Ухвала суду № 63216088, 01.12.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/2232/16 Справа № 204/1275/16-к Головуючий у 1 й інстанції - Дружинін К. М. Доповідач - Слоквенко Г.П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Слоквенка Г.П. ,

суддів Мудрецького Р.В., Іванової А.П.,

за участю секретаря Бондаренко К.О.,

прокурора Крижановського О.С.,

захисника ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040680000338, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_3 та в його інтересах захисника ОСОБА_2 вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2016 року щодо ОСОБА_3, обвинуваченого за ч.3 ст. 185 КК України,

В с т а н о в и л а:

цим вироком

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у м. Дніпропетровську, громадянин України, не працюючий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимий, останній раз:

-26.05.2016 року Апеляційним судом Дніпропетровської області за ч. 2 ст..185, ст.. 71КК України до 2 років 1 місяця позбавлення волі;

-07.06.2016 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська за ч.2 ст.15, ч.2 ст. 185, ч4 ст.70 КК України до 2 років 2 місяців позбавлення волі,

засуджений за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі. Згідно ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення даним більш суворим покаранням менш суворе покарання, призначене вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.06.2016 року, та остаточно призначено ОСОБА_3 покарання у виді 4 років позбавлення волі. Строк відбування покарання постановлено рахувати з 19.02.2016 року. Судом також вирішено долю речових доказів та питання розподілу процесуальних витрат.

Вироком суду ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за те, що він 02 лютого 2016 року близько 00 годин 30 хвилин, повторно, маючи раптово виниклий умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, знаходячись на 8-му поверсі будинку АДРЕСА_2, діючи з корисливих мотивів, упевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, невстановленим способом через зачинені вхідні двері тамбуру до квартир №60,61,62,63 проник до тамбурного приміщення вказаних квартир, звідки таємно викрав чуже майно, а саме : велосипед «Команчі томагавк», вартістю 2074,75 гривень, що належав потерпілому ОСОБА_4; поліетиленові труби діаметром 20мм, загальною довжиною 30 метрів, вартістю 137,10 гривень, що належали потерпілому ОСОБА_5; чоботи чоловічі «Міда» 44 розміру, вартістю 343,33 гривні, що належали потерпілому ОСОБА_5; кросівки чоловічі «Дімекс» 44 розміру, вартістю 200,00 гривень, що належали потерпілому ОСОБА_5; чоботи жіночі «Колабія» 38 розміру, вартістю 342 гривні, що належали потерпілій ОСОБА_4; замок металевий накладний, що не має матеріальної цінності, що належав потерпілому ОСОБА_5, а всього на загальну суму 3097,18 гривень. Після цього разом з викраденим майном з місця злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_4 матеріальну шкоду на суму 2074,75 гривень, потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду на суму 680,43 гривень, потерпілій ОСОБА_4 матеріальну шкоду на суму 342 гривні.

В апеляціях:

- захисник ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 просить вирок суду змінити, засудивши її підзахисного за ч.2 ст. 185 КК України. В обґрунтування посилається на те, що суд не взяв до уваги те, що умисел на крадіжку у нього виник саме в той час, коли він вже знаходився у приміщенні тамбуру квартир №60,61,62,63 будинку АДРЕСА_2. Що стосується незаконного вторгнення до приміщення, апелянт зазначає, що ОСОБА_3 неодноразово перебував у даному будинку, де допомагав мешканцям будинку на прохання останніх прибирати будівельне сміття та не потрібну побутову техніку, за що отримував гроші. В день скоєння злочину обвинувачений черговий раз проходив біля тамбуру вищевказаних квартир, та побачив, що двері до нього були не зачинені, що підтвердили під час судового засідання потерпілі, зазначивши, що і раніше бували випадки, коли ці двері були не зачинені. Тому захисник вважає, що суд прийшов до невірного висновку про те, що обвинувачений вже заздалегідь мав умисел на таємне викрадення майна, тому й незаконно проник до приміщення тамбуру потерпілих, на підставі чого вказує на необхідність перекваліфікації дій його підзахисного з ч.3 ст. 185 КК України на ч.2 ст. 185 КК України.

-обвинувачений ОСОБА_3, повністю підтримує апеляцію свого захисника та просить перекваліфікувати його дії з ч.3 ст. 185 КК України на ч.2 ст. 185 КК України.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку обвинуваченого ОСОБА_3 та в його інтересах захисника ОСОБА_2, які, кожен окремо, підтримали свої апеляції та просили їх задовольнити, позицію прокурора Крижановського О.С., який заперечував проти задоволення апеляцій і просив вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали провадження в межах апеляцій, обговоривши їх доводи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Посилання в апеляційній скарзі захисника на те, що судове слідство у справі проведено неповно і необ'єктивно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджені зібраними у ній доказами, є необґрунтованими.

Матеріалами провадження з'ясовано, що судове слідство у ньому проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, таких порушень цього закону, котрі були б суттєвими і тягли за собою скасування вироку, у справі не допущено.

Вивченням матеріалів кримінального провадження не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ'єктивність дослідження органами досудового розслідування та судом обставин кримінального провадження. Висновки суду щодо доведеності винності ОСОБА_3 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, за яке він засуджений, підтверджується сукупністю доказів, які зібрані з додержанням вимог кримінального процесуального закону та перевірені під час розгляду кримінального провадження, яким суд дав належну оцінку.

Вироком суду ОСОБА_3 визнано винним за ч. 3 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у сховище. Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні зазначеного злочину за вказаних у вироку обставин та кваліфікація його дій за ознаками ч. 3 ст. 185 КК України ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні та правильно оцінених судом доказах, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами і, зокрема, даними, що містяться в показаннях учасників судового провадження та даними досліджених в судовому засіданні документів. Будь-яких підстав, які б викликали сумнів у викладених висновках суду перевіркою матеріалів провадження не виявлено. Оскільки наведені докази зібрані у встановленому законом порядку і узгоджуються між собою, підстав піддавати сумніву їх достовірність та допустимість колегія суддів не вбачає.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження, технічного носія інформації фіксування судового провадження та журналу судового засідання встановлено, що суд першої інстанції провів всебічне, повне й неупереджене дослідження всіх обставин кримінального провадження, безпосередньо перевірив при судовому розгляді наявні у кримінальному провадженні докази, допитав обвинуваченого, потерпілого, свідків, перевірив письмові докази, яким дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.

На підтвердження винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, суд обґрунтовано послався на показання під час судового розгляду свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_4, а також на матеріали письмових документів, а саме: протокол огляду місця вчиненого злочину - тамбурного приміщення квартир у будинку АДРЕСА_2, згідно яких встановлено, що вхід до приміщення тамбуру, звідки обвинувачений вчинив крадіжку, обладнано металевими дверми, з яких знято замок; протоколи огляду викраденого майна (поліетиленових труб, чоловічих кросівок, чобіт жіночих та велосипеда), вилученого у обвинуваченого та свідка; висновок експерта № 6/34- 458 від 19.02.2016 року, відповідно до якого встановлено вартість викраденого майна; протокол проведення слідчого експерименту за участі обвинуваченого, в ході якого встановлено обставини вчиненого злочину.

Надаючи оцінку зазначеним доказам у своїй сукупності, колегія суддів не сумнівається у їх належності та допустимості, вважає такі докази достатніми для доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочинного діяння, а тому не вбачає підстав визнати наведені у вироку висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Наведеними доказами, яким суд дав належну оцінку, спростовуються викладені в апеляційних скаргах обвинуваченого та його захисника доводи про те, що умисел на крадіжку у ОСОБА_3 виник вже у тамбурі даних квартир, а не заздалегідь, а також, що в його діях відсутній факт незаконного проникнення, оскільки обвинувачений(сторона захисту) взагалі не оцінює свої дії та аналіз доказів, які суд поклав в основу обвинувального вироку.

Як убачається з матеріалів провадження, потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 суду показали, що вони проживають в квартирі № 61 зазначеного будинку. Тамбурне приміщення до квартир обладнано металевими дверми з замком, щоб уникнути доступу сторонніх осіб до приміщення тамбуру. 02 лютого 2016 року близько 07 години, стало відомо про вчинення крадіжки належних їм речей з тамбурного приміщення. Потерпілі вважають, що двері до тамбуру були точно зачинені, але можливо не закриті на замок.

Дані свідчення підтверджуються й показами свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, про те, що вони мешкають відповідно в квартирах № 60 та № 62 вказаного будинку. Вхід до тамбурного приміщення зазначених квартир обладнаний металевими дверми, які зачиняються на замок.

Вивченням матеріалів справи не виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення вищевказаних доказів у справі, які б викликали сумніви в їх достовірності. Наявні у справі докази відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності доказів.

Що ж стосується наведених в апеляційних скаргах обвинуваченого ОСОБА_3 та в його інтересах захисника ОСОБА_2 доводів про відсутність в діях обвинуваченого складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та погоджується з судом першої інстанції, який критично віднісся до цього та зазначив, що за змістом ч.3 ст. 185 КК України, сховищем може бути будь-яке місце, яке призначене для постійного чи тимчасового зберігання майна і має засоби захисту від доступу сторонніх осіб (такими засобами можуть бути двері, обладнані чи не обладнані замком, огорожа тощо). Зі змісту цієї статті випливає, що проникненням в інше сховище є незаконне вторгнення до нього винної особи будь-яким способом, у тому числі й без подолання засобів захисту сховища, в даному випадку - дверей, які можуть бути закриті на замок чи за допомогою іншого охоронного пристрою, так і відкриті. В даному випадку вхід до тамбурного приміщення квартир № 60, 61, 62, 63 у будинку АДРЕСА_2, був обладнаний металевими дверми з замком, що підтверджується дослідженими матеріалами кримінального провадження та показами учасників судового провадження. Навіть у тому випадку, якщо зазначені вхідні двері були не зачинені на замок, дії обвинуваченого є незаконним вторгненням.

У зв'язку з цим суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Законодавчо встановлені ознаки складу злочину - крадіжки, поєднаної із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (частина третя статті 185 КК України), включають вчинення кількох взаємопов'язаних дій, однією з яких є проникнення до об'єктів, зазначених у диспозиції цієї частини статті Кодексу, що у часі передує іншим діям цього злочину. Іншою протиправною дією є таємне викрадення чужого майна.

Нормативне визначення ознак аналізованого складу злочину не містить визначальних (відмежувальних) ознак розуміння поняття "проникнення". У диспозиції частини третьої статті 185 КК України немає прямої вказівки на незаконність проникнення в приміщення, принаймні такої, яка встановлена у статті 162 КК України, якою передбачено кримінальну відповідальність за незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння. Тому зміст цього поняття належить виводити з правової природи конститутивних (визначальних) ознак складу злочину у взаємозв'язку та з урахуванням правозастосовної судової практики.

Логіко-граматичне тлумачення формулювання (словосполучення) "крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище" дає підстави вважати, що під проникненням до будь-якого приміщення слід розуміти: а) фізичне входження, потрапляння до нього з метою заволодіння майном, що знаходиться в ньому; б) доступ до майна, що знаходиться в приміщенні, будь-яким способом (без фізичного входження до нього), який дає змогу заволодіти таким майном, вилучити його із приміщення.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності" під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища. У постанові також зазначено, що, вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки, суди повинні з'ясовувати з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме у неї виник умисел на заволодіння майном.

Залежно від того, які фактичні ознаки складу суспільно небезпечного діяння будуть установлені судом, як ці ознаки будуть співвідноситися з ознаками складу злочину, що містяться у кримінально-правовій нормі, та від того, як вони трактуються й застосовуються на практиці, можна виділити фізичний і юридичний (психологічний) критерії розуміння поняття "проникнення". Характерними рисами першого є: а) факт входження чи потрапляння у приміщення; б) спосіб, місце, час та обставини (існуючий режим доступу до майна, яке там знаходилось), за яких відбулося входження чи потрапляння у приміщення. Характерними рисами другого є: а) незаконність входження у приміщення (за відсутності в особи права перебувати там, де знаходиться майно, на заволодіння яким спрямовані її дії); б) мета, яку переслідує особа, що вчиняє таке входження, усвідомлення характеру (перебігу) вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння, зокрема й факту незаконного проникнення (входження чи потрапляння) у приміщення, передбачення наслідків свого діяння.

Факт входження, потрапляння у приміщення чи поява у ньому іншим способом у поєднанні з іншими зовнішніми поведінковими проявами дають можливість визначити об'єктивну сторону суспільно небезпечного діяння. Із хронології та послідовності цих дій можна з'ясувати, зокрема, чи існували і які саме обмеження в доступі до майна, а також визначити, що, встановлюючи у певний спосіб безперешкодний (вільний) режим доступу до майна, його власник чи володілець не обмежує в цьому нікого, серед них, по суті, й особу, яка входить туди з умислом заволодіти чужим майном і використовує такий доступ як зручні, сприятливі умови для скоєння злочину.

Зовнішній прояв діяння розкриває внутрішній (психічний) процес діяння, окреслює суб'єктивне ставлення особи до вчинюваних нею дій, які в сукупності з іншими обставинами визначають кримінально-правовий зміст суспільно небезпечного діяння.

Ключовим у вирішенні питання про наявність чи відсутність ознаки проникнення при вчиненні крадіжки є встановлення того, з якою метою особа ввійшла (потрапила) у приміщення. Адже у тому разі, коли особа під впливом свого корисливого мотиву утвердилася в намірі заволодіти чужим майном, вона обирає механізм злочинної поведінки, який включає в себе етапи, зокрема мотивації злочину, цілепокладання, планування посягання, вибір шляхів досягнення цілі, прогнозування ризиків та можливих наслідків тощо. Через сукупність таких дій і суб'єктивне ставлення до них особи, яка їх вчинила, відбувається візуалізація останньої (позиціонування самої себе), тобто проявляються процеси діяння, які недоступні для безпосереднього спостереження.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з тим, що у даному кримінальному провадженні судом першої інстанції зроблено правильний висновок про наявність у діях обвинуваченого ОСОБА_3 ознак крадіжки, поєднаної із проникненням у сховище, оскільки фактичною підставою кваліфікації діяння останнього стали об'єктивні дані (обставини), досліджені в судовому засіданні й зазначені у вироку, під час юридичної оцінки яких були з'ясовані: предмети майна, якими засуджений хотів заволодіти, їх місце знаходження, мотив його злочинної поведінки, характер, спосіб, час та послідовність вчинюваних ним дій, які надали суду підстави вважати, що обвинувачений позиціонував себе як особа, яка мала намір заволодіти майном потерпілих із вищезазначеного квартирного тамбуру.

Таким чином, колегія суддів вважає, що давши належну оцінку всім зібраним доказам у сукупності, врахувавши поведінку всіх учасників під час вчинення злочину, суд дійшов обгрунтованого висновку про винність ОСОБА_3 в таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, поєднаного з проникненням у сховище, за наведених у вироку обставин і правильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 185 КК України. За таких обставин вважати, що ОСОБА_3 необгрунтовано засуджено за вказані злочинні дії, немає підстав. Тому доводи апелянтів є необгрунтованими, оскільки на підставах тих доказів, які були предметом перевірки в судових засіданнях, з достатньою повнотою з'ясовано всі обставини зазначеного у вироку злочину.

Оскільки вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ'єктивність дослідження слідчими органами та судом обставин справи, не має підстав вважати, що у справі допущена суттєва неповнота досудового або судового слідства, яка викликає необхідність скасування вироку в частині засудження ОСОБА_3 за вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України з подальшою перекваліфікацією його дій на ч.2 ст. 185 КК України, на чому наполягають в своїх апеляціях обвинувачений та його захисник.

Згідно зі ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для його вибору суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про винну особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші обставини, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого злочину.

З огляду на матеріали кримінального провадження, суд при призначенні покарання обвинуваченому в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3, який раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, не працевлаштований, позитивної соціальної характеристики не має, відсутність обставин, які б пом'якшували чи обтяжували покарання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання в межах санкції статті у вигляді позбавлення волі з реальним його відбуттям.

Отже, у цьому кримінальному провадженні, як видно з його матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_3 призначено із порушенням визначених у законі загальних засад.

Таким чином, виходячи з системного аналізу матеріалів кримінального провадження можливо зробити висновок, що суд першої інстанції під час ухвалення даного обвинувального вироку виходив першочергово з загальних засад кримінального процесуального законодавства, у зв'язку з чим було постановлено законне та обґрунтоване рішення, яке підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги в даному кримінальному провадженні - такими, що не підлягають задоволенню.

Будь-яких даних, які б свідчили про наявність при розслідуванні кримінального провадження та його розгляді істотних вимог норм кримінально-процесуального закону, які б тягли за собою безумовне скасування всього вироку, по справі не встановлено.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3 та в його інтересах захисника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2016 року щодо ОСОБА_3, обвинуваченого за ч.3 ст. 185 КК України, - залишити без змін.

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_3 в строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення в межах цього кримінального провадження з 30 серпня 2016 року по 01 грудня 2016 року включно з розрахунку: один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

___ _____ ___

Г.П. Слоквенко Р.В. Мудрецький А.П.Іванова