Рішення № 63221738, 03.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2016Справа №910/32745/15

За позовом Публічного акціонерного товариства АТП 13058

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУРНІ"

про стягнення 620 доларів США, що еквівалентно 14 870,00 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Бурцева А.В. - представник, довіреність №1 від 22.10.2016

Від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "АТП 13058" звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУРНІ" (Республіка Білорусь) про стягнення суми заборгованості в розмірі 620 доларів США, що еквівалентно 14 870,00 грн., а також стягнення судового збору у розмірі 1378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем Договору про організацію перевезення вантажів № 25/08 від 25.08.2015 в частині своєчасної оплати за наданні за договором послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість в зазначеному вище розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.12.2015 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/32745/15.

У зв'язку з необхідністю надсилання судового доручення про надання правової допомоги до компетентного органу іноземної держави, вищевказаною ухвалою провадження у справі зупинено та призначено до розгляду на 07.06.2016.

07.06.2016 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 провадження у справі поновлено та призначено розгляд справи на 14.09.2016, а також приймаючи до уваги необхідність надсилання судового доручення про надання правової допомоги до компетентного органу іноземної держави, на підставі ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупинено до 14.09.16р. відповідно.

Окрім того, відповідно до ухвали Економічного суду міста Мінська від 29.07.2016 у справі № 149-16ип/2016 про виконання судового доручення та підтвердження про вручення документів від 29.07.16 р., які надійшли на адресу Господарського суду міста Києва 05.08.16 р., судовий документ, в якому зазначалася дата та місце судового засідання по справі № 910/32745/15, був вручений 29.07.2016 представнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурні" В.В. Молодих в приміщенні Економічного суду міста Мінська.

14.09.2016 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 провадження у справі поновлено та розгляд справи призначено на 03.11.2016, .

У судове засідання 03.11.16р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи міжнародними рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № RK 010471914 UA, RK010471928 UA.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 03.11.16р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли супровідний лист з додатками №949 від 02.11.2016 та супровідний лист з додатками №796 від 02.09.2016, які судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 03.11.2016 суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 31.12.15р., 15.06.16р. та 03.10.16р., відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання 03.11.16р. суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд не знайшов підстав для відкладення розгляду справи.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 03.11.16 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 серпня 2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фурні» (експедитор за договором, відповідач у справі) та Публічним акціонерним товариством «АТП 13058» (виконавець за договором, позивач по справі) було укладено Договір № 25/08 про організацію перевезень вантажів (далі - Договір), предметом якого є взаємовідносини сторін, що виникають при плануванні, організації і здійсненні перевезень вантажів автомобільним транспортом, що належить виконавцю, а також автомобільним транспортом третіх осіб в міжнародному та міжміському сполученні.

Розділами 2 - 7 Договору сторони узгодили загальні умови, планування перевезень, права та обов'язки сторін, розрахунки, відповідальність сторін тощо.

Згідно п. 10.4 Договору цей Договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до 31 грудня 2016 р. включно. Закінчення строку дії Договору не означає припинення зобов'язань сторін з проведення розрахунків та виконанню інших зобов'язань, передбачених Договором, якщо такі виникнуть при виконанні умов даного Договору.

Вказаний Договір підписаний представниками сторін та засвідчений печатками експедитора та виконавця.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 306 Господарського кодексу України допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Відповідно до ст. 316 Господарського кодексу України та ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб (ст. 932 Цивільного кодексу України).

При цьому відповідач у спірних правовідносинах діяв як замовник-експедитор за дорученням замовників.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

При виконанні міжнародних автомобільних перевезень у відповідності до даного Договору сторони зобов'язані забезпечувати дотримання положень Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Конвенції про міжнародне перевезення із застосуванням книжок МДП, Європейської угоди про дорожнє перевезення небезпечних вантажів, а також вантажного та митного законодавства країн перевезення вантажів (п.2.2 Договору).

За умовами п. 2.1 Договору експедитор доручає виконавцю, а виконавець зобов'язується виконати або організувати внутрішньореспубліканське та (або) міжнародне перевезення вантажу автомобільним транспортом згідно попередніх замовлень (заказів) на перевезення вантажу, які містять опис умов та особливості конкретного перевезення, що невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно п. 3.1 Договору на кожне окреме перевезення оформлюється замовлення на перевезення вантажу експедитора виконавцю.

Як визначено п. 3.2 Договору у заявці можуть узгоджуватись умови та особливості перевезення, можливо відмінні від тих, яких встановлені дійсним Договором. Якщо в замовленні зазначені дані, відмінні від обумовлених, або не обумовлені в Договорі, сторони повинні керуватись умовами, обумовленими в замовленні (замовлення є пріоритетним перед Договором).

Відповідно до п. 3.3 Договору при узгодженні з умовами замовлення на перевезення вантажу виконавець передає експедитору факсимільним зв'язком або електронною поштою підтверджене та прийняте замовлення шляхом проставлення печатки або штампу та підпису виконавця або його уповноваженого представника. Факс копії замовлення прирівнюються до оригіналів та мають повну юридичну силу.

При цьому за умовами п. 4.1.1 Договору замовлення має містити найменування, вагу, обсяг вантажу, необхідну кількість рухомого складу та його дані, дату навантаження та строки доставлення, місця навантаження/вивантаження, митного оформлення вантажу, характер вантажу, тип навантаження та вивантаження вантажу та вид транспортного засобу, ставку фрахту за перевезення із зазначенням валюти платежу, узгоджену виконавцем тощо.

Так, як встановлено судом за матеріалами справи, згідно поданого відповідачем Договору - замовлення на перевезення (вантажне замовлення) № 1698/08А, копія якого наявна в матеріалах справи, на замовлення відповідача ПАТ АТП 13058 зобов'язалося 27.08.16 р. прибути на завантаження та здійснити перевезення вантажу: «порошок залізний», 19,55 тон, 82 куб.м., 23 мішки по 850 кг, 860 200,00 рф, за маршрутом: адреса завантаження: м. Бровари Київської області, Прозвузол, Державне підприємство «Завод порошкової металургії», адреса розвантаження: Республіка Білорусь, м. Мінськ, ПТО «Колядичі», вул. Бабушкінська, 82А строком доставлення 31.08.15р. на загальну суму 620 USD. У відповідності до умов п.п. 2.1, 3.1 Договору вказана заявка підписана обома сторонами Договору, отже належним чином підтверджує узгодження сторонами всіх необхідних умов перевезення.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так, відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, в тому числі, може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про транзит вантажів», який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Зокрема, згідно п. 6.1 Договору кількість прийнятих (зданих) перевізником вантажів визначається згідно СМR-накладній.

У разі невідповідності кількості вантажу або його стану кількості і стану вантажу, описаного в СМR- накладній, при прийомі вантажу до перевезення Перевізник повинен зробити відповідні застереження в СМR-накладній, у тому числі в примірнику, що залишається у вантажовідправника (п. 6.2 Договору).

Суд зазначає, що відповідно до п. 11.1 та п. 11.3. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила) товарно-транспортні накладні є основними документами на перевезення вантажів, а оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Відповідно до п. 13.1 Правил перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

За висновками суду ТТН є документом, що засвідчує факт перевезення. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік власниками автомобільного транспорту - перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами - замовниками.

Отже, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Окрім того, згідно п. 2.5 Договору підтвердженням факту надання послуг є акт виконаних робіт, оригінал товарно - транспортної накладної встановленого зразку, та/або оригінал міжнародної товарно - транспортної накладної встановленого зразку (СМR) з відмітками вантажовідправника, перевізника, вантажоотримувача та митних органів.

Як встановлено судом під час розгляду справи, позивачем на виконання умов зазначеного правочину Публічним акціонерним товариством АТП 13058 було надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Фурні» послуги з міжнародного автоперевезення вантажу за маршрутом м. Бровари Київська область, Україна - м. Мінськ, Республіка Білорусь, вантажним автомобілем Вольво НОМЕР_4/НОМЕР_3 та транспортні послуги по митній території України по маршруту Ягодин (Україна) - Київ (Україна) вантажним автомобілем НОМЕР_1/НОМЕР_2 та доставлено вантаж вантажоотримувачу ЗАТ «Белагростройіндустрія», що підтверджується наступними документами, копія яких містяться в матеріалах справи:

- підписаним експедитором та виконавцем актом № 1326 про надання автотранспортних послуг від 01.09.15 р. на виконання міжнародних автотранспортних послуг автомобілем державний номер Вольво НОМЕР_4/НОМЕР_3 вантажопідйомністю 20 тон за маршрутом Україна, м. Бровари - Республіка Білорусь, м. Мінськ на суму 620,00 дол. США (без ПДВ);

- міжнародною товарно-транспортною накладною № 516387 (CMR), згідно графи 2 яких одержувачем вантажу є ЗАТ «Белагростройіндустрія» Республіка Білорусь, Мінський район, транспортний засіб був завантажений в м. Бровари (Україна) 27.08.15 р. та пройшов повний митний контроль на митниці (Україна) 30.08.15 р. Вказана інформація підтверджується відповідними відмітками митниці на CMR, копія якої надана позивачем.

Окрім того суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Суд зазначає, що згідно ст. 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, на спірні правовідносини поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 р.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення.

Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, зважаючи на той факт, що надані позивачем міжнародні товарно - транспортні накладні (CMR) містять відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем, вказані CMR є належними та допустимими доказами укладення договору перевезення, зміст яких дає підстави стверджувати про виконання перевізником обов'язків з передачі вантажу вантажоотримувачу та надання виконавцем послуг перевезення вантажу.

Також позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 1326 від 01.09.15 на оплату наданих послуг у загальній сумі 620 дол. США (без ПДВ).

Як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, вищезазначені документи були надіслані відповідачу міжнародним поштовим відправленням RF030518955UN та отримані останнім 14.09.2016, що підтверджується копією відповідного повідомлення про вручення поштового відправлення.

При цьому, як вбачається із наявних у матеріалах справи копій CMR та акту про надання автотранспортних послуг, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг перевезення з боку вантажоотримувача та відповідача як експедитора відсутні.

Факт надання послуг перевезення за вказаною накладною згідно умов Договору відповідачем не заперечувався.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг з перевезення вантажу, обумовлених Договором, в обсягах, зазначених в накладній та замовленні, та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.

Згідно ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Відповідно до п. 4.1.5 експедитор зобов'язаний оплатити роботу виконавцю на протязі 15 банківських днів, наступних за днем отримання повного комплекту документів, зазначених в п. 5.1.8 Договору, якщо інше не обумовлено сторонами і не зазначено в замовленні на перевезення вантажу.

Згідно п. 5.1.8 Договору виконавець зобов'язаний направити експедитору в строк не пізніше 7 робочих днів, наступних за днем закінчення перевезення, документів на оплату: з перевезення вантажу товарного характеру - оригінал 3-го екземпляру товарно - транспортної накладної на перевезення всередині країни або оригінал CMR при міжнародних перевезеннях, рахунок на оплату, акт виконаних робіт/послуг та підписане замовлення.

Форма оплати: безготівковий переказ платіжним дорученням на розрахунковий рахунок виконавця. Банківські витрати з переказу несе експедитор. Днем оплати вважаться день списання грошових коштів з розрахункового рахунку експедитора (п.6.2 Договору).

Аналогічні умови оплати (строки та сума) визначені сторонами в узгодженому замовленні на перевезення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов'язання щодо перерахування коштів за надані ПАТ АТП 13058 послуги з міжнародного перевезення вантажу на суму 620 дол. США (що становить 14870,00 грн. за курсом НБУ на дату звернення з позовом) у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у заявленому вище розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 25/08 про організацію перевезень вантажів від 25.08.15 р. та Договору - замовлення № 1698/08А або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання або під час виконання з боку сторін відсутні.

Суд зазначає, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 189 Господарського кодексу України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Стаття 524 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що чинне законодавство України, зокрема, ч. 2 ст. 192 ЦК України передбачає застосування іноземної валюти у випадках і в порядку, встановлених законом, однак не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 04.07.2011 р. у справі № 3-62гс11.

Отже, як вбачається з умов спірного Договору, його сторонами, в порядку ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України узгоджено порядок вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, який не суперечить вимогам чинного законодавства.

При цьому судом здійснено перерахунок заявленого до стягнення з відповідача боргу за Договором з урахуванням курсу долару США, визначеного Національним Банком України станом на дату звернення ПАТ АТП 13058 до суду з даним позовом, а саме на 28.12.15 р., як і зазначено позивачем в позовній заяві, та встановлено, що розмір заборгованості в сумі 620 дол. США в гривневому еквіваленті становить 14345,24 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, в зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в сумі 620 дол. США, що становить в гривневому еквіваленті за курсом НБУ 14345,24 грн.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих за Договором послуг перевезення в сумі 620 дол. США грн. у встановлений строк, розмір невиконаного зобов'язання відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів сплати вказаної суми відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, отже вимоги позивача підлягають задоволенню частково, з урахуванням визначеного судом еквівалента боргу за визначеним НБУ курсом гривні до долару США.

Оскільки спір виник з вини відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фурні» (тракт Логойський, 22а, кімн. 166, м. Мінськ, 22090, Республіка Білорусь) на користь Публічного акціонерного товариства АТП 13058 (вул. Кайсарова, 7/9, м. Київ, 03680, код 05475147) 620 доларів США, що становить 14345,24 грн. за курсом НБУ станом на 28.12.15 р. та 1329,37 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 02 грудня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон