Рішення № 63244559, 16.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарях Ільченко В.В., Дука В.В.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року у справі за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого жилого приміщення, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року ДП МОУ «Укрвійськбуд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого жилого приміщення, в якому просили висилити відповідача з усіма членами її сім'ї з кімнат НОМЕР_2,НОМЕР_3 в гуртожитку АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що ДП МОУ «Укрвійськбуд» має відокремлений структурний підрозділ - філію державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд»-135 Домобудівельний комбінат», на балансі якого перебуває гуртожиток АДРЕСА_1. 05 квітня 1988 року Міністерством оборони ОСОБА_1 видано ордер № 401 для проживання разом з членами сім'ї в кімнаті НОМЕР_1 даного гуртожитку. Як пізніше стало відомо позивачу, відповідач також самовільно зайняла кімнати НОМЕР_2 та НОМЕР_3 гуртожитку та незважаючи на вимогу позивача звільнити їх, продовжує там проживати.

Справа № 753/13570/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/8786/2016Головуючий у суді першої інстанції: Лужецька О.Р.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ДП МОУ «Укрвійськбуд» подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт, посилався на те, що суд першої інстанції не врахував, що єдиною підставою для зайняття кімнати у гуртожитку є виданий, спеціальний житловий ордер. Такий ордер не видавався ОСОБА_1 на зайняття кімнат НОМЕР_2,НОМЕР_3, а тому, вважає, що суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволенні позову.

Представники апелянта підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просили її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що реалізуючи надані Статутом повноваження Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» має відокремлений структурний підрозділ - Філію державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» - 135 Домобудівельний комбінат», на балансі якого перебуває гуртожиток АДРЕСА_1. ( а.с. 7)

05 квітня 1988 року Міністерством оборони ОСОБА_1 видано ордер № 401 для проживання разом з членами сім'ї: ОСОБА_4, ОСОБА_5 в кімнаті НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1 житловою площею 15,6 кв. м. ( а.с. 5)

Відповідно до довідки Форма № 3, в кімнаті НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7. ОСОБА_8. ( а.с.4).

03.02.1994 р. комірник цеху № 6 ОСОБА_1 звернулась з заявою до В.о. начальника 135-го заводу Дмитрука І.В. з проханням надати дозвіл на зайняття вільних кімнат НОМЕР_3 і НОМЕР_4 в гуртожитку по АДРЕСА_1. ( а.с. 16)

На заяві від руки є резолюція невідомої особи, від 05.02.1994 р. про дозвіл при наявності можливості.

Згідно з рішенням Дарницького районного суду м.. Києва від 27 серпня 2014 р., залишеного без змін Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14.01.2015 р. було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа Філія Державного підприємства Міністерства Оборони України «Укрвійськбуд»-135 про зобов'язання вчинити певні дії про надання соціального житла.

Листом № 41 від 20.03.2013 року філією направлено вимогу щодо звільнення кімнати НОМЕР_2 та НОМЕР_3. Незважаючи на це відповідач продовжує проживати у вказаному приміщенні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, посилався на правову позицію Верховного Суду України та виходив з того, що за вимогами позивача минув строк позовної давності та ним не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що строк був пропущений з поважних причин.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає, оскільки суд першої інстанції не забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів та ухвалив несправедливе і помилкове рішення.

Згідно з ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. встановлено, що відповідно до положень ст. 10-11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ч.3 ст. 10 та ч.ч. 1,4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що позивачем надано достатні та переконливі докази того, що відповідач незаконно займає кімнати НОМЕР_2, НОМЕР_3 в гуртожитку АДРЕСА_1.

Так, відповідно до ст. 127 ЖК УРСР, п. 2 Примірного положення гуртожитки призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання.

Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» указав, що, вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з'ясовувати, крім інших питань, і питання щодо видачі відповідно до Примірного положення ордера на зайняття жилої площі в гуртожитку.

Згідно із ч. 2 ст. 128, ст. 129 ЖК УРСР, ч. 1 п. 10 Примірного положення на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Отже, законом установлено, що єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі спільного з профспілковим комітетом рішення про надання жилої площі в гуртожитку.

У постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року, у справі № 6-6цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України, зазначено, що вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, суди повинні з'ясовувати, чи є гуртожитком будинок, приміщення в якому займає особа, зокрема: чи зареєстрований він як гуртожиток у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів; чи побудований будинок як гуртожиток або спеціально для нього переобладнаний; чи є дозвіл санітарно-епідеміологічної станції на його заселення як гуртожитку; чи видавався, відповідно до статті 129 ЖК України та Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, ордер на зайняття особою жилої площі в гуртожитку, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу; чи укомплектований будинок (жиле приміщення) меблями, спеціальним устаткуванням, інвентарем, культурно-побутовими предметами, необхідними для проживання, занять і відпочинку громадян; чи є штати для обслуговування гуртожитку; як оплачується проживання тощо.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, 05 квітня 1988 року Міністерством оборони їй видано ордер № 401 для проживання разом з членами сім'ї: ОСОБА_4, ОСОБА_5 саме в кімнаті НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1 житловою площею 15,6 кв. м.

Факт зайняття позивачем кімнат НОМЕР_2,НОМЕР_3 у гуртожитку по АДРЕСА_1 встановлений рішенням Дарницького районного суду м.. Києва від 27 серпня 2014 р.

На проживання в кімнатах НОМЕР_2,НОМЕР_3, зазначеного гуртожитку, спеціальний ордер на зайняття особою жилої площі в гуртожитку, який відповідно до чинного законодавства та правової позиції Верховного Суду України є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу, відповідачу ОСОБА_1 не надавався.

Письмова резолюція в.о. начальника 136 заводу про відсутність заперечень на зайняття відповідачем ОСОБА_1 кімнат НОМЕР_2,НОМЕР_3 у гуртожитку по АДРЕСА_1, не є законною підставою для вселення і проживання у спірних кімнатах.

Колегія суддів вважає застосування судом першої інстанції строків позовної давності для виниклих правовідносин та відмову у задоволенні позову с цих підстав помилковим.

Судом першої інстанції не було враховано, що відповідач ОСОБА_1 проживала у спірних кімнатах протягом тривалого часу без законних підстав. Таким чином колегія суддів вважає, що вимоги власника про виселення з належного йому приміщення є такими вимогами, коли сам зміст суб'єктивного права, що захищається в суді, виключає дію правил про позовну давність, а тому положення ст. 267 ЦК України до цих правовідносин не застосовуються, оскільки права на спірні кімнати гуртожитку у відповідача та проживаючих з нею осіб у законних спосіб не виникло і підстав для цього не має, а зайняття житла без належних правоустановчих документів є грубим порушенням прав власника - позивача по справі.

Колегія суддів вважає, що позовні вимоги про виселення відповідача ОСОБА_1 з кімнат НОМЕР_2,НОМЕР_3 гуртожитку АДРЕСА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Колегія суддів вважає безпідставними вимоги позивача про виселення ОСОБА_1 без надання іншого жилого приміщення, оскільки їй на законних підставах було надано ордер на проживання у кімнаті НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 , а тому її треба виселити саме в зазначену кімнату. Підтвердженням того що кімната НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 є вільною є копія акту державного виконавця від 18.10.2016 р.

Крім того враховуючи те, що позивач не конкретизував в своєму позові перелік осіб які є залежними, на його думку, від ОСОБА_1, а під час судового розгляду не уточнював свої вимоги, та вказані можливі особи не були притягнуті до участі у справі, колегія суддів вважає, що позовні вимоги можуть бути задоволенні тільки в частині, відносно ОСОБА_1

Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. В решті заявлених вимог належіть відмовити.

Судові витрати розподілити у відповідності до положень ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове наступного змісту:

Позов Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з кімнат НОМЕР_2,НОМЕР_3 гуртожитку АДРЕСА_1 у кімнату НОМЕР_1 будинку АДРЕСА_1.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» судовий збір у розмірі 516,56 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді