Рішення № 63215575, 29.11.2016, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/7604/15-ц

2/214/630/16

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29 листопада 2016 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Прасолова В.М.

при секретарі - Горбуновій Л.С., Рімашевській В.В.

за участю позивача - ОСОБА_1

за участю представника позивача - ОСОБА_2

за участю відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

за участю представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6

за участю представників третьої особи, вони ж представники органу, якому за

законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб - виконкому

Саксаганської районної у місті ради - Маслової Н.В., Пилипенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння, припинення права власності на квартиру, вселення, покладення обов'язку надати дублікати ключів, та встановити порядок користування житловим приміщенням, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 первісно звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 якому просила: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_9, як такий що порушує інтереси та права малолітніх дітей ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2.

В обґрунтування позову навела наступне. 3 березня 2001 року уклала шлюб з ОСОБА_11, прізвище ОСОБА_11 було змінено на ОСОБА_3. Від шлюбу мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3. За час проживання у шлюбі ними була набута трикімнатна квартира за адресою АДРЕСА_9 загальною площею 61,9 кв. м., житловою площею 39 кв.м., дана квартира знаходилась у власності ОСОБА_3 У цій квартирі були зареєстровані усі члени сім'ї: я, ОСОБА_3 та двоє наших дітей. У 2009 році ОСОБА_3 вигнав її, позивачку та їхніх дітей з квартири, змінив замок та перешкоджав нашому проживанні там. 3 листопада 2010 року між нею та ОСОБА_3 був розірваний шлюб, про що видано рішення суду Саксаганського району м. Кривого Рогу. 16 березня 2012 року ОСОБА_3 за рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 28 листопада 2011 року зняв її, позивачку з реєстрації місця проживання з даної квартири, розгляд судом позовної заяви ОСОБА_3 було проведено без участі органів опіки та піклування. 10 грудня 2012 року діти були зняті з реєстрації місця проживання за адресою спірної квартири за особистою заявою ОСОБА_3 про зняття з реєстрації місця проживання. Вважає, що відбулося незаконне зняття дітей з реєстрації місця проживання, оскільки була відсутня її, позивачки, згода на зняття дітей з реєстрації місця проживання. Відповідно до статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", зняття з реєстрації місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників. Державна міграційна служба України Головного управління в Дніпропетровській області Саксаганського районного відділу в м. Кривий Ріг повідомляє підставу знаття з реєстрації малолітніх дітей без її, позивачки, дозволу, посилаючись на наказ МВС України №1077 від 22.11.2012 року "Про затвердження Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів" . Даний наказ був зареєстрований у Міністерстві юстиції України 18.12.2012 за № 2109/22421. Але зняття з реєстрації дітей відбулось 10 грудня 2012 року, чинним даний наказ став з дня його опублікування з 4 січня 2013 року. Наполягає, що на момент зняття дітей з реєстрації даний наказ був нечинним і посилання на нього є неправомірним. 18 грудня 2012 року ОСОБА_3 продав квартиру за адресою АДРЕСА_9 ОСОБА_4 Реєстрація договору купівлі-продажу була здійснена Третьою Криворізькою державною нотаріальною конторою, як вона вважає, з порушенням, так як нотаріус не витребував від ОСОБА_3 дозвіл від органів опіки та піклування на відчуження нерухомого майна. Згідно ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Відповідно до ч.2, З ст.18 Закону України "Про охорону дитинства", ст. ст. 160, 161 Житлового кодексу України, діти власника житлового приміщення, мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником. Згідно з частиною 1 статті 176 СК України батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Згідно Листа Мін'юсту України від 25.07.2006 № 19-50-556 "Щодо отримання згоди органів опіки та піклування" у випадках, коли з поданих нотаріусу документів, зокрема зі змісту правовстановлюючого документу, довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини, вбачається, що право власності або право користування цим майном належить дитині, нотаріусом обов'язково вимагається згода органів опіки та піклування. Нотаріуси, для встановлення факту користування нерухомим майном, витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації. Згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується. Вважає, що діти власника житлового приміщення, мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником, а тому нотаріус повинен був обов'язково вимагати згоду органів опіки та піклування на відчуження житлового приміщення. 19 грудня 2012 року ОСОБА_3 купив і має у своїй власності та розпорядженні двокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 48,2 кв. м, житловою площею 33 кв. м. 18 січня 2013 року їхніх дітей ОСОБА_3 зареєстрував за адресою АДРЕСА_2. 24 листопада 2013 року квартира АДРЕСА_9 була подарована ОСОБА_1 ОСОБА_5 за договором дарування № 2452. Зазначає, що відбулася зміна місця реєстрації дітей з квартири більшою площею на меншу (з трикімнатної квартири загальною площею 61,9 кв.м, житловою площею 39 кв. м. на двокімнатну квартиру загальною площею 48,2 кв. м., житловою площею 33 кв. м), що вважає зменшенням майнових та житлових прав дітей. ОСОБА_9 та ОСОБА_10 навчаються з 2008 року та 2012 року відповідно у КЗШ №68, яка знаходиться за адресою м-н Гірницький, 3, та займаються у ЦДЮТ "Сонях" з 2006 року, який знаходиться за адресою м-н Гірницький. 50-а, що є поблизу попереднього місця проживання та реєстрації дітей. Зазначає, що було змінено місце реєстрації дітей з квартири з району, де вони навчаються та відвідують позашкільні заняття, на квартиру у віддаленому районі, що є порушенням інтересів дітей. Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. На даний час вона, позивачка та її малолітні діти фактично не мають свого житла, вимушені винаймати житлові приміщення. На даний момент ОСОБА_3 створює непереборні перешкоди в користуванні жилим приміщенням малолітнім дітям за адресою АДРЕСА_3, відмовляється добровільно пускати в квартир, тому в даний час за її позовом до ОСОБА_3 у Саксаганському районному суді м. Кривий Ріг відкрите судове провадження по примусовому вселенню дітей та її, як їх мати, яка фактично займається вихованням дітей, до квартири за адресою на АДРЕСА_4. В зв'язку з тим, що ОСОБА_3 злісно ухиляється від сплати аліментів на утримання дітей, а моєї заробітної плати не вистачає в повному обсязі на сплату плати за оренду житлового приміщення, вона і мої малолітні діти можуть опинитися бездомними і безпритульними. Відповідно до частини 3 статті 17 Закону України "Про охорону дитинства", батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Відповідно до статті 18 Закону України "Про охорону дитинства", органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Згідно з частиною 2 статті 177 Сімейного кодексу України, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. Наполягає, що таким чином були порушені майнові та житлові права дітей, їх інтереси, змінюючи трикімнатну квартиру загальною площею 61,9 кв. м., житловою площею 39 кв.м. на двокімнатну квартиру загальною площею 48,2 кв. м., житловою площею 33 кв. м та змінюючи їх місце проживання подалі від місця навчання у школі та дитячого центру. Вважає, що знаття дітей з реєстрації та оформлення договору купівлі-продажу були здійснені з недотриманням норм закону та порушенням процедур. Згідно ч 1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства. Згідно ч.4 ст.203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Згідно ч.6 ст.203 ЦК України, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно з частиною 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Уточнивши позов, зазначивши відповідачем також ОСОБА_5, позивач просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_9, укладений 12 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як такий що порушує права та інтереси неповнолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_10; витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_9 у Дніпропетровській області у власність ОСОБА_3; припинити право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_9 у Дніпропетровській області (індексний номер: 17442822 від 24.11.2014); вселити ОСОБА_9 та ОСОБА_10 разом ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_9; зобов'язати ОСОБА_3 надати ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_1 дублікати ключів від всіх вхідних дверей квартири АДРЕСА_9; зобов'язати ОСОБА_3 встановити порядок користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_9, виділивши житлову площу для проживання ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_1. В обґрунтування уточненого позову, крім раніше наведених підстав вказала наступне. Вона, позивачка, з дітьми неодноразово намагалися потрапити до житла, однак безуспішно. Тому діти не мали та не мають можливості проживати у даній квартирі, чим грубо порушені права дітей, які позбавлені права користуватися житловим приміщенням, право користування яким вони мають. Відповідно ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщеннямм інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Відповідно п. 1 ст.176 СК батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток, тобто батько зобов'язаний за п. 1 ст. 176 СК надати дітям житлове приміщення, власником якого він є, адже право дитини на житло є одним з основних прав, адже без мінімальної забезпеченості житлом і майном нормальне існування дитини неможливе. Конституційним правом кожної дитини є право на житло (ст.47 Конституції України). Стаття 18 Закону України "Про охорону дитинства" забезпечує право дитини на проживання в житлових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Відповідно п. 2 ст.176 СК права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом. Відповідно п. 1.8. «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» № 296/5 від 22.02.2012 з метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваними житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною нотаріус вимагає подачі йому довідки про склад сім'ї житлово-експлуатаційної організації, квартального комітету або іншого уповноваженого органу з питань реєстрації місця проживання. Під час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири взагалі була відсутня будь-яка реєстрація дітей. Нотаріус не витребував довідку про склад сім'ї та інформацію про те, де проживають та зареєстровані діти продавця під час укладення договору купівлі-продажу квартири. Вважає, що відсутність реєстрації дітей за зазначеної адресою взагалі не позбавляє їх права користуватися спірною квартирою. Відповідно п. 6 ст. 29 ЦК фізична особа може мати кілька місць проживання. Відповідно ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Відповідно ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідно до п.15 «Постанови Пленуму Верховного Суду України» №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 1 липня 2015 року у справі №6-396цс15 відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відсутність реєстрації дитини не є підставою для відмови в позові. Вважає, що зміна реєстрації дітей була зроблена з метою продажу, квартири та купівлі нової квартири, з цього вбачає, що позивач вчинив угоди без урахуванням прав та інтересів дітей. Відповідно до ст. 47 ЖК норма жилої площі встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу. Житлова площа спірної квартири 39 кв.м. (на момент угоди мали право там проживати 3 чоловіка, тобто 39 кв.м./3люд.= 13 кв.м./чол.). Житлова площа нової квартири 33 кв.м. і на момент укладення договору купівлі-продажу квартири там мали право проживати 3 чоловіка тобто 33 кв. м./3люд.= 11 кв.м./чол). В нової двокімнатної квартири одна із кімнат є прохідною. Якщо в попередньої квартири дівчата мали окрему кімнату, то в нової - вони будуть змушені житті в прохідної кімнаті. Крім того у нової квартири на даний час мають право проживати 5 чоловік (тобто 33кв.м./5чол.=6,6 кв.м. /чол), в тому числі різностатеві діти, які не можуть бути вселені в одну кімнату, так як за ст. 50 ЖК України, при наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя. На даний час відносно ОСОБА_3 відкрите кримінальне провадження №42015040750000004 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України (злісне ухилення від сплати коштів на утримання дітей (аліментів). 24 листопада 2014 року квартира АДРЕСА_9 була подарована ОСОБА_1 ОСОБА_5 за договором дарування № 2452. Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 26 червня 2013 року ухвалив постанову у справі № 6-58 цс 13, предметом якої був спір про визнання правочинів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння, де зазначено, що права третіх осіб на повернення майна, не підлягають захистові "шляхом задоволення позову до набувача майна з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в набувача. За п. 10 "Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Вважає, що так як ОСОБА_5 набув квартиру безоплатно, при визнанні договору купівлі-продажу спірної квартири, він не набуває права власності на дану квартиру, що обґрунтовує наступним. Згідно ст. 330 ЦК України майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Відповідно п. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. За ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Тобто, договір дарування є безоплатним, тому ОСОБА_5 не набуває право власності на майно за договором дарування за ст. ст. 330, 388 ЦК. Оскільки ОСОБА_5 при визнанні договору купівлі-продажу спірної квартири за законом не може належати оспорювана квартира, вважає достатньою підставою для припинення право власності ОСОБА_5 на оспорювану квартиру. За ст. 346 ЦК підставою припинення права власності є припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі. Відповідно п.1 ст. 399 ЦК право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою. ОСОБА_3 вигнав її, позивачку, з дітьми з спірної квартири, змінив замки, існують непереборні перешкоди у користуванні дітьми спірною квартирою. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням, суду. В силу ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Згідно ст.65 цього Кодексу до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. В силу ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника, може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб. Крім цього, вимогами ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти визначено, що члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Відповідно до принципу №6 "Декларації прав дитини", прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 р., яка є частиною національного законодавства України малолітня дитина не повинна, крім тих випадків коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. Згідно з актом і висновками комісії служби захисту прав дитини Саксаганського райвиконкому м. Кривого Рогу, дітям необхідна постійна присутність матері, постійне піклування матері і подальше проживання разом з нею. Відповідно абз. 2 п. 1, ст. 405 ЦК України, житлове приміщення, яке члени сім'ї мають право займати, визначається його власником. Враховуючи зміст абзацу 2 ч. І вказано статті, та частина, яку вправі займати член сім'ї власника житла, визначається останнім при його вселенні у якості члена своєї сім'ї. Оскільки зміст сервітуту визначається при його встановленні, не допускається зміна його умов за волею власника вже в процесі реалізації сервітутного права після його встановлення. Наполягає, що є достатньо правових підстав для вселення дітей в спірну квартиру разом зі нею, позивачкою, встановлення ОСОБА_3 порядку користування житловим приміщенням, наданням дублікатів ключів. Вважає, що оскільки відповідно до ст. 9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, при незаконному позбавленні права користування жилим приміщенням та обставина, що особа, яка купила це приміщення, є добросовісним набувачем, не може бути підставою для відмови у відновленні порушеного права і визнанні недійсним угоди про відчуження жилого приміщення. Відповідно п. 2 ст. 395 ЦК речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут). Відповідно п. 1 ст. 405 ЦК члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Діти належать до членів сім'ї власника, ОСОБА_3, житла за адресою АДРЕСА_9, так як являються його доньками, проживали у даній квартири з 2006 по 2009 рік разом з власником, що підтверджує сервітут дітей на дану квартиру. Чинне законодавство передбачає, що члени сім'ї власника житла можуть бути виселені тільки у судовому порядку. Не має місця судового рішення про примусове виселення дітей. Немає судового рішення про визнання припиненим сервітут дітей, судового рішення стосовно того, що діти втратили право на користування цим житлом. Крім того стосовно членів сім'ї - дітей, які не проживають та/або не зареєстровані (зняті з реєстраційного обліку за місцем проживання (перебування) та отримали довідку про зняття з реєстрації) без поважних причин понад один рік, дія особистого сервітуту не припиняється. Щодо них встановлена пряма вказівка закону (ч. 2 ст. З СК України), відповідно до якої, дитина не перестає бути членом сім'ї своїх батьків навіть коли спільно з ними не проживає. Таким чином діти маючи право на користування даною квартирою, мають речове право на чуже майно. Відповідно ст. 396 ЦК особа, яка має речове право на чуже майно, має право захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно положень глави 29 ЦК (ст. 386-394 ЦК). Законні права та інтереси кожної особи, яка має речове право на чуже майно, захищаються у тому ж порядку, що й права власника цієї речі. Відповідно ст. 387 ЦК (глава 29 ЦК) власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно ст. 391 ЦК ( глава 29 ЦК) власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно ст. 398 ЦК, право титульного володіння, тобто право володіння на чуже майно, виникає також на інших підставах, встановлених законом. Зазначена стаття зазначає, що титульними володільцями також є особи, які мають інші речові права на чуже майно, передбачені Розділом другим Книги третьої ЦК; зокрема, титульними володільцем є сервітуарій - особа, яка має право користуватися житлом як член сім'ї власника житла; наявність у титульного володільця права володіння не пов'язується з фактичним перебуванням майна під його безпосередньою владою. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник, або титульний володілець майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно ст. 391 ЦК України, титульний володілець може вимагати усунення всяких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Згідно ч.1 ст. 242 ЦК України батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Уточнивши позовні вимоги просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_9, укладеного 12 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який посвідчений Третьою Криворізькою державною нотаріальною конторою та зареєстрований в реєстрі за № 1-2099. як такий що порушує права та інтереси неповнолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_10; витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_9 у Дніпропетровській області у власність ОСОБА_3; припинити право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_9 (індексний номер 17442822 від 24.11.2014 р.); визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_9; вселити ОСОБА_9 та ОСОБА_10 разом з ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_9; зобов'язати ОСОБА_3 надати ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_1 дублікати ключів від всіх вхідних дверей квартири АДРЕСА_9; зобов'язати ОСОБА_3 встановити порядок користуванню житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_9, виділивши житлову площу для проживання ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_1.

Під час розгляду справи в якості органу, якому за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб до участі в справі був залучений виконком Саксаганської районної у місті ради

Позивач у судовому засіданні позов підтримала повністю та підтвердила зміст позову. Також пояснила, що з рішенням суду (т.№1, а.с.120), яким визнана такою, що втратила право користування спірною квартирою, згодна. Також пояснила, що діти були зняті з реєстрації в спірній квартирі 10 грудня 2011 року на підставі заяви ОСОБА_3, про що вона дізналася в 2014 році. В 2012 році діти проживали разом з нею. Вважає, що зняття дітей з реєстрації було незаконним, але ці дії в суді не оспорювала.

Також позивач подала письмові пояснення (т.№1, а.с.134, 135, т.№2, а.с.15), згідно яких вважає, що діти являються членами сім'ї власника житла, ОСОБА_3, так як являються його доньками. Відповідно п.2 ст. З СК дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає, тому та обставина, що діти не проживали з батьком не позбавляє статусу дітей належати до членів сім'ї ОСОБА_3 Відповідно до ст. 391 ЦК України титульний володілець майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ст. 396 ЦК особа, яка мас речове право на чуже майно, мас право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Чинне законодавство передбачає, що члени сім'ї власника житла можуть бути виселені тільки у судовому порядку. Не мається судового рішення про примусове виселення дітей або про визнання припиненим сервітуту дітей, судового рішення стосовно того, що діти втратили право на користування цим житлом. Діти на час укладання договору купівлі-продажу не проживали у оспорюваній квартири не з власної ініціативи й не з власного бажання, оскільки батько дітей вигнав її с дітьми на вулицю, змінив замки від вхідних дверей, тому діти не проживали у оспорюваній квартирі не без поважних причин, що не припиняє сервітут дітей. Стосовно членів сім'ї - дітей, які не проживають та/або не зареєстровані (зняті з реєстраційного обліку за місцем проживання (перебування) та отримали довідку про зняття з реєстрації) без поважних причин понад один рік, дія особистого сервітуту не припиняється. Щодо них встановлена пряма вказівка закону (ч. 2 ст. З СК України): дитина не перестає бути членом сім'ї своїх батьків навіть коли спільно з ними не проживає. Відповідно до ст. З Конвенції "Про права дитини", схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-Х11, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним надалі якнайкраще забезпечить житлові права та інтереси малолітніх дітей. У 2011 році ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_9, який був задовільний. Суд дійшов до висновку з матеріалів, які були у справі, тому згодна, що за даними матеріалами суд прийшов саме до цього висновку. Але не згодна з тим, що втратила право користуватися даним приміщенням, адже ОСОБА_3 вигнав її з дітьми. На той час була налякана колишнім чоловіком, який погрожував фізичною розправою, зверталася до правоохоронних органів, але захисту не отримала. Не отримуючи підтримки з боку правоохоронних органів, будучи наляканою та знаходячись під психологічним тиском колишнього чоловіка, написала заяву про розгляд справи у її відсутність, не надаючи доказів на свій бік. У березні 2015 році звернулася до суду про примусове вселення дітей до квартири за адресою вул. Космонавтів, де діти зареєстровані. В ході розгляду даної справи суд за її клопотанням витребував технічний паспорт та план квартири, де було з'ясовано, що кімнат у квартирі дві, де одна з них прохідна, і що неможливо встановити порядок користування житловим приміщенням, виділивши донькам окрему кімнату, так як в квартирі мешкає ще неповнолітній син. Суд прийшов до висновку, що, визначення порядку користування таким чином може порушити права інших осіб, зокрема власника та неповнолітнього ОСОБА_14 Наполягає, що існування двох судових рішень про вселення не суперечить законодавству, так як відповідно п. 6 ст. 29 ЦК фізична особа може мати кілька місць проживання. Відповідно ст. б Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", у разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. До того ж на даний час, судове рішення про примусове вселення дітей без матері є таким, який не можна виконати у зв'язку з нововиявленими обставинами, а саме у зв'язку з позбавленням батька батьківських прав. Відповідно ст. 166 СК, діти зберігають всі майнові права, засновані на споріднені з батьками, позбавленими батьківських прав, зокрема, право користування жилим приміщенням. У судовому рішенні про позбавлення батьківських прав, не вказані обставини, які б припускали б небезпеку та шкідливий вплив на дітей з боку батька при сумісному проживанні їх разом з ним. Позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 являється способом стимулювання батька щодо належного виконання своїх обов'язків. Не можна стверджувати, що при визнанні договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним, батько обов'язково буде проживати в цій квартирі разом з доньками. Батько може залишитися проживати в квартирі, де проживає зараз зі своєю сім'єю. Дружина ОСОБА_3 має у власності нерухоме майно, де вона може проживати разом зі своїм сином та ОСОБА_3 . 24 квітня 2014 року ОСОБА_3 отримав у спадщину ще одну квартиру за адресою: АДРЕСА_5. У справі є матеріали, надані державною нотаріальною конторою, які підтверджують, що ОСОБА_3 надавав інформацію при укладанні договору купівлі-продажу спірної квартири про те, що ОСОБА_3 був одружений. Таким чином, покупець обов'язково повинен бути запитати, чи є діти від шлюбу та пересвідчитися, що права дітей не будуть порушені. Набувач повинен бун припустити про можливе порушення права дітей. Під час укладення договору купівлі-продажу, ні вона, ні діти не мали будь-якої реєстрації місця проживання. Таким чином, покупець не вжив усіх необхідних заходів, не виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчудження майна, покупець має необережну форму вини, якої також не повинно бути. За п. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. За п 10 абз. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним», рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації. Таким чином, згода ОСОБА_3 на реєстрацію за ним право власності, непотрібна.

Представник позивача позов підтримав повністю та підтвердив зміст позову. Крім того пояснив, що спірна квартира придбана ОСОБА_3 на підставі договору міни, так як родині була потрібна більша квартира. Вважає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є добросовісними набувачами. Діти зареєстровані в квартирі АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_3 В цій квартирі проживають, крім відповідача, ОСОБА_14, 2014 року народження, ОСОБА_15, дружина відповідача. Необачність ОСОБА_4 при укладенні договору купівлі-продажу була в тому, що вона повинна була запитати ОСОБА_3 де зареєстровані діти.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнав, у судових засіданнях, в яких був присутнім у зв'язку з оголошенням у судовому засіданні перерви, пояснень не надав. В подальшому у судові засіданні не прибув, подав заяву про слухання справи за його відсутності..

Відповідач ОСОБА_5 у судовому засіданні 21 грудня 2015 року у зв'язку з оголошенням у судовому засіданні перерви, пояснень не надав, в подальшому у судові засіданні не прибув, про час та місце розгляду справи був належно повідомлений.

Відповідач ОСОБА_4 у судових засіданнях, в яких була присутньою, у зв'язку з оголошенням у судовому засіданні перерви, пояснень не надала.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали суду письмові заперечення (т.№2, а.с.201-205), згідно яких позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним не визнають. При цьому зазначили, що на момент купівлі-продажу вказаної квартири, там ніхто не був зареєстрований і не мешкав, всі документи на квартиру були перевірені нотаріусом, ніяких обтяжень на квартиру не було виявлено.

Представник відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_6, позов не визнала та пояснила, що ОСОБА_4 купила спірну квартиру, в якій ніхто не був зареєстрованим, в подальшому цю квартиру подарувала сину - ОСОБА_5 При укладення договору у нотаріуса була довідка про те, що в квартирі ніхто не зареєстрований. Також зазначила, що діти ОСОБА_3 не позбавлені права користуватися квартирою, яку останній придбав.

Третя особа Саксаганський районний відділ в м. Кривому Розі ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області у судове засідання не прибув, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності та зазначивши, що проти позову не заперечує.

Третя особа Третя Криворізька державна нотаріальна контора у судове засідання не прибула, подавши заяву про розгляд справи за її відсутності в якій також зазначила, що договір купівлі-продажу квартири був посвідчений з дотримання вимог закону.

Представник третьої особи виконкому Саксаганської районної у місті рада, він же орган, якому за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших особі у судовому засіданні 25 листопада 2015 року пояснень не надала у зв'язку з оголошенням у судовому засіданні перерви, в подальшому до суду не прибула, подавши заяву про розгляд справи за її відсутності та зазначивши, що проти позов не заперечує. Разом з тим, в своїй заяві зазначила, що вчинення правочину з купівлі-продажу спірної квартири права дітей не порушувало, так як на момент продажу діти в цій квартирі зареєстровані не були, власності не мали, тому згода органу опіки та піклування на вчинення правочину потрібна не була.

У судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: свідоцтва про народження (т.№1, а.с.7,8,60,61), довідка (т.№1, а.с.9,62), акт (т.№1, а.с.10,63), рішення суду від 2 листопада 2010 року (т.№1, а.с.11,64,121), довідка з реєстру (т.№1, а.с.12,65), відомості з реєстру (т.№1, а.с.13,66), відповідь щодо зняття з реєстрації (т.№1, а.с.14,67), довідка з реєстру (т.№1, а.с.15-16,68-69), довідки про реєстрацію (т.№1, а.с.17,70), довідка стосовно навчання ОСОБА_10 (т.№1, а.с.18,71), довідка стосовно навчання ОСОБА_9 (т.31, а.с.19,72), договори оренди (т.№1, а.с.20,21,73,74), акт обстеження умов (т.№1, а.с.22,75), розрахунок заборгованості (т.№1, а.с.29,76), довідка з реєстру (т.№1, а.с.29,зв.), довідка про зареєстрованих осіб (а.с.86,127,163), договір купівлі-продажу (т.№1, а.с.115-116), заява ОСОБА_3 (т.№1, а.с.117), згода (т.№1, а.с.118), паспорт та довідка ОСОБА_3 (т.№1, а.с.119), рішення суду від 28 листопада 2011 року (т.№1, а.с.120), ухвала суду від 11 липня 2009 року (т.№1, а.с.122), паспорт та довідка ОСОБА_4 (т.№1, а.с.123-124), свідоцтво про укладення шлюбу ОСОБА_4, ОСОБА_16 (т.№1, а.с.124, 125), паспорт та довідка ОСОБА_16 (т.№1, а.с.125-126), свідоцтво про спадщину (т.№1, а.с.127,зв.), витяг про реєстрацію (т.№1, а.с.128), договір міни (т.№1, а.с.129), витяг з реєстру правочинів (т.№1, а.с.130), витяги про реєстрацію (т.№1, а.с.131,132), акт (т.№1, а.с.136), технічні паспорти (т.№1, а.с.161,162), договір дарування (т.№1, а.с.207-208), рішення суду від 26 квітня 2016 року (т.№1, а.с.244-245), рішення суду від 2 серпня 2016 року (т.№1, а.с.246-248).

Суд, керуючись вимогами ст. 60 ЦПК України, згідно якої доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, відповідно до ст. 58 ЦПК України, оцінюючи з точки зору належності досліджені у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.

Суд, відповідно до ст. 58 ЦПК України, вважає досліджений у судовому засіданні свідоцтва (т.№1, а.с.7,8,60,61), належними доказами, так як ці докази містять інформацію щодо предмета доказування, а саме про наявність у позивача та відповідача ОСОБА_3 неповнолітніх дітей.

Суд, відповідно до ст. 58 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні акти (т.№1, а.с.10,63,136), належними доказами, так як ці докази містять інформацію щодо предмета доказування, а саме про причини не проживання позивача та її дітей у спірній квартирі.

Суд, відповідно до ст. 58 ЦПК України, вважає досліджений у судовому засіданні акт (т.№1, а.с.7,8,60,61), належними доказами, так як ці докази містять інформацію щодо предмета доказування, а саме про наявність у позивача та відповідача ОСОБА_3 неповнолітніх дітей.

Суд, відповідно до ст. 58 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні довідку (т.№1, а.с.9,62,17,70, 86,127,163), відповідь щодо зняття з реєстрації (т.№1, а.с.14,67), належними доказами, так як ці докази містять інформацію щодо предмета доказування, а саме про місце реєстрації ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Суд, відповідно до ст. 58 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні довідки з реєстру (т.№1, а.с.12,65,15-16,29, зв. 68-6), відомості з реєстру (т.№1, а.с.13,66), належними доказами, так як ці докази містять інформацію щодо предмета доказування, а саме про наявність у ОСОБА_3 у власності нерухомого майна.

Суд, відповідно до ст. 58 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні довідки(т.№1, а.с.18,71,13,72), належними доказами, так як ці докази містять інформацію щодо предмета доказування, а саме про місце навчання ОСОБА_10 та ОСОБА_9

Суд, відповідно до ст. 58 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні договори оренди (т.№1, а.с.20,21,73,74), акт обстеження умов (т.№1, а.с.22,75), належними доказами, так як ці докази містять інформацію щодо предмета доказування, а саме про місце проживання ОСОБА_1, ОСОБА_10 та ОСОБА_9

Суд, відповідно до ст. 58 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні договір (т.№1, а.с.115-116), заяву (т.№1, а.с.117), згоду (т.№1, а.с.118), паспорт та довідку. (т.№1, а.с.119), рішення суду (т.№1, а.с.120), ухвалу суду від 11 липня 2009 року (т.№1, а.с.122), паспорт та довідку (т.№1, а.с.123-124), свідоцтво (т.№1, а.с.124, 125), паспорт та довідку (т.№1, а.с.125-126), свідоцтво про спадщину (т.№1, а.с.127,зв.), витяг про реєстрацію (т.№1, а.с.128), договір міни (т.№1, а.с.129), витяг з реєстру правочинів (т.№1, а.с.130), витяги про реєстрацію (т.№1, а.с.131,132), належними доказами, так як ці докази містять інформацію щодо предмета доказування, а саме про укладення договору купівлі-продажу спірної квартири.

Суд, відповідно до ст. 58 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні технічні паспорти (т.№1, а.с.161,162), належними доказами, так як ці докази містять інформацію щодо предмета доказування, а саме про технічні характеристики квартири.

Суд, відповідно до ст. 58 ЦПК України, вважає досліджений у судовому засіданні договір дарування (т.№1, а.с.207-208), належним доказом, так як цей доказ містить інформацію щодо предмета доказування, а саме про укладання договору дарування спірної квартири.

Суд, відповідно до ст. 58 ЦПК України, вважає досліджений у судовому засіданні розрахунок заборгованості (т.№1, а.с.29,76), неналежним доказом, так як цей доказ, ані прямо, ані непрямо, не стосується предмета доказування.

Суд, відповідно до ст. 58 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні рішення суду від 2 листопада 2010 року (т.№1, а.с.11,64,121), рішення суду від 28 листопада 2011 року (т.№1, а.с.120), рішення суду від 26 квітня 2016 року (т.№1, а.с.244-245), рішення суду від 2 серпня 2016 року (т.№1, а.с.246-248) належними доказами, так як ці рішення містять інформацію щодо предмета доказування, а саме взаємовідносин сторін, місця проживання дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і їхніх дітей, причини не проживання в спірній квартирі, вибору місця проживання.

Суд, відповідно до ст. 59 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні зазначені письмові докази допустимими, так як ці докази одержані без порушення порядку, встановленого законом.

Як передбачено ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як встановлено рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 2 листопада 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу (т.№1, а.с.121), станом на 2 листопада 2010 року, діти подружжя проживають з матір'ю, спору про місце проживання дітей не мається.

Як встановлено рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 28 листопада 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, про визнання особи такою, що втратила право бути зареєстрованою, даним рішенням ОСОБА_1 визнана такою, що втратила право користуватися спірною квартирою. Також даним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 добровільно залишила спірну квартиру і відсутня в спірній квартирі без поважних причин більше шести місяців.

Як встановлено рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 26 квітня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про вселення, визначення порядку користування житловим приміщенням, зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні ним, постановлено вселити ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в квартиру АДРЕСА_6. Також даним рішенням встановлено, що ОСОБА_3 не надає доступу позивачу у вказану квартиру, визначити порядок користування нею не вбачається за можливе, в квартирі зареєстрований також ОСОБА_14

Як встановлено рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 6 серпня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківства, судом ОСОБА_3 позбавлений батьківства щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_9 Також даним рішенням встановлено, що ОСОБА_3 нехтує батьківськими обов'язками.

Оцінюючи з точки зору достовірності досліджені судом докази, суд вважає достовірними доказами, як такими, що не суперечать іншим матеріалам справи наступні: свідоцтва про народження (т.№1, а.с.7,8,60,61), довідка (т.№1, а.с.9,62), довідка з реєстру (т.№1, а.с.12,65), відомості з реєстру (т.№1, а.с.13,66), відповідь щодо зняття з реєстрації (т.№1, а.с.14,67), довідка з реєстру (т.№1, а.с.15-16,68-69), довідки про реєстрацію (т.№1, а.с.17,70), довідка стосовно навчання ОСОБА_10 (т.№1, а.с.18,71), довідка стосовно навчання ОСОБА_9 (т.31, а.с.19,72), договори оренди (т.№1, а.с.20,21,73,74), акт обстеження умов (т.№1, а.с.22,75), розрахунок заборгованості (т.№1, а.с.29,76), довідка з реєстру (т.№1, а.с.29,зв.), довідка про зареєстрованих осіб (а.с.86,127,163), договір купівлі-продажу (т.№1, а.с.115-116), заява ОСОБА_3 (т.№1, а.с.117), згода (т.№1, а.с.118), паспорт та довідка ОСОБА_3 (т.№1, а.с.119), паспорт та довідка ОСОБА_4 (т.№1, а.с.123-124), свідоцтво про укладення шлюбу ОСОБА_4, ОСОБА_16 (т.№1, а.с.124, 125), паспорт та довідка ОСОБА_16 (т.№1, а.с.125-126), свідоцтво про спадщину (т.№1, а.с.127,зв.), витяг про реєстрацію (т.№1, а.с.128), договір міни (т.№1, а.с.129), витяг з реєстру правочинів (т.№1, а.с.130), витяги про реєстрацію (т.№1, а.с.131,132), технічні паспорти (т.№1, а.с.161,162), договір дарування (т.№1, а.с.207-208).

Суд вважає, що акти (т.№1, а.с. 10,63,136), відповідно до яких позивач та її діти не проживають в спірній квартирі внаслідок перешкод з боку ОСОБА_3 є недостовірним доказами, так як їх зміст про причини не проживання спростовується рішеннями суду від 2 листопада 2010 року та 28 листопада 2011 року, якими встановлено, що станом на 2 листопада 2010 року, діти подружжя проживають з матір'ю, спору про місце проживання дітей не мається, ОСОБА_1 визнана такою, що втратила право користуватися спірною квартирою, добровільно залишила спірну квартиру і відсутня в спірній квартирі без поважних причин більше шести місяців.

Суд, оцінюючи відповідно до ст. 212 ЦПК України, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо, досліджені наявні у справі докази, вважає, що у судовому засіданні на підставі визнаних належними, допустимими, достовірними, взаємопов'язаними між собою у сукупності доказами, та рішеннями судів встановлені наступні факти та обставини.

3 березня 2001 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 був укладений шлюб.

Від цього шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_1 мають дітей ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Спірна трикімнатна квартира загальною площею 61,9 кв. м., житловою площею 39 кв.м. належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 26 травня 2008 року та на підставі договору міни від 26 травня 2006 року.

У спірній квартирі проживали та були зареєстровані позивач, ОСОБА_3 та їх діти.

Станом на 2 листопада 2010 року діти подружжя проживали з позивачем не в спірній квартирі, спору про місце проживання дітей не малося.

2 листопада 2010 року шлюб між позивачем та ОСОБА_3 розірвано.

Станом на 28 листопада 2011 року позивач була відсутня в спірній квартирі без поважних причин більше шести місяців, добровільно залишила спірну квартиру, визнана такою, що втратила право користуватися спірною квартирою.

16 березня 2012 року ОСОБА_1 на підставі рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 28 листопада 2011 року була знята з реєстрації у вказаній спірній квартирі.

Станом на 10 грудня 2012 року на протязі більше двох років ОСОБА_9 та ОСОБА_10 проживали разом з позивачем поза межами спірної квартири, яку позивач добровільно залишила, спору про місце проживання дітей не малося.

10 грудня 2012 року ОСОБА_10 та ОСОБА_9 були зняті з реєстрації місця проживання за адресою спірної квартири за особистою заявою ОСОБА_3 про зняття з реєстрації місця проживання.

18 грудня 2012 року ОСОБА_3 продав спірну квартиру ОСОБА_4

19 грудня 2012 року ОСОБА_3 купив двокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 48,2 кв. м, житловою площею 33 кв. м

18 січня 2013 року ОСОБА_3 зареєстрував за адресою: АДРЕСА_2 своїх дітей - ОСОБА_10 та ОСОБА_9

24 листопада 2013 року спірну квартиру ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5

ОСОБА_9 та ОСОБА_10 навчаються з 2008 року та 2012 року відповідно у КЗШ №68, яка знаходиться за адресою м-н Гірницький, 3, та займаються у ЦДЮТ "Сонях" з 2006 року, який знаходиться за адресою м-н Гірницький. 50-а.

Позивач у 2014 році та 2015 році орендувала різні квартири.

ОСОБА_3 створював перешкоди в користуванні жилим приміщенням дітям за адресою; АДРЕСА_3, рішенням суду від 26 квітня 2016 року постановлено вселити ОСОБА_9 та ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_7.

Взаємини між сторонами регулюються нормами ЦК України, СК України, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», Закону України «Про охорону дитинства», Закону України «Про нотаріат».

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 3 статті 17 Закону України "Про охорону дитинства", батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про охорону дитинства", органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Згідно з частиною 2 статті 177 Сімейного кодексу України, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Згідно ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси у

своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Відповідно до пунктів 1.8, 1.9 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого Наказом МЮ України від 22 лютого 2012 року № 282/2012, з метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваними житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною нотаріус вимагає подачі йому довідки про склад сім'ї житлово-експлуатаційної організації, квартального комітету або іншого уповноваженого органу з питань реєстрації місця проживання, у разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні або неповнолітні діти або недієздатні чи обмежено дієздатні особи, нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

Відповідно до ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла 10 років визначається за згодою батьків. Відповідно до ст.. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішувати суд.

У судовому засіданні встановлено, що станом на 10 грудня 2016 року на протязі більше двох років ОСОБА_9 та ОСОБА_10 проживали разом з позивачем поза межами спірної квартири, яку позивач добровільно залишила, спору про місце проживання дітей не малося.

Суд вважає, що відповідач 10 грудня 2012 року здійснив зняття своїх дітей з реєстраційного обліку у спірній квартирі без порушення вимог ст. Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», так як діти не проживали у спірній квартирі більше двох років за згодою батьків. Суд також приходить до переконання, що знімаючи дітей з реєстраційного обліку, відповідач ОСОБА_3 не порушив права дітей, так як в подальшому 18 січня 2013 року зареєстрував своїх дітей - ОСОБА_10 та ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 При цьому, суд враховує також, що зняття ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у судовому порядку не оспорено, ці дії не визнані незаконними.

Судом встановлено, що будь-якої частки власності дітей у спірній квартирі не малося, діти в спірній квартирі зареєстровані не були.

Тому нотаріус, який посвідчив договір купівлі-продажу спірної квартири, маючи відомості про те, що право власності в спірній квартирі дітям не належить, що в спірній квартирі неповнолітні діти не зареєстровані, діяв відповідно до вимог закону, підстав для визнання цього договору недійсним не мається.

Позивач стверджує, що були порушені права дітей тим, що на момент продажу спірної квартири на кожного з трьох осіб приходилося по 13 кв.м./чол., а в квартирі АДРЕСА_8 - по 11 кв.м./чол. На переконання суду незначна різниця в кількості площі, яка припадала на кожну особу, не є підставою для визнання договору недійсним.

Доводи позивача про те, що були порушені права дітей на відвідування КЗШ №68 та «Центра дитячої та юнацької творчості «Сонях», театру сучасної хореографії, суд вважає необґрунтованими, так як з довідок (т.№1, а.с.18, 19) вбачається, що по 2015 рік діти відвідували вказані заклади.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі - продажу спірної квартири недійсним, суд також враховує правові позиції Верховного Суду України.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 1 липня 2015 року у справі №6-396цс15, відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Разом з тим, при розгляді справи №6 - 2940 цс 15 Верховний Суд України 21 січня 2016 року в своїй постанові зробив правовий висновок, відповідно до якого, норма ст. 177 СК України, ст. 16 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», яка передбачає необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямована на захист майнових прав дітей, відтак підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом його батьків є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті його укладення майнових прав дитини. Зокрема, Верховний Суд України зазначив, що при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. Під час розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Також судом взято до уваги, що Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі ОСОБА_17 проти України (пункт 32) визначив, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Керуючись вимогами ст. 360-7 ЦПК України, суд вважає, що саме вказаний висновок підлягає застосуванню при вирішенні даної справи як такий, що наданий за часом пізніше, чим висновок від 1 липня 2015 року у справі №6-396цс15.

У судовому засіданні встановлено, що внаслідок укладення договору-купівлі продажу спірної квартири майнові права дітей порушені не були, так як вони не були співвласниками цієї квартири. Оскільки відповідач ОСОБА_3 наділив дітей правом користуватися іншою квартирою, то незначне зменшення житлової площі, яка припадала на їхню долю, не може бути розціненою як порушення їх житлових прав. При цьому, суд також бере до уваги заяву органу, якому надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, відповідно до якої, вчинення правочину з купівлі-продажу спірної квартири права дітей не порушувало, так як на момент продажу діти в цій квартирі зареєстровані не були, власності не мали, тому згода органу опіки та піклування на вчинення правочину потрібна не була.

Тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги стосовно визнання договору купівлі продажу недійсним є необґрунтованими і в їх задоволенні належить відмовити.

Стосовно позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 у власність ОСОБА_3, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 330 ЦК України майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Відповідно п. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

ОСОБА_4 придбала спірну квартиру у відповідача ОСОБА_3, яку в подальшому подарувала ОСОБА_5 Суд не знайшов підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним. Таким чином, ОСОБА_5 є добросовісним набувачем спірної квартири, позивач не заявила вимог про визнання недійсним договору дарування. Позивач не була власником спірної квартири, а тому не наділена правом витребовувати цю квартиру від ОСОБА_5 Власник цієї квартири ОСОБА_3 позовних вимог про витребування спірної квартири не пред'явив.

Тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги стосовно витребування майна із володіння ОСОБА_5 є необґрунтованими і в їх задоволенні належить відмовити.

Стосовно позову в частині припинення права власності ОСОБА_5 на спірну квартиру, суд вважає, що підстав, передбачених ст.346 ЦК України для припинення права власності у судовому засіданні не встановлено, а тому в їх задоволенні належить відмовити.

Згідно ст. 317 ЦК України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власникові. Судом встановлено, що підстав припинення права власності ОСОБА_5 на спірну квартиру та для визнання ОСОБА_3 власником спірної квартири, не мається. Тому позовні вимоги в частині покладення на ОСОБА_3 обов'язку надати ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_1 дублікати ключів від всіх вхідних дверей спірної квартири та обов'язку встановити порядок користування спірною квартирою є необґрунтованими і в їх задоволенні належить відмовити.

Таким чином, вислухавши пояснення позивача, її представника, представника відповідача, дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 10 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається та ст. 11 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вважає, що у задоволенні позовних вимоги належить повністю відмовити.

Керуючись ст. ст. 3, 15, 16, 203, 215, 317, 330, 344, 388 ЦК України, ст. 177 СК України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 7 Закону України «Про нотаріат», ст. ст. 10, 11, 88, 208, 210, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя: В.М. Прасолов