Рішення № 63253873, 05.12.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2016 р.Справа № 922/3525/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в о. ХФ ПАТ "Укртелеком", м. Харків до Управління соціального захисту населення Люботинської міської ради, м. Люботин про стягнення грошових коштів в розмірі 19029,91 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - ОСОБА_1, дов. від 28.12.2015р.;

Представник відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в о. ХФ ПАТ "Укртелеком" м. Харків, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Управління соціального захисту населення Люботинської міської ради, м. Люботин, про стягнення 17956,38 грн. - залишку невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення, згідно вимог чинного законодавства, 825,99 грн. - збитків від впливу інфляційних процесів, 247,54 грн. - 3% річних, а також просить суд покласти на відповідача судові витрати у розмірі 1378,00 грн.

Ухвалою господарського суду від 24.10.2016р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14.11.2016р. о 10:15 год.

Ухвалою господарського суду від 14.11.2016р. розгляд справи відкладався на 05.12.2016р. об 11:00 год.

У призначеному 05.12.2016р. судовому засіданні представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду, на виконання вимог ухвали господарського суду від 24.10.2016р., надав додаткові докази по справі (вх. №№ 40299, 41273), які судом досліджені та долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання 05.12.2016р. не з'явився, через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача (вх. № 41218), яке долучається до матеріалів справи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено наступне:

Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про телекомунікації». Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, інших законодавчих актів України.

На виконання вимог умов укладеного між Харківською філією ПАТ "Укртелеком" (позивач) та Управлінням соціального захисту населення Люботинської міської ради Харківської області (відповідач) договору про відшкодування витрат на надання підприємством зв'язку пільг населенню від 02.01.2015 року № 18-25/35 (договір), у період з січня 2015 року по січень 2016 року (включно) позивачем були надані послуги зв'язку на пільгових умовах населенню Люботинського району Харківської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. З ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", ч. 5 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п. 4 ч. З ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства", на загальну суму в розмірі 17956,38 грн.

Відповідно до п. 3.2 договору, відповідач зобов'язаний до кінця місяця, наступного за звітним, узгоджувати та підписувати акти здачі - приймання наданих послуг, здійснювати перерахування коштів на відшкодування витрат за надані послуги на підставі форми «2-пільга» та акту здачі-приймання наданих послуг.

Таким чином відповідач, за рахунок державних субвенцій, зобов'язаний відшкодувати витрати понесені позивачем внаслідок надання населенню Люботинського району Харківської області послуг зв'язку на пільгових умовах.

Проте, в порушення умов договору, а також вимог законодавства та положень Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субвенцій та компенсацій від 11.01.2005 року №20 ( в редакції згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2015 року №64 «Про внесення змін до "Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субвенцій та компенсацій»), відповідач не здійснив в повному обсязі відшкодування позивачу наданих послуг зв'язку пільговим категоріям населення, в результаті чого, станом на 01 січня 2016 року, утворилась заборгованість в розмірі 17956,38 грн., що підтверджується підписаним сторонами та скріпленим печатками актом звірки взаєморозрахунків.

Зазначена сума заборгованості відповідачем відшкодована в добровільному порядку не була, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом, за захистом свого порушеного права.

В наданому до господарського суду відзиві на позов , відповідач зазначає, що відшкодування видатків, пов'язаних з наданням телекомунікаційних послуг на пільгових умовах проводиться за рахунок державних субвенцій управлінню праці та соціального захисту населення Люботинської міської ради, в межах бюджетних асигнувань та затверджених кошторисів, встановлених Законом України «Про державний бюджет». Зазначає , що Законом України «Про державний бюджет за 2016 рік» таку субвенцію не передбачено, тому Управління праці та соціального захисту населення не може погасити заборгованість в сумі 17956,38 грн. Окрім цього, відповідач заперечує проти нарахування йому позивачем збитків від впливу інфляційних процесів та 3% річних, та зазначає, що дані нарахування не передбачені умовами договору про відшкодування витрат на надання підприємством зв'язку пільг населенню від 02.01.2015 року № 18-25/35 , укладеного між сторонами даного спору.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

В Законі України від 22.10.1993 р. № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», Законі України від 23.03.2000 р. № 1584-ІІІ «Про жертви нацистських переслідувань», Законі України від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, я, постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законі України від 24.03.2008 р. № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус» та Законі України від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» передбачено надання пільг при оплаті за послуги зв'язку (телекомунікаційні послуги).

Як свідчать матеріали справи, Харківською філією ПАТ "Укртелеком", протягом 2015 року надавало телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам Люботинського району Харківської області, передбаченим Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», Законом України «Про жертви нацистських переслідувань», Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус», Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та «Про охорону дитинства».

Відповідно до ч.3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 р., споживачами, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з пп. б п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 БК України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 (надалі Постанова №256) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету (надалі Порядок №256), якими встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету. Зокрема, п. 2 Постанови №256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до п. 3 Порядку №256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг - є Управління праці та соціального захисту населення Люботинської міської ради Харківської області, а отже, на підставі вищезазначених норм законодавства та положень Постанови та Порядку №256, відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Відповідно до ч. 1 п. 8 Порядку №256 отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у пятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг (ч. 2 п.8 Порядку №256).

Проте, в порушення умов договору, а також вимог законодавства та положень Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субвенцій та компенсацій від 11.01.2005 року №20 ( в редакції згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2015 року №64 «Про внесення змін до "Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субвенцій та компенсацій»), відповідач не здійснив в повному обсязі відшкодування позивачу наданих послуг зв'язку пільговим категоріям населення, в результаті чого, станом на 01 січня 2016 року, утворилась заборгованість в розмірі 17956,38 грн.

Суд зазначає, що до матеріалів справи відповідачем надано підписаний сторонами та скріплений печатками сторін, акт звірки взаєморозрахунків. яким підтверджується наявна у відповідача заборгованість за телекомунікаційні послуги пільговим категоріям абонентів за 2015 рік в розмірі 17956,38 грн.

Пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобовязання за договором про відшкодування витрат на надання підприємством зв'язку пільг населенню від 02.01.2015 року № 18-25/35.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором про відшкодування витрат на надання підприємством зв'язку пільг населенню від 02.01.2015 року № 18-25/35, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 17956,38 грн. заборгованості належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення із відповідача 825,99 грн. - збитки від впливу інфляційних процесів та 247,54 грн. - 3 проценти річних.

Частиною 2 статті 625 ЦК України, встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Суд відхиляє заперечення відповідача щодо того, що інфляційні нарахування та 3% річних, які були нараховані відповідачу, не передбачені договором про відшкодування витрат на надання підприємством зв'язку пільг населенню від 02.01.2015 року № 18-25/35, оскільки зазначені нарахування передбачені безпосередньо законом, а в укладеному між сторонами договорі про відшкодування витрат на надання підприємством зв'язку пільг населенню від 02.01.2015 року № 18-25/35, сторонами не було зменшено або збільшено передбачений законом розмір процентів річних.

Враховуючи викладене, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат та 3 відсотків річних, суд дійшов висновку про правомірність здійсненого позивачем нарахування, у зв'язку з чим 825,99 грн. - збитків від впливу інфляційних процесів та 247,54 грн. - 3 процентів річних підлягають стягненню на користь позивача.

Посилання відповідача на неналежне бюджетне фінансування, у зв'язку з чим, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову, суд вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог Законів України.

Відповідно до частини першої статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно з п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 р., відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 р. та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 р. зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446, від 15.05.2012 р. у справі № 3-28гс12 та Постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 р. у справі № 15/5027/715/2011.

Згідно з ч. 6 ст. 48 БК України, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомог, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень ч. 1-4 ст. 48 БК України.

У листі від 30.06.2011 р. № 31-07310-10-24/16584 Міністерство фінансів України роз'яснило, що «...деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів).

Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку , компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

За таких обставин, Управління праці та соціального захисту населення Люботинської міської ради відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії обгрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати в даній справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 65, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Люботинської міської ради Харківської області (62400, Харківська область, м. Люботин, вул. Слобожанська, 26, код ЄДРПОУ 21173058) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (61002, м. Харків, вул. Іванова, 7/9, ЄДРПОУ 21560766, р/р № 26005010194901 в ПАБ "Альфа-банк", м. Київ, МФО 300346, отримувач: ПАТ "Укртелеком") 17956,38 грн. залишку невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення згідно вимог чинного законодавства, 825,99 грн. - збитків від впливу інфляційних процесів, 247,54 грн. - 3% річних та 1378, 00 грн. - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено 06.12.2016 р.

Суддя ОСОБА_2

справа № 922/3525/16