Рішення № 63216076, 29.11.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7298/16 Справа № 202/574/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Прозорова М.Л.

Категорія 34

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року

29 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді: Прозорової М.Л.,

суддів: Максюти Ж.І., Макарова М.О.,

при секретарі: Сахарову Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, ОСОБА_3 про здійснення страхового відшкодування, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до МТСБУ, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та маральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Виключивши з числа відповідачів ОСОБА_4 та уточнивши свої позовні вимоги, просила суд зобовязати МТСБУ здійснити на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування (регламентні виплати) у визначеній сумі обовязково встановлених лімітних виплат за заподіяну матеріальну шкоду, що в гривневому виразі становить 50 000 грн. та моральну шкоду у розмірі 25 000 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 11 000 грн. та моральну шкоду у розмірі 25 000 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 000 грн. за надання правової допомоги за складання позову до суду та 5 000 грн. за надання правової допомоги в судовому процесі.

В обґрунтування уточнених позовних вимог ОСОБА_2 зазначила, що 19.01.2015 року внаслідок ДТП їй було заподіяно майнову шкоду, а саме пошкоджено автомобіль НОМЕР_1. Транспортним засобом, який пошкодив її автомобіль, керував ОСОБА_5 Постановою від 14.02.2015 року кримінальне провадження №12015040000000039, відомості про яке внесені до ЄРДР 19.01.2015 року за ознаками кримінального правопорушення ч.2 ст. 286 КК України, стосовно ОСОБА_5, було закрито у звязку з відсутністю ознак складу кримінального правопорушення. Відновлювальний ремонт коштував позивачу 61 000 грн. У звязку з презумпцією вини завдавача шкоди, що передбачена у ч.2 ст. 1166 ЦК України, враховуючи те, що цивільно-правова відповідальність останнього не була застрахована, позивач звернулася до МТСБУ із заявою про відшкодування матеріальних збитків у розмір 50 000 грн. Однак МТСБУ відмовило позивачу у відшкодуванні матеріальних збитків, посилаючись на те, що в діях ОСОБА_5 не вбачається будь-яких порушень ПДД України. Вважає таку відмову неправомірною, оскільки закриття кримінального провадження за правилами КПК України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. Крім того, на думку позивача, ОСОБА_3, як особа, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5, повинна відшкодувати позивачу різницю між сумою, яку повинно сплатити МТСБУ (50 000 грн.) та сумою, яку позивач витратив для відновлювального ремонту (61 000 грн.), що складає 11 000 грн. Також зазначила, що позивачу внаслідок ДТП було спричинено моральну шкоду, яку остання оцінює у 50 000 грн. та яку просить стягнути з відповідачів у рівних розмірах, тобто по 25 000 грн. з кожного. Витрати на правову допомогу становлять 6 000 грн., яку позивач просить покласти на ОСОБА_3 (а.с.172-175).

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22.08.2016 рокувідмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до МТСБУ, ОСОБА_3 про здійснення страхового відшкодування, стягнення матеріальної та моральної шкоди(а.с.187-190).

З таким рішенням не погодилася ОСОБА_2 та звернулася з апеляційною скаргою, в якій ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального законодавства (а.с.194-197).

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

В даному ж випадку ухвалене судом першої інстанції по справі рішення цим вимогам не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.01.2015 року близько 12:00 годин водій автомобіля НОМЕР_2, ОСОБА_5, рухаючись по вул. Леніна в м. Дніпропетровську здійснив зіткнення з автомобілем НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_2, котрий рухався попереду в попутному напрямку, після чого в ході ДТП було пошкоджено три автомобілі припарковані на правому узбіччі, а саме NISSAN PRIMERA р/н НОМЕР_4, VOLKSWAGEN POLO, р/н НОМЕР_5 та ОСОБА_6 р/н НОМЕР_6. Водій ОСОБА_5 помер на місці ДТП.

За вищезазначеним фактом 19.01.2015 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстровано кримінальне провадження за № 12015040000000039, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.

14.02.2015 року слідчим відділу розслідування ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_7 винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12015040000000039 від 19.01.2015 року у звязку з відсутністю ознак кримінального правопорушення.

В описовій частині постанови вказано що згідно висновку судово-медичної експертизи № 155/53-Е від 12.02.2015 року смерть водія ОСОБА_5 настала від гострого трансмурального інфаркту міокарду, який ускладнився гострою недостатністю кровообігу та не перебуває в причинному звязку з ДТП. Таким чином, під час досудового слідства було встановлено, що водій ОСОБА_5, перебуваючи за кермом власного автомобіля НОМЕР_2, рухаючись по вул. Леніна в м. Дніпропетровську втратив свідомість та не приходячи до тями помер, як наслідок його автомобіль став некерованим та здійснив зіткнення з автомобілем НОМЕР_3, що рухався попереду. В діях ОСОБА_5 не вбачається будь-яких порушень правил дорожнього руху України.

Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняла ОСОБА_3, що підтверджується копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 40985935, виданого 20.07.2015 року приватним нотаріусом ОСОБА_8

В результаті вищезазначеного ДТП автомобіль НОМЕР_3, який належить ОСОБА_2 отримав механічні пошкодження.

Відповідно до висновку № 2654 експертного дослідження автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 11.02.2015 року вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля НОМЕР_3, пошкодженого внаслідок ДИП становить 35 234,40 грн. без урахування ПДВ та 42 281,28 з урахуванням ПДВ.

Відповідачі не заперечували проти того, що на час розгляду справи в суді страхове відшкодування позивачу не виплачене.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що вплив дії непереборної сили у вигляді смерті водія ОСОБА_5, що сталося під час здійснення руху джерела підвищеної небезпеки (транспортним засобом TOYOTA RAV-4 р/н НОМЕР_7) знаходиться у прямому причинно-наслідковому звязку зі спричиненням завдання шкоди позивачу. З настанням смерті ОСОБА_5 не міг ані попередити, ані зупинити транспортний засіб, що в даному випадку є саме характеристикою дії непереборної сили, яка звільняє МТСБУ та спадкоємця ОСОБА_5 від відповідальності за заподіяння шкоди позивачу, яка відбулась внаслідок ДТП 19.01.2015 року.

Проте з такими висновками колегія суддів не може погодитися з наступних підстав.

Як зазначено в п.4 постанови № 4 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 р оку Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обовязок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний звязок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Положення статті 625 ЦК не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобовязанням, яке виникає з договірних зобовязань. Винятком є відповідальність страховика (стаття 992 ЦК). З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обовязку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина пята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобовязана відшкодувати шкоду.

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобовязаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Підставою звільнення особи від відповідальності в деліктних правовідносинах є відсутність будь-якої складової цивільного правопорушення.

Згідно із ч.ч.1,2,4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.4 ст. 61 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обовязкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Страхове відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_2 виплачується обовязково за страховим випадком, що настав протягом періоду дії відповідного договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності в межах ліміту відповідальності страховика.

Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що дорожньо-транспортна пригода за участю ОСОБА_5 не є страховим випадком, оскільки із постанови про закриття кримінального провадження від 14.02.2015 року вбачається, що водій ОСОБА_5 перебуваючи за кермом власного автомобіля TOYOTA RAV-4 втратив свідомість та не приходячи до тями помер, як наслідок його автомобіль став некерованим та здійснив зіткнення з автомобілем CHEVROLET AVEO , що рухався попереду, що свідчить про дію непереборної сили, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки згідно зі п.1 ч.1 ст. 263 ЦК України непереборна сила це надзвичайнаабо невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобовязання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Судом встановлено, і не оспорюються сторонами, що жодних надзвичайних зовнішній подій у момент наїзду ОСОБА_5 на автомобіль позивачки не було.

Статтею 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до п.п. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 1961-IV від 01.07.2004 року (в редакції, що була чинною на день скоєння ДТП), МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Згідно п.п.38.2,38.2.1 ст. 38 зазначеного Закону МТСБУ, після сплати страхового відшкодування, має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, МТСБУ зобовязане здійснити виплату страхового відшкодування у розмірі 50 000 грн.

З матеріалів справи вбачається, що за ремонт автомобіля позивачка сплатила 61 270 грн. (а.с.50-52).

Вказаний розмір відповідачами не оспорювався.

Як в суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції ОСОБА_2 просила стягнути з відповідачів тільки 61 000 грн.

Таким чином, відповідач ОСОБА_3 повинна виплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в сумі 11000 грн. (61000 грн. 50000 грн.).

Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення с ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 25 000 грн., то колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні вказаних вимог, оскільки згідно ч.2 ст. 1231 ЦК України до спадкоємця ОСОБА_3 переходить обовязок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом за його життя. За життя ОСОБА_5 не ухвалювалось судом рішень по стягненню на користь позивача сум по відшкодуванню шкоди.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення с МТСБУ моральної шкоди в розмірі 25 000 грн., то колегія суддів вважає за необхідне також відмовити в задоволенні вказаних вимог, оскільки з системного аналізу статей 22, 23, 26-1, 28, 29 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів вбачається, що цим законом передбачено у разі настання страхового випадку у межах страхових сум відшкодування моральної шкоди тільки у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди життю, здоровю третьої особи,а у разі пошкодження майна третьої особи моральна шкодастраховиком не відшкодовується.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 6 000 грн. за надання правової допомоги, оскільки ні суду першої інстанції, ні апеляційній інстанції не надано доказів щодо понесених витрат.

Крім того, статтею 1 Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, в судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Таким чином, з системного аналізу даного закону вбачається, що перелік послуг, з яких стягуються витрати на правову допомогу, обмежений лише: участю особи, яка надавала правову допомогу у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді. Даним законом не встановлено відшкодування витрат на написання позовних заяв, апеляційних, касаційних скарг, тобто за складання відповідних процесуальних документів.

За таких обставин, в силу діючого законодавства, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши на користь ОСОБА_2 з МТСБУ страхове відшкодування в розмірі 50000 грн., а з ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 11 000 грн. В решті позовних вимог відмовити.

Оскільки, колегія суддів дійшла до висновку про часткове задоволення позовних вимог, то відповідно до ст. 88 ЦПК України з МТСБУ та ОСОБА_3на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору по 856 грн. 20 коп. з кожного відповідача.

Керуючись ст.ст. 303,307,309,316,319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2016 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, ОСОБА_3 про здійснення страхового відшкодування, стягнення матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 50000 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 11 000 грн.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору по 856 грн. 20 коп. з кожного відповідача.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку.

Головуючий

Судді: