Постанова № 63225580, 06.12.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/938/16 Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М.

Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Карпушової О.В.,

за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини В1688 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Військової частини В1688, треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору: Черкаський об'єднаний міський військовий комісаріат про зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини В1688, треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору: Черкаський об'єднаний міський військовий комісаріат, Черкаський обласний військовий комісаріат, в якому просив суд:

зобов'язати Військову частину В1688 нарахувати та виплатити йому компенсацію за 45 днів невикористаної щорічної основної та 14 днів додаткової відпустки за 2015 рік.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено частково: зобов'язано військову частину В1688 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) компенсацію за 41 день невикористаної щорічної основної відпустки та 13 днів додаткової відпустки за 2015 рік. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Відповідачем, Військовою частиною В1688, подано апеляційну скаргу, у скаржник просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2016 року та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Свої вимоги апелянти аргументує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та надано невірну правову оцінку діям відповідача щодо неправомірності відмови у виплаті компенсації за невикористану відпустку, оскільки відповідно до п.20 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, надається лише щорічна основна відпустка, додаткова відпустка для таких військовослужбовців не передбачена.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, ознайомившись із наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково адміністративний позов, виходив з того, що у рік звільнення зі служби військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Отже доводи відповідача про те, що разі невикористання основної та/або додаткової відпустки за минулі роки компенсація під час звільнення не нараховується, не відповідає вищевказаній нормі закону та не взято судом до уваги, як необґрунтовані.

З таким висновком суду першої інстанції частково погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 мобілізовано згідно з указом Президента України від 14.01.2015 року, у зв'язку з чим він проходив службу у відповідача на посаді заступника начальника штабу механізованого батальйону військової частини В1688.

Відповідно до даних довідок відповідача (вих.№№4545, 4546, 4547) позивач брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей.

На підставі наказу командира військової частини В1688 О.В.Зобніна від 11.04.2016 року №80 та відповідно до указу Президента України від 25.03.2016 року №115/2016 «Про часткову мобілізацію» позивача звільнено з військової служби у запас з направленням на військовий облік до Черкаського ОМВК та виплатою грошової допомоги на оздоровлення за 2016 рік, грошової компенсації за невикористану відпустку за 2016 рік та одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, призваному у зв'язку з мобілізацією, в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 14 місяців служби.

Позивач за 2015 рік у відпустку не відбував і компенсація за це відповідачем при його звільненні не нарахована та не виплачена. Довідкою відповідача від 28.07.2016 року №1891 підтверджено, що відпустка позивачу за 2015 рік тривалістю 41 доба не надавалась.

Встановивши обставини справи колегія суддів апеляційної інстанції переходить до визначення правового регулювання спірних правовідносин та оцінки доказів.

Так, спірні правовідносини регулюються Законом України від 20.12.1991 року № 2011 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011).

На підставі ст.1-2 Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Відтак, право на одержання винагороди за працю захищається законом, зокрема Конституцією України.

Ч.1 ст.10-1 Закону встановлює, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки зі збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів. Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року.

Оскільки вислуга позивача, як військовослужбовця, становить 25 років, у разі несення служби протягом повного календарного року він має право на 45 днів основної відпустки.

Суд звернув увагу, що згідно з посвідченням від 12.03.1998 серії НОМЕР_2 позивач є учасником бойових дій. Статтею 16-1 Закону України «Про відпустки», п.12 ч.1 ст.12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено право учасників бойових дій на отримання додаткової відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до Закону України «Про відпустки» зазначена відпустка в 14 календарних днів для учасників бойових дій, кваліфікується саме як додаткова.

Відповідно до п.20 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості щорічної основної відпустки.

Інших відпусток для військовослужбовців, які проходять службу за мобілізацією не передбачено.

Також, відповідно до абз.2 та 3 п.20 ст.10-1 Закону, у разі звільнення військовослужбовця, який проходить військову службу за мобілізацією передбачена виплата компенсації лише щодо всіх невикористаних днів щорічної основної відпустки.

Виплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, для звільнених військовослужбовців, які проходили службу за мобілізацією абзацами другим та третім п.20 ст.10-1 Закону не передбачено.

Абзацом третім п.14 ст.10-1 Закону передбачено право військовослужбовців у разі звільнення на отримання компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Разом з тим, п.14 ст.10-1 Закону, не стосується військовослужбовців, які проходять службу за мобілізацією. Питання відпусток зазначеної категорії військовослужбовців регулюються як раз саме п.20 ст. 10-1, який не передбачає ні права на додаткову відпустку, ні права на компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

На це, зокрема вказує та обставина, що абзацом четвертим п.20 ст.10-1 Закону, передбачається, що на військовослужбовців, зазначених у цьому пункті, поширюються гарантії, передбачені абзацами п'ятим та шостим пункту 14 цієї статті.

Про поширення гарантій, передбачених абзацом третім п.14, на військовослужбовців, зазначених у цьому пункті, не йдеться.

Крім того, необхідно враховувати, що п.17, 18 ст.10-1 Закону, для всіх категорій військовослужбовців встановлені обмеження на отримання відпусток під час особливого періоду. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки: 1) щорічні основні відпустки (за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу); 2) щорічні канікулярні відпустки курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів, 3) відпустки військовослужбовцям строкової військової служби (не раніш як через 3 місяці проходження ними строкової військової служби на 10 календарних днів); 4) відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин без збереження грошового забезпечення.

Таким чином, під час проходження військової служби за мобілізацією, у позивача було відсутнє право на використання додаткової відпустки учасникам бойових дій (ст.16-1 Закону України «Про відпустки», п.12 ч.1 ст.12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), а також право на отримання компенсації за всі дні невикористаної додаткової відпустки.

Разом з тим право позивача, передбачене ст.16-1 Закону України «Про відпустки», п.12 ч.1 ст.12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на додаткову відпустку жодним чином не порушено, оскільки він може її використати за своїм основним місцем роботи.

Пунктом 37.9 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра Оборони України від 11.06.2008 №260 (далі - Інструкція), передбачено, що особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які щорічну основну відпустку за поточний рік не використали, у разі, якщо їм не надавалася відпустка з подальшим виключенням зі списків особового складу, виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки з розрахунку: тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - за 30 календарних днів; тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - за 35 календарних днів; тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - за 40 календарних днів; тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - за 45 календарних днів.

Грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, відповідно до п.1.10 Інструкції виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Отже, Законом та п.1.10 Інструкцією передбачено порядок виплати компенсації за невикористану відпустку попередніх років (за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього, але не більше ніж за три роки).

Оскільки позивача мобілізовано 14.01.2015 року в першу чергу та демобілізовано в 2016році, позивач у 2015 році відслужив неповний календарний рік.

Абз.2 ч.2 ст.10-1 Закону передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року.

Отже пропорційно відпрацьованому в 2015 році часу з огляду на невідбуття у відпустку за цей період під час звільнення відповідач має обов'язок нарахувати та виплати позивачу компенсацію за 41 день основної відпустки.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі частково знайшли своє підтвердження оскаржувана постанова прийнята судом з деяким порушенням норм матеріального та процесуального права, не враховано всі обставини справи, тому існують підстави для задоволення апеляційної скарги.

Згідно до статті 202 КАС України - підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. 160, 195, 196,198, 202, 205, 207, 254, 265 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Військової частини В1688 на Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2016 року - задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2016 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо зобов'язання Військової частини В1688 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсації за невикористані 13 днів додаткової відпустки за 2015 рік.

В решті постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Карпушова О.В.

Безименна Н.В.