Рішення № 63221761, 03.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2016Справа №920/655/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»

до 1. Державної архітектурно-будівельної інспекції України

2. Державної Казначейської служби України

про стягнення 103431,32 грн.

за участю прокурора Сумської місцевої прокуратури

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Доценко І.О. - представник, довіреність №09/585-Д від 03.06.2015; Галімон Н.А. - представник, довіреність №09/818-Д від 14.06.2015;

Від відповідача 1: Лазоренко С.С. - представник, довіреність №40-703-10/8459 від 30.08.2016;

Від відповідача 2: не з`явилися;

В судовому засіданні взяв участь прокурор Такташов О.Я. - службове посвідчення №044658;

В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" до Господарського суду Сумської області звернулося з позовом до Державної Архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної Архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області та Головного управління Державної Казначейської служби в Сумській області про стягнення 53837,96 грн. матеріальної шкоди та 50000,00 грн. немайнової шкоди, спричиненої незаконними діями і рішеннями Державної архітектурно-будівельної інспекції України, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1557,57 грн. та витрат на правову допомогу в сумі 13050,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на те, що відповідач 1 не надав у визначений законом строк зареєстровану декларацію про готовність до експлуатації об'єкта будівництва багатоквартирного житлового будинку по вул. Нижньохолодногірська (напроти будинку 8) в м. Суми, або обґрунтовану відмову в реєстрації такої декларації, в зв'язку з чим позивач не зміг вчасно ввести в експлуатацію завершений будівництвом об'єкт, що потягло за собою ряд негативних наслідків для позивача, в тому числі матеріальну та моральну шкоду.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 30.06.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 920/655/16 та призначено до розгляду на 11.07.2016.

Ухвалами господарського суду Сумської області від 11.07.16 р. та 28.07.16 р. розгляд справи відкладено на 28.07.16р. та 08.08.16р. відповідно.

Окрім того, до початку судового засідання 28.07.16 р. в порядку ст. 29 ГПК України Сумською місцевою прокуратурою подано заяву № 120-7453вих16 від 22.07.16 р. про вступ у дану справу прокурора з метою представництва інтересів Державної архітектурно - будівельної інспекції у Сумській області та Головного управління Державної казначейської служби у Сумській області.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 28.07.2016р. замінено відповідача 2 - Головне управління Державної казначейської служби в Сумській області на належного другого відповідача - Державну Казначейську службу України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6); першого відповідача - Державну архітектурно-будівельну інспекцію України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області його правонаступником - Державною архітектурно-будівельною інспекцією України (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26).

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 08.08.2016 на підставі ст. ст. 16, 17 Господарського процесуального кодексу України позовні матеріали надіслано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва у зв'язку із встановленням в ході розгляду справи, що відповідачі 1, 2 знаходяться в місті Києві.

За наслідками автоматичного розподілу автоматизованою системою документообігу суду позовні матеріали передані на розгляд судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.08.2016 справу № 920/655/16 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України та Державної Казначейської служби України про стягнення коштів у розмірі 53837,96 грн. матеріальної шкоди та 50000,00 грн. немайнової шкоди, спричиненої незаконними діями відповідача 1, прийнято до свого провадження, розгляд справи призначено на 29.09.2016.

29.09.2016 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 розгляд справи призначено на 20.10.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2016 розгляд справи відкладено на 03.11.2016

У судове засідання 20.10.2016 з'явився уповноважений представник відповідача 1.

Уповноважені представники позивача, відповідача 2 та прокурор у судове засідання 20.10.2016 не з'явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи прокурор, позивач та відповідач 2 повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень: №№ 0103039603202, 0103039603199, 0103039603229.

У судове засідання 03.11.2016 з`явилися прокурор, представники позивача та відповідача 1.

Уповноважений представник відповідача 2 в судове засідання 03.11.2016 не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 03.11.2016 відповідач 2 повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення №0103040864362.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 20.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли пояснення № 09/1421 щодо заперечень прокурора на позовну заяву від 12.10.2016, в яких позивач стверджує, що заперечення прокурора не стосуються суті даного спору, а стосуються обставин адміністративних справ, по яких судами вже прийняті рішення. Оскільки жодних заперечень щодо обставин наявності та розміру завданої позивачу матеріальної та немайнової шкоди прокурор не висловив, тому, на думку позивача, останній не має заперечень щодо факту завдання такої шкоди.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 20.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача 1 надійшов відзив б/н б/д на позовну заяву з підтвердженням надсилання сторонам останнього, в якому державна архітектурно - будівельна інспекція України заперечує проти позовних вимог, посилаючись при цьому на той факт, що ТОВ БВКК "Федорченко" не зупиняло будівельні роботи та надало можливість інвесторам житлового будинку (мешканцям) виконувати ремонтні роботи по облаштуванню квартир після скасування декларації про початок виконання будівельних робіт (наказ № 39-Д від 02.09.2016), грубо порушуючи чинне законодавство у сфері містобудівної діяльності та нехтуючи вимогами посадових осіб органів державної влади. Крім того відповідач 1 зазначає, що жодні відомості з Інтернету, надані позивачем, не містять посилання на Держархібудінспекцію та/або її посадових осіб як джерело розповсюдження інформації, а також наголошує на відкритому доступі до даних реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів. Відзив долучений судом до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 03.11.2016 позивачем через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано до Господарського суду міста Києва заяву №09/1514 від 28.10.2016. про уточнення позовних вимог, в якій позивач зазначає про допущену ним помилку при здійсненні розрахунку розміру матеріальної шкоди, яка стосується того, що при розрахунку майнової шкоди було помилково враховано акт виконаних робіт за серпень 2015 року на суму 636,64 грн., а не вересень цього ж року на суму 866,64 грн., відтак просить суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 54 067,65 грн., що разом з немайновою шкодою в сумі 50 000,00 грн. становить 104 067,96 грн. Заяву про уточнення позовних вимог судом долучено до матеріалів справи.

Окрім того до початку судового засідання 03.11.2016 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подані письмові пояснення № 091513 від 28.10.2016р. з урахуванням заперечень відповідача 1 на позовну заяву, в яких позивач підтримав позовні вимоги та надав додаткові обґрунтування заявленої до стягнення з відповідачів моральної шкоди внаслідок втрати ділової репутації в сумі 50 000,00 грн. Пояснення долучені судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 03.11.2016 представником позивача подано заяву б/н б/д, в якій останній частково відмовляється від позовних вимог через помилку, яка допущена при здійсненні розрахунку суми позовних вимог, що стосується помилково врахування Акту виконаних робіт за вересень 2015 року на суму 636,64 грн., відтак просить задовольнити позовні вимоги на загальну суму 103 201,33 грн.. Заява долучена сумом до матеріалів справи.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Позовна заява - це процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду і в якій може бути об'єднано кілька вимог (ст. 58 ГПК України). Під позовною вимогою розуміється матеріально правова вимога, тобто предмет позову. Отже, позивач наділений правом об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог.

Як свідчать встановлені судом обставини, у даній справі № 920/655/16 одними із самостійних позовних вимог є стягнення матеріальної шкоди та немайнової шкоди.

Крім того, розглянувши долучену до матеріалів справи заяву позивача про часткову відмову від позовних вимог суд зазначає, що відповідно до п. 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/675 від 14.08.07 р. приписи частини четвертої статті 22 ГПК України, передбачаючи право позивача, зокрема, на відмову від позову, не виключає можливості часткової відмови. Однак вона можлива лише у випадку, якщо позивачем заявлено дві чи більше вимог, і позивач відмовляється не від усіх цих вимог. У разі такої відмови та її прийняття судом провадження зі справи підлягає припиненню на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК України у частині тих вимог, стосовно яких заявлено відмову, а решта вимог розглядається судом у загальному порядку. Якщо ж позовна заява містить тільки одну вимогу, то відмова позивача від її частини має розглядатися як зменшення розміру позовної вимоги.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та подані позивачем заяву про уточнення позовних вимог та заяву про відмову від частини позовних вимог, судом розцінені вказані заяви як заява про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди до 54 067,96 грн. та зменшення вказаних позовних вимог до 53431,32 грн. у відповідній частині.

Враховуючи, що зменшення/збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечать законодавству, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо зміни позовних вимог та наведенні доводів у судовому засіданні, суд приймає вищевказані заяви позивача про уточнення (збільшення) позовних вимог та відмову від позовних вимоги (зменшення позовних вимог) до розгляду і спір вирішується з їх урахуванням.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача 2 на час проведення судового засідання 03.11.2016 до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 19.08.2016, 03.10.2016 та 20.10.2016, в т.ч. відзиву на позовну заяву, відповідачем 2 суду не надано.

Про поважні причини неявки представника відповідача 2 в судові засідання суд не повідомлено.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 03.11.2016 сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача 2 в судові засідання обов'язковою не визнавалась, сторона не скористалась належним їй процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем 2 не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, приймаючи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача 2 на час розгляду справи та зважаючи на той факт, що прокурор, представники позивача та відповідача 1 проти розгляду справи без участі представника відповідача 2 не заперечували, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності представника відповідача 2, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень та враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Клопотання від представників сторін про здійснення фіксації судового засідання технічними засобами до суду не надходило. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведено без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи прокурора та представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками, визначені статтями 20, 22, 60, 74 та частиною 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін та прокурор в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді прокурором, представниками сторін не заявлено.

У судовому засіданні 03.11.2016р. прокурор та представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, відповіли на питання суду.

У судовому засіданні 03.11.2016р. представник відповідача 1 заперечив проти позовних вимог, викладених у позовній заяві, та відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення прокурора, представників позивача та відповідача 1, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, зокрема, ст. 39-1, передбачено можливість внесення змін до повідомлення або декларації, скасування реєстрації повідомлення або декларації і, зокрема, визначено, що у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Про скасування повідомлення або декларації замовник письмово повідомляється протягом трьох робочих днів з дня скасування.

Згідно з пунктами 17-22 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що затверджений Постановою КМУ № 461 від 13.04.2011, який визначає механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, замовник (його уповноважена особа) заповнює і подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронну систему здійснення декларативних процедур у будівництві до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю два примірники декларації, зокрема: щодо об'єктів, які належать до І - III категорії складності, за формою, наведеною у додатку 3 до цього Порядку.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дня надходження декларації перевіряє повноту даних, зазначених у декларації, та забезпечує внесення інформації, зазначеної у декларації, до реєстру.

Після проведення реєстрації один примірник декларації повертається замовнику (його уповноваженій особі) особисто або рекомендованим листом з описом вкладення з повідомленням про вручення, другий - залишається в органі державного архітектурно-будівельного контролю, який її зареєстрував.

У разі подання чи оформлення декларації з порушенням установлених вимог орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає її замовнику (його уповноваженій особі) з письмовим обґрунтуванням причин повернення у строк, передбачений для її реєстрації.

Після усунення недоліків, що спричинили повернення декларації, замовник (уповноважена ним особа) може повторно звернутися до органу державного архітектурно-будівельного контролю для реєстрації декларації.

У разі виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю наведених у декларації недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), які не є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом відповідно до статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності"», орган державного архітектурно-будівельного контролю письмово повідомляє замовника (його уповноваженій особі) протягом одного робочого дня з дня такого виявлення.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01.07.2014 Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Сумській області зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт № СМ 083141820131, об`єкт будівництва: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Нижньохолодногірська (навпроти будинку № 8), замовник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно - виробнича комерційна компанія «Федорченко».

Будівництво об'єкту за вказаною адресою було розпочато у вересні 2014 р.

09.07.2015 старшим слідчим СУ УМВС України в Сумській області Сибільовим О.В. прийнято постанову про призначення перевірки дотримання вимог містобудівного законодавства ТОВ «БВКК Федорченко».

Державною архітектурно - будівельною інспекцією України 12.08.2015 прийнято наказ № 858 про проведення позапланової перевірки дотримання вимог містобудівного законодавства ТОВ «БВКК Федорченко», на підставі якого 13.08.2015 відповідачем 1 на складено направлення на перевірку № 434.

Згідно вказаного направлення 21.08.2015 посадовими особами ДАБІ у Сумській області проведено позапланову перевірку по об`єкту «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Нижньохолодногірська, навпроти будинку № 8, м. Суми», за результатами якої складено Акт про проведення по об'єкту позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил № 434 від 21.08.15 р.

В зазначеному акті встановлено, що відповідно до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 12.07.2013 № 71/11.01-23 пункту 1.10 Основні техніко-економічні показники об'єкта будівництва, розробленого ТОВ «БВКК Федорченко» вказано, що площа забудови - 894,11 м2, загальна площа квартир у будинку - 5125,80 м2 з кількістю квартир 110 шт. Відповідно до таблиці декларації про початок виконання будівельних робіт від 01.07.2014 № СМ 083141820131 Основні показники об'єкта будівництва загальна площа квартир 5344,95 м2, кількістю квартир 100 шт. Фактично, площа забудови земельної ділянки складає - 917,3 м2 з загальною площею квартир - 5344,95 м2, що підтверджується робочим проектом Загальна пояснювальна записка, стадія РП, шифр 13-07-ЗПЗ, 2014 пунктом 5 Техніко-економічні показники на першу чергу будівництва та листом ТОВ «БВКК Федорченко» на адресу Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради від 19.05.2014 №05/8004, щодо внесення змін до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 12.07.2013 № 71/11.01-23 (зміни не внесено). Різниця завищення площі забудови земельної ділянки складає - 23,19 м2, загальна - орієнтовно 231.9 м2, що є самочинним будівництвом та наведенням недостовірних даних у декларацію про початок виконання будівельних робіт від 01.07.2014 № СМ 083141820131, чим порушено частину 8 статті 36 та частину 10 статті 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності.

В подальшому на підставі зазначеного Акту перевірки 21.08.2015 ДАБІ у Сумській області прийнято припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил № 434, яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" зобов`язано усунути порушення містобудівного законодавства, будівельних норм і правил шляхом приведення зазначених порушень у відповідність до чинного законодавства у термін до 21 грудня 2015 року.

Окрім того, 21.08.2015 ДАБІ у Сумській області складено протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності № 434, яким зафіксовано порушення ТОВ "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" ч. 8 ст. 36 та ч. 10 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 21.08.2015 № 434/2, яким зафіксовано порушення ч. 1 ст. 29 та ч. 2 ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

02.09.2015 заступником начальника ДАБІ у Сумській області видано наказ № 39-Д, яким скасовано реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт № СМ 083141820131 від 01.07.2014 по об'єкту «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Нижньохолодногірська, навпроти будинку № 8, м. Суми», дані про зазначену декларацію були вилучені з Єдиного реєстру отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об'єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів.

В той же час 24.09.2015 року ТОВ «БФК Компанія «Федорченко» для проведення реєстрації листом № 1528/14.02.07 надано відповідачу 1 декларацію про готовність об'єкта «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Нижньохолодногірська, навпроти будинку № 8, м. Суми» до експлуатації .

29.09.2015 Управлінням Державної архітектурно - будівельної інспекції у Сумській області прийнято постанову № 10, якою на позивача накладено штраф у сумі 124 020,00 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого абз. 4 п. 4 ч. 2 ст. 2 Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності".

Як вбачається з листа Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області № 40-1018/2800-15 від 07.10.2015, копія якого наявна в матеріалах справи, у реєстрації наданої позивачем декларації про готовність до експлуатації об'єкта: «Багатоквартирний житловий будинок по вул. Нижньохолодногірська (навпроти будинку №8) у м. Суми» Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області було відмовлено та на підставі п. 21 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011, вказану декларацію повернуто без реєстрації замовникові.

На підтвердження того, що декларацію про готовність до експлуатації об'єкта: «Багатоквартирний житловий будинок по вул. Нижньохолодногірська (навпроти будинку №8) у м. Суми» Управлінням Державної архітектурно - будівельної інспекції у Сумській області було повернуто замовникові 07.10.2015 також свідчить копія витягу з Журналу видачі декларацій про готовність об'єкта до експлуатації.

Як свідчать матеріали справи, не погоджуючись із прийнятими відповідачем 1 рішеннями, позивач звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправним та скасування наказу Інспекції держархбудконтролю у Сумській області № 39-Д від 02.09.2015 про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт № СМ 083141820131 від 01.07.2014, об`єкт будівництва: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Нижньохолодногірська (навпроти будинку №8)» замовник ТОВ «БВКК Федорченко»; визнання протиправним та скасування припису державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил № 434 від 21.08.2015, винесений відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія Федорченко»; визнання протиправними та скасування постанов державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області № 10 та № 11 від 29.09.2015 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівного законодавства на Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія Федорченко».

За результатами розгляду вказаного позову Сумським окружним адміністративним судом постановою від 26.11.15р. у справі № 818/3489/15 адміністративний позов задоволено, скасовано наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Сумській області №39-Д від 02.09.2015 № СМ 083141820131 від 01.07.2014, припис Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Сумській області № 434 від 21.08.2015 та постанову про накладення штрафу Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Сумській області №10, №11 від 29.09.2015

Зокрема, зазначеною постановою Сумського окружного адміністративного суду від 26.11.15р. у справі № 818/3489/15 встановлено відсутність факту внесення недостовірних даних до декларації позивачем, ненадання відповідачем доказів на підтвердження факту самовільного будівництва при будівництві об`єкту «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Нижньохолодногірська (навпроти будинку №8) м. Суми», прийняття наказу № 39-Д від 02.09.15 р. не в спосіб, встановлений законом та без законних на те підстав, а також відсутність доказів здійснення позивачем самочинного будівництва та зазначення недостовірних даних у декларації про початок виконання будівельних робіт.

В той же час, питання правомірності дій відповідача 1 щодо нереєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкту «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Нижньохолодногірська (навпроти будинку №8) м. Суми» було предметом дослідження у адміністративній справі №818/3771/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправною бездіяльності Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо не реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта "Багатоквартирний житловий будинок по вул. Нижньохолодногірська (навпроти будинку № 8) в місті Суми" та зобов'язання Державну архітектурно-будівельну інспекцію України зареєструвати декларацію про готовність до експлуатації об'єкта "Багатоквартирний житловий будинок по вул. Нижньохолодногірська (навпроти будинку № 8) в місті Суми" в єдиному реєстрі отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об'єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів, і повернути ТОВ "БВКК "Федорченко" один примірник зареєстрованої декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду у справі №818/3771/15 від 28.12.2015 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено.

В подальшому Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 р. у справі №818/3771/15 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.12.2015р. по справі №818/3771/15 скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виконати певні дії.

Так, Харківським апеляційним окружним адміністративним судом у справі № 818/3771/15 з посиланням на ст. 39-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", п. 21 порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011р. зазначено, що відповідач 1 не зареєстрував декларацію про готовність об'єкта до експлуатації у зв'язку з відсутністю правових підстав для проведення такої реєстрації. Крім того, судовим розглядом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що відповідач 1 повідомив позивача про обґрунтовані причини відмови в такій реєстрації. Таким чином, апеляційним судом встановлено, що висновок суду першої інстанції про бездіяльність Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо нереєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта "Багатоквартирний житловий будинок по вул. Нижньохолодногірська (навпроти будинку № 8) у м. Суми" є помилковим, оскільки відповідач, повертаючи декларацію про готовність об'єкта до експлуатації без реєстрації діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений діючим законодавством України.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Аналогічна положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови № 18, згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

За таких обставин суд вважає встановленими Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду у справі №818/3771/15 від 13 квітня 2016 року обставини обґрунтованості та правильності дій відповідача, що стосувалися нездійснення ним реєстрації декларації позивача про готовність об'єкта "Багатоквартирний житловий будинок по вул. Нижньохолодногірська (навпроти будинку № 8) в місті Суми" до експлуатації. При цьому вказані факти відповідно до норм ГПК та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України є преюдиційними і доказування не потребують.

Судом встановлено за матеріалами справи, що житловий будинок по вул. Нижньохолодногірська (навпроти будинку № 8) в місті Суми введено в експлуатацію згідно декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 17.01.16 р. № СМ 143160170312.

При цьому як вбачається з позовної заяви, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що внаслідок протиправних дій відповідача 1 він не зміг вчасно ввести в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт "Багатоквартирний житловий будинок по вул. Нижньохолодногірська (навпроти будинку № 8) в місті Суми", що потягло за собою ряд негативних наслідків для ТОВ «БВКК «Федорченко», зокрема, у вигляді матеріальної і моральної шкоди.

Окрім того, на підтвердження своєї правової позиції позивач посилається на те, що на час скасування декларації про початок виконання будівельних робіт від 01.07.2014 № СМ 083141820131, тобто 02.09.2015 року будівництво житлового будинку по вул. Нижньохолодногірська (навпроти будинку № 8) м. Суми було завершено, а декларацію про готовність об'єкта для експлуатації 24.09.15р. було здано для реєстрації відповідачу 1.

При цьому в обґрунтування своїх майнових вимог позивач зазначає про завдання йому шкоди неправомірними діями відповідача 1, негативні наслідки яких знайшли своє вираження у непередбачуваних витратах позивача, які останній вимушений був понести в період з вересня 2015р. по березень 2016р. включно, зокрема, на охорону будівельного майданчика у сумі 20924,83 грн. (з урахуванням заяв про збільшення та зменшення розміру позовних вимог), на оплату електроенергії на будівельному майданчику у розмірі 18850,52 грн., а також завданих в лютому - березні 2016 р. крадіжками електрообладнання на будмайданчику збитках в сумі 13648,52 грн. та збитки у зв`язку з витратами на повторне опломбування лічильників газу. Всього за розрахунком позивача, розмір матеріальної шкоди, враховуючи заяви про збільшення та зменшення розміру позовних вимог, складає 53431,32 грн.

На підтвердження вказаних позовних вимог та розміру завдаваної матеріальної шкоди позивачем надано акти приймання-передачі виконаних робіт з охорони об'єкта будівництва за Договором № 07/15 на виконання підрядних робіт від 30.03.12 р. та за Договором № 07/63 на виконання підрядних робіт від 13.03.13 р. за вересень 2015р, жовтень 2015, листопад 2015р., грудень 2015р., січень 2016р., виставлені ПАТ «Сумиобленерго» рахунки на оплату активної електричної енергії №11/5810 від 21.09.2015, №11/5811 від 21.09.2015, №11/6282 від 21.10.2015, №11/6286 від 21.10.2015, №11/7583 від 24.11.2015, №11/7584 від 24.11.2015, №11/6509 від 21.12.2015, №11/7292 від 21.01.2016, а також платіжними дорученнями №3270 від 22.09.2015, №3269 від 21.09.2015, №3733 від 21.10.2015, №3732 від 21.10.2015, №4309 від 24.11.2015, № 4310 від 24.10.2015, №4788 від 22.12.2015, №99 від 22.01.2016р., а також листи №01/312 від 29.02.2016 та №01/511 від 29.02.2016 р. щодо звернення до Сумського відділу поліції з повідомленнями про факти крадіжок, за результатами яких 01.04.16 р. до ЄРДР внесено запис № 12016200400440001566 за ч. 1 ст. 185 КК України.

Крім того, за твердженням позивача, протиправна поведінка відповідача 1 та його посадових осіб, зокрема, нереєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації та подальша затримка із введенням його в експлуатацію спричинила затримку передачі квартир у власність фізичним особам, що викликало хвилю невдоволення з боку інвесторів та, як наслідок, завдало значної невідновної шкоди діловій репутації позивача. При цьому свої моральні збитки позивач оцінив у 50000,00 грн.

Таким чином, предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо - комерційна компанія "Федорченко" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України та Державної Казначейської служби України про стягнення шкоди, в обґрунтування якої позивач зазначив, що протиправні дії відповідача 1 щодо скасування реєстрації про початок будівництва та не реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації унеможливили своєчасне введення об'єкту "Багатоквартирний житловий будинок по вул. Нижньохолодногірська (навпроти будинку № 8) в місті Суми" в експлуатацію та спричинили позивачу збитки у вигляді матеріальної та немайнової шкоди у вказаному розмірі, яку позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України з посиланням на ст. ст. 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд зазначає, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно частини 3 статті 147 Господарського кодексу України збитки завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

За змістом ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності до ст. 224 Господарського процесуального кодексу України, з посиланням на яку заявлено позов, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Таким чином, в силу вимог цивільного законодавства для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення, а саме: протиправна поведінка особи; шкідливий результат такої поведінки (збитків); причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками; вина особи, яка заподіяла збитки. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно зі ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Суд зауважує, що дана стаття є спеціальною, тобто в ній передбачені особливості, які відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності. До таких особливостей відносяться: а) суб'єктний склад завдавачів шкоди: органи державної влади, яка відповідно до ст. 6 Конституції України здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, органи влади Автономної республіки Крим та органи місцевого самоврядування, якими відповідно до положень ст. 140 Конституції України є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; б) завдання шкоди при здійсненні владно-адміністративних повноважень: 1) діяння, які можуть мати різноманітні види та форми (накази, розпорядження, вказівки або інші владні приписи, які підлягають обов'язковому виконанню фізичними та юридичними особами, яким вони адресовані), 2) протиправна бездіяльність; в) Завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Так, незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Відповідно до п.п. 2, 6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.1994 № 02-5/215, в редакції від 29.12.2007, як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 ЦК України). Однак щодо зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є виняток з цього загального правила, тобто коли обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на особу без її вини (статті 1173, 1174, 1187 ЦК України). Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

Оскільки предметом даного позову є відшкодування шкоди та збитків, на думку позивача, завданих внаслідок видання Державною архітектурно-будівельною інспекцією України у Сумській області наказу №39-Д від 02.09.2015 про скасування реєстрації декларації позивача про початок виконання будівельних робіт № СМ 083141820131 від 01.07.2014, припису Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Сумській області №434 від 21.08.2015 та постанов про накладення штрафу Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Сумській області №10, №11 від 29.09.2015, які в подальшому були скасовані судовим рішенням, яке залишено без змін судом апеляційної інстанцій, тому для правильного вирішення спору по суті необхідно встановити доведеність належними та допустимими доказами незаконності зазначених актів, а також встановити наявний причинно-наслідковий зв'язок між прийняттям вказаних актів та заподіянням позивачу збитків та шкоди, який як умова відповідальності учасника господарських відносин виступає з'єднуючою ланкою між діями або бездіяльністю та негативним господарським результатом.

При цьому суд зазначає, що відшкодування збитків є універсальною формою юридичної відповідальності, застосування якої зумовлює покладення на правопорушника поряд з виконанням основних обов'язків також виконання обов'язку з відновлення економічних інтересів потерпілого (позивача).

Отже, з урахуванням предмету та підстав позову юридичною підставою права на відшкодування збитків є факт порушенням норм закону чи умов організаційно-господарського договору органу, наділеного організаційно-господарськими повноваженнями. В свою чергу ґрунтуючись на причинно-наслідковому зв'язку, право на відшкодування шкоди може бути реалізоване тільки тоді, коли понесені збитки є прямою закономірністю протиправних дій управлінського характеру або бездіяльності органу державної влади.

Щодо тверджень позивача про віднесення обсягів використаної активної електроенергії на спірному об'єкті в період вересень 2015р. - січень 2016р. до складу понесених збитків суд зазначає, що згідно п. 9 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, на об'єкті введення в експлуатацію повинні бути виконані всі передбачені проектною документацією згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами роботи, а також змонтоване і випробуване обладнання.

Окрім цього п. 2 ч. 1 статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до І-ІІІ категорій складності.

Виходячи з вищевикладеного, твердження позивача про завершення будівництва на об'єкті станом на час скасування відповідачем 1 декларації про початок будівельних робіт за умови наявності фактичних витрат позивача з оплати використаної на об'єкті активної електроенергії в період вересень 2015 р. - січень 2016 р. та відсутності належних та допустимих доказів необхідності таких витрат з обґрунтуванням їх розміру та конкретно спожитої кількості судом оцінюються критично та до уваги не приймаються.

В свою чергу суд зазначає на включення позивачем до суми понесеної матеріальної шкоди витрат з оплати спожитої активної електричної енергії та послуг з охорони за період вересня 2016р., що передує даті отримання позивачем повідомлення про скасування про реєстрацію декларації про початок будівельних робіт, направленого відповідачем 1 на адресу ТОВБВКК «Федорченко» 29.09.15р., а також частину січня 2016р., тобто після реєстрації відповідачем 17.01.16 р. декларації про готовність об'єкта до експлуатації та передбачуваної дати завершення будівництва.

Також судом встановлено відсутність визначеного договорами про виконання підрядних робіт № 07/63 та № 07/15, на підставі яких гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_6 надавались послуги з охорони об'єкта будівництва в період вересень 2015 р. - січень 2016р., що підтверджується відповідними актами прийняття - передачі виконаних робіт за вказаний період, граничного строку надання таких послуг, пов'язаного з датою введення об'єкта в експлуатацію та реєстрацією Держархінспекцією декларацій, пов'язаних з будівництвом, а тим більше передачею квартир їх власникам, що, в свою чергу, також спростовує можливість віднесення вказаних витрат позивача на послуги з охорони спірного об'єкту до суми збитків, спричинених, як стверджує позивач, діями відповідача 1.

Окрім того суд звертає увагу, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Тобто здійснюючи господарську діяльність,частиною якої є також понесення витрат, пов'язаних із здійсненням основної діяльності - будівництва об'єктів, відповідач повинен був передбачити ризики, зкоерма, можливість виникнення перешкод у виконанні зобов'язань перед контрагентами та понесення додаткових витрат, в т.ч. на охорону об'єктів будівництва та оплату електроенергії тощо.

Щодо збитків від крадіжок електрообладнання на будмайданчику на суму 13648,52 грн., з повідомленням про які позивач звернувся до правоохоронних органів листами від 29.02.16р. та 29.03.16р., суд вважає за необхідне звернути увагу на зазначену позивачем дату вказаних подій, а саме 24.02.16 р. та 26.03.16 р., тобто після введення в експлуатацію спірного об'єкта будівництва "Багатоквартирний житловий будинок по вул. Нижньохолодногірська (навпроти будинку № 8) в місті Суми" та реєстрації відповідачем 1 декларації про готовність вказаного об'єкта до експлуатації 17.01.16 р., що унеможливлює віднесення завданих крадіжками електроінструментів (електричного обладнання) матеріальних збитків в сумі 13648,52 грн., навіть за умови реальності факту їх настання, до наслідків дій відповідача 1 та зумовленістю обставинами скасування відповідачем 1 реєстрації декларації про початок будівельних робіт.

Отже, зважаючи на фактичні обставини справи, встановлення збитків, їх розміру тощо та відшкодування останніх здійснюється за рахунок особи, вину якої в скоєнні передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України злочину доведено в межах відповідної кримінальної справи та з урахуванням об`єктивної сторони складу злочину за приписами Кримінального кодексу України, та встановлення яких не входить до предмету доказування у господарських справах.

Таким чином, оскільки позивачем не надані докази взаємозв'язку користування електроенергію на будівельному майданчику, послугами охорони та скасуванням декларації про початок будівельних робіт та подальшою реєстрацією відповідачем 1 декларації про готовність спірного об'єкта до експлуатації, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність причинно - наслідкового зв'язку між видачею відповідачем 1 наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Сумській області №39-Д від 02.09.2015 про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт № СМ 083141820131 від 01.07.2014, припису Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Сумській області №434 від 21.08.2015, постанов про накладення штрафу Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Сумській області №10, №11 від 29.09.2015. та понесенням позивачем матеріальної шкоди загалом в сумі 53431,32 грн. (витрат на охорону будівельного майданчика, на оплату електроенергії на будівельному майданчику, а також збитки у зв'язку з повторним опломбуванням лічильників газу) понесені позивачем внаслідок власної господарської діяльності та виконання власних зобов`язань перед своїми контрагентами.

При цьому обов'язок щодо здійснення підрахунку завданих збитків, визначення їх якісних складових, доведення причин та умов виникнення покладається на потерпілого суб'єкта господарювання - ТОВ «БВКК «Федорченко», натомість в обґрунтування заявлених до відшкодування збитків позивач посилається тільки на власні абстракті безпідставні твердження та уявлення останнього про наявність при цьому порушень його прав та інтересів з боку відповідача 1.

До того ж, суд вважає за необхідне зауважити про те, що постановою Сумського окружного адміністративного суду від 26.11.15р. у справі № 818/3489/15, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2016, наказ №39-Д від 02.09.2015 про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт №СМ 083141820131 від 01.07.2014, припис №434 від 21.08.2015 та постанови про накладення штрафу №10, №11 від 29.09.2015. скасовано, отже, вказаними судовими рішеннями відновлено право позивача на проведення будівельних робіт. Видання державним органом відповідних актів не визнано судовими рішеннями незаконним, оскільки його видано в межах компетенції відповідного органу. В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України відшкодовується шкода, завдана фізичній або юридичній особі саме незаконними рішеннями.

Поряд з цим, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.16р. у справі № 808/3771/15 встановлено, що висновок про бездіяльність Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо нереєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта "Багатоквартирний житловий будинок по вул. Нижньохолодногірська (навпроти будинку № 8) у м. Суми" є помилковим, оскільки відповідач 1, повертаючи декларацію про готовність об'єкта до експлуатації без реєстрації, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений діючим законодавством України.

Таким чином, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що суду станом на момент вирішення спору не надано належних і допустимих доказів причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів, як державних органів, та завданням позивачу шкоди в сумі 53431, 32 грн., а надані позивачем докази в обґрунтування вимог про стягнення з відповідачів наведеної суми шкоди не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази в підтвердження завдання позивачу шкоди в наведеній сумі.

Окрім того позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідачів на 50000,00 грн. моральної шкоди, понесеної ТОВ «БВКК «Федорченко» внаслідок втрати ділової репутації як одного з найбільших забудовників житла в Сумській області, а саме дискредитуючих позивача обставин скасування дозвільних документів на будівництво.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з п. 3 постанови пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - Постанова № 4) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку із приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності

Такі поняття як приниження ділової репутації та зниження престижу юридичної особи, в чому виражається моральна шкода, є оціночними та не можуть бути розраховані математично, а відповідно розмір моральної шкоди не може відображатись безпосередньо у матеріальних носіях інформації чи інших об'єктах матеріального світу, інакше такі негативні наслідки за своєю правовою природою мали б форму упущеної вигоди.

Окрім того відповідно до п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29.02.96 р. № 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" моральною визнається шкода, заподіяна організації порушенням її законних немайнових прав.

Чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких суб'єкт господарювання може вважати, що йому заподіяно моральну шкоду. Найбільш поширеними (по суті, найбільш типовими, характерними) випадками заподіяння моральної шкоди є розголошення, у тому числі через засоби масової інформації, відомостей, які не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать ділову репутацію чи завдають шкоди інтересам особи (ст. 47 Закону України "Про інформацію"), порушення авторського права і суміжних прав (ч. 3 ст. 44 Закону України "Про авторське право і суміжні права"). Визначення змісту ділової репутації залежить від природи її суб'єкта. Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, торговельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг.

В частині третій статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - Постанова № 1) вказано, що при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою.

Згідно п.15 постанови № 1 під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Щодо посилань позивача в обґрунтування завданої діями відповідача 1 моральної шкоди в сумі 50000,00 грн. на інформацію з Інтернет ресурсів про скасування дозвільних будівельних документів позивача та факти звернення інвесторів до ТОВ «БВКК «Федорченко» щодо виконання зобов'язань за договорами на придбання квартир у спірному будинку суд зазначає, що жодні відомості з Інтернету, надані позивачем на підтвердження вказаних фактів, не містять посилання на Держархбудінспекцію та/або її посадових осіб як джерело розповсюдження інформації, а також наголошує на відкритому доступі до даних реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, який ведеться згідно наказу Мінрегіону «Про затвердження порядку ведення єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів» від 24.06.2011 № 92, а також відсутність будь - яких доказів наявності звернень інвесторів до позивача з вимогами про повернення внесених грошових коштів та/або судових спорів з даного приводу.

Також суд зазначає, що у позовній заяві в частині позовних вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди в сумі 50 000,00 грн. позивачем не обґрунтовано належними доказами, з яких міркувань та оціночних критеріїв він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими саме доказами це підтверджується.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи відсутність на час прийняття рішення по справі жодних доказів на підтвердження факту приниження честі, гідності та ділової репутації позивача, тобто завдання моральної шкоди саме діями відповідача 1, а також враховуючи приписи ст. 34 Господарського процесуального кодексу України щодо належності та допустимості доказів, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, визначених статтею 3 Цивільного кодексу України, та передбачених статтею 23 цього кодексу аналогічних вищевказаній нормі вимог як справедливість та розумність, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення моральної шкоди в сумі 50000,00 грн. задоволенню не підлягає.

Відтак завдання шкоди при здійсненні владно-адміністративних повноважень органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим та органів місцевого самоврядування як діяння можуть мати різноманітні види та форми, зокрема, ними можуть бути різні накази, розпорядження, вказівки або інші владні приписи, які підлягають обов'язковому виконанню фізичними та юридичними особами, яким вони адресовані.

Поряд із діями, тобто активною поведінкою державних органів, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, шкода у зазначеній сфері може бути заподіяна і шляхом протиправної бездіяльності, оскільки в області владно-адміністративних відносин вимагається активність, і неприйняття необхідних мір, передбачених законами або іншими правовими актами, може призвести до завдання шкоди.

В свою чергу суд зауважує, якщо шкода завдається не в сфері адміністративно-владних відносин, а в сфері господарської або технічної діяльності органів державної влади, влади Автономної республіки Крим та органів місцевого самоврядування, вона відшкодовується не за правилами статті ст. 1173 Цивільного кодексу України, а на загальних підставах згідно ст. 1166 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом

Отже виходячи з положень ст. 56 Конституції України, ст. 1173 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень відшкодовується державою за рахунок державного бюджету.

Окрім того, враховуючи правовий висновок, наведений в рішенні Конституційного Суду України від 03.10.2001 № 12-рп/2001, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 43 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України, яка визначена позивачем відповідачем у даному спорі, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

При цьому відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, здійснюється за рахунок державного бюджету, а не за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.

Отже, при розгляді позовів про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органів державної влади, співвідповідачами є відповідні органи Державної казначейської служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів. До того ж, не вимагається наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

В свою чергу згідно приписів ст. 24 ГПК України господарський суд за наявності достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

За таких обставин, приймаючи до уваги заміну судом визначеного позивачем відповідача 2 на належного - Державну казначейську службу України суд зазначає, що саме казначейством відповідно до приписів Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.11 р., здійснюється безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, зподіяної фізичним чи юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, та через яку в разі наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, заявлена до стягнення шкода підлягає стягненню з Державного бюджету України.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Підсумововуючи вищенаведене, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, а також не підтверджено наявними матеріалами справи завдання матеріальної шкоди неправомірними діями або бездіяльністю державного органу саме в такому вигляді (складі) та розмірі, який зазначається позивачем (зокрема, у вигляді витрат на охорону будівельного майданчика, оплату електроенергії на будівельному майданчику, а витрат у зв'язку з повторним опломбуванням лічильників газу та втрат від крадіжок на будівельному майданчику), зважаючи на відсутність складових цивільного правопорушення, необхідних для відшкодування збитків, зокрема, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою (діями та бездіяльністю) відповідача 1 та наявністю заявленої до відшкодування позивачем шкоди, з огляду на недоведеність викладених у позові обставин щодо неправомірності дій державного органу та завдання такими діями шкоди позивачеві, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, в зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БКК Федорченко» має бути відмовлено.

Також суд зазначає, що відповідно до п. 13 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

За таких обставин, оскільки позов заявлено позивачем про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями органу державної влади, судовий збір за подання такого позову в порядку п. 13 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» не справляється, отже відсутні і підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог витрати на правову допомогу у даній справі в сумі 13050,00 грн. згідно приписів ч. 5 ст. 49 ГПК України також стягненню з відповідачів на користь позивача не підлягають.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Повний текст рішення складено та підписано 05 грудня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон