Постанова № 63225293, 30.11.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

"30" листопада 2016 р. справа № 804/208/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Коршуна А.О., Іванова С.М.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" ОСОБА_1

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.05.2016 р. у справі №804/208/16

за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17,

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" ОСОБА_1,

третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування рішення, зобовязання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивачі звернулися до суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" ОСОБА_1, в якому з урахуванням уточнень до позовної заяви, просили:

- визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" ОСОБА_1 щодо визнання нікчемними транзакцій (операцій) 24.02.2015р. по перерахуванню коштів на поточні (карткові) рахунки ОСОБА_2 №26201704316929 в сумі 172 000,00 грн., ОСОБА_3 №26207703974269 в сумі 180000,00 грн., ОСОБА_4 №26208703974268 в сумі 181 000,00 грн., ОСОБА_5 №26208703974279 в сумі 175 000,00 грн., ОСОБА_6 №26208703977113 в сумі 170 000,00 грн., ОСОБА_7 №26209703977112 в сумі 171 000,00 грн., ОСОБА_8 №26209703974267 в сумі 182 000,00 грн., ОСОБА_9 №26201703974265 в сумі 189 000,00 грн., ОСОБА_10 №26200703977111 сумі 185 000,00 грн., ОСОБА_11 №26209703974278 в сумі 173 000,00 грн., ОСОБА_12 №26201703977110 в сумі 179 000,00 грн., ОСОБА_13 №26200704316931 в сумі 183 000,00 грн.,

ОСОБА_14 №26204703974314 в сумі 188 000,00 грн., ОСОБА_15 №26205703974313 в сумі 189 755,00 грн., ОСОБА_16 №26205704316969 в сумі 187 000,00 грн., ОСОБА_17 №26200703974266 в сумі 183000,00 грн., на які були залучені вказані кошти, згідно п.7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "Дельта Банк" ОСОБА_1 про визнання нікчемними транзакцій (операцій) від 24.02.2015р. по перерахуванню коштів на поточні рахунки, яке оформлене у формі наказу №822 від 18.09.2015р., а саме: ОСОБА_2 №26201704316929 в сумі 172 000,00 грн., ОСОБА_3 №26207703974269 в сумі 180000,00 грн., ОСОБА_4 № 26208703974268 в сумі 181 000,00 грн., ОСОБА_5 №26208703974279 в сумі 175 000,00 грн., ОСОБА_6 №26208703977113 в сумі 170 000,00 грн., ОСОБА_7 №26209703977112 в сумі 171 000,00 грн., ОСОБА_8 №26209703974267 в сумі 182 000,00 грн., ОСОБА_9 №26201703974265 в сумі 189 000,00 грн., ОСОБА_10 №26200703977111 в сумі 185 000,00 грн.. ОСОБА_11 №26209703974278 в сумі 173 000,00 грн., ОСОБА_12 №26201703977110 в сумі 179 000,00 грн., ОСОБА_13 №26200704316931 в сумі 183000,00 грн., ОСОБА_14 № 26204703974314 в сумі 188 000,00 грн., ОСОБА_15 №26205703974313 в сумі 189 755,00 грн., ОСОБА_16 №26205704316969 в сумі 187 000,00 грн., ОСОБА_17 №26200703974266 в сумі 183000,00 грн., на які були залучені вказані кошти, згідно п.7 ч. 3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "Дельта Банк" ОСОБА_1, яка призвела до не включення позивачів - вкладників ПАТ "Дельта Банк" до Загального реєстру вкладників, які мають право на отримання гарантованої суми вкладів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який затверджує Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобовязати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "Дельта Банк" ОСОБА_1 включити позивачів до Загального реєстру вкладників, які мають право на отримання гарантованої суми вкладів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. При цьому, в постанові суд зазначив, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не визначена конкретна підстава нікчемності правочину неплатоспроможного банку, що передбачені у частині третій статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та не доведено, що договір банківського вкладу має ознаки нікчемного правочину.

Зазначає також, що відповідно до ч.1 ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Судом не встановлено доказів існування відповідного судового рішення про визнання недійсними договорів банківського вкладу (депозиту), що розглядаються у справі.

На підтвердження факту внесення грошових коштів на рахунок до банку позивачі надали належним чином оформлені документи банківської установи, які свідчать про те, що грошові кошти відповідно до укладених договорів позивачами були внесені, тоді як відповідачем доказів того, що зазначені кошти фактично не вносились, надано не було. Інших документів, які б свідчили про фактичне внесення особою коштів на депозитний рахунок, Закон не визначає. Отже, факт внесення коштів на рахунки позивачів за відповідними договорами банківського вкладу між ПАТ "Дельта Банк" та позивачами відповідачем не спростовано.

Суд також зазначає, що приписи п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на яку, як на підставу встановлення нікчемності угод посилається відповідач, вказує на правочини, укладені банком, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Позивачами з ПАТ "Дельта Банк" були укладені договори лише про відкриття та обслуговування поточних рахунків для здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів, і тому, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб взагалі не наділена повноваженнями перевіряти ті правочини (договори) та повідомляти сторони про нікчемність з підстав, визначених ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", стосовно тих правочинів (договорів), стороною яких не є банк.

Таким чином, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не доведена наявність правових підстав для не включення позивачів до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а тому така бездіяльність відповідача суперечить приписам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є протиправною.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне зясування судом обставин справи.

В апеляційній скарзі відповідач посилається, зокрема, на те, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальним законом, яким регулюються правовідносини, повязані з організацією виплат відшкодування за вкладами та саме цим законом передбачено право Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Зазначає, що перевіркою, проведеною Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за наказом № 408 від 29.05.2015 року, було встановлено, що певні юридичні особи, в тому числі ТОВ "Астра", маючи намір отримання грошових коштів через фізичних осіб, яким з різними призначеннями платежу, що були відмінні від платежів, повязаних із трудовими відносинами, або явно не відповідали суті операції, переказували кошти з власних рахунків на рахунки таких осіб, намагаючись в такий спосіб змінити черговість задоволення вимог кредиторів, передбачену ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та отримати свої кошти за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Вважає, що транзакції клієнтів по перерахунку коштів можна віднести до правочинів у розумінні Цивільного кодексу України, оскільки вони спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

На думку відповідача, за таких обставин перерахування юридичними особами, які є кредиторами банку, коштів на поточні рахунки фізичних осіб, які в такому разі отримали б право на гарантоване відшкодування коштів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, мало наслідком надання банком кредиторам - юридичним особам та фізичним особам-підприємцям переваги перед іншими кредиторами, що є підставою для визнання операцій (транзакцій) по перерахуванню коштів нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Також вважає, що укладені в подальшому договори банківського вкладу з фізичними особами із залученням зазначених коштів також є нікчемними та не створюють жодних юридичних наслідків.

Крім того, відповідач посилається на постанову НБУ №692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних", якою прямо заборонялось здійснювати зарахування коштів з рахунків юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на рахунки фізичних осіб; також, заборонялось проведення операцій, за результатом яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, крім договорів, укладених до набрання чинності постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.

Вважає також, що такі правочини посягають на суспільні основи держави, порушують публічний порядок, оскільки суперечать інтересам держави та суспільства.

Відтак, у відповідача не було законних підстав для включення позивачів до Переліку вкладників та в подальшому до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, отже ознаки протиправності у діях відповідача відсутні.

Вважає також, що суд не прийняв до уваги, що кошти позивачів повернуті на рахунок ТОВ "Астра", а тому позивачі не є ані вкладниками, а ні кредиторами банку.

Зазначає також, що суд незаконно скасував рішення відповідача, оформлене наказом № 822 від 18.09.2015 року, оскільки воно стосується не лише позивачів у справі, а й інших осіб, правовідносин з якими спір в даній справі не стосується.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивачів подав на апеляційну скаргу заперечення, в яких зазначив, що позивачі не були кредиторами банку, а тому не могли змінити черговість задоволення вимог кредиторів. Зазначає, що, всупереч вимогам п.7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", доводи відповідача ґрунтуються лише на припущеннях, що у позивачів можуть виникнути переваги. У відповідності до ст.38 зазначеного Закону, уповноважена особа має прийняти рішення про визнання правочину нікчемним, що потребує певного оформлення, повідомляє сторону правочину про цей факт, для чого надсилає відповідне повідомлення, в якому вказує про свої вимоги до сторони нікчемного правочину, і тільки у разі відмови сторони правочину від виконання таких вимог уповноважена особа може витребувати у такої сторони майно або кошти, отримані за таким правочином. Зазначає, що відповідач не дотримався такого порядку і по суті розпорядився власністю громадян без рішення суду, що є порушенням ч.1, 4 ст. 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу Європейської Конвенції з прав людини.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивач ОСОБА_3, яка діє також як представник від імені інших позивачів в справі на підставі довіреності, в судовому засіданні просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Представник третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, повідомлений належним чином, до судового засідання не зявився, що не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що упродовж 19-20 лютого 2015 року між позивачами та ПАТ "Дельта Банк" були укладені однотипні договори на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів.

24 лютого 2015 року ПАТ "Дельта Банк" було здійснено транзакції (операції) по перерахуванню коштів ТОВ "Астра" в сумах від 170 000,00 грн. до 189 755,00 грн. на поточні (карткові) рахунки позивачів.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 2 березня 2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк". Відповідно до постанови Правління НБУ від 02 жовтня 2015 року №664 "Про відкликання банківської ліцензії на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк", визначені ст.ст.37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_1 на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.

На виконання наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в AT "Дельта Банк" №408 від 29.05.2015 та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 174/15 від 27.07.2015 року проведено перевірку договорів (правочинів, операцій) за вкладними операціями по перерахуванню коштів з поточних рахунків юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на рахунки фізичних осіб, які були передані Комісії на розгляд протоколом засідання Комісії з перевірки вкладів фізичних осіб від 06.08.2015р.

У зв'язку із виявленням Комісією з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями AT "Дельта Банк", призначеною наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в AT "Дельта Банк" № 408 від 29.05.2015р. нікчемних правочинів відповідно до ч. 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме: операції (транзакції) по перерахуванню коштів з рахунків юридичних осіб та ФОП на рахунки фізичних осіб - клієнтів Банку, 18 вересня 2015 року був винесений наказ тимчасової адміністрації AT "Дельта Банк" № 822 "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів, операцій) за вкладними операціями".

Так, зокрема, на рахунки позивачів здійснювалося перерахування коштів з рахунку юридичної особи TOB "Астра", що є одночасно кредитором банку, з подальшим перерахуванням коштів з рахунків отримувачів на власні депозитні рахунки, що, на думку Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, надало кредитору TOB "Астра" переваги перед іншими кредиторами, тому такі операції (транзакції) по перерахуванню коштів визнано нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" - банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

У вересні-жовтні 2015 року позивачі з повідомлень банку, направлених на їх адресу та адресу ТОВ "Астра", дізналися, що транзакції від 24.02.2015 року по перерахуванню коштів ТОВ "Астра" на поточні рахунки позивачів та договори банківських вкладів (депозитів), на які були залучені вказані кошти, є нікчемними.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд першої інстанції, посилаючись на норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та пункти 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року №14, дійшов висновку про те, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не доведена правомірність свого рішення та правових підстав для не включення позивачів до Переліку вкладників та Загального реєстру вкладників, які мають право на отримання гарантованої суми вкладів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який затверджує Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Щодо підсудності справи.

Так, згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Апеляційний суд вважає за доцільне та необхідне відступити від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, виходячи із нижче викладених мотивів.

Висновок Верховного Суду України у вище вказаній постанові зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вище зазначені спірні правовідносини, які регулюються нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року №2343-XII (далі - Закон №2343-XII), а тому спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, належить вирішувати у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У відповідності до ст.3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд (далі - Фонд) є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Згідно ст.6 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку; приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обовязковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами; видає нормативно-правові акти у формі інструкцій, положень, правил. Нормативно-правові акти Фонду підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Крім того, у відповідності до ст.ст. 24, 33 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд має право застосовувати штрафи за адміністративні правопорушення на керівників банків та адміністративно-господарські санкції до банків.

Згідно ст.30 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд здійснює регулювання діяльності банків шляхом: 1) прийняття в межах своїх повноважень нормативно-правових актів, обовязкових до виконання банками; 2) здійснення контролю за виконанням зобовязань банків у звязку з їх участю в системі гарантування вкладів фізичних осіб; 3) виведення неплатоспроможних банків з ринку; 4) в інших формах, передбачених цим Законом; регулятивні повноваження Фонду, визначені цим Законом, поширюються на всі банки в Україні. Банки зобовязані дотримуватися нормативно-правових актів Фонду та виконувати вимоги, встановлені Фондом у межах його повноважень.

Статтею 17 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що учасниками Фонду є банки. Участь банків у Фонді є обовязковою. Банк набуває статусу учасника Фонду в день отримання ним банківської ліцензії. Банк зобовязаний сплачувати до Фонду збори, визначені цим Законом, дотримуватися інших вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду. Нормами цього Закону також встановлено порядок визначення розміру регулярного збору з урахуванням банківських ризиків (диференційованих зборів).

Згідно ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється.

У відповідності до ч.3 ст.16 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" позови, подані проти працівників Фонду, вважаються позовами, поданими проти Фонду.

З аналізу наведених норм вбачається, що Фонд виконує регуляторну, контролюючу функцію стосовно діяльності банків, а крім того, здійснює діяльність щодо виведення банків з ринку через реалізацію положень Законів України "Про банки та банківську діяльність" та "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". В останньому випадку Фонд здійснює свої функції через Уповноважену особу Фонду, повноваження котрої передбачені ст. 37 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Отже, на думку колегії суддів, Фонд є субєктом владних повноважень, оскільки виконує управлінські функції на основі закону, має право приймати обовязкові до виконання правові акти та застосовувати державний примус за порушення законодавства. З такої точки зору, слід зазначити, що колегія суддів не погоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, стосовно того, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, та зазначає наступне.

Нормами Закону №2343-XII визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Згідно з ч. 3 ст. 2 Закону №2343-XII, законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Суд звертає увагу на те, що у даній справі вирішуються спірні правовідносини у рамках норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальним, нормами якого, як уже зазначено вище, регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.

Більш того, системний аналіз вище викладених норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" дає суду підстави дійти висновку, що ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку, має особливе правове регулювання, відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону №2343-XII.

Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону №2343-XII, порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства. Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин у частині задоволення кредиторських вимог у рамках норм Закону №2343-XII є порушення справи про банкрутство у господарському суді.

У даному випадку, ліквідація банку здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України у рамках норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді, а тому норми Закону №2343-XII до спірних правовідносин не застосовуються. Більш того, на це є пряма норма - стаття 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно якій дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється.

Крім того, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2, ч.ч. 1, 2 ст. 3, ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Отже, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління, зокрема, у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню, на думку колегія суддів апеляційного суду, за правилами КАС України.

Щодо суті спору, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: 1) вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; 2) укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом; 3) продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій; 4) повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 5) заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи; 6) звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку; 7) залучати до роботи у процесі здійснення тимчасової адміністрації за рахунок банку на підставі цивільно-правових договорів інших осіб (радників, аудиторів, юристів, оцінювачів та інших) у межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. Такі договори можуть бути розірвані в односторонньому порядку у день повідомлення Фондом другої сторони про таке розірвання з наслідками, встановленими цивільним законодавством; 8) призначати проведення аудиторських перевірок та юридичних експертиз з питань діяльності банку за рахунок банку в межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду; 9) приймати на роботу, звільняти з роботи чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їх службові обов'язки, змінювати розмір оплати їх праці з додержанням вимог законодавства України про працю; 10) зупиняти розподіл капіталу банку чи виплату дивідендів у будь-якій формі; 11) вчиняти дії, спрямовані на виконання плану врегулювання, відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Фонду.

У відповідності до ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду зобовязана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобовязана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Підстави, для визнання правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку нікчемними наведені в частині 3 ст. 38 Закону.

У відповідності до ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду має протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомити сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З матеріалів справи вбачається, що Уповноважена особа Фонду діяла саме на виконання зазначених норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у спосіб і порядок, ним передбачений.

Так, з матеріалів справи вбачається, що всім позивачам були направлені повідомлення про нікчемність правочинів, а саме транзакцій (операцій) від 24.02.2015 року по перерахуванню коштів на поточні (карткові) рахунки позивачів від юридичної особи клієнта банку ТОВ "Астра", що була здійснена з призначенням платежу "перераховано згідно договору позики".

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що одночасне укладання однотипних договорів позики із працівниками підприємства саме в сумі, яка надає можливість відшкодування коштів за рахунок Фонду, свідчить про намір ТОВ "Астра" повернути свої кошти не як кредитору 7-ої черги за рахунок коштів від реалізації майна банку, а за рахунок Фонду через подрібнення своїх активів, створення штучних умов та фіктивних правових підстав для отримання коштів.

Суд першої інстанції помилково вказує в своїй постанові, що відповідачем не було визначено конкретної підстави нікчемності правочину неплатоспроможного банку, оскільки, на думку колегії суддів, у відповідача були всі законні підстави повідомити позивачів про нікчемність правочину, вказавши в якості підстави укладання банком правочину (у тому числі договору), умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам (в даному випадку - ТОВ "Астра") переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, що передбачає п.7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", посилання на який наявне в повідомленні.

Крім того, в повідомленні зазначається про нікчемність договору банківського вкладу, на який були залучені кошти, отримані внаслідок зазначеної нікчемної транзакції. Такі однотипні договори були укладені між позивачами та банком після здійснення зазначеної транзакції та зарахування коштів від юридичної особи на поточні (карткові) рахунки позивачів 25-27 лютого 2015 року. До речі, позивачі не оскаржили рішення відповідача в частині оголошення договорів банківського вкладу нікчемними.

Отже, суд першої інстанції помилково однією з підстав для задоволення позову зазначає, що Уповноважена особа Фонду взагалі не наділена повноваженнями перевіряти ті правочини (договори) та повідомляти сторони про нікчемність з підстав, визначених ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", стосовно тих правочинів (договорів), стороною яких не є банк, оскільки про такі угоди не йдеться, адже транзакція по перерахунку коштів та договір банківського вкладу вчиняються за участю банку.

Також, на думку колегії суддів, відповідач вірно зазначає, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальним законом, який регулює спірні відносини. Так, у відповідності до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Частина 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Отже, за наявністю передбачених підстав визнання договору недійсним не вимагається, оскільки він є нікчемним в силу Закону.

Крім того, судом встановлено, що ПАТ "Дельта Банк" постановою Правління Національного Банку України від 30.10.2014 року №692/БТ віднесений до категорії проблемних, на підставі чого було прийнято рішення про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних на строк 180 днів та запроваджено обмеження в його діяльності, зокрема, банку було заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом.

Отже, наведені обставини свідчать про те, що проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована суму відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом, суперечило рішенню Національного банку 692Б/Т від 30.10.2014р.

Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що незважаючи на обмеження, ПАТ "Дельта Банк" здійснив транзакції з перерахунку коштів юридичної особи ТОВ "Астра" на поточні рахунки позивачів та уклав з останніми договори банківського вкладу, що є порушенням постанови правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 року, яка є обовязковою до виконання.

Частиною 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації Уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч.3 цієї статті.

Відповідно до п.1 ч.4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч.2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Доводи апеляційної скарги щодо необізнаності позивачів про наявність постанови НБУ №692/БТ, яка складає банківську таємницю, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки наявність умислу на укладення нікчемної угоди в обох сторін договору не вимагається законом. До відома працівників банку, уповноважених на укладання договорів, було доведено зміст згаданої постанови, а тому цей договір підпадає під ознаки нікчемності, наведені у п.7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В той же час, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстав визначених ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

З аналізу наведених нормативно-правових актів, можна дійти висновку, що у відповідних випадках правочини (договори) є нікчемними в силу закону.

Так, згідно ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), тобто у такому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Таким чином, вважати грошові кошти власністю позивачів немає підстав, адже вони її не набули.

Отже, суд апеляційної інстанції, зважуючи на порушення публічного порядку отримання коштів, яке виразилося в спробі отримати кошти не з банківської установи, а від державної установи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тобто держави, вважає, що відповідач призначаючи перевірку, видаючи наказ про застосування наслідків нікчемності правочину та повідомляючи позивачів про нікчемність договору банківського вкладу діяв на підставі та в межах встановлених Законом.

З урахуванням того, що спірний правочин укладений під час дії обмеження на здійснення операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом з підстав віднесення банку до категорії проблемних постановою НБУ, яка була обовязкова для виконання, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачів правомірно не включено до Переліку вкладників та до Реєстру осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду у звязку з визнанням нікчемними транзакцій та договорів банківського вкладу (депозиту) з підстав укладення цих правочинів з порушенням публічного порядку, з наданням певних переваг, прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку, а також з метою штучного створення обовязку Фонду відшкодувати суму вкладу.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем доведена правомірність своїх рішень та дій, а суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають цим обставинам, що є підставою для скасування постанови суду з ухваленням нового рішення відповідно до ст. 202 КАС України.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 202 Кодексу адміністративного судочинства, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.05.2016 р. у справі №804/208/16 скасувати.

В задоволенні позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку, визначеному ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя:А.О. Коршун

Суддя:С.М. Іванов