Постанова № 63254376, 06.12.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2016 р.Справа № 916/2355/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.

суддів: Лисенко В.А., Гладишевої Т.Я.,

секретар судового засідання Молодов В.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Буданов М.П., за довіреністю;

від відповідача - не з'явився, повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини 9997

на рішення господарського суду Одеської області від 17 жовтня 2016 року

по справі №916/2355/16

за позовом Військової частини 9997

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 7 097,67 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина 9997 звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про повернення 7 097, 67 грн. повернення безпідставно набутих грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані актом Держфінінспекції в Одеській області від 31.03.2016 року №08-11/32, яким встановлено, що внаслідок включення до акту виконаних робіт з поточного ремонту ангару ОТЕЧ військової частини 9997 витрат з покриття ризиків 8,5%, військовою частиною зайво сплачено ФОП ОСОБА_2, кошти в сумі 6589,30 грн., що призвело до матеріальної шкоди державі на зазначену суму.

Таким чином, на думку позивача, сплата позивачем на користь відповідача коштів у розмірі 6589,30 грн. була здійснена без достатніх на це правових підстав.

В доповненнях до позовних вимог від 12.10.2016р. позивач також просив визнати недійсним та скасувати акт №1 про приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17 жовтня 2016 року по справі №916/2355/16 (суддя Оборотова О.Ю.) в задоволенні позову відмовлено, з підстав того, що між сторонами було укладено договір підряду, а кошти які Військова частина 9997 просить стягнути з ФОП ОСОБА_2, отримано останнім як оплата за виконану роботу, а саме ремонту покрівлі ангару ОТЕЧ відповідно до умов договору, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставно отримані кошти.

Також суд зазначив, що за своєю природою акт (довідка, вимога та інше) Державної фінансової інспекції є актом ненормативного характеру індивідуальним актом, який породжує права і обов'язки тільки у того суб'єкта, якому вони адресовані, а саме, у Військової частини 9997 та відповідно не породжує для Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 жодних правових наслідків. Таким чином, акт ревізії Державної фінансової інспекції в Одеській області не може бути підставою для зміни умов договору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Військова частина 9997 звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області скасувати та задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що ФОП ОСОБА_2 при складанні акту №1 про приймання виконаних будівельних робіт не враховано вимоги законодавства - відсутні умови для призначення на відшкодування коштів на покриття ризиків, які передбачені пунктом 6.1.5.3 ДСТУ; поточний ремонт не відноситься до будівництва, тому на нього не поширюються законодавчі та нормативні документи, що діють у будівництві.

Вартість поточного ремонту має визначатися на підставі обґрунтованих трудових та матеріально-технічних ресурсів та їх вартості, обчисленої у поточному рівні цін. Однак підстав для нарахування коштів на покриття ризиків у розмірі 6586,30 грн. не було.

Апелянт також зауважує, що предметом укладеного договору були саме послуги з ремонту, однак акт №1 складено за проведення будівельних робіт.

Вищенаведені порушення, на думку апелянта, є підставою для повернення безпідставно набутих коштів відповідно до ст.1212 ЦК України.

Також позивач нарахував проценти за користування відповідачем його грошовими коштами.

В судове засідання 06.12.2016 року відповідач чи його представник не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час, дата та місце судового засідання.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 з останніми змінами від 17.10.12 року особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Ухвалу суду від 14.11.2016 року про прийняття апеляційної скарги до провадження направлено на адресу «вул.Колгоспна,128, с.Корсунці, Комінтернівський район, Одеська область, 67583», яка є адресою місцезнаходження ФОП ОСОБА_2 згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та повернуто підприємством поштового зв'язку.

За змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій щодо повідомлення відповідача по дату, час та місце судових засідань. Причини неявки відповідача чи його повноважного представника суду невідомі.

Судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, тому, враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності відповідача за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників позивача та третьої особи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23.10.2015 року між фізичної особою - підприємцем ОСОБА_2 (Відповідач) та Військовою частиною 9997 (Позивач) був укладений договір за №119-15 про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти, а саме ремонту покрівлі ангару ОТЕЧ на суму 98 472 грн. 00 коп.

08.12.2016р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Військовою частиною 9997 була підписана додаткова угода за №119-15/152-15 до договору від 23.10.2015р.

Відповідно до додаткової угоди №119-15/152-15 п. 3.1 договору № 119-15 вартість робіт у новій редакції складає - 92 627,91 грн.

Відповідно до умов договору № 119-15 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 були виконані підрядні роботи на загальну суму 92 627,91 грн., що було підтверджено сторонами шляхом підписання Акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015р.

За виконані роботи за договором Військовою частиною 9997 було сплачено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 відповідну суму.

Звертаючись до суду, Військова частина 9997 посилалась на те, що в ході ревізії фінансово-господарської діяльності Військової частини 9997, проведеною головним державним інспектором Державною фінансовою інспекцією в Одеській області в IV кварталі 2015 року, було виявлено, що Підрядником була неправомірно завищена вартість виконаних робіт по вищевказаним роботам по договору № 119-15.

А саме, під час ревізії ДФІ в Одеській області, було виявлено, що внаслідок включення до акту виконаних робіт з поточного ремонту ангару ОТЕЧ військової частини 9997 витрат з покриття ризиків (8,5%), які є витратами "Замовника" - військової частини 9997, зайво сплачено підрядній організації ФОП "ОСОБА_2." кошти у сумі 6589,2 грн., що призвело до матеріальної шкоди (збиткам) державі в особі Військової частини 9997 на суму 6 586,3 грн., що і стало підставою для звернення до суду з позовом про повернення відповідачем коштів на підставі ст.1212 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставою для звернення до суду позивача є Вимога Державної фінансової інспекції від 14.04.2016 року №15-08-23-14/4775, пунктом 5 якої встановлено, що в порушення п.6.1.5.3 ДСТУ (Правила визначення вартості будівництва) БД.1.1-Е2013, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України від 05.07.2013 № 2930 в наслідок включення до акту виконаних робіт за грудень 2015 року з поточного ремонту ангару ОТЕЧ військової частини 9997 витрат з покриття ризиків (8,5%), які є витратами замовника (в/ч 9997), призвело до безпідставного перерахування грошових коштів на суму 6 586,3 грн.

Таким чином, Державна фінансова інспекція в Одеській області вимагає усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку (а.с.27-28).

Згідно з пунктом 50 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550, за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав саме контролюючі органи мають право на порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Судова колегія зазначає, що позивач помилково обґрунтовує свої позовні вимоги актом Державної фінансової інспекції в Одеській області, оскільки як вбачається зі змісту позовних вимог, вони виникли на підставі господарських правовідносин, а саме виконання підрядних робіт за договором №119-15 від 23.10.2015 року.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що за своєю природою акт (довідка, вимога та інше) Державної фінансової інспекції є актом ненормативного характеру індивідуальним актом, який породжує права і обов'язки тільки у того суб'єкта, якому вони адресовані, а саме, у Військової частини 9997 та відповідно не породжує для Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 жодних правових наслідків.

При цьому, згідно ст. 15 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єкту, що ревізується. Довідка контрольно-ревізійного управління чи акт перевірки може бути підставою для вчинення відповідних процесуальних дій посадовими особами (зокрема - пред'явлення відповідного позову до суду), однак не позбавляє відповідну особу процесуального обов'язку доводити свої вимоги належними та допустимими доказами в розумінні приписів ст.ст. 32-34 ГПК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 27 серпня 2014 року у справі № 922/204/14, від 04 березня 2015 року у справі № 904/5477/14.

Отже, судова колегія зазначає, що лише той факт, що Державною фінансовою інспекцією в Одеській області під час проведення ревізії фінансово-господарської діяльності позивача встановлено необґрунтоване віднесення витрат, та відповідно суми збитків Військової частини 9997, не є самостійною підставою для стягнення коштів з відповідача, та підлягає доведенню належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України.

Згідно з приписами ГПК України:

- сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частина друга статті 43);

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 33);

- господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (частина перша статті 34).

Судова колегія вважає обґрунтованими висновки місцевого господарського суду в оскаржуваному рішенні стосовно безпідставності стягнення з відповідача коштів на підставі ст.1212 ЦК України, виходячи з такого.

Відповідно до приписів статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому в силу частини другої цієї статті зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовується також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку, що оскільки між сторонами було укладено договір підряду, а кошти які Військова частина 9997 просить стягнути з ФОП ОСОБА_2, отримано останнім як оплата за виконану роботу, а саме ремонту покрівлі ангару ОТЕЧ відповідно до умов договору, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставно отримані кошти.

Також судом правомірно не прийнято до уваги заяву про доповнення позовних вимог, в якій позивач просив визнати недійсним та скасувати акт №1 за грудень 2015р. про приймання виконаних будівельних робіт. По перше, позивачем не було сплачено судовий збір за розгляд додаткової позовної вимоги, по-друге, вимога про визнання недійсним та скасування акту приймання виконаних будівельних робіт не відповідає способам захисту порушених прав відповідно до ст.16 ЦК України.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, враховуючи викладене, судова колегія доходить висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому, відповідно, стягнення відсотків за користування безпідставно набутими грошовими коштами є похідною вимогою, а тому також не підлягає задоволенню.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про допущені порушення відповідачем при складанні акту про приймання виконаних будівельних робіт, оскільки акт підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При укладенні договору, погодженні його умов, зокрема, ціни, сторони діяли на власний розсуд і ризик, тому доводи скаржника про суперечливість акту вимогам законодавства - безпідставні.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого відображення при апеляційному перегляді.

За таких обставин, оскільки позовні вимоги не підтверджені жодними належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, судова колегія вважає висновки суду першої інстанції передчасними, необґрунтованими, такими, що не підтверджуються матеріалами справи, тому судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення господарського суду та відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.99, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини 9997 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 17 жовтня 2016 року по справі №916/2355/16 залишити без змін.

Стягнути з Військової частини 9997 (65121, м.Одеса, вул.Левітана,113, код ЄДРПОУ 14321908) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: Управління Державної казначейської служби України у м. Одеса, код ЄДРПОУ отримувача: 38016923, банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011 № рахунку: 31217206782002, код бюджетної класифікації 22030001 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України,050), символ звітності 206 код ЄДРПОУ суду 26016990) 1515,80 (одна тисяча п'ятсот п'ятнадцять грн. вісімдесят коп.) грн. судового збору.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням реквізитів сторін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 08.12.2016 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя В.А. Лисенко

Суддя Т.Я. Гладишева