Рішення № 63210069, 01.12.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №22ц/796/6271/16 Головуючий у 1 інстанції- Борденюк В.В.

Доповідач - Панченко М.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2016 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

Головуючого Панченка М.М.

Суддів Борисової О.В., Волошиної В.М.

При секретарі Куркіної І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 і, з урахуванням уточнень до позову, просив винести рішення про поділ між сторонами спільного майна подружжя, набутого за час шлюбу. Зокрема, просив в порядку поділу спільного подружнього майна виділити йому у власність: 1. автомобіль «Vоlksvаgеn Воrа», 2005 року виготовлення, державний номер НОМЕР_1; 2. автомобіль «Ford Fiesta Соmfоrt», 2007року виготовлення, державний номер НОМЕР_2; 3. Ѕ частину автомобіля ВАЗ-21104, 2005 року виготовлення, державний номер НОМЕР_3; 4. 37,13% прав спільної власності на квартиру АДРЕСА_1.

За відповідачкою ОСОБА_2 позивач просив визнати право власності на: 1. на частку, що становитиь 62,87% квартири АДРЕСА_1; 2. на Ѕ частку автомобіля ВАЗ-21104, 2005 року виготовлення, державний номер НОМЕР_3.

Крім того, ОСОБА_1 просив поділити між подружжям непогашені кредитні зобов»зання перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ПАТ «Універсал Банк» у загальній сумі 88.789 грн.63 коп.

В ході розгляду справи ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 і просила також поділити спільне подружнє майно, виділивши їй у власність: 1. кв.АДРЕСА_1; 2. автомобіль «Vоlksvаgеn Воrа», 2005 року виготовлення, державний номер НОМЕР_1.

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 25.02.2016 року у порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Ford Fiesta Соmfоrt», 2007 року виготовлення, державний номер НОМЕР_2, а за ОСОБА_2 визнано право власності на автомобіль «Vоlksvаgеn Воrа», 2005 року виготовлення, державний номер НОМЕР_1.

Крім того, вирішуючи спір щодо кредитних зобов»язань сім»ї, суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ частину кредитних зобов»язань у розмірі 42.142,09 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1.521,42 грн.

Зутрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Судовим рішенням задоволено зутрічний позов ОСОБА_2, яким визнано за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 3.654 грн.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 8.04.2016 року ухвалено визнати за кожною зі сторін, в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності по Ѕ частині автомобіля ВАЗ-21104, 2005 року виготовлення, державний номер НОМЕР_3.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25 лютого 2016 року та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги та відмовити у зустрічному позові ОСОБА_2.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та його представник, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, на останнє судове засідання 01.12.2016 року не з»явились. У письмовому заверненні до суду свою відсутність у залі судовго засідання пояснили, що обоє захворіли, однак документальних підтверджень своєї хвороби суду не надали. Просили відкласти розгляд справи.

Відповідно до ст.305 ЦПК України колегія суддів розглядає неявку позивача ОСОБА_1 та його представника у судове засідання неповажною, а тому вважає за праовмірне розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення позивачки за зустрічним позовом та її представника, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень підтверджених тими доказами, які були дослідженні у судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення першої інстанції не відповідає.

Встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 01.10.2003 року по 29.10.2013 року. Шлюбні стосунки припинені з розірванням шлюбу.

В період шлюбу сторонами за спільні кошти у спільну сумісну власність придбані: автомобіль «Vоlksvаgеn Воrа», 2005 року виготовлення, державний номер НОМЕР_1, вартістю 160.000 грн.; автомобіль «Ford Fiesta Соmfоrt», 2007року виготовлення, державний номер НОМЕР_2, вартістю 110.000 грн. та автомобіль ВАЗ-21104, 2005 року виготовлення, державний номер НОМЕР_3, вартістю 50.000 грн.

Указана вартість автомобілів, на час розгляду справи визначена позивачем ОСОБА_1, проти якої позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не заперечувала.

Згідно до ч.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

У п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Із указаної норми слідує, що сторони володіли спірними автомобілями на праві спільної сумісної власності.

Згідно ч.1 ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

В силу ч.2 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

На підставі викладених норм, колегія суддів вважає правильним рішення суду першої інстанції в частні поділу спільного майна, згідно якого, за ОСОБА_1 визнано право власності на автомобіль «Ford Fiesta Соmfоrt», вартістю 110.000 грн., а за дружиною ОСОБА_2 - на автомобіль «Vоlksvаgеn Воrа» вартістю 160.000 грн.

Однак, оскільки поділ спільного сумісного майна, в силу ч.2 ст.372 ЦК України, передбачає поділ майна в рівних частках, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині поділу між подружжям в рівних ідеальних частках автомобіля ВАЗ-21104, державний номер НОМЕР_3, вартістю 50.000 грн., та ухвалення в цій частині нового рішення про визнання права власності на указаний автомобіль за ОСОБА_1.

На думку колегії суддів, тим самим досягається справедливий поділ спільного майна подружжя, яким є вище зазначені три автомобілі, в рівних частках кожній зі сторін, вартістю по 160.000 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 про поділ між подружжям спільних боргів перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», згідно кредитного договору №014/2499/82/19728 від 05.10.2005 року у сумі 78.789 грн.63 коп., та перед ПАТ «Універсал Банк», згідно кредитного договору СL 46544 від 12.06.2008 року у сумі 5.494 грн.55 коп. колегія суддів вважає за правомірне скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові з таких підстав.

Відповідно до ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов»язковою підставою для скасування рішення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні спору в частині поділу кредитних боргів сторін, порушив норми матеріального права, (що є обов»язковою підставою для скасування рішення в силу ст.338 ЦПК), яке виразилось у тому, що покладаючи на ОСОБА_2 відповідальність компенсувати на користь ОСОБА_1 половину непогашених ним, як позичальником, боргів перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та перед ПАТ «Універсал Банк» у сумі 42.142,09 грн., не визначився із сумою кредитного боргу, в розмірі якої має відповідати ОСОБА_2, як дружина позичальника.

Встановлено, що кредитні кошти у ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» за кредитним договором №014/2499/82/19728 від 05.10.2005 року та у ПАТ «Універсал Банк» за кредитним договором СL 46544 від 12.06.2008 року отримувались ОСОБА_1 в період шлюбу з ОСОБА_2 і використані на потреби сім»ї, що не заперечувалось у судовому засіданні дружиною.

Отже, частина кредитних коштів, яка використана подружжям до припинення шлюбних стосунків (29.10.2013р.), спожита сторонами на потреби сім»ї і тому будь-якому поділу не підлягає.

Із непогашеної частки кредитних боргів, яка залишилась після припинення шлюбних стосунків сторін (29.10.2013р.), поділу (чи стягненню у вигляді компенсації) може підлягати лише та частка кредитного боргу, яка особисто була погашена позичальником ОСОБА_1 до моменту його звернення до суду з цим позовом -16.05.2014 року.

Між тим, суд першої інстанції, не з»ясувавши, яка ж частка кредитного боргу була погашена позичальником ОСОБА_1 в період - з часу припинення шлюбних стосунків до дня звернення до суду з цим позовом, помилково стягнув з дружини ОСОБА_2 на користь чоловіка ОСОБА_1 компенсацію, що складає половину всієї кредитної заборгованості перед банками, у сумі 42.142,09 грн.

В ході апеляційного провадження ОСОБА_1 неодноразово зобов»язувався судом надати суду квитанції, які підтверджували б розмір погашення ним кредитної заборгованості перед банками в проміжок часу між припиненням шлюбних стосунків та зверненням до суду з цим позовом, або надати банківські довідки з цього питання, що не було ним виконано.

Письмових підтверджень відмови ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Універсал Банк» надати ОСОБА_1, як своєму позичальнику, інформацію щодо того, чи погашалась ним кредитна заборгованість і в якому розмірі, у період з 29.10.2013року по 16.05.2014 року, ОСОБА_1 суду не надав.

У зв»язку з цим, оскільки ОСОБА_1 не представив суду доказів, що давали б підстави для стягнення з ОСОБА_2 на його користь грошової компенсації по сплаченим ним кредитним боргам, тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

В частині апеляційної скарги щодо скасування рішення суду першої інстанції про відмову у позові про поділ між сторонами квартири АДРЕСА_1, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову в цій частині з тих підстав, що указана квартира не може підлягати поділу, оскільки придбана ОСОБА_2 за кошти від продажу належної їй особистої квартири АДРЕСА_3.

Так, встановлено, що дошлюбна квартира АДРЕСА_3, була продана ОСОБА_2 30.06.2004 року за 53.200 грн., а квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_2, того ж дня, 30.06.2004 року, за 13.000 грн.

Зазначене підтверджується договорами купівлі-продажу указаних квартир.

Будь-яких доказів перебування квартири АДРЕСА_1 у спільній сумісній власності сторін, чи доказів того, що ця квартира була придбана за вищу ціну, ніж указано в договорі купівлі-продажу квартири, позивач ОСОБА_1 суду не надав.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, лише в частині скасування рішення суду першої інстанції, як ухваленого всупереч дійсним обставинам щодо поділу автомобіля ВАЗ-21104 державний номер НОМЕР_3 та поділу кредитних зобов»язань перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Універсал Банк», та ухвалення в цій частині нового рішення.

Керуючись ст.ст.307,308,309 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25 лютого 2016 року в частині поділу автомобіля ВАЗ-21104 2005 року виготовлення державний номер НОМЕР_3 та поділу кредитних зобов»язань перед ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» та ПАТ «Універсал Банк», та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль ВАЗ-21104, 2005 року виготовлення, державний номер НОМЕР_3.

В позові ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації по кредитній заборгованості перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», згідно кредитного договору №014/2499/82/19728 від 05.10.2005 року, та по заборгованості перед ПАТ «Універсал Банк», згідно кредитного договору СL 46544 від 12.06.2008 року - відмовити.

В іншій частині апеляційну скаргу відхилити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий

Судді