Рішення № 63253434, 06.12.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2016Справа №910/18882/16

За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквілон Київ"

про стягнення матеріальної шкоди в сумі 2715,85 грн.

Суддя Комарова О.С.

Представники сторін:

від позивача: Цимбаліст В.В. (представник за довіреністю)

від відповідача: не з'явились

В судовому засіданні 06 грудня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація", 17 жовтня 2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 155/1/03-6078 від 12.10.2016 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквілон Київ", про стягнення матеріальної шкоди в сумі 2715,85 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України без достатньої правової підстави (без укладення договору оренди) фактично користувався нежилим приміщенням, загальною площею 14,00 кв.м, у будинку № 5 на вул. Івана Пулюя у м. Києві (згідно з поверховим планом БТІ: будинок № 5 літер А), яке належить на праві господарського відання позивачу, у зв'язку з чим позивач стверджує, що за період з 01.05.2016 року по 30.09.2016 року відповідач повинен був сплатити позивачу грошові кошти у розмірі 2715,85 грн., з яких: 2567,90 грн. - плата за фактичне користування нежилим приміщенням та 147,95 грн. компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2016 рокупорушено провадження у справі № 910/18882/16 та призначено розгляд справи на 15.11.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 року розгляд справи відкладено на 06.12.2016 року.

Через відділ діловодства суду 17.11.2016 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке було долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 06.12.2016 року позовні вимоги підтримав та дав пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання 06.12.2016 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правами передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до розпорядження Представника Президента України від 14.10.1994 року № 976 нежилі приміщення в будинку № 5 на вул. Івана Пулюя (згідно з поверховим планом Київського міського бюро технічної інвентаризації - вул. Івана Пулюя, буд. № 5 літер А) у м. Києві віднесені до комунальної власності територіальної громади м. Києва та закріплені за Державним комунальним виробничим житлово-ремонтним об'єднанням на праві господарського відання.

Правонаступником Державного комунального виробничого житлово-ремонтного об'єднання є Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація".

Відповідно до п. 1.1. Статуту позивача, Державне комунальне виробниче житлово-ремонтне об'єднання реорганізоване шляхом перетворення в Державне комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 04.09.1996 року № 1397. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 21.11.2000 року № 2074 Державне комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" перейменовано у Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація".

Як визначено у п. 1.2. Статуту, підприємство позивача засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва. Засновником та власником підприємства є територіальна громада міста Києва, від імені якої виступає Київська міська рада.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Позивач зазначає, що 15.03.2012 року між позивачем та відповідачем було складено та підписано Акт про фактичне використання нежилих приміщень в будинку № 5 літер А на вул. І. Пулюя.

У зазначеному акті встановлено, що приміщення загальною площею 14,00 кв.м (у т.ч. підвал - 14,00 кв.м), які знаходяться на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація», фактично займає Товариство з обмеженою відповідальністю "Аквілон Київ" (відповідач) для надання побутових послуг. В якості причини необхідності складання наведеного акту зазначено: "для розрахунків і нарахування платежів за користування нежилими приміщеннями відповідно до діючої на момент складання цього акта Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду".

В пункті 2 акту сторони визначили, що сума до сплати за фактичне користування приміщеннями за січень місяць складає 240,13 грн. без ПДВ. Крім орендної плати орендар (користувач) компенсує орендодавцеві його видатки по платі за землю, яка складає 20,42 грн. на місяць.

Як вказує позивач, між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини, отже позивач вказав на протиправність користування відповідачем нежилим приміщенням, загальною площею 14,00 кв.м у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя, які йому не належать, в результаті чого, внаслідок неправомірних дій відповідача, пов'язаних з несплатою орендних платежів за фактичне користування нежилим приміщенням та відсутністю компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, останнім було нанесено позивачу матеріальну шкоду у вигляді неодержаної плати за використання вказаного нежилого приміщення.

14.07.2016 року позивач направив відповідачу вимогу № 155/1/03-4304 від 13.07.2016 року про сплату заборгованості за фактичне користування нежилим приміщенням загальною площею 14,00 кв.м та компенсацій витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, що розташований: у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві за період з 01.05.2016 року по 31.07.2016 року, яка отримана відповідачем 11.08.2016 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (копія міститься в матеріалах справи).

Втім, відповідач залишив вимогу 155/1/03-4304 від 13.07.2016 року без відповіді та задоволення.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

Рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 року № 34/6250 було затверджено Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, а також Методику розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду.

Даною Методикою визначений механізм розрахунку орендної плати за користування об'єктом оренди, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Як вже було встановлено судом, 15.03.2012 року між позивачем та відповідачем було складено та підписано Акт про фактичне використання нежилих приміщень в будинку № 5 літер А на вул. І. Пулюя, яким встановлено, що приміщення загальною площею 14,00 кв.м (у т.ч. підвал - 14,00 кв.м), які знаходяться на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація», фактично займає Товариство з обмеженою відповідальністю "Аквілон Київ" (відповідач) для надання побутових послуг. В якості причини необхідності складання наведеного акту зазначено: "для розрахунків і нарахування платежів за користування нежилими приміщеннями відповідно до діючої на момент складання цього акта Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду".

Як свідчать матеріали справи, відповідач в період з 01.05.2016 року по 30.09.2016 року користувався нежилими приміщеннями без договору оренди та не сплачував кошти за фактичне використання приміщення та компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, у зв'язку з чим позивачу було нанесено матеріальну шкоду у вигляді неодержаної плати за використання нежилими приміщеннями, загальною площею 14,00 кв.м, у будинку № 5 на вул. Івана Пулюя у м. Києві за період з 01.05.2016 року по 30.09.2016 року.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Отже, відповідач безпідставно (без договору оренди) в період з 01.05.2016 року по 30.09.2016 року користувався нежилими приміщеннями, загальною площею загальною площею 14,00 кв.м, в т.ч. підвал - 14,00 кв.м, у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві.

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

За приписами ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Суд зазначає, що вказана стаття спрямована на реалізацію принципу реального виконання зобов'язання та визначає обов'язок набувача повернути безпідставно набуте майно в натурі. Це означає, що поверненню підлягає саме та індивідуально визначена річ, яку набув або зберіг набувач, або така ж кількість родових речей тієї ж якості.

Однак, якщо повернути безпідставно набуте майно в натурі неможливо (внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо), набувач зобов'язаний відшкодувати потерпілому вартість такого майна.

Також, суд звертає увагу, що майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Враховуючи положення статті 190 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що майном, яке набув відповідач без достатньої правової підстави, було саме право користування нежилими приміщеннями, загальною площею загальною площею 14,00 кв.м, в т.ч. підвал - 14,00 кв.м, у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві, які належать позивачу на праві господарського відання.

При цьому, враховуючи, що право користування (майно) неможливо повернути в натурі, відповідач, відповідно до положень статті 1213 Цивільного кодексу України, зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість за використання такого майна.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у зв'язку з набуттям права користування (речового права) спірними нежилими приміщеннями, які належить позивачу на праві господарського відання, без достатньої правової підстави, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість користування вказаним майном, оскільки відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України, у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість.

Як зазначалось вище, рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 року № 34/6250 було затверджено Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, а також Методику розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду.

Відповідно до п.п. 6.3, 6.4, 6.5 Положення підприємства, установи та організації (балансоутримувачі) є отримувачами орендної плати; орендар за користування об'єктом оренди сплачує орендну плату та інші платежі, зазначені у підпункті 6.5 цього Положення, незалежно від результатів господарської діяльності; крім орендної плати орендар сплачує також компенсацію витрат підприємств-балансоутримувачів за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, та плату за комунальні послуги відповідно до договору, який укладається між орендарем та зазначеним підприємством або відповідними особами, що надають такі послуги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за період з 01.05.2016 року по 30.09.2016 року нараховано відповідачу суму відшкодування за користування без правової підстави приміщеннями, загальною площею 14,00 кв.м, в т.ч. підвал - 14,00 кв.м, у загальному розмірі 2567,90 грн.

При цьому, судом встановлено, що розрахунок сум відшкодувань за фактичне користування нежилими приміщеннями, загальною площею 14,00 кв.м, в т.ч. підвал - 14,00 кв.м, у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві, позивач здійснював на підставі Методики, затвердженої рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 року № 34/6250, застосування якої для розрахунків і нарахування плати за користування приміщеннями сторони погодили в Акті про фактичне використання нежилих приміщень в будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві від 15.03.2012 року.

Крім того, позивачем також нараховано відповідачу вартість з компенсації витрат за користування земельною ділянкою, на якій розташовано об'єкт оренди за період з 01.05.2016 року по 30.09.2016 року у загальному розмірі 147,95 грн., що відображено у долученій позивачем до матеріалів справи довідці про нарахування та надходження компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою за адресою: вул. І.Пулюя 5 літер А.

Детальний розрахунок визначення розміру компенсації витрат за користування земельною ділянкою, на якій розташовано спірні приміщення, за період з 01.05.2016 року по 30.09.2016 року долучено позивачем до матеріалів справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку сум відшкодування за фактичне користування без правової підстави нежилими приміщеннями, загальною площею 14,00 кв.м, в т.ч. підвал - 14,00 кв.м, у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві, та розрахунку компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди за період з 01.05.2016 року по 30.09.2016 року, з огляду на що суд приймає вказані розрахунки позивача у якості належного та допустимого доказу визначення вартості безпідставно набутого відповідачем майна (відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України).

В той же час, відповідач не довів факт того, що шкоду у вигляді неодержаної плати за використання нежилих приміщень, загальною площею 14,00 кв.м, в т.ч. підвал - 14,00 кв.м, у будинку № 5 літер А на вул. Івана Пулюя у м. Києві позивачу було завдано не з його вини та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди на користь позивача, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача коштів в загальному розмірі 2715,85 грн., з яких: 2567,90 грн. - плата за фактичне користування нежилим приміщенням та 147,95 грн. компенсація витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди підлягають задоволенню.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст.22 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного разу не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (які наявні в матеріалах справи), жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі в розмірі 2715,85 грн., з них: плати за фактичне користування нежилим приміщенням - 2567,90 грн. (дві тисячі п'ятсот шістдесят сім гривень 90 копійок) та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди -147,95 грн. (сто сорок сім гривень 95 копійок).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквілон Київ" (ЄДРПОУ 21509481, адреса: 03048, м. Київ, вул. Івана Пулюя, 5) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (ЄДРПОУ 03366500, адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, будинок 51-А) грошові кошти: плати за фактичне користування нежилим приміщенням - 2567,90 грн. (дві тисячі п'ятсот шістдесят сім гривень 90 копійок), компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди -147,95 грн. (сто сорок сім гривень 95 копійок) та судовий збір - 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень). Видати наказ.

3. Копію рішення надіслати відповідачу у справі 910/18882/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 08.12.2016 року.

Суддя О.С. Комарова