Рішення № 63221008, 02.12.2016, Сторожинецький районний суд Чернівецької області

Справа № 723/2273/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2016 року Сторожинецький районний суд

Чернівецької області

в складі головуючої Дячук О.О.

при секретарі Яворській М.І., Крупчак М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сторожинець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третіх осіб ОСОБА_3, служби у справах дітей Сторожинецької районної державної адміністрації про визнання договору дарування недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, третіх осіб ОСОБА_3, служби у справах дітей Сторожинецької районної державної адміністрації про визнання договору дарування недійсним, зазначивши, що вона є інвалідом другої групи, одинокою жінкою, потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги.

В лютому 2012 року вона звернулась до ОСОБА_2 та запропонувала їй доглядати за нею, а саме: фінансово допомагати, купувати продукти харчування та необхідний одяг, а позивачка за такі послуги передасть їй у власність квартиру, яка належить на праві приватної власності. З даною пропозицією ОСОБА_2 погодилась і вони взаємно вирішили укласти про це відповідний договір, а саме - договір довічного утримання, відповідно до якого на користь ОСОБА_2 відчуджувалась квартира № 9 по вул..О.Кобилянської-21 у м.Сторожинець Чернівецької області власницею котрої являлась позивачка, за що відповідачка зобовязалася доглядати та утримувати позивачку.

Після досягнення домовленості на вказаних вище умовах, ОСОБА_2 запропонувала позивачці піти в нотаріальну контору та укласти договір відповідно до якого вона за нею буде доглядати, а позивачка передасть їй у власність квартиру. ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_2, що за станом здоров'я не зможе піти до нотаріуса. ОСОБА_2 запропонувала, що вона домовиться з нотаріусом і договір укладуть на дому.

15.02.2012р. до позивачки на квартиру прийшла ОСОБА_2 і приватний нотаріус ОСОБА_3. ОСОБА_3 з нею поспілкувалась та запитала чи вона впевнена, що ОСОБА_2 буде за нею доглядати, вона відповіла що так.

16.02.2012р. нотаріус прийшла з виготовленим договором, запропонувала позивачці його прочитати та підписати.

Вказаний вище договір позивачка не вичитувала, оскільки на неналежному рівні не володіє українською мовою, вона закінчила російську школу, має похилий вік, являється інвалідом другої групи, не могла самостійно пересуватись, при собі не мала окулярів, без яких взагалі не має можливості читати, а оскільки нотаріус їй повідомила, що у випадку якщо за нею ОСОБА_2 не буде доглядати, то позивачка зможе розірвати в судовому порядку даний договір, та зрозумівши, що вона уклала договір довічного утримання, підписала його.

Після укладення договору позивачка продовжувала проживати і по даний час проживає у квартирі № 9 по вул..О.Кобилянської-21 у м.Сторожинець Чернівецької області так як іншого житла у неї не має.

Перші три роки ОСОБА_2 на належному рівні надавала позивачці матеріальну та сторонню допомогу, за нею доглядала, а саме купувала продукти харчування, купувала необхідні ліки, прибирала квартиру, прала білизну.

Починаючи з 2015року ОСОБА_2 почала відвідувати позивачку рідше, а останнім часом взагалі не відвідує, не надає будь- яку матеріальну та соціальну допомогу.

В липні 2016року у позивачки пропав паспорт, вона про це заявила в правоохоронні органи та останнім повідомила, що підозрює, що його могла забрати ОСОБА_2 з метою, що вона без паспорта не зможе розірвати укладений між ними договір або ж укласти інший договір.

Після опитування ОСОБА_2 працівниками правоохоронних органів, остання влаштувала з позивачкою сварку, кинула їй на стіл копію договору та повідомила, що вона не зобовязана її за даним договором доглядати.

У липні 2016 року позивачка дізналась, що фактично вона уклала з ОСОБА_2 договір дарування, а внутрішню волю виражала укласти договір довічного утримання, адже вона одинока жінка, має вік 88 років, інвалід 2-ої групи, хворіє онкологічним захворюванням, квартира на даний час являється єдиним майном, де вона може дожити свій вік, за дане майно її погодяться сторонні люди утримувати та доглядати.

Позивачка дізналась про те, що фактично підписала договір на який не мала волі, лише в липні 2016року тобто нею не пропущений строк позовної давності звернення до суду.

Позивачка не бажала укладати договір дарування будинку, а бажала укласти договір довічного утримання, окрім того оскільки це її єдине житло і іншого житла у неї немає, тому звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх прав.

Враховуючи вищевказані обставини, позивачка просить постановити рішення, яким визнати недійсним договір дарування квартири за адресою АДРЕСА_1, укладений 16 лютого 2012року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, посилаючись на обставини викладені вище, позов просить задовольнити.

Відповідачка, її представник в судовому засіданні позов не визнали, вважають його необґрунтованим та зазначили, що позивач безпідставно стверджує про те, що нібито в лютому 2012 року відповідач з позивачкою домовились про укладання договору довічного утримання у результаті якого відповідачу мала перейти у власність її квартира, а відповідач мала б за позивачем доглядати. ОСОБА_2 довгий час, з 2006 року допомагала позивачу, оскільки вона проживала в квартирі спочатку разом з її чоловіком, інвалідом по зору, а потім сама. Рідня позивачки, (чоловік та її діти) знали про те, що відповідач їй допомагає, вони наголосили, що за це позивач оформить на її ім'я належну їй квартиру на безоплатній основі. З метою спрощення процедури дарування квартири, її чоловік подарував свою частку квартири позивачу. При цьому, її рідні наполягали забрати гр. ОСОБА_1 до себе. Через певні обставини позивач не поїхала до своїх дітей до Російської Федерації. Оскільки домовленість про оформлення квартири №9, яка належала на праві власності позивачу, залишилась в силі, вона попросила запросити нотаріуса для укладання договору дарування. Для цього вона звернулась до приватного нотаріуса Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_3 оформити договір дарування квартири АДРЕСА_2 між позивачем і відповідачем.

Не відповідає дійсності твердження позивача про те, що її воля при укладанні угоди була спотворена. Даний факт спростовується самим договором, в якому позивач власноручно розписалась про те, що її було розяснено всі суттєві умови договору, та вона усвідомлює зміст договору, текст договору. Також не відповідає дійсності те, що вона на перших порах, при укладанні договору утримувала її. Вона купляла позивачу продукти харчування та ліки виключно за її кошти.

Нотаріус ОСОБА_3 під час оформлення даного договору дарування особисто роз'яснювала позивачу зміст договору та його умови при цьому, з дозволу позивача здійснювала відеозапис моменту укладання договору дарування між нею та Позивачем. Оформлення договору відбувалось у квартирі, яка на момент укладання договору була власністю позивача.

З дозволу нотаріуса відповідач передивлялась даний відеозапис та на даному відеозапису дуже чітко відображено подію укладання даного договору дарування. На відеозапису чітко відображено факт, коли нотаріус роз'яснила позивачу всі суттєві умови договору, в тому числі і те, що договір дарування передбачає перехід права власності на квартиру на користь ОСОБА_2, остання має право розпоряджатись даною квартирою на свій розсуд, та жодних зобов'язань, щодо її утримання у неї не виникнуть після підписання даного договору.

Не відповідає дійсності твердження позивача про те, що вона не володіє українською мовою, це є підставою стверджувати про те, що позивач не була спроможна усвідомлювати зміст договору. Під час допиту нотаріуса та під час перегляду відеозапису буде чітко встановлено, що нотаріус роз'яснювала позивачу зміст договору дарування та його наслідки російською мовою. Також на відеозапису є момент, коли позивач спілкується з нотаріусом українською мовою. В такий спосіб позивач намагається ввести суд в оману, та безпідставно, без наявних доказів створити у суду ілюзію порушення її прав.

Відповідач зазначає, що позивач не бере до уваги той факт, що з моменту переходу вказаної квартири у її власність, остання понесла матеріальні витрати у розмірі 12280грн. за квартирну плату, оплату за газ, електроенергію, телефон інші витрати.

У позовній заяві невірно зазначено, що позивач дізналась про порушення її прав лише у 2016р., оскільки позивач знала про факт укладення договору дарування, тому відповідач просить застосувати термін давності звернення до суду з даною позовною заявою, оскільки позивач пропустила передбачений ст. 261 ЦУ України строк звернення до суду з даною заявою.

Враховуючи викладене ОСОБА_2 просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 через його безпідставність, необґрунтованість та у звязку із сплином строку позовної давності.

Приватний нотаріус Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_3 у судове засідання не зявилася, надала суду заперечення у якому зазначила, що 15 лютого 2012 року до неї звернулась ОСОБА_2, для укладення договору дарування належної ОСОБА_1 квартири з проханням здійснити посвідчення договору квартири вдома, за адресою місця проживання ОСОБА_1, а саме: АДРЕСА_3, у звязку з похилим віком та станом здоровя ОСОБА_1.

15.02.2012р. нею було здійснено виїзд за вказаною вище адресою для проведення бесіди з ОСОБА_1 на рахунок вияснення її бажання та волі щодо розпорядження належною їй квартирою. В процесі бесіди нею була надана консультація ОСОБА_1 щодо таких видів договорів, як договір довічного утримання, дарування, а також щодо посвідчення заповіту, їх змісту та наслідків їх посвідчення для обох сторін. Не зважаючи на це, ОСОБА_1 настоювала на посвідченні саме договору дарування квартири, хоча їй було розяснено, що за договором дарування право власності на вказану вище квартиру переходить до ОСОБА_2 з моменту укладення та підписання договору дарування та ОСОБА_2 отримує повне право розпоряджатися даною квартирою на свій розсуд не враховуючи волі ОСОБА_1, на відміну від заповіту, де право власності набувається у разі смерті спадкодавця, а також те, що договір дарування не передбачає обовязку ОСОБА_2 утримувати ( доглядати ) ОСОБА_1, на відміну від договору довічного утримання.

16 лютого 2012р. нею знов було здійснено виїзд за адресою місця проживання ОСОБА_1, у звязку з похилим віком та станом здоровя ОСОБА_1, для посвідчення договору дарування квартири. Враховуючи волю та бажання обох сторін на посвідчення саме договору дарування квартири та у звязку з тим, що згідно ст. 49 Закону України Про нотаріат нотаріусу забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії, а жодна з підстав для відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, передбачених цією ж статтею не стосувалася вказаного правочину, нею, приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_3 було прийнято рішення про посвідчення вказаного правочину та 16.02.2012р. по реєстру №290 був посвідчений договір дарування квартири під номером 9, розташованої у м.Сторожинець, Чернівецької області по вулиці О.Кобилянської, в будинку під номером 21, від імені ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, податковий номер НОМЕР_1, що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2, вул ОСОБА_4АДРЕСА_4, на імя ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, податковий номер НОМЕР_2, що проживає в місті Сторожинець, Чернівецьке: області, АДРЕСА_5.

У процесі спілкування було перевірено також і той факт, що ОСОБА_1 володіє українською мовою в межах та обсязі, необхідних для розуміння змісту і значення посвідченого договору, текст договору дарування квартири нею було прочитано особисто, зміст його їй зрозумілий та повністю відповідав її волі, про що було зазначено в тесті договору дарування квартири, який був підписаний нею на українській мові.

Посвідчення вказаного договору було здійснене нею відповідно до норм Цивільного кодексу України, Закону України Про нотаріат, Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та інших законів та підзаконних нормативних актів.

Під час посвідчення вказаного договору нею було розяснено сторонам правочину вимоги чинного законодавства України щодо змісту й правових наслідків правочину, а також щодо недійсності правочину, а сторони правочину в свою чергу засвідчили ту обставину, що вони діють добровільно, розуміючи значення своїх дій та правових наслідків укладення ними договору та підтвердили, що цей правочин відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, а також не є зловмисним, дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального, сторони однаково розуміють значення і умови цього договору та їх правові наслідки; договори спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними: волевиявлення кожного з них є вільним і відповідає внутрішній волі; сторони не обмежені в праві укладати правочини та не визнані в установленому порядку недієздатними ( повністю або частково), вони не страждають в момент укладення цих договорів на захворювання, шо перешкоджають усвідомленню їх суті; у сторін відсутні заперечення щодо кожної з умов правочинів; договори складені нотаріусом з урахуванням умов, визначених ними, та умов, які є обовязковими, прочитані, зрозумілі і схвалені ними.

За вищевказаних обставин вважає, що позовні вимоги позивача являються незаконними і безпідставними та необгрунтованими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому відсутні підстави для визначення недійсними договору дарування квартири, укладеного від імені ОСОБА_1 на імя ОСОБА_2, просить справу розглянути у її відсутності.

Представник служби у справах дітей Сторожинецької районної державної адміністрації у судове засідання не зявилася, надала заяву у якій просила справу розглянути у її відсутності, позовні вимоги підтримала в повній мірі.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та її представника, дослідивши письмові докази, виходячи із встановлених обставин справи та відповідних їм правовідносин суд вважає необхідним позов ОСОБА_1 задовольнити повністю з наступних підстав.

В судовому засіданні судом встановлено, що 16 лютого 2012року між позивачем та відповідачем укладено договір дарування квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_3 реєстраційний номер №290.

Позивач є людиною похилого віку, потребує допомоги та догляду, у неї вказана квартира це єдине майно. Будучи юридично не освідченою, не володіючи українською мовою позивач погодилася на укладення договору довічного утримання з ОСОБА_2.

Територіальний центр надавав допомогу ОСОБА_1 лише часткову, ця допомога носила обмежений характер, а тому в 2012 році позивачка розпочала пошук фізичної особи, яка б надавала їй постійну як фізичну так і матеріальну допомогу та догляд за нею, це прибирання в квартирі, приготування їжі, покупка в магазині харчів, ліків, догляд в лікарні і інше, за ці послуги ОСОБА_1 мала намір передати у власність вказаній особі квартиру.

15.02.2012р. до позивачки на квартиру прийшла ОСОБА_2 і приватний нотаріус ОСОБА_3. ОСОБА_3 з нею поспілкувалась.

16.02.2012р. нотаріус прийшла з виготовленим договором, запропонувала позивачці його прочитати та підписати.

Після укладення договору позивачка продовжувала проживати і по даний час проживає у квартирі № 9 по вул..О.Кобилянської-21 у м.Сторожинець Чернівецької області так як іншого житла у неї не має.

В липні 2016року у позивачки пропав паспорт, вона про це заявила в правоохоронні органи та останнім повідомила, що підозрює, що його могла забрати ОСОБА_2 з метою, що вона без паспорта не зможе розірвати укладений між ними договір або ж укласти інший договір.

Після опитанування ОСОБА_2 працівниками правоохоронних органів, остання влаштувала з позивачкою сварку, кинула їй на стіл копію договору та повідомила, що вона не зобовязана її за даним договором доглядати.

У липні 2016 року позивачка дізналась, що фактично вона уклала з ОСОБА_2 договір дарування.

Відповідно до Акту обстеження матеріально побутових умов від 11.08.2016 року ОСОБА_1 проживає у квартирі під номером 9 по вулиці О.Кобилянської-21, Сторожинецького району, Чернівецької області. Останнім часом позивачка ОСОБА_1 сплачує і комунальні послуги, якими вона користується в подарованій квартирі, проживаючи там.

ОСОБА_1 у судовому засіданні у якості свідка пояснила, що вона вже 30років як пенсіонерка, онко хвора та інвалід другої групи, вона перебувала на обліку у територіальному центрі близько 20років, приблизно 12років тому припинили її обслуговувати, так як їх допомоги двічі на місяць було недостатньо. Вона та її дочка знайшли ОСОБА_2 та остання погодилися доглядати за нею за умови, що ОСОБА_1 передасть їй квартиру. Вона попросила привести нотаріуса додому, нотаріус запитував її, що вона хоче, на що остання відповіла, «щоб Талах її доглядала». Було укладено договір дарування, вона його підписала, вона малда жити до смерті у своїй квартирі, ОСОБА_2 повинна була її доглядати, прати, прибирати готувати їжу, купувати продукти. ОСОБА_2 погодилась доглядати за нею на умовах дарування квартири. Вона звернулася до суду тому, що ОСОБА_2 перестала за нею доглядати так як ОСОБА_2 надіялась, що ОСОБА_1 онко хвора та швидко помре. Окрім того у неї зникли документи, ОСОБА_2 прописала свого внука у вказаній квартирі.. Вона з 2012р. проживає у квартирі, оскільки іншого житла немає, сплачує комунальні послуги. Коли у неї був мікроінсульт за нею та квартирою доглядала ОСОБА_2, ліки та продукти харчування купляла за її гроші., іноді давала і Талах, вона забувала гроші повертати. У неї погіршились стосунки з ОСОБА_2 через те, що остання перестала за нею доглядати, зник паспорт, ОСОБА_2 висловлювала думку, що віддасть її в будинок пристарілих, вона передала на зберігання ОСОБА_2 4000грн., на прохання повернути відмовляла їх повертати.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою Талах і ОСОБА_1. Їй відомо, що за ОСОБА_1 доглядали з тер центру, приходили двічі на тиждень, а потім ОСОБА_1 захотіла, щоб до неї приходили кожен день і знайшла ОСОБА_2. Остання доглядала ОСОБА_1, прала, готувала їжу, їй відомо, що ОСОБА_2 здійснювала догляд ОСОБА_1 за квартиру. Вона підписувала акт. Їй відомо, що позивачка посварилася з відповідачем, оскільки ОСОБА_2 не хотіла повертати позивачу гроші. Вона бувала на квартирі у ОСОБА_1, в даний час остання наймає людину, яка прибирає, доглядає.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що з 2012р. за ОСОБА_1 доглядав працівник з тер центру, потім позивачка знайшла ОСОБА_2 так як доглядати потрібно було кожен день. У 2016р. ОСОБА_7 їй подзвонила і попросила прийти. Позивачка плакала і сказала, що посварилась з ОСОБА_2. Почитавши договір, вона пояснила ОСОБА_1, що квартира давно не останньої, тому позивачка звернулася до суду. ОСОБА_1 завжди жила у даній квартирі і продовжує там проживати, потребує постійного догляду. У даний час за позивачкою доглядає жінка, позивачка сама оплачує комунальні послуги.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що вона є племінницею ОСОБА_2, працює у лікарні, їй відомо, що ОСОБА_1 часто лежала у лікарні з різними хворобами, за нею постійно доглядала ОСОБА_2, купувала ліки. Їй відомо, що з 2012р. за ОСОБА_1 доглядала ОСОБА_2, претензій ніяких у позивачки не було до відповідача. У даний час спірна квартира належить ОСОБА_2 за те, що остання доглядає за позивачкою.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що вона є рідною сестрою відповідача. Їй відомо, що відповідач була у хороших відносинах з ОСОБА_1, вони товаришували, коли забрали чоловіка позивачки у Москву, ОСОБА_2 почала доглядати за позивачем з 2012р., за це остання подарувала квартиру ОСОБА_2. Ніхто з родичів позивачки не доглядав останню, не відвідував у лікарні. ОСОБА_1 постійно проживала і проживає у спірній квартирі.

Згідно із ч. 3статті 203 ЦК Україниволевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1ст. 229 ЦК України).

З роз'яснень, які викладені в п. 19постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", убачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно дост. 717 ЦК Україниза договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей203,717 ЦК Українидоговір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

У п. 25постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Отже, укладення удаваного правочину само по собі не спричиняє недійсності правочину, оскільки згідно з ч. 2ст. 235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбаченістаттею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Так, у справі №6-11872св11 касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог щодо визнання договору дарування недійсним, виходив із того, що позивач, який є особою похилого віку, інвалідом ІІ групи, укладаючи договір, мав на меті отримати від відповідача необхідну допомогу та догляд і не мав наміру дарувати будинок сторонній людині, що свідчить про укладення договору під впливом помилки.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій у справі №623652св13, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ дійшов висновку про те, що, укладаючи договір дарування будинку, чоловік позивачки помилявся стосовно обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо правової природи цього правочину, прав та обовязків сторін, оскільки вважав цей правочин договором довічного утримання, відповідно до умов якого друга його сторона зобовязувалась здійснювати постійний догляд та утримання, а право розпорядження нерухомим майном перейшло б до відповідача лише після смерті позивачки та її чоловіка. Крім того, суд посилався й на те, що фактичної передачі житлового будинку не відбулось, ключі від будинку позивачка та її чоловік після укладення спірного договору обдарованому не передавали, а позивачка продовжує проживати в ньому та самостійно сплачувати за комунальні послуги.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина першастатті 261 ЦК України).

Позивачка ОСОБА_1 суду пояснила, що вона довідалась про порушення свого права влітку 2016 року, а саме, коли відповідачка ОСОБА_2 їй заявила, що за нею не буде доглядати та виконувати умови про які вони домовились.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у п.28постанови від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними»до окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними,встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четвертастатті 258 ЦК).

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину,а відповідно до частини першоїстатті 261 ЦК- від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.ЦКвстановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог,пов'язанихзвизнанням правочинів недійсними (частини друга, третястатті 261 ЦК

ОСОБА_1, допитана в судовому засіданні в якості свідка показала, що укладаючи оспорюваний договір, вважала, що вчиняє договір відповідно до якого ОСОБА_2 буде здійснювати за нею догляд.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 суду пояснила, що після укладення договору дарування вона здійснювала догляд за позивачкою, а саме прибирала в квартирі, де по даний час проживає ОСОБА_1, купувала їй продукти харчування, доглядала в лікарні, коли вона хворіла, купляла їй ліки, замовила та виготовила останній надгробний памятник та встановила його на прохання ОСОБА_1 на кладовищі, мала її похоронити.

Дану обставину в судовому засіданні підтвердила позивачка ОСОБА_1, свідок ОСОБА_10.

ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердили факт, що останнім часом позивачка ОСОБА_1 сплачує і комунальні послуги, якими вона користується в подарованій квартирі, проживаючи там. Відповідно до Акту обстеження матеріально побутових умов від 11.08.2016 року ОСОБА_1 проживає у квартирі під номером 9 по вулиці О.Кобилянської-21, Сторожинецького району, Чернівецької області. Даний факт не заперечує відповідачка ОСОБА_2, позивачка ОСОБА_1 та допитані в судовому засіданні свідки.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку,неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, оплачувати з комунальні послуги, вона помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення.

ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом про визнання договору недійсним, підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовувалися вимоги, зазначала що укладаючи оспорюваний договір, вважала, що ОСОБА_2 буде надаватися їй догляд та матеріальна допомога.

Отже, похилий вік ОСОБА_1 та потреба у звязку з цим у сторонній допомозі, наявність у позивача спірного житла як єдиного та продовження позивачкою проживати в квартирі, що під номером 9 по вулиці О.Кобилянської-21, Сторожинецького району, Чернівецької області, після укладення договору дарування свідчать про неправильне сприйняття стороною істотних умов угоди, зокрема, щодо юридичної природи правочину, прав та обов'язків сторін за цим договором, оскільки вважала такий правочин договором довічного утримання що вплинуло на волевиявлення.

Керуючись ст.ст.3, 10, 57, 60, 174, 212, 223 ЦПК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", на підставі ст. ст.ст. 203, 216, 229, 235, 257-258, 261, 717-719 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третіх осіб ОСОБА_3, служби у справах дітей Сторожинецької районної державної адміністрації про визнання договору дарування недійсним - задовольнити.

Визнати договір дарування квартири за адресою АДРЕСА_1, укладений 16 лютого 2012року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_3 недійсним та скасувати державну реєстрацію даного договору (реєстраційний номер №290).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Чернівецької області через Сторожинецький районний суд протягом 10-ти днів з дня його проголошення.

Особи які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання цього рішення .

СУДДЯ: