Ухвала суду № 63251837, 01.12.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження: 22ц/790/6553/16 Головуючий І інстанції - Гуляєва Г.М.

Справа: № 614/351/14-ц Доповідач - Карімова Л.В.

Категорія: позика

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого: Карімової Л.В.,

суддів колегії: Бурлака І.В.,

Яцини В.Б.,

за участю секретаря Баранкової В.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Борівського районного суду Харківської області від 25квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду до ОСОБА_5 з вищевказаним позовом. В обгрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що

22 грудня 2010 року між ним та ОСОБА_5 був укладений договір позики, посвідчений розпискою, яку відповідач написав власноруч. У відповідності до договору ОСОБА_5 взяв у нього у борг грошові кошти в сумі 119 000 грн. 00 коп. і зобов'язався їх повернути, строк повернення коштів зазначений не був.

10 січня 2014 року ним на адресу ОСОБА_5 була направлена вимога про повернення боргу в 7-ми денний термін, і яка отримана останнім 14 січня 2014 року, однак кошти відповідачем не були повернуті.

Просив стягнути з ОСОБА_5 суму заборгованості по договору позики, що складала 119 000 грн. 00 коп., та інфляційні витрати в розмірі 3332 грн. 00 коп., а також три відсотки річних в розмірі 751 грн. 36 коп.

Позивач посилався й на те, що 29 листопада 2013 року ОСОБА_5 отримав від нього в якості завдатку в рахунок продажу 1/2 частини нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, грошові кошти в розмірі 100 000 грн. 00 коп., про що надав відповідну розписку.

23 грудня 2013 року ОСОБА_5 направив на його адресу лист, в якому повідомив, що відмовляється від продажу 1/2 частини вказаної нежитлової будівлі.

Позивач вказував, що відповідач з урахуванням приписів ст. 571 ЦК України повинен повернути йому грошові кошти в сумі 200 000 грн. 00 коп.

Виходячи з наведеного ОСОБА_4 вважав, що на день подання позовної заяви, загальний борг відповідача складав 323 083 грн. 36 коп.

Відповідач ОСОБА_5 позов визнав частково, зазначав, що розписка від 22.12.2010 року містила графік погашення боргу, який він добросовісно виконував. Але ОСОБА_4 знищив частину аркуша, де знаходились відмітки про часткове погашення боргу, і тому він позбавлений можливості довести ці обставини. Також посилався на те, що розписка від 29.11.2013 року була написана ним лише як гарантія домовленості про наступну купівлю - продаж частини нежитлової будівлі, а фактичної передачі грошей не було.

Рішенням Борівського районного суду Харківської області від 25 квітня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 219 000 грн. боргу по боргових розписках, 3332 грн. - інфляційних витрат, 751,36 грн. - 3% річних та судовий збір 3230,83 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення суду сторонами не оскаржено в установленому законом порядку.

У вересні 2016 року рішення Борівського районного суду Харківської області від 25 квітня 2014 року оскаржено в порядку вимог ст. 292 ЦПК України ОСОБА_3, яка посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність його висновків обставинам справи та вимогам закону, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить змінити рішення районного суду, скасувавши його в частині стягнення боргу за борговою розпискою від 22 грудня 2010 року. В іншій частині рішення не оскаржує.

Вказує, що борг за розпискою від 22 грудня 2010 року на суму 119 000 грн. був погашений ОСОБА_5, а так як між позивачем та відповідачем існували дружні стосунки, то ОСОБА_4 запевнив ОСОБА_5, що знищив вказану боргову розписку.

Вважає, що оскільки вона, ОСОБА_3, є дружиною ОСОБА_5, то майно і кошти, на які звернув стягнення суд першої інстанції, є спільною сумісною власністю подружжя. Таким чином, її необхідно було залучити до участі у справі, оскільки вказаним рішенням зачіпаються і її права.

Перевіривши відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов в частині стягнення з ОСОБА_5 боргу за борговою розпискою від 22 грудня 2010 року, суд першої інстанції виходив з того, що сума боргу за вказаною розпискою підтверджена письмовими доказами та не оспорюється сторонами.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та зроблений у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, ч.1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

З матеріалів справи вбачається, що 22 грудня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір позики, на підтвердження укладення якого ОСОБА_5 надана боргова розписка, яку він написав власноруч.

Згідно цієї розписки ОСОБА_5 22.12.2010 року взяв у ОСОБА_4 в борг грошові кошти в сумі 119 000 грн. 00 коп., строк повернення коштів в розписці не зазначений.

Відповідно до абзацу другого ч.1 ст.1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня

пред"явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

На вимогу ОСОБА_4 від 10 січня 2014 року про повернення суми позики у семиденний термін, яка була отримана ОСОБА_5 14 січня 2014 року, останній відповідь не надав, грошові кошти не повернув.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

У зв'язку з чим судом першої інстанції на підставі вищезазначеного та вимог ч.1

ст. 1050 ЦК України з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 обґрунтовано стягнута сума боргу в розмірі 119 000 грн. та інфляційні витрати в розмірі 3332 грн. 00 коп., а також три відсотки річних в розмірі 751 грн. 36 коп.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що грошові кошти за вказаною борговою розпискою повернуті позивачу, спростовуються поясненнями учасників судового процесу в суді першої інстанції та самою розпискою від 22 грудня 2010 року, яка не містить запису про виконання боржником вказаного боргового зобов'язання. Не надано ОСОБА_5 до суду й інших розписок ОСОБА_4 про отримання ним боргу від відповідача.

Також є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що розписка не містить зобов'язання ОСОБА_5 повернення зазначених боргових коштів, оскільки останній в суді першої інстанції не заперечував факт отримання ним коштів та свого обов'язку по їх поверненню відповідно до встановленого між ним та позивачем графіку, та виконання цього обов'язку, але не надав відповідно до ст.ст. 58-60 ЦПК України до суду доказів щодо виконання свого обов'язку по поверненню цих коштів.

Не надано таких доказів й ОСОБА_3

Відповідно до ч. 2 ст. 65 СК України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Будь-яких достовірних доказів, які б свідчили про те, що оспорюваний договір позики укладався ОСОБА_5 не в інтересах сім'ї , матеріали справи не містять, не надано таких доказів й ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги по суті зводяться до переоцінки наданих сторонами доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції по оцінці цих доказів та особового тлумачення апелянтом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

В іншій частині рішення суду не оскаржується та колегією суддів не переглядалось.

Враховуючи вище викладені обставини, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення районного суду без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 292, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Борівського районного суду Харківської області від 25квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цією ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: