Рішення № 63221491, 07.12.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.12.2016 Справа № 904/9956/16

За позовом Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський коксохімпром", м. Єнакієве, Донецька область

до Публічного акціонерного товариства "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ", м. Нікополь, Дніпропетровська область

про стягнення 56 891,45 грн.

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (дов. № 011-1281 від 30.06.2016)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (дов. № 299-4016 від 31.12.2014)

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Єнакієвський коксохімпром" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ" про стягнення заборгованості у розмірі 56 891,45 грн. за договором № 1400543 від 27.01.2014, з яких 30 043,42 грн. пеня, 24 794,12 грн. інфляційні втрати, 2 053,91 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 1400543 від 27.01.2014, в частині своєчасного розрахунку за отриманий товар.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2016 порушено провадження у справі, а розгляд призначено на 16.11.2016.

15.11.2016 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнав частково. Проти нарахованих позивачем сум 3% річних та пені не заперечував, водночас просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, з посиланням на п. 3.2. Постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 (а.с.131-134). Також відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 80 від суми, що підлягає до стягнення (а.с.135-137).

В межах строків встановлених ст. 69 ГПК України, розгляд справи було відкладено з 16.11.2016 на 06.12.2016.

06.12.2016 позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні частково заперечував проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд про зменшення розміру пені, на підставі ст. 83 ГПК України. Також, відповідачем було подано заяву про розстрочку виконання рішення, в якій відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду на 4 місяці рівними частинами з оплатою на 31.12.2016, 31.01.2017, 28.02.2017, 31.03.2017.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 06.12.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

27.01.2014 між Приватним акціонерним товариством "Єнакієвський коксохімпром" (позивач-постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (відповідач-покупець) було укладено договір постачання №1400543, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцеві продукцію коксохімічного виробництва (товар) відповідно до сортаменту, якості, термінам, в обсязі, за цінами і на умовах, передбачених в додатках (специфікаціях) до чинного договору, які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити на умовах чинного договору. Витрати з перевезення (залізничний тариф) товару від пункту відправлення до пункту призначення відносяться на покупця.

Згідно з п. 2.7 договору, постачальник вважається таким, що виконав свої зобов'язання з постачання товару з моменту передачі його в розпорядження транспортної організації (перевізника) в місці передачі згідно з п. 2.1 чинного договору.

Пунктом 3.1 договору сторони встановили, що ціна товару за одиницю і по позиціях вказується в додатках (специфікаціях) до чинного договору.

Специфікацією № 3 від 11.11.2015 сторони погодили поставку товару - коксового горішку у кількості 1400,00 тон за ціною137,50 доларів США за 1 суху тону. Умови поставки: FCA залізнична станція відправлення згідно з правилами Інкотермс-2010 (а.с. 27).

Покупець сплачує кожну партію поставленого товару протягом 30 банківських днів з дати постачання, при умові отримання оригіналів рахунків та податкових накладних, якщо інше не обумовлено в специфікаціях (п. 3.3 договору).

Пунктом 3 специфікації № 3 від 11.11.2015 сторони встановили наступний спосіб оплати: базова ціна товару становить еквівалент 137,50 доларів США/тону сухої ваги без урахування ПДВ в національній валюті України за курсом НБУ, що діє на 00:00 дату відвантаження товару. Відстрочка платежу складає 30 банківських днів з дати поставки.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 3662 954,03 грн., що підтверджується залізничними накладними (31, 35, 39, 43, 45, 49, 53, 55, 59, 63, 67, 69, 73, 75, 77, 79, 81, 85, 87, 88, 92, 96, 98) та актами прийому-здачі товару, підписаними обома сторонами (а.с. 99-111).

Позивач виставив відповідачу рахунки-фактури на сплату вищевказаної суми, копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідач здійснив оплату вартості поставленого товару у повному обсязі, але з порушенням строку, встановленого у специфікації № 3 від 11.11.2015, що підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку (а.с. 112-114). Дана обставина також не заперечується і самим відповідачем у відзиві на позовну заяву.

В зв'язку з порушенням відповідачем строків здійснення оплати товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 30043,42 грн., 3% річних у розмірі2053,91 грн. та суму втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення у розмірі 24794,12 грн., що і стало причиною виникнення даного спору.

Приймаючи рішення господарський суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Порушенням зобовязання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 229 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

За прострочення оплати заборгованості позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 2053,91 грн. 3% річних за період прострочки з 26.12.2015 по 19.01.2015 та 24794,12 грн. інфляційних нарахувань на суму боргу за січень 2015.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобовязань на вимогу кредитора, зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тому підставою відповідальності за грошовим зобов'язанням є сам факт порушення зобов'язання, який полягає в неповерненні відповідних грошових коштів у строк, і цей факт є вирішальним для застосування такої відповідальності.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

У п. 3.2. Постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року судам роз'яснено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, позивачем було нараховано відповідачу інфляційні втрати за січень 2015 на суму 24 794,12 грн. Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд вважає його необґрунтованим та таким, що суперечить п. 3.2. Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 року, оскільки на останній день місяця, в якому мав бути здійснений платіж, заборгованість була відсутня. На підставі викладено в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, суд відмовляє у повному обсязі.

Виходячи з того, що факт отримання відповідачем товару від позивача є доведеним матеріалами справи, а оплата за поставлений товар відповідачем проведена була з порушенням встановленого у договорі строку, що доведено позивачем шляхом надання належних доказів та не заперечується і самим відповідачем, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних у розмірі 2053,91 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення пені у розмірі 30043,42 грн. суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник має передати кредиторові у випадку порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштiв сплачують на користь одержувачiв цих коштiв за прострочку платежу пеню в розмiрi, що встановлюється за згодою сторiн.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.3 договору встановлено, що у разі прострочення оплати товару, покупець сплачує постачальнику від вартості неоплаченого товару пеню за кожен день прострочення оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період утворення прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення.

У звязку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобовязання, позивачем нараховано пеню за загальний період з 26.12.2015 по 19.01.2016 у сумі 30043,42 грн.

Суд перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, вважає, що позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача, в якому останній просив суд зменшити розмір пені до 80%, в звязку з тим, що сума основного боргу була сплачена ним добровільно у повному обсязі, розмір штрафних санкцій надмірно високий порівняно з можливими збитками та тяжкою фінансовою ситуацією підприємства та в країні, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідач посилається на тяжкий фінансово-економічний стан, в підтвердження чого подав до справи копію звіту про фінансові результати за січень - червень 2016, копії наказів про організацію роботи підприємства у серпні 2016 та червні 2016, згідно яких оголошений вимушений простій працівникам заводу у звязку із зниженням обсягу виробництва, також на підтвердження зазначених обставин відповідач подав копію актів про зниження обсягів виробництва феросплавів та довідку головного бухгалтера про стан заборгованості перед постачальниками.

Суд не погоджується з наведеними відповідачем доводами про те, що наявність кредиторської заборгованості перед постачальниками та наявність збитків за результатом роботи за 2016 рік є тими винятковими випадками, коли суд має право зменшити розмір стягуваної неустойки.

Крім того, судом враховується, що з огляду на територіальне розташування ПАТ "Єнакієвський коксохімпром" (Донецька область, м. Єнакієве) позивач знаходиться у більш невигідному становищі, ніж відповідач, оскільки позивач вимушений здійснювати свою господарську діяльність у зоні АТО.

З урахуванням викладеного, зважаючи також, що відповідачу була надана відстрочка платежу 30 банківських днів з дати поставки товару, суд не вбачає підстав задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру стягуваної неустойки на 80%.

Отже, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача складає 30 043,42 грн.

Згідно з ч.2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню пропорційно розміру задоволеним вимогам від суми, яка підлягає стягненню з відповідача. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 777,45 грн.

Також, відповідач просить суд розстрочити виконання рішення суду на чотири місяці рівними частинами.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити його виконання. При цьому слід враховувати приписи статті 121 Господарського процесуального кодексу України про те, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (пункт 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів").

Розглянувши заяву відповідача про розстрочку виконання рішення суду, у зв'язку із складним фінансовим становищем, господарський суд виходив з наступного.

Відповідачем основне зобов'язання за договором було виконано у повному обсязі, термін прострочення оплати є незначним, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Судом враховано те, що складна ситуація у металургійній сфері, фінансова економічна криза в Україні та наявність інфляційних процесів безробіття, які мають негативний вплив на результати господарської діяльності відповідача та спричинили падіння виробництва та його вимушений простій.

Беручи до уваги вищевикладені обставини, зважаючи на те, що позивач погодився на те, що розстрочка може бути надана відповідачу на 2 місяці, господарський суд вважає за можливе частково задовольнити заяву відповідача про розстрочку виконання рішення суду та розстрочити виконання цього рішення на два місяці, шляхом сплати боргу (30043,42 грн. пені + 2053,91 грн. 3% річних + 777,45 грн. судовий збір = 32874,78 грн.), щомісяця рівними частинами за наступним графіком: до 31.12.2016 - 16437,39 грн.; до 31.01.2017 - 16437,39 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82 - 85, 115 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "НІКОПОЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ" (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, просп. Електрометалургів, б. 310, код 00186520) на користь Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський коксохімпром" (86406, Донецька область, м. Єнакієве, вул. Марата, 1, код 31272173) 30043,42 грн. пені, 2053,91 грн. 3% річних та 777,45 грн. судового збору.

Розстрочити виконання рішення суду на два місяці, шляхом сплати боргу щомісяця рівними частинами за наступним графіком:

- до 31.12.2016 - 16437,39 грн.;

- до 31.01.2017 - 16437,39 грн.;

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.12.2016

Суддя ОСОБА_3