Рішення № 63241420, 29.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/8058/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Цихиселі Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,

встановила:

18 січня 2016 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між сторонами укладений договір позики від 01 червня 2014 року, на підставі якого позивач передав відповідачці 20000,00 доларів США на строк до 31 грудня 2014 року зі сплатою відсотків за користування коштами у розмірі 800,00 доларів щомісячно. Відповідачка зобовязання за договором не виконувала, у звязку з чим позивач у 2015 році звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача основного боргу та відсотків за користування взятими у борг коштами.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 24 березня 2015 року на користь позивача з відповідачки було стягнуто грошові кошти за договором позики у вигляді: боргу в сумі 316 000 грн., процентів за користування позикою у сумі 82 160 грн., витрат на правову допомогу у сумі 4000 грн., витрат на оплату послуг банка у сумі 40 грн., оплата послуг Реєстраційної служби у сумі 54,40 грн., та судовий збір у сумі 3654 грн.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 02.12.2015 року вищевказане рішення було скасовано, в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у сумі 4000 грн., витрат на оплату послуг банка у сумі 40 грн., оплата послуг Реєстраційної служби у сумі 54,40 грн. і в задоволенні позовних вимог в цій частині було відмовлено.

Оскільки відповідачка до цього часу борг за договором позики від 01 червня 2014 року не повернула, позивач просив суд стягнути з відповідачки проценти за користування позикою у розмірі 9600 доларів США, що за курсом НБУ становить 249600 грн., кошти за сплачений судовий збір у розмірі 2500 грн., та за надання правової допомоги 3000 грн.

Позивач у судове засідання не зявився, його представник ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнала.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2016 рокупозов ОСОБА_4 було задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування даного рішення та ухвалення нового, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що договір позики, укладений 01 червня 2014 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3, згідно якого ОСОБА_4 надав ОСОБА_3 20000,00 доларів США на строк до 31 грудня 2014 року зі сплатою відсотків за користування коштами у розмірі 800,00 доларів щомісячно, до теперішнього часу не виконаний, а тому відповідач ОСОБА_3 має сплачувати відсотки за користування позиченими коштами до повного погашення боргових зобовязань.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів, огляду на наступне.

Обставини укладення договору позики, відсотків за користування грошовими коштами встановлені рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 24 березня 2015 року та рішенням апеляційного суду Одеської області від 02.12.2015 року, а тому у відповідності до ч.3 ст.61 ЦПК України вважаються встановленими і не підлягають доказуванню.

Спірним в даному випадку є те, чи повинна відповідач сплачувати позивачу відсотки за користування грошовими коштами за подальший період, після ухвалення вищезазначених судових рішень.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із вищевказаного договору позики, ним передбачено сплату відсотків у розмірі 800,00 доларів США щомісячно.

Згідно позовних вимог позивач просив стягнути з відповідачки проценти за користування позикою за період з 15 січня 2015 року по 15 січня 2016 року: 12 місяців х 800 доларів США = 9600 доларів США, що за курсом НБУ станом на 18.01.2016 року становить 249600 грн.

За змістом ст. 536 ЦК та відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої, третьої ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За статтею 611 ЦК України в разі порушення зобовязань настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника і поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Враховуючи, що рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 24 березня 2015 року про стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_4 грошових коштів за договором позики не виконано до теперішнього часу, то кредитодавець має право на стягнення процентів за користування позиченими коштами до остаточного виконання вказаного судового рішення.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд України, згідно Постанови від 21 вересня 2016 року, у справі № 6-1252цс16.

Таким чином, враховуючи, що відповідач ОСОБА_3 до теперішнього часу борг не повернула, суд обгрунтовано стягнув з неї на користь позивача відсотки за користування грошовими коштами у сумі, еквівалентній 800 доларам США, щомісячно, як то передбачено договором, за період з 15 січня 2015 року по 15 січня 2016 року, як зазначено в позовній заяві.

За вказаний період часу сума відсотків склала 9600 доларів США, однак при ухваленні рішення суд неправильно застосував норми матеріального права та зазначив еквівалент гривні по відношенню до долара США 26 грн. за 1 долар США, станом на 18 січня 2016 року, що не відповідає дійсності.

Так, станом на 18 січня 2016 року офіційний курс гривні по відношенню до долара США за даними НБУ складав 24,38 грн. за 1 долар США, а не 26 грн., як зазначено в оскаржуваному рішенні.

Разом з тим, у відповідності до ч.2 ст. 533 ЦК України якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Крім того, згідно абз.2 п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» у разі предявлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід в мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим НБУ на день ухвалення рішення.

З огляду на викладене, суду належало виходити із курсу гривні по відношенню до долара США на день ухвалення судового рішення, тобто станом на 01 квітня 2016 року, а саме 26,21 грн. за 1 долар США.

У звязку з цим, сума відсотків, яка підлягала стягненню з відповідача на користь позивача, складала 251616 грн., що на 01 квітня 2016 року було еквівалентом 9600 доларів США.

Проте, враховуючи, що у відповідності до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає за можливе залишити без змін рішення суду, в частині стягнення з відповідача на користь позивача суму відсотків, яка склала 249 600 грн., що відповідає межам позовних вимог.

Крім того, судом першої інстанції неправильно розраховано розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, та який має складати 1% від суми задоволених позовних вимог, як то передбачено ст. 88 ЦПК України, тобто 2 496 грн.

У звязку з цим, рішення, в частині стягнення судового збору підлягає зміні, та замість судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 2500 грн., слід замінити сумою 2496 грн.

З цих підстав, загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, також підлягає зміні, з 255 100 грн. до 255 096 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що в оскаржуваному рішенні суду цифри суми зазначені як 255100 грн., а прописом помилково зазначено «(двісті пятдесят пять тисяч) грн.».

Що стосується витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн., які суд стягнув з відповідача на користь позивача, то колегія суддів погоджується з даним висновком суду, з огляду на наступне.

У відповідності до ч.ч. 1,2 статті 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Позивачем та його представником надані суду розрахунок послуг адвоката та докази сплати позивачем грошових коштів за вказані послуги у розмірі 3000 грн. Враховуючи, що даний розрахунок не спростований матеріалами справи та відповідачкою, то суд обгрунтовано стягнув з відповідачки на користь позивача судові витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.

Що стосується посилання представника апелянта ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_6 на те, що ОСОБА_3 звернулась до органів державної виконавчої служби із заявою про арешт її майна, яке перебуває на зберіганні у ОСОБА_4, з метою виконання судових рішень про стягнення з неї на користь позивача ОСОБА_4 грошових коштів, то колегія суддів зазначає, що в даному випадку зазначені обставини не є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення (а.с.100-101).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_4 заперечує проти того, що вказане в заяві ОСОБА_3 майно є її власністю, про що свідчить його позовна заява до суду про визнання права власності на арештоване майно та зняття з нього арешту, на підставі якої ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 05.08.2016 року відкрите провадження по справі (а.с.102).

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду, в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченого ним судового збору та загальної суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального права, проте суд допустив помилку у застосуванні норм процесуального права, у звязку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду змінити, в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченого ним судового збору та загальної суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2016 року змінити.

В абзаці другому резолютивної частини рішення цифри та букви: «2500 грн.» замінити цифрами та буквами: «2496 грн.», цифри та слова: «255100 (двісті пятдесят пять тисяч) грн..» замінити цифрами та словами: «255096 (двісті пятдесят пять тисяч девяносто шість) гривень».

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції України.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_7

ОСОБА_2