Ухвала суду № 63222999, 05.12.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

30 листопада 2016 р.м. ОдесаСправа № 522/17588/16

Категорія: 6.2Головуючий в 1 інстанції: Шенцева О.П. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Домусчі С.Д.,

- Кравець О.О.,

за участю: секретар судового засідання - Курманова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2016 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ханбер Трейд», про визнання протиправним та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ханбер Трейд», про визнання протиправним та скасування рішення Одеської міської ради від 16.04.2015 року № 6654-VI про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «Ханбер Трейд» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 1,9 га за адресою: АДРЕСА_1, для подальшого проектування та будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями, та рішення Одеської міської ради від 30.06.2016 року № 1022-VII про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1), площею 1,8595 га, за адресою: АДРЕСА_1 та надання її в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю ««Ханбер Трейд» терміном на 5 років, для подальшого проектування та будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2016 року, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, закрито провадження у даній справі.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2016 року з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції послався на те, що спірні правовідносини стосуються правомірності прийняття рішень міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та про затвердження проекту землеустрою та надання її в оренду, тобто ненормативних актів, які вичерпують свою дію після їх реалізації, оспорювання правомірності підстав набуття юридичною особою цього права оренди.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що захист судом прав на землю у цих відносинах може здійснюватися способами, визначеними Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України, у тому числі шляхом визнання протиправними та скасування рішень органу місцевого самоврядування тільки у разі якщо вони взагалі стосуються позивача.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму (частина 1 статті 17 КАС України).

За приписами ч. 2 вказаної статті КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Поняття «суб'єкт владних повноважень» визначено у статті 3 КАС України, відповідно до якої - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно частини 3 вказаної статті передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

За правилами частини 1 статті 123 ЗК України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених цією статтею, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому, розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частина 2 статті 123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина 3 статті 123 ЗК України).

Згідно ч. 6 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Відповідно до ч.ч. 10, 13, 14 ст. 123 ЗК України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в ст.ст. 122, 123 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду).

Отже, при прийняті рішень про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орган місцевого самоврядування реалізує свої контрольні функції у сфері управління, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Аналогічна правова позиція була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 19.01.2016 року у справі № 824/167/15 та від 07.06.2016 року у справі № 820/3507/15.

В той же час, колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Верховного Суду України, яка була висловлена, зокрема, у постановах від 11.11.2014 року № 21-493а14, від 09.12.2014 року № 21-308а14, від 17.02.2015 року № 21-551а14, від 24.02.2015 року № 21-34а15, від 29.09.2015 року № 826/10205/14, від 06.10.2015 року № 21-1306а15, від 13.01.2016 року № 808/4677/13-а, від 26.01.2016 року № 2а-10699/11/2670, від 09.02.2016 року №№ 0870/562/12, 816/3735/14, від 01.03.2016 року № 2а/2470/2635/12, від 30.03.2016 року № 372/1348/14-а, від 25.05.2016 року № 816/4339/14, у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Так, Верховний суд України зазначив, що прийняте радою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу Товариству в оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Ураховуючи наведене, Верховний суд України дійшов висновку, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

За таких обставин, на думку колегії суддів Верховного Суду України, наведений спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами цивільного (господарського) судочинства.

У справі, що розглядається судом, позивачем оскаржуються рішення відповідача про надання третій особі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та про затвердження цього проекту.

Таким чином, для правильного вирішення спору у даній справі та визначення юрисдикції, яка на нього поширюється, необхідним є встановлення обставин щодо реалізації оскаржуваних рішень, а саме з'ясування обставин чи був укладений договір оренди земельної ділянки відповідачем з третьою особо, чи підписаний акт приймання-передачі земельної ділянки та чи зареєстроване відповідне право оренди.

Аналогічна правова позиція була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 20.04.2016 року у справі № 810/6957/14.

За наявними у справі матеріалами, що не заперечується сторонами, станом на момент розгляду даної справи в суді першої інстанції та апеляційного розгляду, оскаржувані рішення відповідача про надання третій особі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та про затвердження цього проекту не реалізовані, договір оренди оскаржуваної земельної ділянки між відповідачем та третьою особою не укладений.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувані рішення у даній справі реалізовані та вичерпали свою дію, а тому спірні правовідносини набули цивільно-правового характеру є помилковим та не ґрунтується на фактичних обставинах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, враховуючи наведені висновки Верховного Суду України, які є обов'язковими для врахування в судовій практиці, з огляду на фактичні обставини у даній справі, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у даній справі за правилами п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України не ґрунтується на нормах адміністративного процесуального законодавства, є помилковим.

Відповідно до вимог ст. 199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема: скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання (ст. 204 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків судді обставинам справи та з порушенням норм процесуального права, а тому суд апеляційної інстанції, враховуючи межі розгляду судом апеляційної інстанції та його повноваження щодо перегляду ухвал суду першої інстанції, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, прийшов до висновку про необхідність її скасування і направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 195, 196, 199, 204, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2016 року - задовольнити.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27 жовтня 2016 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ханбер Трейд», про визнання протиправним та скасування рішень - скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ханбер Трейд», про визнання протиправним та скасування рішень - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Кравець

05 грудня 2016 р.