Рішення № 63221751, 29.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.11.2016Справа №910/16884/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Нечай О.Н., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/16884/16

за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування», м. Київ,

до Міністерства оборони України, м. Київ, і Військової частини В2050, с. Дівички,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1, с. Дівички-1,

про стягнення 48 172,12 грн.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2 (довіреність від 30.12.2015 № 176/16);

відповідача1 - Чунаков Р.В. (довіреність від 05.01.2016 № 220/10/д);

відповідача2 - Влащенко О.А. (довіреність від 03.10.2016 № 2443);

третьої особи - не з'явилися,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міністерство) про стягнення 48 172,12 грн. страхового відшкодування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2016 порушено провадження у справі № 910/16884/16; призначено до розгляду на 04.10.2016; залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 і Військову частину В2050 (далі - Військова частина).

27.09.2016 третя особа-1 подала суду клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку із проходженням служби за контрактом у військовій частині-польова пошта В2050.

04.10.2016 відповідач подав суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідністю підготуватися до судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2016 розгляд справи було відкладено на 08.11.2016 у зв'язку з неявкою представників Міністерства та ОСОБА_1

05.10.2016 позивач подав суду заяву про долучення документів.

25.10.2016 третя особа-2 подала суду документи по справі.

У судовому засіданні 08.11.2016 Міністерство подало суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі; третя особа-1 подала суду клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи у справі; учасники процесу заявили клопотання про продовження строку вирішення спору.

Суд відклав розгляд клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи у справі.

Суд визнав клопотання учасників процесу про продовження строку вирішення спору обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню та визнав за необхідне оголосити перерву у судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2016 було продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та оголошено перерву у судовому засіданні до 22.11.2016.

У судовому засіданні 22.11.2016 представник позивача заперечив проти задоволення клопотання третьої особи-1 про призначення судової експертизи; представники відповідача і третьої особи-2 не заперечували; суд відмовив у задоволенні клопотання.

Також, представники позивача і відповідача заявили клопотання про долучення документів до матеріалів справи, які судом задоволені.

Представник позивача заявив усне клопотання про залучення до участі у справі іншого відповідача, а саме Військову частину.

Суд, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі іншого відповідача - Військову частину.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 розгляд справи було відкладено на 29.11.2016; залучено до участі у справі як іншого відповідача - Військову частину.

24.11.2016 від Центрального управління військової служби правопорядку (по місту Києву і Київської області) надійшла відповідь на судовий запит, в якій вказано, що автомобіль «Урал-4320» в/н НОМЕР_3, шасі № НОМЕР_2 перебуває на обліку та рахується за Військовою частиною; перебуває на балансі Міністерства.

25.11.2016 позивач подав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що саме Міністерство зобов'язане відшкодувати страхове відшкодування в порядку регресу.

29.11.2016 відповідач-2 подав суду заяву, в якій просив суд задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 18 000 грн., оскільки, саме таку суму було запропоновано ОСОБА_1 ОСОБА_5 для мирного врегулювання спору.

29.11.2016 Військова частина подала суду клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання, виходячи з такого.

Частиною першою статті 41 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Клопотання про призначення судової експертизи взагалі нічим не мотивовано.

Заявник не подав суду документального підтвердження наявності обґрунтованих сумнівів у дійсній вартості запчастин, які були використані при ремонті пошкодженого транспортного засобу.

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

Отже, призначення судової експертизи в даній справі є недоцільним і таким, що суперечить принципу розумності строку вирішення спору.

Представник позивача у судовому засіданні 29.11.2016 надав пояснення по суті спору; просив позов задовольнити повністю.

Представники відповідачів у судовому засіданні 29.11.2016 заявили, що визнають позовні вимоги на 18 000 грн. та просили в цій частині позов задовольнити.

Представники третьої особи у судове засідання 29.11.2016 не з'явилися; про причини неявки повноважних представників суд не повідомили; про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвали Господарського суду міста Києва були надіслані учасникам процесу на адреси, зазначені у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що також підтверджується відмітками канцелярії на звороті таких ухвал та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

У підпункті 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд визнав наявні в матеріалах справи документи достатніми для вирішення спору та відповідно до статті 75 ГПК України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 29.11.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог статті 811 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані учасниками процесу документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07.05.2013 Товариством (страховик) і ОСОБА_5 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, які є предметом застави № 202.13.2172716 (далі - Договір), предметом якого є: майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням та/або користуванням та/або розпорядженням застрахованим транспортним засобом автомобілем «ЗАЗ Vida» (державний номер НОМЕР_1).

21.04.2016 близько 19 год. 30 хв. на території Військового полігону в/ч В2050 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю застрахованого автомобіля «ЗАЗ Vida» та автомобіля «Урал-4320» (державний номер 69-51Т1) під керуванням ОСОБА_1, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 пункту 10.9 Правил дорожнього руху України.

Постановою Переяслав-Хмельницького міськрайоного суду Київської області від 31.05.2016 зі справи № 373/815/16-п ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення; застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 340 грн.

26.04.2016 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

27.05.2016 позивачем було складено страхові акти № 3.16.450-1 та від 25.07.2016 № 3.16.450-2, відповідно до яких сума страхового відшкодування складає 48 233,62 грн.

Також, було проведено оцінку та оформлено звіт від 29.07.2016 № 1446, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу «ЗАЗ Vida» складає 50 901,88 грн.

На підставі страхових актів позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив страхове відшкодування потерпілій особі ОСОБА_5 у сумі 48 233,62 грн., що підтверджується такими платіжними дорученнями: від 30.05.2016 № ЦО01927 на суму 42 258,04 грн. і від 26.07.2016 № ЦО02334 на суму 5 975,58 грн.

Позивач просить суд стягнути з Міністерства страхове відшкодування у сумі 48 172,12 грн.

Судом встановлено, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 проходив службу на посаді водія-еклектрика військової частини В2050, що підтверджується, зокрема, постановою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31.05.2016 зі справи № 373/815/16-п.

Разом з тим, з відповіді Центрального управління військової служби правопорядку (по місту Києву і Київської області) вбачається, що автомобіль «Урал-4320» в/н НОМЕР_3, шасі № НОМЕР_2 перебуває на обліку та рахується за Військовою частиною; перебуває на балансі Міністерства.

За приписами статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).

Згідно зі статтею 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону (статті 9, 22 - 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Водночас, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок.

Пунктом 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика у разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування (регламентна виплата безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

У разі, якщо цивільно-правова відповідальність особи застрахована, вона відповідає за заподіяну нею шкоду тільки у розмірі, який перевищує ліміт відповідальності страховика. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, та не відшкодовується шкода, пов'язана із втратою товарної вартості транспортного засобу, ці втрати підлягають відшкодуванню за рахунок особи, з вини якої заподіяна шкода.

Положеннями пунктів 7.36-7.41 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів затвердженої Наказом Фонду державного майна України та Мін'юсту, від 24.11.2003, № 142/5/2092 встановлено підстави та порядок розрахунку коефіцієнту фізичного зносу.

За змістом статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Згідно до пункту 35.1 статі 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Строки і порядок прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) страховиком та порядок його виплати або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) визначені статтями 36, 37 Закону.

Частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Позивачем доведено належними та допустимими доказами протиправну поведінку і вину водія забезпеченого транспортного засобу у скоєнні ДТП, наявність правових підстав для задоволення позову страхової компанії щодо стягнення саме з Міністерства - особи, відповідальної за завдану шкоду, у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, суми виплаченого страхового відшкодування.

Водночас, враховуючи, що про відшкодування пред'явлений позов до держаних органів, зокрема Міністерства, а громадянин ОСОБА_1 є вйськовослужбовцем, і з урахуванням можливого виникнення регресного характеру правовідносин між ними, господарський суд вважає за необхідне зазначити про спеціальний порядок матеріальної відповідальності військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі.

Відповідно до Конституції України, статутів Збройних сил України, інших нормативно-правових актів військовослужбовці та призвані на збори військовозобов'язані мають зберігати довірене їм озброєння, техніку та інше військове майно, вживати заходів щодо запобігання шкоди.

Особи, винні в заподіянні шкоди, несуть матеріальну відповідальність згідно з Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 23.06.95 р. № 243/95-ВР. Постанову оголошено наказом Міністра оборони України від 14.08.95 р. № 201.

Таким чином, Положенням визначено підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, статутами Збройних сил України, порадниками, інструкціями, іншими нормативними актами.

Пунктом 2 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, передбачено, що відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові витрати.

Військовослужбовці несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їхньої поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини в заподіянні шкоди.

Особи, діями яких заподіяно шкоду, можуть добровільно відшкодувати її вартість чи відновити пошкоджене майно.

Відшкодування шкоди натуральним рівноцінним майном не допускається в разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки тощо, які не можуть перебувати у власності громадян.

Залежно від того, навмисно чи необережно заподіяно шкоду, а також з урахуванням суспільної небезпечності дії (бездіяльності) винної особи та обставин, за яких заподіяно шкоду, і вартості майна, до військовослужбовців застосовується повна або обмежена матеріальна відповідальність.

Слід зазначити, що військовослужбовці за шкоду, заподіяну недбалим виконанням службових обов'язків, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більш як місячне грошове забезпечення.

За пошкодження, псування або втрату через необережність майна, виданого військовослужбовцям в особисте користування, вони несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їхньої вини шкоди, але не більш як тримісячне грошове забезпечення.

Втім, є випадки, коли військовослужбовець звільняється від матеріальної відповідальності: а) якщо заподіяна шкода є наслідком подій непереборної сили; б) якщо не встановлено винної особи; в) у разі смерті винної особи; г) якщо шкоду заподіяно внаслідок виконання наказу старшого начальника або виправданого в конкретних умовах службового ризику чи правомірних дій.

За фактом заподіяної шкоди командир військової частини призначає розслідування. За результатами якого видається наказ про списання суми заподіяної шкоди (однак є максимальні розміри).

Військовослужбовці та призвані на збори військовозобов'язані, які притягаються до матеріальної відповідальності, ознайомлюються з матеріалами розслідування, про що у висновках робиться відповідний запис. Вони мають право подавати свої заперечення та клопотання на ім'я командира (начальника) військової частини.

Командир (начальник) військової частини після розгляду матеріалів розслідування зобов'язаний особисто провести бесіду з військовослужбовцем або призваним на збори військовозобов'язаним, який притягається до матеріальної відповідальності. Якщо вину військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного повністю доведено, командир (начальник) військової частини не пізніш як у місячний термін з дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи з зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню.

Наказ доводиться до відома винної особи (винних осіб) під розписку. Наказ може бути оскаржено вищому командиру (начальнику) в порядку, встановленому Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Якщо військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний не згоден з рішенням вищого за підлеглістю командира (начальника), він відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» має право оскаржити таке рішення в судовому порядку. У разі скасування наказу утримані суми повертаються.

Відповідно до частини першої статті 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Згідно з статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

За таких обставин, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим, та таким, що підлягає задоволенню, а страхове відшкодування стягненню в порядку регресу з відповідача-1.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача-1.

Керуючись статтями 43, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код: 00034022) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 15/2; ідентифікаційний код: 36086124): 48 172 (сорок вісім тисяч сто сімдесят дві) грн. 12 коп. страхового відшкодування та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Відповідно до частини п'ятої статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повне рішення складено 06.12.2016.

Суддя І.Д. Курдельчук