Постанова № 63224995, 24.11.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 листопада 2016 року № 826/6259/16

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., при секретарі Артеменко Я.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтохімічна компанія «Матрапак-Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 24.11.2016 року в 11год. 39 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.

за участю представників сторін:

представник позивача, Носов К.В.,

представник відповідача, Кравченко О.О.,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтохімічна компанія «Матрапак - Україна» (надалі також - позивач, ТОВ «НК «МАТРАПАК - Україна») з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі також - відповідач, ДПІ у Шевченківському р-н ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд:

1. Скасувати висновки Акту перевірки від 16.11.2015 р. №534/26-59-22-10/32049885, складеного ДПІ у Шевченківському р-н ГУ ДФС у м. Києві;

2. Скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському р-н ГУ ДФС у м. Києві від 26.11.2015 р. №0047631702;

3. Скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському р-н ГУ ДФС у м. Києві від 02.12.2015 р. форми "У" №0010102204;

4. Скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському р-н ГУ ДФС у м. Києві від 02.12.2015 р. форми "У" №0010112204;

5. Скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському р-н ГУ ДФС у м. Києві від 02.12.2015 р. форми "В4" № 0010122210;

6. Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 02.12.2015р. форми "П" №0010132210;

7. Скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському р-н ГУ ДФС у м. Києві від 02.12.2015 р. форми "Р" №0010142210;

8. Скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському р-н ГУ ДФС у м. Києві від 02.12.2015 р. форми "Р" №0010152210.

Позовні вимоги мотивовано тим, що під час проведення перевірки відповідачем не було враховано всіх обставин, працівниками ДПІ при проведені перевірки було допущено ряд порушень: закону, прав та інтересів позивача, порядку проведення перевірки, оформлення висновків перевірки, а відтак податкові повідомлення-рішення, що були прийнятті за результатами перевірки є необґрунтованими та безпідставними. Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач проти позову заперечив, вказавши на правомірність оскаржуваних рішень, прийнятих у межах та на підставі наявних у контролюючого органу повноважень у зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог чинного законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2016 року судом при відкритті провадження у адміністративній справі було відстрочено сплату судового збору за заявлені позовні вимоги майнового характеру у розмірі 782 760,16 грн. до винесення рішення по суті даного спору

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2016 року задоволено клопотання позивача про часткову відмову від адміністративного позову та закрито провадження в частині позовних вимог про скасування висновків Акту перевірки від 16.11.2015 р. №534/26-59-22-10/32049885, складеного ДПІ у Шевченківському р-н ГУ ДФС у м. Києві .

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню підлягає з огляду про наступне.

Фактичні обставини справи свідчать, що відповідно до наказу ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 17.06.2015 року №1306 та плану графіка проведення перевірок суб'єктів господарювання, на підставі направлень від 30.06.2015 року №1424/2210, №1425/2210, №1426/2204, № 1427/2204, №1428/2204, №1429/2206, № 1430/2203, №1431/2206 виданих Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі ГУ ДФС ум. Києві, проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтохімічна компанія «Матрапак-Україна») код за ЄДРПОУ 32049885 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період 01.04.2012 року по 31.12.2014 року відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами перевірки відповідачем в акті від 16.11.2015 № 534/26-59-22-10/32049885 встановлено наступні порушення ТОВ «Нафтохімічна компанія «Матрапак - Україна» вимог чинного законодавства:

- п.135.1, п.135.2, пп.135.4.1 п.135.4 ст.135, п.п.137.1, п.137.4 ст.137, п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 17 560 566 грн., в тому числі за три квартали 2012 року у сумі 90 978 грн., за 2012 рік у сумі 90 978 грн., за 2014 рік у сумі 17 469 578 грн. та встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у сумі 2 446 787 грн., в тому числі за 2014 рік у сумі 2 446 787 грн.

- п. 49.19 ст.49 розділу II Податкового кодексу України, внаслідок неподання Податкової декларації з податку на прибуток за три квартали 2012 року та 2012 рік.

- п. 198.1, п. 198.3 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 16 083 363 грн., в тому числі за грудень 2014 року на суму 16 083 363 грн., завищено суми бюджетного відшкодування, з податку на додану вартість на загальну суму З 816 637 грн., в тому числі за грудень 2014 року на суму 3 816 637 грн.;

- п.п. 49.18.1. ст. 49 розділу II Податкового кодексу України, внаслідок неподання Податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2012 року, за жовтень 2012 року, за листопад 2012 року;

- підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 розділу II, підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 розділу IV Податкового кодексу України, ТОВ «НК «МАТРАПАК - Україна» не подано податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 2 квартал 2012 року, З квартал 2012 року та 4 квартал 2012 року;

- п. 164.1 та 164.2.17 «є» п. 164,2. ст..164; п. 167.1. ст..167; п. 173.3 ст.173 Податкового Кодексу України, а саме надано дохід своєму працівникові у вигляді безпідставної видачі грошових коштів з каси н загальну суму 5821,81 грн., в результаті чого занижено ПДФО з урахуванням коефіцієнта на суму 1027,38 грн.;

- ст.1 Закону України від 23.09.1994 № 185/94 - ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» зі змінами та доповненнями, а саме:

1) ненадходження на територію України валютної виручки на суму 63330,00 євро (еквівалентно - 640582,64 грн.) за контрактами №17 від 01.11.2008 з компанією "ERWEKA GMBN" (Німеччина)

2) ненадходження на територію України валютної виручки на суму 9810,00 євро (еквівалентно - 96917,28 грн.) ш контрактами № від 02.09.2011 укладений з компанією «QTEST INTERNATIONAL LIMITED» (Китай).

- ст. 2 Закону України від 23.09.1994 № 185/94 - ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» зі змінами та доповненнями, а саме:

1) ненадходження на територію України валютної виручки на суму 2279435,64 дол. США (еквівалентно 29 741 578,95 грн.) за контрактом від 11.07.2014 № 08-04 з компанією « AGT Enterprises Ltd» Великобританія).

На підставі висновків акту, ДПІ в Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві винесено податкові повідомлення - рішення :

- від 26.11.2015 №0047631702, в зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання, за платежем: податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 1 794, 23 грн., в тому числі 1027, 38 грн. основного платежу та 766, 85 грн. штрафні (фінансові) санкції;

- від 02.12.2015 №0010142210, в зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток, на загальну суму 21 951 035 грн., в тому числі 17 560 556 грн., за основним платежем та 4 390 479 грн. штрафні (фінансові) санкції (штраф);

- від 02.12.2015 №0010152210, в зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, на загальну суму 20 104 884 грн., в тому числі 16 083 363 грн., за основним платежем та 4 021 521 грн. штрафні (фінансові) санкції (штраф);

- від 02.12.2015 №0010132210, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі: 2 446 787 грн.;

- від 02.12.2015 №0010122210, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі: 3 816 637 грн.;

- від 02.12.2015 №0010112204, яким нарахована сума грошового зобов'язання за платежем: пеня за порушення терміну розрахунків у сфері ЗЕД на суму З 861 258,06 грн.;

- від 02.12.2015 №0010102204 яким нарахована сума грошового зобов'язання за платежем: штрафні санкції за порушення валютного законодавства на суму 1 360, 00 грн.

Позивач категорично не погоджуючись з наведеними вище податковими повідомленнями-рішеннями Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: - ведення обліку платників податків; - інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; - перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п.п. 20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Як вбачається, з акту перевірки від 16.11.2015 № 534/26-59-22-10/32049885 ТОВ «Нафтохімічна компанія «Матрапак-Україна» до перевірки було надано звіт про використання, виданих коштів під звіт або на відрядження, відповідно до якого підприємством видано кошти працівникові ОСОБА_4 з каси на загальну суму 5821,81 гривень.

При цьому, відповідач зазначає, що до звіту позивачем не додано підтверджуючих первинних документів щодо витрачених коштів підзвітною особою, однак доводи відповідача спростовуються нижчезазначеним.

Позивачем разом з матеріалами адміністративного позову надано копії Касової книги за 2013 рік та авансового звіту від 01.10.13 №А00000004, при цьому вказані документи не містять відомостей про видачу працівнику коштів під звіт. Відповідно до наданого позивачем авансового звіту від 01.10.13 №А00000004 вбачається, що витрачені працівником ОСОБА_4 грошові кошти не були отримані ним під звіт, а є перевитратою, тобто є коштами витраченими за власний рахунок особи, яка складала звіт. Крім того, відсутність факту отримання працівником ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 5821,81 грн. підтверджують і дані Касової книги за 2013 рік.

Також необхідно зазначити, що згідно із даними бухгалтерського обліку наданих позивачем станом на момент розгляду адміністративної справи перед ОСОБА_4 наявна кредиторська заборгованість у сумі 5821,81 грн., що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями та карткою рахунку 372 відносно ОСОБА_4 наданих позивачем у додаткових поясненнях до адміністративної справи.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. Особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а вільні рядки в первинних документах підлягають обов'язковому прокреслюванню відповідно п.2.11 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого. Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р.

Таким чином, твердження відповідача про відсутність підтверджуючих первинних документів щодо витрачених коштів, які видано підзвітній особі є помилковим та спростовується матеріалами справи.

Також, суд зазначає, що відповідачем помилково зроблено висновок про порушення товариством п. 173.3 ст. 173 ПК України, позаяк зазначена норма регулює питання оподаткування податком з доходів фізичних осіб доходу отриманого від операцій з продажу або обміну об'єктів рухомого майна, при цьому актом перевірки не зафіксовано проведення товариством вказаних вище операцій.

Щодо обґрунтованості винесення відповідачем податкових повідомлень рішень від 02.12.15 року № 0010122210, № 0010132210, №0010142210 № 0010152210, необхідно зазначити наступне.

Як, вбачається з акту перевірки, згідно договору купівлі-продажу частини у статутному (складеному) капіталі від 06.02.2013 р., укладеного між Міжнародною бізнес компанією «МАТРАПАК ЖДІ ЕМ БІ ЕЙЧ» - покупець та власником ТОВ «КАЛЕВА Україна ЛТД», ОСОБА_5 - Продавець, було передано у власність 100% статутного капіталу. Право власності до Покупця перейшло з дня підписання договору - 06.02.2013 р. При цьому, назву ТОВ «Калева Україна ЛТД» було змінено на назву ТОВ «Нафтохімічна компанія «Матрапак-Україна».

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 07.02.2013 р. було внесений запис №10741070017009594 змінено додаткову інформацію та керівника юридичної особи.

В подальшому, 12.02.2013 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців був внесений запис №107410518009594 про внесення змін до установчих документів юридичної особи, зміна складу та інформації про засновників, зміна повного та скороченої назви, зміни місцезнаходження.

ТОВ «Нафтохімічна компанія «Матрапак-Україна» з 06.02.2013 р. з моменту державної реєстрації змін, що внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців розпочало процедуру реєстрації в ДПІ Шевченківського району м Києві як платника податків, про що було видано Повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску від 20.02.2013 р.

Відтак, як платник ПДВ підприємство набуло обов'язків щодо сплати ПДВ з моменту видачі йому свідоцтва платника ПДВ - 06.03.2013 р.

Згідно п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 р. № 13 особа, яка придбала частку в статутному капіталі ТОВ чи ТДВ, здійснює права і виконує обов'язки учасника товариства з моменту набуття права власності на частку в статутному капіталі.

П 63.4. ст.. 63 ПКУ передбачає, що взяття на облік платників податків юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів здійснюється після їх державної реєстрації чи включення відомостей про них до відповідних державних реєстрів на умовах, що визначаються законодавчими актами України, крім випадків, визначених цим Кодексом, коли органами реєстрації є контролюючі органи або коли проведення державної реєстрації платника податків у відповідному статусі законодавством не передбачається.

Таким чином, судом встановлено що відповідачем було неправомірно було включено ТОВ «Нафтохімічна компанія «Матрапак-Україна» в перевіряємий період з 01.04.2012р по 12.02.2013., в якому підприємство фактично не було суб'єктом податкових правовідносин та не могло нести відповідальності, що виникає у зв'язку із неправильним визначенням об'єктів оподаткування.

Як вбачається, з акту перевірки ТОВ «НК «Матрапак-Україна» занижено об'єкта оподаткування всього на суму 433230 грн., у т.ч. за три квартали 2012 року у сумі 433230 грн., за 2012 рік у сумі 433230 грн.

Перевіркою встановлено заниження задекларованих ТОВ «НК «Матрапак-Україна» показників у рядку 02 Декларацій «Дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)» на суму 433230 грн., у т.ч. за 3 квартали 2012 року у сумі 433230 грн., за 2012 рік у сумі 433230 грн.

Підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст.14 Кодексу зазначено, що господарська діяльність - діяльність засоби, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт. Наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до вимог пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, визначено, що доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно з п. 137.1. ст. 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Підпунктом 138.1 ст.138 ПКУ передбачено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пп. 138.4, 138.6 - 138.9, пп. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, пп. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, пЛ38.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст.. 141 ПКУ; крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та уст. 139 ПКУ.

Відповідно до п. 138.2 ст.138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього кодексу.

При цьому, за правилом п. 138.4 ст.138 ПКУ витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; а за змістом п. 138.5 ст.138 ПКУ інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

У силу застереження, що міститься в п.139.1.9 ст.139 ПКУ, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Аналізуючи положення наведених норм закону, в кореспонденції з приписами ст.44 ПКУ, ст.ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, можливо дійти висновку, що платник податків має право на збільшення витрат з податку на прибуток у разі одночасного існування сукупності таких обставин як:

- отримання від контрагента первинного документа;

- відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди;

- реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату;

- настання події виникнення права на збільшення витрат (що співпадає з подією отримання доходу, або з подією понесення витрат).

З приводу з податку на додану вартість необхідно зазначити, що за визначенням пп.14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилом п. 198.1 ст.198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання необоротних активів; в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

А згідно з п. 198.2 ст.198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У силу встановленого приписами п. 198.6 ст.198 ПКУ застереження не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу.

З аналізу положень наведених норм закону вбачається, що платник податків має право на збільшення податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як:

- реальне здійснення платником податків господарської операції, котра визначена законодавцем як об'єкт оподаткування ПДВ;

- проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату;

- відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди;

- виконання зобов'язань за господарською операцією з метою подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) в оподатковуваних ПДВ операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- отримання від контрагента податкової накладної як первинного та розрахункового документу;

- наявність у контрагента статусу платника податку на додану вартість.

Як підтверджується матеріалами адміністративної справи, між ТОВ «ОСТ-Енерго» (в якості Замовника) та ТОВ «НК «МАТРАПАК- Україна» (в якості Виконавця) був укладений договір переробки давальницької сировини №090114 від 09.01.14. Відповідно до умов цього договору Виконавець зобов'язується здійснити переробку наданої Замовником давальницької сировини і передати її Замовнику, а останній зобов'язується прийняти готову продукцію та оплатити її. Кількість сировини, її характеристики, заставна вартість, кількість та асортимент готової продукції були визначені сторонами договору у специфікаціях до нього. Сторони договору погодили, що доставка сировини (газового конденсату) здійснюється за рахунок та силами Замовника в адресу Виконавця: Харківська область, Коломацький район, с. Шелестово, вул. Леніна, 47.

Станом на момент проведення спірних господарських операцій за цією адресою Позивач орендував цілісний майновий комплекс нафтобази, що підтверджується договором суборенди від 08.01.14 №01/8/1.

28.03.14 сторонами була укладена додаткова угода №1 до вищевказаного договору, якою сторони у зв'язку із настанням форс-мажорних обставин (під якими сторони розуміли анексію Російською Федерацією АР Крим) доповнили договір пунктом 5.7. Цим пунктом визначено, що у випадку настання форс-мажорних обставин Виконавець набуває право власності на передану йому сировину (газовий конденсат) і зобов'язується оплатити її заставну вартість, а Замовник зобов'язується надати Виконавцю документи підтверджуючі право власності на таку сировини.

На виконання додаткової угоди ТОВ «НК «Матрапак-Україна» набуло право власності на газовий конденсат у кількості 10 755,95 тон на загальну суму 119 400 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 19 900 000,00 грн.

На підтвердження вищезазначених обставин позивачем надано до матеріалів адміністративної справи акти приймання-передачі сировини до договору № 090114 від 09.01.2014 р., товарно-транспортні накладні стосовно перевезення товару, видатковими накладними ТОВ «ОСТ-Енерго» до договору № 090114 від 09.01.2014 р., податковими накладними до договору № 090114 від 09.01.2014 р., проведенням між сторонами розрахунками у безготівковій формі та документу що підтверджує якість сировини.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 зазначеного Закону первинний документ визначено як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Під час огляду та дослідження вищевказаних первинних документів, наданих позивачем, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, навпаки, вони містять усі обов'язкові реквізити, отже такі первинні документи можна вважати належними доказами реальності здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «ОСТ-ЕНЕРГО».

За таких обставин суд прийшов до висновку, що відповідачем безпідставно зроблено висновок до ТОВ «НК «Матрапак-Україна» в порушення вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139, п. 198.1, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, завищено витрати за 2014 рік на суму 99500000 грн. та завищено податковий кредит за грудень 2014 року на суму 19900000 грн.

Крім того, доводи відповідача про неможливість транспортування сировини третьою особою - ПАТ «БУДКОМПЛЕКС» спростовуються нижчезазначеним.

Відповідно до акту перевірки, позивачем було надано товарно-транспортні накладні, на підставі яких здійснювалось транспортування газового конденсату, отриманого ТОВ «НК «Матрапак-Україна» від ТОВ «ОСТ-ЕНЕРГО» і, відповідно, транспортування газового конденсату здійснювалось транспортними засобами ПАТ «Будкомплекс», а саме громадянами: ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які вказані як водії транспортних засобів ПАТ «БУДКОМПЛЕКС». В акті перевірки зазначено, що вказані особи не отримували доходи та не були в трудових відносинах з ІІЛТ «БУДКОМПЛЕКС», відповідно до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за 4 квартал 2013 року.

Однак зазначені обставини ґрунтуються виключно на відомостях вказаних ПАТ «БУДКОМПЛЕКС» у Податковому розрахунку за формою №1ДФ за 4 квартал 2013 року. При цьому, у вказаному розрахунку не знайшла відомостей про фізичних осіб, які здійснювали перевезення сировини у 1 кварталі 2014 року. Таким чином, нереальність перевезення товару ДПІ підтверджується документом, який відображає відомості за період інший, ніж той, у якому проводились операції по перевезенню, позаяк, податковий розрахунок за формою №1ДФ за 4 квартал 2013 року, не може містить відомості про доходи та осіб, яким такі доходи нараховувались у 1 кварталі 2014 року.

Щодо висновків відповідача з приводу порушення ТОВ «НК «Матрапак-Україна» здійснення розрахунків в іноземній валюті зі змінами та доповненнями, суд зазначає наступне.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Нафтохімічна Компанія «Матрапак-Україна» здійснювались операції на підставі 2 зовнішньоекономічних експортних договорів.

Згідно інформаційних баз даних ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, а саме ІС «Податковий блок» та наданих митних декларацій, у періоді, який перевірявся, ТОВ «Нафтохімічна Компанія «Матрапак-Україна» відвантажено товар на суму 73140,00 євро (еквів. - 737499,92 грн.).

ТОВ «Нафтохімічна компанія «Матрапак-Україна» та компанією «AGT Enterprises Ltd» (Великобританія) було укладено зовнішньоекономічний договір поставки від 11.07.2014 № 08-04 щодо придбання інгібіторів корозії виробництва корпорації Соrtec (СІЛА).

Відповідно до умов договору позивач придбав у іноземного контрагента інгібітори корозії виробництва корпорації Соrtec (США). Даний товар мав бути поставлений AGT Enterprises Ltd на територію України за юридичною адресою підприємства після 100%-вої переплати за вищевказаним договором. Станом на 05.11.2014 р. ТОВ «Нафтохімічна компанія «Матрапак-Україна» було здійснено повну переплату за товар за вищевказаним договором відповідно до інвойсу № 2014 AGT Е0806 від 06.08.2014 р. в сумі 5 373 165,44 дол. США. Строки поставки товару за цим договором складають 30 робочих днів з моменту повної переплати .

30.09.2014 року ТОВ ««Нафтохімічна компанія «Матрапак-Україна» було укладено договір поставки вищевказаних інгібіторів корозії № 300914 ТОВ «ОСТ-Енерго».

За цим договором та виданим рахунком-фактурою (інвойсом) № 01112014 ТОВ «Нафтохімічна компанія «Матрапак-Україна» інгібіторів корозії на територію АРК, що відповідно до п. 6.5 ст. 6 Закону «Про ВЕЗ «Крим» також прирівнюється до зовнішньоекономічного договору.

08.09.2014 р. між ДСД від 18.04.2013 № 1804С - уповноважена особа «Нафтохімічна компанія «Матрапак-Україна» («Первісний боржник»), ТОВ «Нафтохімічна компанія «Матрапак-Україна» («Новий боржник») та ТОВ «Ост-Енерго» («Кредитор») був укладений договір переведення боргу № 080914Б, згідно якого Первісний боржник перевів свій борг по договору № 080114 від 08.01.2014 р. у сумі 100 000 0000, 00 грн. на Нового боржника.

03.12.2014 р. ТОВ «Нафтохімічна компанія «Матрапак-Україна» надійшло повідомлення AGT Enterprises Ltd про здійснення поставки товару ТОВ «ОСТ-Енерго». Таким чином контрагентами ТОВ «Нафтохімічна компанія «Матрапак-Україна» було виконано договірні зобов'язання за обома операціями (договір поставки № 08-04 від 11.07.2014 р. та договір поставки № 300914 від 30.09.2014 р.) в межах строків, передбачених чинним законодавством України.

Таким чином, у ТОВ «Нафтохімічна компанія «Матрапак-Україна» немає прострочення по поверненню валютної виручки по зовнішньоекономічному договору

Частиною 3 ст. 203 та частиною 1 ст. 220 ГК України передбачено, припинення господарського зобов'язання, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк

якої настав, або строк якої невизначений чи визначений моментом витребування. Для врахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення щодо зарахування зустрічних однорідних вимог містить частина 1 601 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» всі суб'єкти : зовнішньоекономічної діяльності мають право, зокрема, самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

При цьому, Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не містить заборони щодо зміни сторонами істотних умов договору, у тому числі його ціни, шляхом підписання додаткових угод до нього.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єкти: внутрішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види: внуштрішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі оборонені законами України.

Згідно зі ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням стрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування стрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до ч. З ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Листом від 23.06.1999 р. № 18-211/1872-5495 «Щодо зарахування зустрічних однорідних вимог», у зв'язку із численними зверненнями комерційних банків та їх клієнтів, Національний банк України роз'яснив, що Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» регулює порядок припинення зобов'язань між резидентом і нерезидентом шляхом виконання. Проте, це не виключає можливості припинити зобов'язання іншим шляхом, в тому числі і зарахуванням.

Інструкцією про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, ствердженою постановою НБУ від 24.03.1999 р. № 136, передбачено, що експортна операція може бути знята з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими міграціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Згідно з п. 1.1 Інструкції № 136 товар - будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі); експорт - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів; імпорт - купівля українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів із ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується. Національний банк України має право проваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені - частиною першою цієї статті.

Згідно з п. 1 Постанови Національного банку України № 270 від 12.05.2014 р. було встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Відповідно до пункту 7 Постанови НБУ № 270 від 12.05.2014 р. вона набирає чинності з 1 травня 2014 року та діє до 20 серпня 2014 року, тобто 19.08.2014 р. - останній день чинності Постанови НБУ № 270 від 12.05.2014 р. (слово «включно» не застосовується).

Пунктом 1 Постанови НБУ № 515 від 20.08.2014 р. передбачено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Згідно п. 9 Постанови НБУ № 515 від 20.08.2014 р. вона набирає чинності з 21 серпня 2014 року та діє до 21 листопада 2014 року, тобто 20 листопада 2014 р. - останній день чинності Постанови НБУ № 515 від 20.08.2014 р.

Згідно з п. 1 Постанови Національного банку України № 734 від 20.11.2014 р. було встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Відповідно до пункту 8 Постанови НБУ № 734 від 20.11.2014 р. вона набирає чинності 22 листопада 2014 року та діє до 02 грудня 2014 року включно.

Стаття 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачає, що строк розрахунку, встановлений постановою НБУ, є тимчасовим та не може діяти постійно у часі, навіть якщо встановлений різними постановами НБУ.

Таким чином, 20.08.2014 р. та 21.11.2014 р. діяв строк розрахунку 180 днів, згідно ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», який поширив свою дію на всі операції, що були здійснені раніше та граничний строк сплати за якими не закінчився станом на ці дні.

Відтак, суд приходить до висновку що відповідачем неправомірно застосовано висновок щодо застосування 90-то денного строку, замість 180-ти денного строку зарахування валютної виручки до поставок здійснених 08.08.2014 року, 12.08.2014 року, 13.08.2014 року, 15.08.2014 року, 19.08.2014 року.

Позаяк, з 20.08.2014 р. в силу статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в цей день діяв термін розрахунку 180 днів, оскільки 19.08.2013 р. був останній день дії Постанови НБУ № 270 від 12.05.2014 р. та необхідна перерва для вступу в силу наступною Постановою НБУ № 515 від 20.08.2014 р. з 21.08.2014р.

Крім того протиправним є висновок Відповідача, щодо застосування 90-то денного строку, замість 180-ти денного строку зарахування валютної виручки до поставок 21.08.2014 року, 02.09.2014 року, 10.09.2014 року, 15.09.2014 року, 19.09.2014 року, 24.09.2014 року, 30.09.2014 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку що ДПІ не було враховано проведення заліку зустрічних однорідних грошових вимог платника з покупцями-нерезидентами та застосовано 90-ти денний строк замість 180-ти денного строку зарахування валютної виручки, а відтак спірні суми донарахованої ієні та штрафних санкцій є протиправними.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 31.03.2015 р. по справі № К/800/21333/14.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, доводи відповідача про відсутність реального вчинення господарських операцій настання правових наслідків , не носять правового підґрунтя.

Разом з тим, твердження відповідача про порушення позивачем ст.1,2 Закону України від 23.09.1994 № 185/94 - ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», спростовані належними доказами у ході судового розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність спірних податкових повідомлень-рішень.

Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтохімічна компанія «Матрапак - Україна» - задовольнити .

2.Скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському р-н ГУ ДФС у м. Києві від 26.11.2015 р. №0047631702.

3.Скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському р-н ГУ ДФС у м. Києві від 02.12.2015 р. форми "У" №0010102204.

4.Скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському р-н ГУ ДФС у м. Києві від 02.12.2015 р. форми "У" №0010112204.

5.Скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському р-н ГУ ДФС у м. Києві від 02.12.2015 р. форми "В4" № 0010122210.

6.Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 02.12.2015р. форми "П" №0010132210.

7.Скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському р-н ГУ ДФС у м. Києві від 02.12.2015 р. форми "Р" №0010142210.

8.Скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському р-н ГУ ДФС у м. Києві від 02.12.2015 р. форми "Р" №0010152210.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур