Ухвала суду № 63249420, 08.12.2016, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/5801/16-ц

Провадження № 2/346/2066/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2016 р. м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

Суддя Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області Веселов В.М.

розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,третя особа Печеніжинська селищна рада об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області про позбавлення батьківських прав та зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Печеніжинська селищна рада об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області про усунення перешкод щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася в суд з позовом, в якому просить позбавити відповідача батьківських права. Відповідач звернувся з зустрічним позовом про усунення перешкод у вихованні дитини.

Згідно з п.4 ст.20 ЦПК України суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів в обєктивності та неупередженості судді.

У відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.1996 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У відповідності до ст.8 ЦПК України - суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України,застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст.1 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року,Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004) щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на імя Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обовязковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

П.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (яка підлягає застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України, ст.8 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), закріплено принцип, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи безстороннім судом.

Так у відповідності до п.п. 49-54 рішення Європейського Суду з прав людини, Справа "Білуха проти України" (Заява N 33949/02) від 9.11.2006 року, яке є остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції:

«49. Відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., серед іншого (inter alia), рішення у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria) від 24 лютого 1993 року, пп. 27, 28 and 30; рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. United Kingdom), від 10 червня 1996 року, п. 38).

50. Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).

53. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (див. рішення у справі "ОСОБА_3 проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), від 26 жовтня 1984 року, п. 26). Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland) та рішення у справі "ОСОБА_4 проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).

Наявність безсторонності, відповідно до п.1 ст.6 Конвенції, має визначатись за субєктивним та обєктивним критеріями. Згідно з обєктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад умови, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності (вісник ВСУ № 4/2008 стор. 31).

Крім цього, в п.п.66,67,69,70 Рішення ЄСПЛ «Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року № N 4785/02, зазначено,що: «…п.66. Згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції , за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи

забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria), рішення від 24 лютого 1993 року, серія A, N 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), заява N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. the United

Kingdom), рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 794, п. 38).

67.Особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 43).

69. Застосовуючи об'єктивний критерій, слід з'ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть служити підставою для сумніву в його безсторонності. Тобто при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обґрунтованими (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 44, та рішення у справі "Феррантеллі та

Сантанджело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), рішення від 7 серпня 1996 року, Reports 1996-III, с. 951-952, п. 58).

70. У цьому зв'язку навіть видимі ознаки можуть мати певне значення або, іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється" (див. рішення у справі "ОСОБА_3 проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), рішення від 26 жовтня 1984 року, серія A, N 86, с. 14, п. 26). Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), там само, та рішення у справі "ОСОБА_5 проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, с. 3116, п. 45).

Таким чином, наявність безсторонності визначається фактором, чи забезпечення судом умов, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності , про що і зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини в справі Білуха проти України від 9 листопада 2006 року та Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року.

У відповідності до розподілу справ автоматизованою системою документообігу суду, до мене поступили справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,третя особа Печеніжинська селищна рада об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області про позбавлення батьківських прав та зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Печеніжинська селищна рада об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області про усунення перешкод щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Повідомляю,що щодо мене в період з 5 жовтня 2012 року по квітень 2013 року тричі були ініційовано безпідставні спроби порушення кримінальної справи (до 19.11.2012 року) ,відкриття кримінальних проваджень ( після 19.11.2012року) громадянином ОСОБА_6, який писав на мене скарги як до ВККС України, так і в Генеральну прокуратуру України та прокурату Івано-Франківської області. Як прокурорами Генеральної прокуратури, обласної прокуратури, та Коломийської місцевої (міжрайонної) прокуратури так і судами всіх інстанцій, кримінальні справи та кримінальні провадження щодо мене неодноразово закривались, однак оскаржувались гр.ОСОБА_6 в суди вищої інстанції з метою перешкоджання мені займатись професійною діяльністю.

Як виявилось в подальшому, гр.ОСОБА_6 допомагав писати скарги та представляв його інтереси в судах ОСОБА_7, представник позивачки по первинному позову, та представник відповідачки по зустріному позову, який був у гр.ОСОБА_6 представником, що підтверджується ухвалами Івано-Франківського міського суду від 18.02.2013 року та Коломийського міськрайонного суду від 9 квітня 2013 року, де гр. ОСОБА_8 в ввідній частині ухвал зазначений як представник скаржника, підтримував скарги по порушенню кримінального провадження щодо мене.

Вищенаведені дані дають мені підстави і право керуючись ст.ст.20,21,23 ЦПК України заявити самовідвід по даній справі, оскільки подальший розгляд справи може викликати сумнів в моїй обєктивності та неупередженості,а також перешкодить бути обєктивним і неупередженим під час безпосереднього розгляду даної справи,оскільки мною вже було розглянуто одну з підстав даного позову.

Враховуючи наведене, приходжу до висновку, що для забезпечення умов, за яких у сторін не виникало б будь-яких сумнівів щодо розгляду справи безстороннім та неупередженим судом (чи безсторонності судді при розгляді даного позову), слід заявити самовідвід.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.126 Конституціії України, ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Рішення Конституційного Суду№ 19-рп/2004 від 01.12.2004, п.4 ст. 20, ст. ст.23,24,25 ЦПК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.1996 року, ст.1 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року,Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», рішення Європейського Суду з прав людини, Справа "Білуха проти України" (Заява N 33949/02) від 9.11.2006 року, Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року № N 4785/02,-

ухвалив:

Заяву про самовідвід судді Веселову В.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,третя особа Печеніжинська селищна рада об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області про позбавлення батьківських прав та зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Печеніжинська селищна рада об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області про усунення перешкод щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною задовольнити.

Справу передати в канцелярію суду на повторний розподіл.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Веселов В. М.