Постанова № 63213111, 06.12.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2016 р. Справа № 814/715/16

Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Лукянчук О.В.

(у зв'язку з неприбуттям у судове засідання сторін, справа

розглядається в порядку п.2 ч.1 ст.197 КАС України)

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, третя особа - Державна судова адміністрація України, про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про визнання неправомірними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати їй заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 09 вересня 2015 року відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (абз.2 ч.1 ст. 144, абз.2 ч.1 ст. 147) та зобов'язання здійснити перерахунок і виплату заробітної плати в повному обсязі з урахуванням премій, встановлених щомісячно відповідними наказами Братського районного суду Миколаївській області та усіх надбавок, що нараховуються залежно від розміру посадового окладу за період з 26 жовтня 2014 року по 09 вересня 2015 року, визначеного відповідно до абз.2 ч.1 ст. 144 (абз.2 ч.1 ст. 147) Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року відповідно до абз.2 ч.1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції з 26 жовтня 2014 року за Законом України «Про прокуратуру»), та за період з 29 березня 2015 року по 08 вересня 2015 року відповідно до абз.2 ч.1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції з 29 березня 2015 року за Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»). Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплатити заробітну плату ОСОБА_2 за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року відповідно до абз.2 ч.1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції з 26 жовтня 2014 року за Законом України «Про прокуратуру»), та за період з 29 березня 2015 року по 08 вересня 2015 року відповідно до абз.2 ч.1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції з 29 березня 2015 року за Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»), з урахуванням всіх обов'язкових відповідно до чинного законодавства надбавок та виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу. В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 2002 року працює в Вознесенському міськрайонному суді Миколаївської області, з 12 січня 2015 року на посаді секретаря судового засідання, має 10 ранг державного службовця та відповідно до п.п.5 «б» п.1 розпорядження Кабінету Міністрів України «Про віднесення посад працівників апарату судів загальної юрисдикції до відповідних категорій посад державних службовців» №88-р від 24 лютого 2003 року є державним службовцем 5-ї категорії.

Протягом періоду з 26 жовтня 2014 року по 09 вересня 2015 року відповідачем нараховувалась та виплачувалась позивачу заробітна плата за посадовим окладом 1 218 гривень.

Під час визначення розміру посадового окладу позивачу, відповідач в період з 26 жовтня 2014 року по 08 вересня 2015 року керувався постановою Кабінету Міністрів України №268 від 09 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» та №482 від 20 травня 2009 року «Деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету» на рівні відповідного розміру мінімальної заробітної плати - 1218 гривень.

З 09 вересня 2015 року постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» №644 від 02 вересня 2015 року, посадовий оклад секретаря судового засідання місцевого загального суду визначено в розмірі 50% від 30% посадового окладу судді - 2067 гривень (1378/100*30=4134/100*50=2067).

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в період з 26 жовтня 2014 року до 08 вересня 2015 року існували чіткі норми ч.1 ст. 144 та ч.1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в різних редакціях) про визначення розміру посадового окладу позивача в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, це право повинно бути захищено шляхом зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплатити заробітну плату позивачу за цей період з урахуванням всіх обов'язкових відповідно до чинного законодавства надбавок та виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу. Також, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки, Кабінет Міністрів України відповідно до Закону мав право встановити посадовий оклад на 2015 рік в іншому розмірі, але скористався цим правом лише з 09 вересня 2015 року, саме з цього моменту необхідно застосовувати розмір посадового окладу передбачений постановою №644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», тобто від 30% посадового окладу судді місцевого суду, а тому права позивача в цей період не були порушені.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру», яким внесено зміни до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону України «Про прокуратуру» Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій і стату суддів».

З 28 березня 2015 року Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» затверджено нову редакцію Закону України «Про судоустрій і стату суддів», статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується з положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року «Про державну службу» та частиною другою статті 8 Закону України «Про оплату праці».

За правилами ст.ст. 142, 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА України. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, яка діяла з 28 березня 2015 року.

З 01 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону України «Про судоустрій та статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Разом з тим, відповідно до частини першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

При цьому, на час виникнення спірних правовідносин, схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та її виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів», яка залишилась незмінної до 09 вересня 2015 року - дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України». При цьому, розмір заробітної плати, зазначеній в цих постановах, був іншим, ніж визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд».

Наведене свідчить про невиконання з боку Кабінету Міністрів України покладених на нього обов'язків щодо приведення у тримісячний строк його нормативно-правових актів у відповідність із вищевказаними законами.

Зважаючи на те, що з 26 жовтня 2014 року по 08 вересня 2015 року (заявлені позовні вимоги) Кабінетом Міністрів України не були внесені зміни щодо умов оплати праці до діючих постанов, якими встановлювався розмір посадових окладів працівників апарату суду, а Законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абз.2 ч.1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч.1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, апелянт не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів зазначає, що наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема, у постановах від 12 липня 2016 року у справі №21-1726а16, від 13 липня 2016 року у справах №21-1488а16 та №21-1888а16.

Враховуючи встановлені обставини справи, а також приймаючи до уваги висновки Верховного Суду України, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, здійснювати перерахунок посадового окладу позивачу та виплачувати заробітну плату поза межами видатків державного бюджету, а тому підстави для задоволення заявленого позову відсутні, що помилково не було встановлено судом першої інстанції.

Крім того, колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При розв'язанні спірних правовідносин, колегією суддів також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в ухвалі «Великода проти України» від 03 червня 2014 року, в якому суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Також, колегія суддів враховує рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, згідно з яким однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

При цьому, вказаним рішенням Конституційного Суду України вирішено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Разом з тим, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, у зв'язку з чим, судове рішення відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст. 195, ст. 197, п.3 ч.1 ст. 198, п.1 ч.1 ст. 202, ст. 207, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, третя особа - Державна судова адміністрація України, про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії відмовити в повному обсязі.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лукянчук