Ухвала суду № 63249699, 07.12.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/2844/16-ц

Провадження № 22-ц/779/2370/2016

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Онушканич В. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Проскурніцького П.І., Ясеновенко Л.В.

секретаря Шемрай Н.Б.,

з участю апелянта ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, представника третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, третя особа без самостійних вимог: Служба у справах дітей Калуської міської ради, про визначення місця проживання дитини за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2016 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, третя особа без самостійних вимог: Служба у справах дітей Калуської міської ради, про визначення місця проживання дитини до вирішення Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області цивільної справи за позовом Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області в інтересах громадянина ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання дій незаконними, повернення малолітньої дитини до місця її постійного проживання в ОСОБА_7 ОСОБА_8.

Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне зясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема зазначає, що постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції не врахував положення принципу 6 Декларації прав дитини, ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 1 ст. 161 Сімейного кодексу України та не дав належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_6 Крістіна Анжелівна є громадянкою України, проживає з матірю в м. Калуші Івано-Франківської області, навчається в другому класі ЗОШ №11 м. Калуша. Батько ОСОБА_6 не опікується дочкою і не бере участі у її вихованні та матеріальному забезпеченні з липня 2015 року.

Відповідач також не зявлявся на засідання Комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітетові Калуської міської ради, хоча був належним чином повідомлений про час та місце проведення, жодних заяв та клопотань не подавав.

Згідно протоколу бесіди з малолітньою ОСОБА_6 Крістіною від 29.02.2016 року малолітня жила в Італії з матірю і батьком, але так як тато часто бив матір вони переїхали жити в Україну. Малолітня Крістіна повертатися жити в Італію не хоче. ЇЇ вихованням та утриманням займається мати. Батько періодично дзвонить до неї.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування, служби у справах дітей Калуської міської ради від 19.04.2016 року є доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_6 відносно малолітньої доньки ОСОБА_6 Крістіни Анжелівни, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Також апелянт зауважує, що з часу подання даної позовної заяви відповідач ОСОБА_6 веде себе агресивно. В жовтні 2016 року останній перелякав дочку. В школі, де навчається дитина, він вчинив неправомірні дії, перешкоджав проведенню уроків в 2-Б класі, у звязку з чим дирекцією ЗОШ №11 м. Калуша подано заяву до Калуського ВП УНП в Івано-Франківській області.

Таким чином, постановленням оскаржуваної ухвали, суд, на думку апелянта, надав можливість відповідачу і надалі маніпулювати своїми правами щодо дитини.

З цих підстав апелянт просить ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2016 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

У засіданні апеляційного суду апелянт та її представник доводи скарги підтримали з наведених в ній мотивів.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги, вважав ухвалу суду такою, що узгоджується з положеннями Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року. Просив відхилити апеляційну скаргу, ухвалу суду залишити без зміни.

Представник третьої особи без самостійних вимог: Служби у справах дітей Калуської міської ради в судовому засіданні щодо ухвали суду поклався на розсуд суду. При цьому зауважив, що Служба в справах дітей надала висновок щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав на підставі даних, здобутих в процесі вирішення цього питання, і такий висновок залишається незмінним і до сьогоднішнього дня.

Заслухавши доповідача, пояснення апелянта, представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Задовольняючи клопотання представника відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що під час вирішення справи за позовом Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області в інтересах громадянина ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання дій незаконними, повернення малолітньої дитини до місця її постійного проживання в ОСОБА_7 ОСОБА_8, яка перебуває на розгляді Івано-Франківського міського суду, можуть бути вирішені питання підставності звернення ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_6 з вимогами про визначення місця проживання дитини, а саме питання законності переміщення малолітньої Крістіни, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ОСОБА_7 ОСОБА_8 на територію України, а тому провадження по даній справі слід зупинити.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України встановлено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в п. 33 постанови від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції, визначаючи наявність передбачених статтею 201 ЦПК підстав, за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у пункті 4 частини першої цієї статті - неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Однак, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, суд не зясував чи дійсно від наслідків розгляду справи за позовом Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області в інтересах громадянина ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання дій незаконними, повернення малолітньої дитини до місця її постійного проживання в ОСОБА_7 ОСОБА_8 залежить прийняття рішення у справі, предметом позовних вимог якої є визначення місця проживання малолітньої дитини.

Адже, підстави і предмет позову в наведених справах є різними. В справі за позовом управління юстиції в області в інтересах громадянина ОСОБА_7 ОСОБА_8 підставою позову є незаконність дій відповідача по переміщенні та утриманні дитини сторін в Україні, а предметом позову є повернення дитини до місця її постійного проживання.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 25 грудня 2013 року (справа №6-117цс13), вирішуючи питання щодо повернення дитини до місця її постійного проживання з підстав, передбачених Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі Конвенція), суд, ураховуючи найвищі інтереси дитини, повинен дослідити, чи є переміщення або утримання дитини незаконним, і забезпечити негайне повернення дитини (статті 3 та 12 Конвенції). При цьому суд повинен переконатись у наявності (відсутності) виключень, передбачених статтями 13 та 20 Конвенції, зокрема, чи здійснювалося піклування про дитину в місці постійного проживання до моменту переміщення, чи існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної загрози або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, а також чи таке повернення допускається з урахуванням основних принципів запитуваної держави.

В справі, предметом якої є визначення місця проживання дитини, підставою позову (його обґрунтуванням) є фактичні обставини, що наведені у позовній заяві, а саме: постійне місце проживання позивача (мами малолітньої дитини) в м. Калуші Івано-Франківської області; дитина є громадянкою України, проживає з мамою, навчається в другому класі ЗОШ №11 м. Калуша, батько дитини ОСОБА_6 не опікується дочкою і не бере участі у її вихованні та матеріальному забезпеченні. Дані спірні правовідносини врегульовані ст. 161 Сімейного кодексу України, відповідно до ч. 2 якої під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, при розгляді наведених справ суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні правовідносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто, між двома справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв'язок. Як правило, це виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиціальне значення для іншої справи.

В оскаржуваній ухвалі суд взагалі не аналізував та не встановлював у визначеному законом порядку, чи дійсно від наслідку розгляду іншої справи залежить прийняття рішення у зазначеній цивільній справі.

З урахуванням вище наведеного колегія суддів вважає помилковим висновок суду про те, що є підстави для зупинення провадження у цій справі, оскільки тісного, прямого матеріально-правового зв'язку цієї справи з іншою немає.

Таким чином суд зупинив провадження у справі з порушенням пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України та всупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи. Саме до цього зводиться правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 7 жовтня 2015 року у справі №6-1367цс15.

Згідно відмітки Калуського міськрайонного суду на позовній заяві (а.с. 2) позивач звернулась в суд з наведеним позовом 11.01.2016 року.

В силу дії ч. 1 ст. 157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права.

Колегія суддів вважає помилковим посилання суду на ст. 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, оскільки спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу визначення місця проживання дитини, а не з приводу піклування дитини.

Приписами ч. 3 ст. 303 ЦПК України встановлено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Тому ухвала суду першої інстанції про зупинення провадження в справі підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі вищенаведеного, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 201, ч. 1 ст. 157, ч. 3 ст. 303 ЦПК України, керуючись ст.ст. 307, 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2016 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Проскурніцький П.І.

ОСОБА_9