Ухвала суду № 63213019, 29.11.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У х в а л а

29 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 17 листопада 2015 року, ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 2 березня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2016 року, клопотання про поновлення строку для подання заяви про перегляд судових рішень у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - відділ державної виконавчої служби Городнянського районного управління юстиції Чернігівської області, про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

Городнянський районний суд Чернігівської області рішенням від 17 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 2 березня 2016 року, позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») задовольнив частково, ухвалив стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь банку 15 тис. 551 долар США 16 центів заборгованості за кредитним договором від 16 вересня 2008 року, яка станом на 3 березня 2015 року складалась із: 14 тис. 171 долара США 57 центів заборгованості за кредитом, 1 тис. 94 доларів США 32 центів заборгованості з процентів за користування кредитом, 285 доларів США 27 центів заборгованості з винагороди, а також 150 тис. неустойки (пені, штрафів); стягнути по 1 тис. 224 грн 9 коп. з кожного в рахунок відшкодування сплаченого позивачем судового збору.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 2 червня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилила, рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 17 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 2 березня 2016 року залишила без змін.

25 жовтня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 17 листопада 2015 року, ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 2 березня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 525, 526, 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Обґрунтовуючи підставу перегляду вказаних судових рішень, передбачену пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2013 року, 10 лютого, 22 червня, 6 і 21 липня, 3 серпня 2016 року, в яких, на його думку, по-іншому, ніж в оскаржуваних судових рішеннях, застосовано зазначені норми матеріального права.

На підтвердження підстави перегляду вищевказаних судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на постанову Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року.

Водночас заявник порушує питання про поновлення строку для подання заяви про перегляд судових рішень, посилаючись на поважні причини його пропуску.

Відповідно до частини першої статті 356 ЦПК України заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Оскільки ОСОБА_4 подав заяву до Верховного Суду України 25 жовтня 2016 року, а відповідне судове рішення, на яке заявник посилається на підтвердження підстави перегляду судових рішень, ухвалено 3 серпня 2016 року, то відсутні підстави вважати, що заявник пропустив строк для подання заяви про перегляд судових рішень.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Постановляючи ухвалу від 2 червня 2016 року, про перегляд якої порушує питання заявник, касаційний суд, залишивши без змін судові рішення, погодився з їх висновками про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» з огляду на те, що заборгованість, яка виникла унаслідок неналежного виконання відповідачами узятих на себе зобов'язань за кредитно-заставним договором від 16 вересня 2008 року, підлягає стягненню з відповідачів солідарно в судовому порядку; при цьому наявність відповідного рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин зазначеного договору і не звільняє боржника і поручителя від відповідальності за взяті на себе зобов'язання.

Крім того, касаційний суд погодився з висновками судів про те, що відповідне рішення, яким з відповідача стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором, не виконано, заборгованість не погашено, а тому відсутні підстави вважати таке стягнення подвійним; при цьому відповідач ОСОБА_5 в особі свого представника ОСОБА_6 визнала позов в частині стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 14 тис. 171 долар США 57 центів, і підтвердила, що вказані в розрахунку проплати за кредитним договором повністю відображені у наданій банком виписці з рахунку ОСОБА_4

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки:

- в ухвалах від 10 липня 2013 року, 10 лютого 2016 року касаційний суд, направивши справи на новий розгляд до судів апеляційної інстанції, указав на порушення судами норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справ;

- в ухвалі від 22 лютого 2016 року касаційний суд, залишивши без змін судові рішення, погодився з їх висновками про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з огляду на те, що ухвалене раніше відповідне судове рішення відповідач не виконав, а тому заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом підлягає стягненню з нього в судовому порядку;

- в ухвалі від 6 липня 2016 року касаційний суд, направивши справу в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення пені на новий апеляційний розгляд, указав на необхідність перевірити доводи апеляційної скарги та зазначив про порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення усіх фактичних обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи; при цьому касаційний суд погодився з висновками судів про те, що рішення суду про стягнення заборгованості, ухвалене при заочному розгляді справи, відповідач не виконав, а тому заборгованість за кредитним договором та нарахованими процентами підлягає стягненню на користь банку;

- в ухвалі від 21 липня 2016 року касаційний суд, залишивши без змін рішення суду апеляційної інстанції, погодився з його висновком про часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості, оскільки строк кредитного договору не закінчується після набрання законної сили судовим рішенням про стягнення заборгованості, а тому банк не втрачає права на нарахування процентів за користування кредитом та неустойки;

- в ухвалі від 3 серпня 2016 року касаційний суд, залишивши без змін судові рішення, погодився з їх висновками про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки рішення суду про стягнення боргу відповідачі не виконали, на час ухвалення рішення боржники не повернули борг, а саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснено, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін та не звільняє боржників від сплати процентів.

Порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Крім того, відсутні й підстави для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2016 року у зв'язку з її невідповідністю висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року, оскільки судове рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не суперечить цьому висновку.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись частиною першою статті 356, частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - відділ державної виконавчої служби Городнянського районного управління юстиції Чернігівської області, про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 17 листопада 2015 року, ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 2 березня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді : Л.І. Охрімчук

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко