Рішення № 63222161, 05.12.2016, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 грудня 2016 року Справа № 913/1103/16

Провадження № 9/913/1103/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Комунального підприємства "Сєвєродонецьктеплокомуненерго", м. Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення 1 556 674 грн. 96 коп.

суддя Ворожцов А.Г.

секретар судового засідання Богуславська Є.В.,

у засіданні брали участь:

від позивача ОСОБА_1, довіреність № 14-137 від 13.05.2014,

від відповідача ОСОБА_2, довіреність № 17 від 20.10.2016,

в с т а н о в и в:

суть спору: позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 920030,39 грн., інфляційні нарахування в сумі 579299,47 грн. та 3% річних у сумі 57345,10 грн., загалом 1 556 674,96 грн. за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу природного газу № 2473/15-БО-20 від 30.12.2014.

У судове засідання прибули повноважні представники сторін у справі.

Відповідач, КП "Сєвєродонецьктеплокомуненерго", письмовим відзивом № 11-506 від 11.11.2016 з вимогами позивача погодився частково та просить зменшити нараховану пеню, інфляційні втрати та 3% річних на 90% у звязку з наявністю форс-мажорних обставин.

Розглянувши матеріали справи, надані докази, заслухавши доводи учасників судового процесу, суд встановив такі фактичні обставини.

30 грудня 2014 року між сторонами у справі було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2473/15-БО-20 (а.с. 9-19) (далі - договір), згідно з умовами пункту 1.1 якого позивач (продавець) зобовязався передати у власність відповідачеві (покупцеві) у 2015 році імпортований природний газ, а останній, в свою чергу, зобовязався прийняти та оплатити природний газ на умовах даного договору.

Пунктом 2.1 договору сторони узгодили, що продавець повинен передати покупцеві у період з 01.01.2015 по 31.12.2015 природний газ в обсязі до 1490,0 тис. куб. м.

На виконання договору позивач у період з січня по грудень 2015 року поставив у власність відповідачу природний газ на загальну суму 9439381,11 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу (а.с. 20-26).

Відповідно до п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Відповідач за отриманий природний газ розрахувався несвоєчасно.

Пунктом 7.2 договору сторони передбачили відповідальність за невиконання відповідачем грошових зобовязань, а саме: крім суми заборгованості відповідач має сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобовязання за договором позивачем за період з 15.02.2015 по 15.02.2016 нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 920 030,39 грн., згідно наданого розрахунку (а.с. 27-31).

Крім того, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем за період з березня 2015 року по лютий 2016 року нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 579299,47 грн. та 3% річних за період з 15.02.2015 по 15.02.2016 в сумі 57345,10 грн.

Пунктом 9.3 договору сторони встановили, що строк, в межах якого вони можуть звернутися до суду за захистом своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у т.ч. щодо стягнення боргу, штрафів, пені, річних відсотків та інфляції, становить 5 років.

З викладених вище підстав позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судом встановлено, що спір виник через неналежне виконання відповідачем грошового зобовязання за договором купівлі-продажу природного газу.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання не допускається, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства. Вказана норма за своїм змістом кореспондується з приписами п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено факт неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу. Обовязок з оплати отриманого природного газу відповідачем своєчасно виконаний не був.

Відповідно до приписів ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованої позивачем пені, а також інфляційних втрат та річних відсотків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» (далі Закон) метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.

Згідно з ч. 2 ст. 2 вказаного Закону встановлено мораторій на час, визначений статтею 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а виробником - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги (ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 73 зворотній бік), вбачається, що основним видом діяльності КП «Сєвєродонецьктеплокомуненерго» є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.

Водночас, відповідач здійснює свою господарську діяльність у м. Сєвєродонецьк Луганської області, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (на час виникнення спірних відносин), затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 № 1275-р. Крім того, проведення антитерористичної операції у м. Сєвєродонецьк є загальновідомим фактом, який на підставі статті 35 Господарського процесуального кодексу України не потребує доказування.

Відповідно до п. 6 Статуту ПАТ «НАК «Нафтогаз України» предметом діяльності Компанії є, зокрема: видобування нафти і природного газу; постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом; постачання природного газу за регульованим тарифом. Згідно п. 2 ст. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 № 705 "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії. Враховуючи те, що природний газ є енергетичним ресурсом, а гарантованим постачальником цього ресурсу є підприємство позивача, що підтверджується матеріалами справи, то підприємство позивача є постачальником енергоресурсу.

З огляду на це, відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності якого спрямовані на надання/вироблення відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги, що ПАТ «НАК «Нафтогаз України» є постачальником енергоресурсу, положення ч. 2 ст. 2 Закону розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок невиконання відповідачем умов спірного договору купівлі-продажу природного газу (аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 29.09.2015 у справі № 908/6344/14 та в постанові від 24.02.2016 у справі № 905/1353/15).

Одночасно, згідно із ст. 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено набрання ним чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Офіційне опублікування відповідного Закону України відбулось 06.02.2015 у газеті «Голос України» (№ 21).

Таким чином, мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій на період проведення антитерористичної операції встановлено з 07 лютого 2015 року, а відтак, нарахування позивачем пені за період з 15.02.2015 по 15.02.2016 є незаконним.

З урахуванням викладеного у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 920030,39 грн. слід відмовити.

Разом з тим, інфляційні втрати та 3 % річних, нараховані та заявлені до стягнення позивачем, є складовою боргу, а не відповідальністю в розумінні ст. 611 Цивільного кодексу України, тому дія мораторію, передбаченого Законом, на ці нарахування не розповсюджуються.

Перевіривши правильність наданих позивачем розрахунків, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 579299,47 грн. та 3 % річні в сумі 57345,10 грн.

Суд вважає, що з урахуванням вимог закону щодо належності і допустимості доказів, позивачем частково доведено належними доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

З урахуванням викладеного вище позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та її обставинами частково, а тому підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань в сумі 579299,47 грн. та 3% річних у сумі 57345,10 грн., з віднесенням на відповідача витрат зі сплати судового збору в розмірі 9549,67 грн., відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім того, при зверненні до господарського суду Луганської області з даним позовом позивачем платіжним дорученням № 4007515 від 27.09.2016 було сплачено судовий збір у розмірі 23350,50 грн., в той час, як сплаті підлягало 23350,12 грн. судового збору.

Переплата судового збору за даним позовом становить 0,38 грн.

У відповідності з приписами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Таким чином наразі існує необхідність повернення ПАТ "НАК "Нафтогаз України" з Державного бюджету України судового збору в розмірі 0,38 грн., який у відповідності до приписів Закону України «Про судовий збір» може бути повернутий за ухвалою господарського суду.

Керуючись ст. ст. 22, 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Сєвєродонецьктеплокомуненерго", 93412, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр-т Космонавтів, буд. 9-А, код 13405551, на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код 20077720, інфляційні нарахування в сумі 579299,47 грн. та 3% річних у сумі 57 345,10 грн., загалом 636 644,57 грн., крім того, витрати зі сплати судового збору в розмірі 9549,67 грн., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті вимог позову відмовити.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 05.12.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо не було подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено і підписано - 07.12.2016.

СуддяА.Г. Ворожцов