Постанова № 63224228, 06.12.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3592/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Бжассо Н.В., суддів Бутенко А.В., Кравченко М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення та зобовязання прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

ВСТАНОВИВ:

До суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 ОСОБА_2, за результатом розгляду якого останній просить суд: визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 24 травня 2016 року № 248-16, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у 2013 році він звернувся із заявою про надання захисту в Україні.

Рішенням Державної міграційної служби України (далі - ДМСУ) від 24.05.2016 року № 248-16 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

18 липня 2016 року позивач отримав повідомлення, видане Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області), за № 219 від 13 червня 2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На думку позивача, рішення ДМСУ є неправомірним та необґрунтованим.

Так, позивач та його родина до виїзду з ОСОБА_3 проживали в м. Кабул. Позивач зазнав переслідувань в країні походження через те, що він був необґрунтовано звинувачений та втягнутий у родинну ворожнечу, через що йому погрожували вбивством. Не маючи змоги отримати захист від держави, позивач вимушений був рятувати своє життя та виїхати з країни походження у пошуках міжнародного захисту.

Таким чином, в ОСОБА_3 зберігається загроза життю і безпеці позивача. В ОСОБА_3 він може зіткнутися з нелюдським або принижуючим гідність поводженням або покаранням.

Позивач надає інформацію по країні походження, що на його думку підтверджує суб`єктивні побоювання щодо повернення до ОСОБА_3, підстави визнання його біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

У судовому засіданні, позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги, посилаючись на обставини, які викладені у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях. Додатково позивач пояснив, що під час проходження в другий раз співбесіди йому не забезпечили перекладача, у звязку з чим протокол додаткової співбесіди містить недостовірні дані.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав вважає, що рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, є правомірним та обґрунтованим, відсутні підстави вважати ОСОБА_1 ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, за згодою сторін, суд розглядає справу в порядку письмового провадження, що відповідає вимогам ч. 4 ст.122 КАС України.

Дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, та особову справу позивача суд дійшов наступного висновку.

19.08.2013 року позивач звернувся до року ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем в Україні або особою,яка потребує додаткового захисту.

На підставі особової справи ОСОБА_1 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина ОСОБА_3, позивач є уродженцем провінції м. Кабул, район Чеаркалай ОСОБА_4, за національністю таджик, за віросповіданням іслам (мусульманин), суніт, рідна мова дарі, неодружений, дітей не має.

Країну постійного проживання позивач покинув у червні 2012 року згідно анкети від 19.08.2013 року, та у квітні 2012 року згідно протоколу співбесіди від 13.09.2013 року, згідно анкети від 19.08.2013 року позивач зазначив, що виїхав нелегально без жодного документу, проте згідно реєстраційного листка від 30.08.2013 року позивач покинув країну походження на нелегально на підставі таскри, а згідно протоколу співбесіди від 13.09.2013 року у позивача був національний паспорт, який забрала невідома йому особа після виїзду з Танджикистану. Причину виїзду з ОСОБА_3 позивач називає попередження родичів дівчини, що зникла про те, що її батько хоче помститися та звинувачує у зникненні дівчини позивача, у звязку з чим коли позивач дізнався, що батько зниклої незабаром мав повернутися з командировки, покинув країну походження. .

Покинувши ОСОБА_3, позивач прибув до Таджикистану, де пробув 2,5 місяці. Згідно анкети від 19.08.2013 року, він проживав у свого товариша ОСОБА_5, яке саме місто позивачу невідомо.

Згідно протоколу співбесіди від 13.09.2013 року позивач зазначив, що виїхав до м. Даре Вандж Бадахшан (Таджикистан), де проживав у родича Бесхаламан.

Після того, як родичі розповіли, що позивача розшукують він виїхав до України за порадою посередника на імя ОСОБА_6.

До України, м. Одеса, позивач прибув легковим автомобілем, де перетинав кордон не знає, прибув нелегально, їхав близько 7-8 діб.

Згідно додаткового протоколу співбесіди від 11.03.2016 року, позивач пояснив, що виїхав до України, тому що батьки сказали, що в Україні є багато афганців, вони допоможуть знайти роботу та позивач буде допомагати рідним.

Також, згідно зазначеного протоколу позивач пояснив, що родина зниклої дівчини ОСОБА_7 виїхала з м. Кабул та на даний час йому невідомо, де знаходиться.

Судом встановлено наявність розбіжностей у поясненнях позивача, а саме:

Згідно протоколу співбесіди від 13.09.2013 року позивач зазначає, що був знайомий із ОСОБА_7, відвозив її один раз на тиждень чи на два тижні до швачки та на ринок, рідні ОСОБА_7 знали про те, що позивач разом з нею проводить час та не заперечували проти цього. Також згідно зазначеного протоколу, позивач пояснив, що про загрозу своєму життю дізнався від дядька зниклої дівчини, також сестра позивача, яка проживала у тій родині, говорила, що вони ставляться до позивача агресивно.

Проте, згідно протоколу співбесіди від 11.03.2016 року позивач зазначив, що ніколи не спілкувався із зниклою дівчиною. А про існування загрози його життю. Через бажання батька ОСОБА_7 помститися, дізнався від своєї сестри.

З матеріалів особової справи позивача вбачається, що його рідні проживають у Кабулі, їх ніхто не переслідує, позивача ніхто не шукав, він не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були повязані з расовою національністю, релігійною належністю, політичними поглядами тощо, не є військовозобовязаним та не служив у армії.

18.04.2016 року ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок, згідно якого факти повідомлені заявником стосовно власних переслідувань в країні громадянського походження не можуть бути визнаними підставою для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

24.05.2016 року ДМСУ прийнято рішення № 248-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_2.

Аналізом матеріалів особової справи, судом встановлено, що відповідачем правомірно зроблений висновок щодо неможливості обґрунтувати причину виїзду позивача з ОСОБА_3 з позиції надання міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Суд приходить висновку, що аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні громадянського походження позивача можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання йому статусу біженця або додаткового захисту в Україні, через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження.

Також, судом не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до позивача нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину. В регіоні постійно проживання позивача (м. Кабул) наразі відсутні будь-які відкриті збройні конфлікти.

Аналізом інформації з міжнародних правозахисних організацій можливо також дійти висновку, що соціально-політична ситуація в ОСОБА_3, а саме в м. Кабул (останнє місце проживання позивача) є задовільною (Назва статті: Ситуація безпеки у м. Кабул, доповідь Європейської мережі інформації по країнах походження, ЕСОІ: http://www. ecoi. net/news/188769: Afghanistan/1Ol; generalsecurity-situation-in-afghanistan-and-events-in-kabul.htm Сайт: http://www.ecoi.net/ Дата: Останнє оновлення 04.05.2015;Автор: Узагальнена інформація з багатьох джерел, повний список за посиланням в назві статті)

За інформацією міжнародної координаційної ради поліції, Афганська національна поліція (ANP) забезпечує добрий рівень безпеки в Кабулі та інших великих містах: Герат, Мазарі-Шаріф, Файзабад;

За даними Міжнародної організації з міграції (MOM), в Кабулі були випадки нападів терористів-смертників, що мали вплив на життя людей. У той же час, Кабул є більш безпечним містом, а ніж інші міста в ОСОБА_3, провінція також знаходиться під контролем.

ОСОБА_8 Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 29.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватись з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Проте, факт відсутності перекладача під час проведення додаткової співбесіди 11.03.2016 року, який не заперечується відповідачем, унеможливлює встановлення правомірності оскаржуваного рішення, оскільки позивач не володіє державною мовою, а російською мовою володіє на середньому рівні.

Відповідно до ст.. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов'язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Стаття 9 КАС України визначає необхідність використовування принципу законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_8 України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_8 України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під біженцем визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Перевіряючи законність рішення ДМС України про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачу необхідно було зясувати, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.

Оцінка таким побоюванням обовязково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що субєктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються обєктивним положенням у країні.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

При цьому суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця, має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі, і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Суд не приймає до уваги посилання позивача, як на підставу задоволення позову на обставини, зокрема по країні походження позивача, які він виклав у позовній заяві, оскільки, на думку суду, вся інформація свідчить про наявність порушення прав людини в країні ОСОБА_3, погіршення криміногенної ситуації, економічного спаду в цій крайні, проте це не може бути безумовною підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули з ОСОБА_3 до України та звернулись з заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась з такою заявою.

Позивачем не доведено, що інформація по країні походження має безпосереднє відношення до нього для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту .

З урахуванням вищевикладеного, суд прийшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, оскільки відповідачем не забезпечено під час проведення додаткової співбесіди перекладача, що є порушенням ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Попередній протокол та анкета, на думку суду, містять розбіжності відносно перебування у Таджикистані, позивачем не наведено доказів існування реальної загрози його життю, проте, недотримання порядку розгляду заяви, на думку суду, є підставою для повторного розгляду заяви ОСОБА_1 ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 70, 71, 86, 122, 159-164, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення та зобовязання прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 24 травня 2016 року № 248-16, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобовязати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В іншій частині позову відмовити.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Н.В. Бжассо

Судді А.В. Бутенко

ОСОБА_9