Рішення № 63252695, 06.12.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.12.2016 Справа № 904/9610/16

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю спеціалізована монтажна компанія "МЕХАНОМОНТАЖ", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до приватного акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКИЙ ЗАВОД ГІРНИЧОГО ОБЛАДНАННЯ", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за договором №КЗГО/246-15П від 13.08.2015р. (на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів)

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність №0111/16 від 01.10.2016; представник ОСОБА_2, довіреність №0110/16 від 01.10.2016;

від відповідача: представник ОСОБА_3, довіреність №55 від 10.11.2016.

СУТЬ СПОРУ:

21.10.2016 товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована монтажна компанія "Механомонтаж", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до приватного акціонерного підприємства "Криворізький завод гірничого обладнання", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач).

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами договором №КЗГО/246-15П (на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів) в частині оплати ресурсів.

За результатами розгляду позовної заяви від 18.10.2016 за вих.№б/н ухвалою суду від 24.10.2016 порушено провадження по справі та призначено слухання на 08.11.2016.

07.11.2016 через канцелярію суду отримано позовну заяву позивача, яка за своєю суттю є заявою про збільшення позовних вимог і в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 461204,00грн. основного боргу; 12828,00грн. трьох відсотків річних; 28408,50грн. інфляційних втрат; 64328,30грн. пені.

Судові витрати по справі позивач просить суд стягнути з відповідача.

Суд розгляд справи відкладав з 08.11.2016 на 06.12.2016, у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів, а саме докази направлення на адресу відповідача позовної заяви про збільшення позовних вимог (фіскальний чек та лист з описом вкладень).

.

Господарський суд прийняв заяву позивача про збільшення позовних вимог до розгляду.

Суд оголошував перерву з 06.12.2016 - 11год. 45хв. до 06.12.2016 - 12год. 15хв.;

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 06.12.2016.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 06.12.2016.

В судовому засіданні, яке відбулося 06.12.2016 сторонам, які беруть участь у розгляді справи, роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки, в тому числі заявляти відводи. Відводи не заявлені.

Інших усних та письмових заяв і клопотань не заявлено.

Господарський суд продовжив розгляд справи по суті.

Повноважні представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримують та наполягають на їх задоволенні в повному обсязі.

Повноважний представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, просить суд відмовити в його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.

Суд заслухав пояснення представників сторін щодо предмету позову.

В судовому засіданні дослідженні надані сторонами та наявні в матеріалах справи докази.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції .

Судом враховано. В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997р. №475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

В силу вимог статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 06.12.2016 в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

13.08.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована монтажна компанія "Механомонтаж" (далі по тексту - позивач, постачальник) та приватним акціонерним підприємством "Криворізький завод гірничого обладнання" (далі по тексту - відповідач) укладено договір №КЗГО/246-15П (на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів) (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити матеріали ТМЦ (далі по тексту - ресурси) на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 2.1 договору визначено, що кількість, номенклатура ресурсів вказується у специфікаціях, які є невід'ємною частиною (далі по тексту - специфікація).

Пунктом 4.1 договору визначено, що постачання ресурсів здійснюється за цінами, які визначені у відповідності з умовами поставки визначені у специфікації і включають в себе всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість упаковки, маркування та інші витрати постачальника пов'язані з поставкою ресурсів.

Після підписання специфікації ціна не підлягає перегляду в бік збільшення (пункт 4.2 договору).

Загальна сума договору визначається як сумарна вартість ресурсів, постачання яких визначається в доданих до нього специфікацій (пункт 4.3 договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання, але не раніше виконання вимог установчих документів сторін про необхідність надання згоди на укладання органами управління сторін, що мають відповідні повноваження (при наявності таких вимог) (пункт 10.4 договору).

Цей договір діє до 31.12.2016. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від прийнятих на себе зобов'язань, в тому числі гарантійних за цим договором (пункт 10.5 договору).

Між сторонами підписано специфікацію №1 від 13.08.2015 та №2 від 03.09.2015 та визначено умови оплати протягом 60 календарних днів з моменту підписання специфікацій та заявки на поставку.

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу ресурси на загальну суму 501204,00грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна №РН-0000002 від 27.08.2015 на суму 132480,00грн.;

- видаткова накладна №РН-0000003 від 04.09.2015 на суму 22080,00грн.;

- видаткова накладна №РН-0000004 від 11.09.2015 на суму 96912,00грн.;

- видаткова накладна №РН-0000005 від 18.09.2015 на суму 149232,00грн.;

- видаткова накладна №РН-0000006 від 25.09.2015 на суму 47700,00грн.;

- видаткова накладна №РН-0000007 від 02.10.2015 на суму 52800,00грн.

За отримані від позивача ресурси відповідач розрахувався частково, а саме у розмірі 40000,00грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 461204,00грн., яка і стала підставою звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Крім того, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, надав відзив на позов.

Відповідач вказує, що у спірних видаткових накладних та рахунках відсутні посилання на виконання якої (яких) саме специфікації вони надаються.

Отже, на думку відповідача, неможливо встановити (ідентифікувати), що вказані рахунки стосується саме специфікацій №1 та №2 до договору.

Відповідач звертає увагу суду, що накладна №РН-0000005 від 18.09.2015 та рахунок №СФ-0000044 від 18.09.2015 у сумі 149232,00грн. стосується зокрема поставки "втулки бронзової 3519.03.06.004.К на суму 39200,00грн." (№4 рахунку та видаткової накладної), однак в жодній із укладених між сторонами специфікацій не йдеться про поставку "втулок бронзових".

Відповідно до пункту 2.3 договору якість, упаковка і маркування Ресурсів повинні відповідати нормам, визначеним сертифікатами виробника, діючими стандартами (ТУ, ГОСТ) для даного виду Ресурсів, а також спеціальним технічним вимогам, якщо такі встановлені угодою сторін, відображеною в Специфікаціях.

Згідно пункту 2.4 договору, гарантія відповідності Ресурсів вимогам п.2.3 підтверджується сертифікатом або паспортом якості Постачальника або виробника (у випадку, якщо Постачальник не є виробником), які направляються Покупцеві на кожну партію постачання Ресурсів.

Пунктом 6.4 договору встановлюється обов'язок Постачальника надати Покупцю до початку приймання Ресурсів оригінали наступних документів:

1. рахунок на оплату Ресурсів;

2. транспортні та супровідні документи;

3. сертифікат або паспорт якості Постачальника або виробника (у випадку, якщо постачальник не є виробником);

4. упаковочні документи;

5. сертифікат санітарно-гігієнічного висновку і сертифікат радіологічної безпеки (у передбачених законодавством випадках);

6. акт прийому-передачі ресурсів (у 2-х примірниках), оформленні з боку Постачальника.

Доказів направлення на адресу Відповідача сертифікату або паспорту якості Ресурсів Постачальника або виробника (у випадку, якщо Постачальник не є виробником), акт прийому-передачі ресурсів, не надано, хоча згідно пункту 10.3 Договору, все листування, пересилання документів, повідомлень, заяв і претензій, пов'язаних з виконанням цього Договору або витікаючи з нього, повинні направлятися Сторонами безпосередньо на адреси один одного, зазначені в цьому Договорі, згідно з термінами та порядком, встановленим чинним законодавством та Договором.

Відповідно до пункту 6.5 договору зобов'язання Постачальника з поставки Ресурсів не вважаються виконаними до надання документів, зазначених у пункті 6 4 Договору.

Відповідно до пункту 6.6 договору у разі постачання ресурсів, що не відповідають умовам договору (за якістю, номенклатурою, упаковкою) або супровідним документам, а також ресурсів, пошкоджених внаслідок невідповідної упаковки і/або маркування, порушення правил транспортування (при доставці транспортними засобами постачальника або перевізника за договором постачальником), ресурси приймаються покупцем на зберігання.

Враховуючи положення Договору (пунктів 6.4 і 6.5) зобов'язання з поставки Ресурсів будуть вважатися виконаними постачальником (позивачем) у повному обсязі тільки після передання Покупцю пакету документів, передбаченого пунктом 6.4 Договору.

Відповідач вважає доведеним факт того, що Позивач не надав Відповідачу всі документи, передбачені пунктом 6.4 Договору та визначені частиною 2 статті 662 Цивільного кодексу України, свідчить про те, позивач виконав свої зобов'язання за договором неналежним чином, що відповідно позбавляє його правових підстав вимагати від відповідача оплати за поставлені Ресурси та відповідно нараховувати штрафні санкції за порушення терміну оплати Ресурсів.

Отже, з врахуванням договірних правовідносин, які виникли у сторін на підставі укладеного договору, в контексті положень статей 6, 11, 509, 526,538 627, 628 Цивільного кодексу України та положень статей 193, 220, 265 Господарського кодексу України, у позивача взагалі не настав момент права вимоги від відповідача виконання зобов'язання так як зобов'язання Постачальника (позивача по справі) з поставки Ресурсів не вважаються виконаними (в контексті положень пункту 6.5 Договору) до надання документів, зазначених у пункту 6 4 Договору, а звідси і відсутні підстави права вимоги оплати за зобов'язанням.

Враховуючи вищевикладене, заборгованість у розмірі 461204,00грн. за договором поставки (як зазначено позивачем) не є заборгованістю в розумінні статей 220, 221 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 461204,00грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковими накладними, що містяться в матеріалах справи, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення договору та пункту 5 специфікації, строк оплати товару отриманого за видатковими накладними №РН-0000002 від 27.08.2015 на суму 132480,00грн.; №РН-0000003 від 04.09.2015 на суму 22080,00грн.; №РН-0000004 від 11.09.2015 на суму 96912,00грн.; №РН-0000005 від 18.09.2015 на суму 149232,00грн.; №РН-0000006 від 25.09.2015 на суму 47700,00грн.; №РН-0000007 від 02.10.2015 на суму 52800,00грн. є таким, що настав.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Доказів оплати товару в сумі 461204,00грн. відповідач не надав.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Доказів повернення вказаного товару позивачу відповідачем не надано.

Твердження відповідача, що у спірних видаткових накладних та рахунках відсутні посилання на виконання якої (яких) саме специфікації надавалися ресурси, господарський суд визнає не обґрунтованими з огляду на наступне:

- поставка ресурсів, за які не розрахувався відповідача відбулася в період дії укладеного між сторонами договору;

- ресурси отримані відповідачем від позивача відносяться до однієї групи товарів за своїм призначенням.

Господарський суд наголошує, що відповідач отримував поставлені від позивача ресурси без заперечень та зауважень, що підтверджується підписанням видаткових накладних, довіреностей на отримання товарних цінностей.

Господарський суд звертає увагу відповідача, що поставка товару поза договором не звільняє останнього від оплати отриманих ресурсів, а лише покладає на відповідача обов'язок їх негайної оплати.

Заперечення відповідача з приводу того, що строк оплати не настав, господарським судом відхиляється з огляду на те, що ненадання сертифікату або паспорту якості Ресурсів Постачальника або виробника (у випадку, якщо Постачальник не є виробником) та акту прийому-передачі ресурсів не може бути відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідачем не надано доказів звернення до позивача щодо передачі документів, які стосуються ресурсів і які як вважає відповідач позивач мав передати відповідачу; право відповідача на відмову від договору та повернення ресурсів відповідно до частини 2 статті 666 Цивільного кодексу України останнім не реалізоване.

Видаткові накладні №РН-0000002 від 27.08.2015 на суму 132480,00грн.; №РН-0000003 від 04.09.2015 на суму 22080,00грн.; №РН-0000004 від 11.09.2015 на суму 96912,00грн.; №РН-0000005 від 18.09.2015 на суму 149232,00грн.; №РН-0000006 від 25.09.2015 на суму 47700,00грн.; №РН-0000007 від 02.10.2015 на суму 52800,00грн., підписані представником відповідача, має єдину дату її складання, будь-яких інших дат отримання ресурсів відповідачем не містить.

Відповідачем не надано інших доказів, які б підтверджували його доводи, та іншу дату поставки спірних ресурсів.

За даних обставин господарський суд доходить висновку, що продукція була прийнята саме в дати вказані у видаткових накладних та не вбачає відкладальних умов для здійснення оплати за ресурси із застосування частини 3 статті 221 Господарського кодексу України..

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначено один із загальних засад цивільного законодавства, а саме свобода договору.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3). Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4). Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч.5).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 2 ст. 266 Господарського кодексу України встановлює, що загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення ((асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначається специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012р. у справі N6-49цс12, від 24.10.2011 у справі N6-38цс11).

Статтею 252 Цивільного кодексу України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Пунктом 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що відносно пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Пунктом 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

До уваги. Господарським судом перерахунок інфляційних втрат здійснено з урахуванням приписів пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р. по справі №904/11237/15 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2016р. по справі №904/9336/15 позицію господарського суду підтримано.

Пунктом 7.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Пунктом 7.2 договору визначено, що у разі порушення більш ніж на 10 календарних днів терміну оплати ресурсів, покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за загальний період з 05.11.2015р. по 03.11.2016р. на загальну суму 64328,30грн. (нараховано за кожну видаткову накладну окремо).

Відповідач звернув увагу суду на недотримання позивачем при розрахунку пені положень статті 254 Цивільного кодексу України, статті 232 Господарського кодексу України.

Господарський суд, з урахуванням позиції відповідача, перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 32966,05грн.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних за загальний період з 05.11.2015р. по 03.11.2016р. на загальну суму 12828,00грн. (нараховано за кожну видаткову накладну окремо).

Відповідач звернув увагу суду на недотримання позивачем при розрахунку пені положень статті 254 Цивільного кодексу України.

Господарський суд, з урахуванням позиції відповідача, перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його вірним, а вимогу такими, що підлягає задоволенню.

Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційні втрати за загальний період з грудня 2015 по червень 2016 на загальну суму 28408,50грн. (нараховано за кожну видаткову накладну окремо).

Відповідач надав власний розрахунок інфляційних втрат і розмір інфляційних втрат визначений відповідачем складає 26507,57грн.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та відповідачем, визнав розрахунок позивача таким, що містить помилки, отже вимога є такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 25532,16грн.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 7988,04грн., з урахуванням того, що 93,96% позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, ст.ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" (50057, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул.Заводська, 1; ідентифікаційний код 31550176) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована монтажна компанія "Механомонтаж" (50006, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул.Ветеранів Праці, 26; ідентифікаційний код 33264651) 461204,00грн. (чотириста шістдесят одна тисяча двісті чотири грн. 00 коп.) основного боргу; 32966,05грн. (тридцять дві тисячі дев'ятсот шістдесят шість грн. 05 коп.) пені; 12828,00грн. (дванадцять тисяч вісімсот двадцять вісім грн. 00 коп.) трьох відсотків річних; 25532,16грн. (двадцять п'ять тисяч п'ятсот тридцять дві грн. 16 коп.) інфляційних втрат; 7988,04грн. (сім тисяч дев'ятсот вісімдесят вісім грн. 04 коп.) судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

08.12.2016

Суддя ОСОБА_4