Ухвала суду № 63233249, 07.12.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/10321/16-ц

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Астахової О.О.

за участю секретаря - Швидкої Л.В. .

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві скаргу ОСОБА_1 на дії заступника начальника відділу Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бут Дмитра Володимировича, визнання дій протиправними та зобов»язання вчинити дії, заінтересована особа: ОСОБА_3,

в с т а н о в и в :

Заявник звернувся до суду зі скаргою в якій просить визнати неправомірною Постанову заступника начальника відділу Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бут Дмитра Володимировичапро закінчення виконавчого провадження № 48045664. Зобов'язати державного виконавця відновити виконавче провадження № 48045664 та продовжити примусове виконання виконавчого листа виданого 05.11.2014 року Дніпровським районним судом м. Києва у справі № 2/755/218/14 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 21 710,78 грн. Обгрунтовуючи свої вимоги тим, що 17 травня 2016 року заступником начальника відділу Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бут Дмитром Володимировичем була винесена Постанова про закінчення виконавчого провадження № 48045664 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації в розмірі 21 710, 78 грн.

Вищезазначена Постанова державного виконавця мотивована тим, що в силу ст. 601 ЦК України, зобов'язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля в розмірі 21710 грн. 78 коп. за виконавчим документом припинилося 11.02.2016 року, в день направлення ОСОБА_4 на адресу ОСОБА_1 заяви про зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог. Припинення зобов'язання внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог - є належним виконанням зобов'язання боржником перед стягувачем й підставою для припинення стягнення за виконавчим документом, яким це зобов'язання встановлене та закінчення виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: «фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом».

Однак заявник не погоджується з таким рішеним державного виконавця та вважає його неправомірним і незаконним з наступних підстав.

Згідно зі ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Стаття 602 ЦК України встановлює перелік підстав за яких не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.

З наведених норм вбачається, що одним із способів припинення зобов'язання є зарахування однорідних вимог. При цьому, зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом, тому норми наведених статей не передбачають можливості припинення виконання судових рішень зарахуванням по виконавчих документах.

Посилаючись на обов»язковість судового рішення, а також те, що його виконання є невід'ємною стадією процесу правосуддя вважав, що зарахування зустрічних однорідних вимог на цій стадії може відбутися не інакше як на підставах та у порядку, визначеному ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження».

Проте, державний виконавець вийшов за межі наданих йому повноважень, так як виконання судового рішення повинно здійснюватись у відповідності до виконавчого листа суду та без жодних змін щодо встановленого способу чи порядку виконання судового рішення, окрім випадків встановлених ст. 373 ЦПК України. Оскільки державний виконавець, або сторони із заявами про вирішення питання відстрочки або розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення - не звертались, то підстав для зміни способу виконання рішення та винесення Постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець не мав.

Крім того, вказав, що ОСОБА_3 мала право на підставі ч. 2 ст. 369 ЦПК України звернутися до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню через припинення обов'язку боржника з підстав зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог. Однак таких дій з її боку вчинено не було, а відтак просив про задоволення скарги.

У судовому засіданні представник заявника скаргу підтримав виходячи з доводів, якими вона обґрунтовується та просив про її задоволення.

Особа дії якої оскржуються у судове засідання не з»явився, надав до суду заперечення, виходячи із змісту яких у задволонні скарги просив відмовити. Зокрема зазначив, що на виконанні у Оболонському районному ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві перебувало виконавче провадження №48045664, відрите на виконання виконавчого листа № 2/755/218/13-ц, виданого 05.11.2014 року Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості ? частини автомобіля в розмірі 21710 грн. 78 коп.

До Відділу надійшла заява від боржника - ОСОБА_3 з проханням припинити стягнення за виконавчим провадженням №48045664 на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України - припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог зі стягувачем - ОСОБА_1.

У заяві ОСОБА_3 вказує на те, що рішенням апеляційного суду м. Києва від 10.07.2014, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 24.09.2014 по справі №55/723/13, одночасно було прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_1 на її користь грошової компенсації в розмірі 368706 грн. 27 коп. та судом виданий відповідний виконавчий лист, який був пред'явлений до виконання у відділ ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві (ВП №48045664). ОСОБА_3 вказує, що борг ОСОБА_1 перед нею за виконавчим документом становить 222 011,03 грн.

10.02.2016 року ОСОБА_3 було направлено заяву до ОСОБА_1 про зарахування зустрічних однорідних вимог за рішенням суду, яке отримано ОСОБА_1 особисто під розпис 11.02.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0421015235263, копія якого додано до заяви, а також відповідний лист направлено ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, яке отримано адресатом 25.02.2016. У цій заяві зазначається про зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог на суму 21710 грн. 78 коп. та відповідне зменшення на цю суму боргу ОСОБА_1 перед нею до 200300 грн. 25 коп. (222 011,03 -21 710,78).

Аналізуючи зміст ст.ст. 11, 601 ЦК України, ст.ст. 202, 203 ГК України, особа дії якої оскаржуються, вважає, що зарахування можливий лише при наявності таких умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого, те саме повинно бути і з боржником; однорідні, зокрема можна зарахувати грошовий борг проти грошового, а також необхідно, щоб за обома вимогами настав вже строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом. Отже, за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї сторони.

З огляду на означене, державний виконавець вважає, постанову про закінчення виконавчого провадження від 17.05.2016 року законною, а дії у виконавчому провадженні № 48045664 під час примусового виконання рішення суду вчиненими у спосіб та в порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

Представники заінтересованої особи у судовому засіданні заперечували проти скарги та просили відмовити у її задоволенні виходячи з підстав викладених у письмових запереченнях. Додатково представник ОСОБА_5 пояснила, що статтею 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено обов»язок державного виконавця використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

У Дніпровському районному відділі державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебуває на виконанні виконавчий лист № 755/726/13-ц, виданий Дніпровським районним судом м. Києва 24.10.2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 368 706,27 грн. Означене рішення ОСОБА_1 не виконано, а тому ОСОБА_3 звернулась до державного виконавця у виконавчому провадженні № 48045664 із заявою про зарахування зустрічних вимог на підставі ст. 601 ЦК України.

Вважає, що державним виконавцем правомірно було задоволено заяву ОСОБА_3 та винесено законну постанову про закінчення виконавчого провадження № 48045664 від 17.05.2016 року, а тому підстав для її скасування не має.

Суд, заслухавши представника заявника ОСОБА_6, представників заінтересованої особи ОСОБА_5, ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 383 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ (ст.384 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 385 ЦПК України скарга може бути подана до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Як убачається із матеріалів справи заявник оскаржує дії державного виконавця, що полягала у винесенні постанови про закінченні виконавчого провадження № 48045664 від 17.05.2016 року.

Вирішуючи питання прийняття даної скарги до провадження, виходячи із поданих доказів, не вбачалось можливим встановити дату отримання заявником копії постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 17.05.2016 року.

Під час судового розгляду встановлено, що копія оспорюваної постанови була отримана ОСОБА_1 17.06.2016 року. (а.с. 67,68). Із заявою до суду з даною скаргою представник заявника звернувся 29.06.2016 року (а.с. 10), тобто з пропущенням строку визначеним ч. 1 ст. 385 ЦПК України.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07.12.2016 року за клопотанням представника заявника ОСОБА_6 визнано поважними причини пропуску строку для звернення до суду зі скаргою та поновлено строк.

Судом встановлено, що 05.11.2014 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2/755/218/14 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 21 710,78 грн.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києвівід 09.07.2015 року відкрито виконавче провадження № 48045664 на підставі означеного виконавчого листа № 2/755/218/14.

В ході виконавчих дій, державним виконавцем було здійснено відповідні запити для отримання інформації про доходи та майно боржника у виконавчому провадженні № 48045664 та накладено арешт майна боржника.

Крім того, 20.11.2014 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 45537239 на підставі виконавчого листа виданого Дніпровським районним судом м. Києва 24.10.2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу у розмірі 368706,27 грн.

10.02.2016 року ОСОБА_3 звернулась до державного виконавця відділу Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві із заявою про зарахування її зобов»язань перед ОСОБА_1 у сумі боргу - 21 710,78 грн. (ВП № 48045664) в рахунок зменшення боргу ОСОБА_1 перед нею ( ВП №№ 45537239).

Про зарахування зустрічних однорідних вимог ОСОБА_3 звернулась із заявою і до ОСОБА_1, яка ним була отримана 11.02.2016 року.

Заборгованість ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 у розмірі 21 710,78 грн. була зарахована на підставі ст. 601 ЦК України шляхом зменшення боргу заявника у виконавчому провадженні № 45537239 на суму 21 710,78 грн.

17.05.2016 року державним виконавцем відділу Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 48045664. З підстав припинення зобов»язання ОСОБА_3, внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі п. 8 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Вказані обставини підтверджуються дослідженими судом доказами та визнаються сторонами.

Відповідно до п. 8 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Частиною 1 ст. 601 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін (ч. 2 ст. 601 ЦК України).

Відповідно до змісту вказаної норми вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, повинні бути: зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку із чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань з передачі родових речей, зокрема, грошей).

Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав; строк виконання таких вимог не настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення.

Ця норма не виключає часткового зарахування, згідно з яким менше за розміром зобов'язання припиняється повністю, а більше - зменшується на суму заліку.

Шляхом зарахування можуть припинятися зобов'язання на будь-якій стадії їх існування, навіть після порушення виконавчого провадження щодо виконання одного із зустрічних зобов'язань (постанова Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі №6-2784цс15).

З огляду на означене, державний виконавець, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для припинення зобов»язання ОСОБА_3 у виконавчому провадженні № 48045664 та можливості зарахувати зустрічні однорідні грошові вимоги сторін на суму 21710,78 грн. і зменшити на цю суму розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 у виконавчому провадженні № 45537239.

Суд звертає увагу, що із заявами про визнання виконавчого листа № 2/ 755/723/13-ц, виданого Дніпровським районним судом м. Києва 24 жовтня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суми боргу у розмірі 21 710,78 грн., таким, що не підлягає виконанню, внаслідок зарахування зустрічних вимог ОСОБА_3 до суду не зверталась. Разом з тим, судом встановлено, що мала місце заява ОСОБА_3 про зарахування зустрічних вимог під час примусового виконання до державного виконавця, зарахування зустрічних вимог ОСОБА_1 за виконавчим листом № 755/723/13-ц, виданим Дніпровським районним судом м. Києва 24 жовтня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суми боргу у розмірі 21 710,78 грн. відбулося.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, що спрямоване на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Суд вважає, що застосовуючи положення ст. 601 ЦК України, державний виконавець діяв у спосіб встановлений законом та не вийшов за межі наданих йому повноважень і прийняв законну постанову від 17.05.2016 року про закінчення виконавчого провадження № 48045664 на підставі п. 8 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

При вирішенні даного спору суд також дотримується загальних засад цивільного законодавства, визначених у статті 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності, і враховує, що у виконавчому провадженні державний виконавець відповідно до ст. 6 Закону не може порушувати як права боржника так і стягувача.

Також необхідно враховувати позицію Європейського суду з прав людини, згідно якої право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції (справа ОСОБА_8 проти України).

З огляду на означене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні скарги.

Керуючись ст.ст. 3,4, 10, 11, 60, 209, 210, 223, 293, 294, 386-388 ЦПК України, ст. ст. 6, 11, 49, 50 Закону України "Про виконавче провадження", суд, -

у х в а л и в :

Скаргу ОСОБА_1 на дії заступника начальника відділу Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бут Дмитра Володимировича, визнання дій протиправними та зобов»язання вчинити дії, заінтересована особа: ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суду м. Києва протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвалу, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

С у д д я :