Ухвала суду № 63226158, 01.12.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/1645/16

Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

01 грудня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Ватаманюка Р.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу апеляційного суду Хмельницької області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до апеляційного суду Хмельницької області про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

25.08.2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до апеляційного суду Хмельницької області про стягнення заборогованості.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року позов задоволено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Сторони в судове засідання не з'явились та повноважних представників до суду не направили, хоча повідомлялися про дату, час та місце апеляційного розгляду справи належним чином.

Відповідно до статті 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати, виходячи із такого.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується слідуюче:

ОСОБА_2 з 12 лютого 2003 року працює на посаді судді апеляційного суду Хмельницької області і з 27 листопада 2005 року йому було призначено виплату щомісячного грошового утримання судді в розмірі 80% заробітної плати, яке за кожний відпрацьований рік збільшувалося на 2%, а з 27 листопада 2010 року в розмірі 90%.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року у справі №822/666/14 зобов'язано відповідача здійснити перерахунок заробітної плати позивача за період з 2006 по 2011 роки, в зв'язку з тим, що у вказаних період вона нараховувалася з порушенням розміру доплати за вислугу років.

Враховуючи те, що після перерахунку заробітної плати позивача її розмір змінився, то й відповідно змінилася сума його щомісячного грошового утримання, в зв'язку з чим останній 02 червня 2014 року звернувся до голови апеляційного суду Хмельницької області із заявою про перерахунок і виплату заборгованості із щомісячного грошового утримання за період з 01 січня 2006 по 31 грудня 2011 року включно, виходячи з розрахунку надбавки за вислугу років, зробленого на підставі постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року, та про виплату компенсації за порушення строків виплати щомісячного грошового утримання.

Листом відповідача від 14 жовтня 2014 року позивача повідомлено, що в жовтні 2014 року здійснено перерахунок його щомісячного грошового утримання за вказаний період та нараховано 87349,27 грн. заборгованості із щомісячного грошового утримання та компенсації.

Цим же листом позивача повідомлено, що у зв'язку із набранням з 1 січня 2012 року чинності статтями 129,130 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та одночасною втратою чинності постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" та на підставі ч.5 ст.147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", втратив чинність з 01 січня 2012 року наказ ДСА України від 24 липня 2009 року №81 "Про затвердження Положення про призначення і виплату щомісячного грошового утримання працюючим суддям", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16 листопада 2009 року за №1065/17081. Відповідно ніяких призначень у кошторисі суду на 2014 рік по даному КЕКВ не передбачено і здійснити виплату коштів, за якими позивач звернувся, немає можливості, тому вказаний розрахунок буде надіслано до Державної судової адміністрації України для виділення зазначеної суми коштів за бюджетною програмою 05001150 "Виконання рішень на користь суддів".

Позивачу також видано довідку від 02 грудня 2014 року про те, що окрім розрахунку належної до виплати суми заборгованості із щомісячного грошового утримання та грошової компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати, здійснено перерахунок його щомісячного грошового утримання за спірний період.

Відповідно до вказаних документів заборгованість відповідача перед ОСОБА_2 за спірний період становить 58926,71 грн., а компенсація за порушення строків його виплати станом на 02 грудня 2014 року - 28422,56 грн.

В серпні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача вищезазначених коштів.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню, колегія суддів виходила із наступного.

У відповідності до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України далі-КАС України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно зі частинами 1, 2 статті 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, правовий припис "в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом "означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

У частині 3 вказаної статті КАС України закріплено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі № 1-13/2013 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Так, статтею 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 року №108/95-ВР встановлено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 44 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-XII (чинного на час призначення позивачу щомісячного грошового утримання) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

У відповідності до частини 1 статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу", або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Отже, щомісячне грошове утримання судді, що являється предметом даного спору, не є заробітною платою судді та не відноситься до виплат, що входять до структури заробітної плати.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що в ухвалі від 25 серпня 2016 року про залишення позовної заяви без руху, винесеній судом по даній справі і яка набрала законної сили, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення щомісячного грошового утримання та компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням строків виплати щомісячного грошового утримання не є вимогою про стягнення заробітної плати в розумінні Законів України "Про судовий збір", "Про судоустрій та статус суддів" та "Про оплату праці".

Таким чином, зважаючи на те, що позивач звернувся до суду з вимогами, які не пов'язані зі стягненням заробітної плати, то підстави для застосування до вказаних правовідносин ч.2 ст.233 КЗпП України відсутні, а відтак перебіг строку на звернення до адміністративного суду слід рахувати за загальним правилом, встановленим статтею 99 КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 про заборгованість із щомісячного грошового утримання та компенсації за порушення строків його виплати дізнався 14 жовтня 2014 року із листа відповідача, а про розмір цієї заборгованості із довідки від 02 грудня 2014 року, виданої апеляційним судом Хмельницької області, однак з даним позовом звернувся до суду тільки 25 серпня 2016 року, що свідчить про пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до частини 1 статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Відповідно до частини першої статті 203 КАС постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Згідно з статтею 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про залишення позову без розгляду.

Керуючись ст.ст. 155, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу апеляційного суду Хмельницької області задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до апеляційного суду Хмельницької області про стягнення заборгованості скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_2 до апеляційного суду Хмельницької області про стягнення заборгованості залишити без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Мельник-Томенко Ж. М. Ватаманюк Р.В.