Постанова № 63254223, 05.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2016 р. Справа№ 911/4314/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Гройсберг К.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Юрченко Н.П. - представник, дов. № 01-22/7-93 від 02.02.2016;

від відповідача: Западнюк М.А. - представник, дов. б/н від 25.01.2016;

розглянувши апеляційні скарги Державного підприємства „Міжнародний аеропорт „Бориспіль" та Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Лігена"

на рішення господарського суду Київської області від 20.09.2016

у справі № 911/4314/15 (суддя Подоляк Ю.В.)

за позовом Державного підприємства „Міжнародний аеропорт „Бориспіль"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Лігена"

про стягнення 71 200,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Київської області звернулося Державне підприємство „Міжнародний аеропорт „Бориспіль" з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Лігена" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 71 200,00 грн.

Рішенням від 20.09.2016 господарський суд Київської області позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Лігена" на користь Державного підприємства „Міжнародний аеропорт „Бориспіль" 35 600,00 грн. штрафу та 1 378,00 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовив.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням ДП „МА „Бориспіль" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області 20.09.2016 у справі № 911/4314/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

Також, не погоджуючись з зазначеним рішенням ТОВ „ВКФ „Лігена" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області та постановити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити.

Справа № 911/4920/15 неодноразово розглядалась різними складами суду.

У зв'язку із виходом судді Коротун О.М., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустку, згідно із протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 02.12.2016 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. (головуючий), Майданевич А.Г. та Сулім В.В., якою розглянуто апеляційну скаргу та прийнято постанову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 прийнято апеляційні скарги Державного підприємства „Міжнародний аеропорт „Бориспіль" та Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Лігена" на рішення господарського суду Київської області від 20.09.2016 року у справі № 911/4314/15 до свого провадження.

02.12.2016 відповідачем через відділ канцелярії подано клопотання про призначення почеркознавчої експертизи у справі № 911/4314/15.

Розглянувши подане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, враховуючи те, що відповідачем не доведено, яким чином висновок експерта у поставлених відповідачем питаннях, вплине на вирішення спору у справі № 911/4314/15.

У судовому засіданні 05.12.2016 представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Лігена", просив апеляційну скаргу Державного підприємства „Міжнародний аеропорт „Бориспіль" залишити без задоволення, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача проти доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Лігена" заперечував, зокрема, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив задовольнити вимоги апеляційної скарги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі; в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши представників сторін, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, враховуючи доводи відзивів на апеляційну скаргу, письмових пояснень, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 24.07.2014 між позивачем та відповідачем укладено договір № 80.1-14/1-9 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, відповідно до п. 1.1 якого, у зв'язку з наданням відповідачу, за договором орендарю, в оренду приміщення №№ 105, 106 та 107, що знаходяться на 1-му поверсі будівлі готелю позивача, за договором балансоутримувача, загальною площею 46,20 кв.м, метою розміщення кафе, позивач надає, а відповідач отримує перелічені послуги.

Відповідно до п. 8 табл. № 1 п.п. 1.1.1 договору оплата витрат на підтримання в належному стані території прилеглої до орендованого майна, використання мереж освітлення території позивача, обслуговування внутрішньо портових доріг та під'їзних шляхів, приміщень загального користування здійснюються щомісячно в розмірі 5 відсотків від чистого доходу, отриманого від діяльності в орендованому майні на підставі довідки про доходи.

Пунктом 2.2.1 договору сторони погодили умову про те, що відповідач зобов'язується щомісяця, з 5-го числа місяця, наступного за звітним, надавати в бухгалтерію позивача довідку про чистий дохід, отриманий від своєї діяльності відповідача на території позивача за звітний місяць та своєчасно здійснювати розрахунки за договором.

Згідно із п. 4.3 договору в разі несвоєчасного надання довідки про чистий дохід, відповідач зобов'язаний сплачувати позивачу штраф в розмірі 100 грн., без урахування ПДВ за кожний календарний день прострочення; сплата здійснюється відповідачем протягом 5 банківських днів після отримання рахунків.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач всупереч положень п. 2.2.1 договору своєчасно не подавав в бухгалтерію позивача довідки про чистий дохід, отриманий від своєї діяльності на території позивача, у зв'язку з чим позивач листом від 22.06.2015 № 14-22-252 просив відповідача на підставі п. 4.3 договору сплатити штраф в сумі 96 300,00 грн. за несвоєчасне надання довідок про чистий дохід.

Отримання відповідачем 30.06.2015 зазначеного вище листа підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 08110770.

Однак, відповідачем не виконано вимог, викладених у листі позивача від 22.06.2015 та не сплачено нарахований позивачем штраф за несвоєчасне надання довідок про чистий дохід.

Як вбачається із позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 100 грн. за кожний календарний день прострочення, а саме: за період з 06.08.2014 по 31.03.2015 у розмірі 96 300,00 грн.

03.11.2015 відповідачем у відзиві на позовну заяву викладено вимогу (заяву) щодо застосування позовної давності у справі № 911/4314/15 про стягнення штрафних санкцій в сумі 96 300,00 грн. та просить відмовити в задоволенні позовної заяви.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю; позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п.п. 3.2, 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10 щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік; якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Як вбачається із вхідного штампу господарського суду Київської області, позовна заява подана до господарського суду першої інстанції 21.09.2015.

У зв'язку із чим позивачем, на підставі ст. 22 ГПК України, 16.09.2016 подано до господарського суду першої інстанції заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача суму штрафу у розмірі 71 200,00 грн. за період з 21.09.2014 по 31.03.2015.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу за період з 21.09.2014 по 31.03.2015 заявлені у межах позовної давності.

Згідно із ч. 2 ст. 193, ч. 1. ст. 216 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Перевіривши розрахунок відповідача, враховуючи порушення відповідачем умов п. 2.2.1 договору, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції та вважає, що здійснений позивачем розрахунок штрафу відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а сума штрафу за період з 21.09.2014 по 31.03.2015 у розмірі 71 200 грн. є правильною.

Згідно із ч. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суд України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Із врахуванням усіх обставин справи, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність виняткового випадку, який надає підстави для застосування норми п. 3 ст. 83 ГПК України про зменшення штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача, враховуючи той факт, що доказів наявності понесення позивачем збитків, які б перевищували чи дорівнювали б розміру заявленої до стягнення суми штрафу, позивачем суду не надано.

Таким чином, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності, баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене вищезазначене прострочення зобов'язання, штраф, який підлягає стягненню з відповідача складає суму у розмірі 35 600,00 грн.

Згідно із ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідність пунктів договору вимогам чинного законодавства було предметом розгляду справи № 911/3813/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Лігена» до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області про визнання недійсними з моменту укладення п.п. 2.2.1 та 4.3 договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 24.07.2014 № 80.1-14/19, укладеного між сторонами у справі та стягнення з відповідача помилково перерахованих коштів в сумі 3 655,32 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 09.02.2016 у справі № 911/3813/16, залишеним без змін поставною Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016, відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Лігена» до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» про визнання недійсними з моменту укладення п.п. 2.2.1 та 4.3 договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 24.07.2014 № 80.1-14/19, укладеного між сторонами у справі та стягнення з відповідача помилково перерахованих коштів в сумі 3655,32 грн.

Таким чином, договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 24.07.2014 № 80.1-14/19, укладений між позивачем та відповідачем є чинним та не був визнаний у судовому порядку недійсним, тому посилання відповідача на те, що сторонами при підписання спірного договору досягнуто домовленості не нараховувати та не сплачувати послуги, передбачені підпунктом 8 таблиці 1 п. 1.1.1 договору, не відповідають матеріалам справи.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 4 ст. 181 ГК України за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Апеляційний господарський суд не погоджується із твердженням відповідача про те, що до договору від 24.07.2014 № 80.1-14/19 було внесено зміни, здійсненням в договорі напису кульковою ручкою, враховуючи те, що у матеріалах справи відсутній складений сторонами протокол розбіжностей до вказаного договору, крім того, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач звертався до позивача із вимогою внести зміни до зазначеного договору.

Таким чином, правильною редакцією договору 24.07.2014 № 80.1-14/19 вважається договір наданий позивачем, тобто за відсутності будь-яких сторонніх записів, здійснених кульковою ручкою.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржника не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги, згідно із ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства „Міжнародний аеропорт „Бориспіль" на рішення господарського суду Київської області від 20.09.2016 у справі № 911/4314/15 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Лігена" на рішення господарського суду Київської області від 20.09.2016 у справі № 911/4314/15 залишити без задоволення.

3. Рішення господарського суду Київської області від 20.09.2016 у справі № 911/4314/15 залишити без змін.

4. Справу № 911/4314/15 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім