Постанова № 63232451, 06.12.2016, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/13350/16-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2016 року Рiвненський мiський суд Рівненської області

в особi суддi ОСОБА_1,

з участю секретаря судового засідання Довбенко Г.В.,

представника Рівненського обєднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області ОСОБА_2,

pозглянувши у відкритому судовому засіданні спpаву за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Рівненського обєднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання протиправним рішення щодо відмови в призначенні пенсії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Рівненського обєднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, в якому просить суд визнати протиправними дії Рівненського обєднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо відмови у призначенні йому пенсії за вислугою років, згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та зобовязати Рівненське обєднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області провести йому обчислення пенсії за вислугою років, згідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 27 травня 2016 року, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи.

Позивач подав суду письмові пояснення та заяву про розгляд справи без його участі, просить позов задоволити.

Представник Рівненського обєднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області ОСОБА_2, в судовому засіданні позов не визнала, з підстав, викладених у письмових запереченнях та просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 у повному обсязі, зокрема, й тому, що відповідно до положень п.5 Прикінцевих положень Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України… в т.ч. «Про прокуратуру».

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, вважаю, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3, 27 травня 2016 року звернувся до відповідача з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років, керуючись вимогами п.2 ст.22 ОСОБА_4 України та на підставі ст.50-1Закону України "Про прокуратуру", зокрема 90 відсотків суми місячної чинної заробітної плати.

Листом від 01.06.2016 за №394/10, у призначенні зазначеного виду пенсії позивачу відповідачем відмовлено.

Відмова мотивована тим, що з 1 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про прокуратуру», не призначаються відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, а відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», стаж роботи позивача на прокурорсько-слідчих посадах складає 16 років 1 місяць 29 днів, що не дає йому права на призначення йому пенсії за вислугу років за цією статтею.

Позивач з відмовою не погодився та звернувся до суду із даним позовом.

Оглянувши матеріали справи, зокрема трудову книжку позивача, судом встановлено, що на день його звернення до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, тобто на 27 травня 2016, стаж роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років, згідно ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» становив 21 рік 5 місяців 26 днів, з них: робота на прокурорських посадах перелічених ст.56 Закону України «Про прокуратуру» (з 03.03.2000 по 27.05.2016) - 16 років 2 місяці 24 дні; робота на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, зокрема у органах місцевого самоврядування - Турківській районній Раді народних депутатів Львівської області - (з 01.12.1994 по 19.12.1995 року) та у органах державної виконавчої влади - Турківській районній державній адміністрації Львівської області - (з 19.12.1995 по 03.03.2000 року) - 5 років 3 місяці 2 дні.

Вказаний стаж роботи на прокурорсько-слідчих посадах та посадах державних службовців (які займають особи з вищою юридичною освітою) у державних органах влади підтверджується записами в трудовій книжці.

Що стосується стажу роботи на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, то дійсно, згідно представленої відповідачу трудової книжки, позивач працював на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою - у органах місцевого самоврядування (юристом Турківської районної Ради народних депутатів Львівської області) та у органах державної виконавчої влади (спеціалістом II категорії з правових питань юридичного відділу та спеціалістом І категорії (юристом) служби у справах неповнолітніх Турківської районної державної адміністрації Львівської області). Йому було присвоєно, згідно ст.26 Закону України «Про державну службу» ранг державного службовця, також позивач прийняв Присягу державного службовця - однак вказаний час роботи на посадах державних службовців до вислуги років відповідачем безпідставно не враховано.

Посади державних службовців, які позивач обіймав у державних органах влади з 01.12.1994 року по 03.03.2000 року могли обіймати лише фахівці правознавці, тобто спеціалісти із відповідною спеціальною юридичною освітою. ОСОБА_5 України «Про державну службу» від 16.12.1993 року, не передбачав положень, які б забороняли обіймати посади державних службовців без вищої освіти. Будь-які інші підзаконні нормативно-правові акти, що забороняли б обіймати посади державних службовців без вищої освіти були відсутні. За час роботи у сфері юриспруденції на посадах державних службовців, позивач виконував роботу юриста. Вищевказане не є перешкодою для зарахування позивачу цього трудового стажу державного службовця, що дає право на пенсію за вислугу років, оскільки ОСОБА_5 України «Про прокуратуру» зараховує до стажу роботи, що дає право на пенсію, саму роботу, що займають особи з вищою юридичною освітою, яку позивач виконував.

Крім того, працюючи на посадах державних службовців, з заробітної плати ОСОБА_3 щомісяця сплачувались страхові внески передбачені Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (Законом України «Про пенсійне забезпечення») та іншими нормативними актами, які регулювали у вказаний період питання пенсійного забезпечення в Україні. А тому, час роботи на посадах державних службовців, які обіймав позивач з 01.12.1994 по 03.03.2000 року, згідно Закону України «Про державну службу» на законних підставах, відповідачем безпідставно не зараховано до 20-річного стажу роботи позивача , що дає йому право на пенсію за вислугу років.

Вивченням судової практики вказаної категорії справ зясовано, що суд підтверджує протиправність рішень Пенсійного Фонду України щодо відмови у зарахуванні до вислуги років, що дає право на пенсію, згідно Закону України «Про прокуратуру» час роботи на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, стосовно осіб, які не мали повної вищої освіти працюючи державними службовцями, зокрема ухвала Вищого Адміністративного Суду України від 30.03.2016 по справі №К/800/49045/15, постанова Вищого Адміністративного Суду України від 16.01.2014 по справі №К/9991/39092/11, ухвала Вищого Адміністративного Суду України від 28.03.2013 по справі №К/9991/88573/11, ухвала Вищого Адміністративного Суду України від 18.12.2012 по справі №К/9991/15350/12.

Таким чином, стаж роботи ОСОБА_3, на день звернення до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, що дає право на пенсію за вислугу років, згідно ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», становить більше 20 років.

Що стосується внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 Законом України від 08.07.2011 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», даним Законом звузилися соціальні гарантії позивача, а саме: гарантоване ОСОБА_4 право на пенсійне забезпечення при наявності 20 років вислуги; зменшено відсотки розміру пенсії від розміру заробітної плати та порядку її розрахунку.

Більше того, зменшення відсотків розміру пенсії (довічного утримання суддів при перебуванні на посаді понад 20 років) від розміру заробітної плати та інших окремих положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 - визнані неконституційними (пункт 5 Рішення ОСОБА_6 Суду України від 03.06.2013 у справі №1-2/2013).

Статею 22 ОСОБА_4 України визначено, що права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Вимоги ст.22 ОСОБА_4 України і гарантоване право позивача на нарахування і отримання ним пенсії за вислугу років порушують вимоги п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-УІІІ, про наступне: У разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу, Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів» , "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевогс самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Стаття 8 Контитуції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_4 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_4 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_4 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_4 України гарантується.

Окрім того, частини 1-3 ст.46 ОСОБА_4 України передбачають, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст.З ОСОБА_4 України).

За статтею 17 ОСОБА_4 України передбачено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі.

Конституційний суд України вважає, що ці положення ст.17 ОСОБА_4 України поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово- Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. ОСОБА_6 Суд України зазначає, що багато таких "пільг", встановлених Законами України "Про міліцію" (565-12 ), "Про прокуратуру" (1789-12) тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншимі засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів (пункт 3 рішення ОСОБА_6 Суду України №1-15/2002 від 20.03.2002).

Крім того, у цьому ж рішенні від 20.03.2002 у абзаці 4 пункту 6 вказано: ОСОБА_6 Суд України вважає, що оскільки для значної кількосі громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачені чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 ОСОБА_4 України 254к/96-ВР який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина 3 статті 46 ОСОБА_4 України), тому звуження змісту та обсягу того права шляхом прийняття нових законі» або внесення змін до чинних законів за статтею 22 ОСОБА_4 України не допускається.

Зупинення дії цієї норми можливе лише за умови введення відповідно до пункту 31 частини 1 статті 85 та пункту 19 статті 92 ОСОБА_4 України надзвичайного стану (стаття 64 ОСОБА_4 України).

У частині 2 статті 8 ОСОБА_4 України встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі ОСОБА_4 України і повинні відповідати їй (п.4 рішення ОСОБА_6 Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007).

ОСОБА_5 пункт 3.2. рішення ОСОБА_6 Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 ОСОБА_4 України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Більше того, в пункті 4 рішення від 11.10.2005 у справі № 1-21/2005 ОСОБА_6 Суд України висловив наступну правову позицію:

в Україні як соціальній правовій державі, політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм ОСОБА_4 України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

У абзаці 14 пункту 5 рішення ОСОБА_6 Суду України від 11.10.2005 у справі № 1-21/2005 також вказано, що ОСОБА_6 Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою ОСОБА_4 та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях ОСОБА_6 Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 ОСОБА_4 України не допускається (рішення ОСОБА_6 Суду України від 6 липня 1999 року N 8-рп/99, від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N 7-п/2004, від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004).

Правова позиція ОСОБА_6 Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у зазначених рішеннях ОСОБА_6 Суду України полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлений особливістю професійних обовязків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Ці гарантії не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації, (абзац 5 пункту 6 рішення ОСОБА_6 Суду України від 11.10.2005 у справі № 1- 21/2005).

Виходячи із викладеного у зазначених рішеннях ОСОБА_6 Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури і суддів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Тому, суд вважає правомірним звернення позивача до Рівненського обєднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» та керуючись вимогами ст.22 ОСОБА_4 України, в розмірі 90 % суми місячного (чинного) заробітку, як прокурору.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» документом, що посвідчує стаж роботи є трудова книжка.

Згідно із статтею 46 Закону України «Про прокуратуру», прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові та моральні якості.

Статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено у: частині І - прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку;

частині 2 - розмір виплат, що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі;

частині 5 - до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку) навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Суд визнає, що застосування Рівненським обєднаним управлінням Пенсійного фонду України Рівненської області норм Закону, які обмежують конституційні права позивача на соціальне забезпечення, є прямим порушенням ОСОБА_4 України, Європейської соціальної Хартії (ратифікованої Україною), Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Протоколів до неї та принципів верховенства права і законності.

Згідно зі статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень тому числі органів державної влади.

Відповідно до частин першої та третьої статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо гарантується на підставі ОСОБА_4 України.

Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта ОСОБА_4 України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Статтею 8 ОСОБА_4 України визначено, що в Україні визнається та діє принцип верховенства права. ОСОБА_4 України має вищу юридичну силу, а ОСОБА_5 та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на підставі ОСОБА_4 України та повинні відповідати їй. ОСОБА_5 із цим, наведеною нормою ОСОБА_4 України передбачено, що норми ОСОБА_4 України є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_4 України гарантовано.

Пунктом 6 статті 92 ОСОБА_4 України встановлено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Згідно частини першої статті 58 ОСОБА_4 України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно рішення ОСОБА_6 Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав свобод.

Згідно пунктів 4, 23 частини 1 Європейської соціальної хартії від 03 травня 1996 року, ратифікованої відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» № 137-V 14 вересня 2006 року, усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Статтею 64 ОСОБА_4 України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_4 України.

Аналізуючи категорію «звуження змісту прав і свобод» ОСОБА_6 Суд України в мотивувальній частині свого Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) констатував: «Зміст прав і свобод людини це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод це зменшення кола субєктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики» (абзаци пятий, шостий пункту 4).

Отже, визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дій, внесення до них змін і доповнень стосовно зазначених у них прав і свобод людини і громадянина ОСОБА_6 Суд України вважає скасування або обмеженням цих прав і свобод.

Відповідач, застосовуючи до спірних правовідносин ОСОБА_5 № 213-VIII, фактично допустив звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод шляхом скасування або обмеження наданих державою соціальних прав, гарантій, пільг, компенсацій, які були встановлені Законами України. Зазначене дає підстави вважати, що цим порушено приписи частин другої та третьої статті 22 ОСОБА_4 України та частини 1 статті 58 статті 21 та 24 ОСОБА_4 України.

Як зазначено в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування ОСОБА_4 України при здійсненні правосуддя», оскільки ОСОБА_4 України, як вказано у статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого рішення нормативно-правового акта з точки зору його відповідності ОСОБА_4 у всіх необхідних випадках застосовувати ОСОБА_4, як акт прямої дії. Судові рішення повинні грунтуватись на ОСОБА_4, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Враховуючи вищенаведене, та всупереч принципу верховенства права та законності, відповідач обмежив існуюче право позивача на пенсію, а відтак його дії є протиправними.

Відповідно до вимог статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на встановлені у справі обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та доведеними.

В системі аналізу спірних правовідносин, порушене право позивач підлягає захисту шляхом зобовязання відповідача вчинити певні дії, а саме, призначити позивачу пенсію згідно ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», виходячи із 90% від його заробітку.

Керуючись ст.ст.11,17,18,71,160,161,162,183-2,186 КАС України, суд, -

В И Р I Ш И В :

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати протиправними дії Рівненського обєднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області які полягають у відмові у призначенні ОСОБА_3 пенсії за вислугу років та протиправними дії Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_3 за вислугу років, згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Зобовязати Рівненське обєднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області провести призначення ОСОБА_3 пенсії за вислугу років, згідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 27 травня 2016 року, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи.

Стягнути з Рівненського обєднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 551 (пятсот пятдесят одна) гривня 20 копійок, що складаються із судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку сторонами, а також іншими особами у звязку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обовязки.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови до Житомирського апеляцiйного адміністративного суду через Рiвненський мiський суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Cуддя: