 грн., які залишилися на рахунку позивача та не були перераховані після його заяви про закриття рахунку, слід вважати безпідставно збереженим майном (ст. 1212 Цивільного кодексу України), яке має бути повернуто позивачеві, апеляційний суд зазначає наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Так, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов'язана його повернути.

При цьому, особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У даному випадку суд першої інстанції дійшов висновку, що підстава для перебування коштів позивача на рахунку, відкритому у відповідача, відпала у зв'язку з поданням клієнтом заяви про закриття рахунку.

Проте, судом не враховано того, що відповідачем рахунок позивача не було закрито, а отже у зв'язку з цим відповідно підстава перебування коштів клієнта на вказаному рахунку не відпала.

Отже, наведений вище висновок суду про те, що грошові кошти заявлені до стягнення є безпідставно збереженим майном визнається апеляційним судом невірним.

Разом з тим, враховуючи, що вказане не призвело до прийняття невірного рішення у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Так, як вже було зазначено кошти повинні бути повернуті позивачу враховуючи задоволення судом вимоги про розірвання договору відповідно до ч. 3 ст. 1075 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що позивачем підтверджено належними доказами (виписка, а.с. 37) обставини перебування на його гривневому рахунку залишку грошових коштів в сумі 433 918, 87 грн.

З огляду на викладене, у зв'язку з розірванням договору, грошові кошти в сумі 433 918, 87 грн., які є залишком на гривневому рахунку, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, то таке право позивача передбачено положеннями статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", відповідно до яких у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ, цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Врахувавши положення зазначеної статті чинного законодавства та перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку пені, суд правомірно задовольнили вимоги позивача в цій частині.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2016р. у справі №910/12071/16 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи №910/12071/16 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

Г.А. Жук