Рішення № 63210028, 29.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Апеляційне провадження №22-ц/796/14694/2016 Головуючий в 1 інстанції - Пасинок В.С.

Доповідач - Желепа О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.

при секретарі Перетятько А.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та збитків відповідно до договору фінансового лізингу, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТзОВ «Порше Лізинг Україна» в березні 2015 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та збитків відповідно до договору фінансового лізингу.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, представник позивача посилався на те, що відповідно до договору про фінансовий лізинг № 00009119 від 26 листопада 2013 року товариство передало ОСОБА_3 у розпорядження транспортний засіб типу VW Т5 Multivan GP 2.0 DiTDI, 2013 року виробництва, шасі № НОМЕР_4, двигун № НОМЕР_1, а останній прийняв даний транспортний засіб та зобов'язався сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору й згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 93, 632, 00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 46 632, 00 доларам США.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_4 виступила поручителем ОСОБА_3 згідно умов поруки, які є невід'ємною частиною договору про фінансовий лізинг.

З боку товариства були повністю виконані умови договору, натомість ОСОБА_3 не дотримався останніх, чим порушив взяті на себе зобов'язання.

Тому позивач просив стягнути солідарно з відповідачів 54 779,77 грн. заборгованості за серпень-жовтень 2014 року , збитки - 523 874,84 грн., штраф в сумі 1 099,45 грн., пеню у розмірі 2 873,61 грн., 3% річних - 862,08 грн., інфляційні втрати 10 520,81 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами - 4 488, 78 грн., а також судовий збір.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28.09.2015 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та збитків відповідно до договору фінансового лізингу - задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 (03191, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2), ОСОБА_4 (03191, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02152, м. Київ, пр. П. Тичини, 1В, оф. В, код 35571472) основну суму заборгованості за договором фінансового лізингу № 00009119 від 26 листопада 2013 року в сумі 54 779 (п'ятдесят чотири тисячі сімсот сімдесят дев'ять) грн. 00 коп., збитки у розмірі 523 874 (п'ятсот двадцять три тисячі вісімсот сімдесят чотири) грн. 34 коп., штраф у розмірі 1 099 (одна тисяча дев'яносто дев'ять) гри. 45 коп., пеню у розмірі 2 873 (дві тисячі вісімсот сімдесят три) грн. 61 коп., 3% річних у розмірі 862 (вісімсот шістдесят дві) грн. 08 коп., інфляційні втрати в розмірі 10 520 (десять тисяч п'ятсот двадцять) грн. 81 коп., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 4 488 (чотири тисячі чотириста вісімдесят вісім) грн. 78 коп.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 (03191, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2), ОСОБА_4 (03191, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02152, м. Київ, пр. П. Тичини, 1В, оф. В, код 35571472) судовий збір в розмірі 3 654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн. 00 коп.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 11.10.2016 року заяву ОСОБА_3 про перегляд вищезазначеного заочного рішення залишено без задоволення.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі .

В скарзі вказував на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Зазначив, що у відповідності до ч. 2 ст. 799, ч. 1 ст. 220 ЦК України договір фінансового лізингу № 00009119 від 26 листопада 2013 року є нікчемним, а тому правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості у суду не було. Також зазначив, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження спричинення збитків, у вигляді упущеної вигоди, та витрат на надання юридичної допомоги, які не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України. Скарга також містить доводи з приводу безпідставного стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи скарги підтримав.

Представник позивача доводи скарги заперечував.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу, лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що за договором про фінансовий лізинг № 00009119 від 26 листопада 2013 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» передав у розпорядження ОСОБА_3 об'єкт лізингу-транспортний засіб типу VW Т5 Multivan GP 2.0 DiTDI, 2013 року виробництва, шасі № НОМЕР_4, двигун № НОМЕР_1, а останній, в свою чергу, зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити відповідну суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 93 632, 00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 46 632, 00 доларів США (а.с. 17-35).

Судом встановлено, що ТОВ «Порше Лізинг Україна» виконав умови договору, надавши відповідачу ОСОБА_3 об'єкт лізингу в користування. Відповідач ОСОБА_3 прийняв даний об'єкт та відповідно до договору перерахував авансовий платіж.

Відповідно до п. 6.1. загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що становлять невід'ємну частину договору, відповідач зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до плану відшкодування. Відповідно до п. 6.5 умов лізингу щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше дати, вказаної у плані відшкодування.

Відповідно до матеріалів справи позивач щомісячно направляв на адресу відповідача ОСОБА_3 рахунки-фактуру, відповідно до яких останньому необхідно було сплачувати щомісячні платежі. Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем ОСОБА_3, починаючи з серпня 2014 року, не проводилася оплата, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем за несплаченими лізинговими платежами за серпень-жовтень 2014 року на загальну суму 54 779,77 грн.

За ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до п. 12.6.1 умов договору, позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Відповідно до п. 8.3.1. умов договору, якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш між 10 робочих днів, позивач має право надіслати відповідачу першу платіжну вимогу в письмовій формі, якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови не здійснення оплати, договір підлягає розірванню. Відповідно до п. 12.6.1. сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим договором.

Позивачем на адресу відповідача ОСОБА_3, починаючи з 04 вересня 2014 року були надіслані нагадування, а також вимоги про погашення заборгованості, які відповідачем не були отримані ( а.с. 39-47).

В зв'язку з цим, 09 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. був вчинений виконавчий напис № 168 про сплату заборгованості за період з 16 серпня 2014 року по 03 жовтня 2014 року в розмірі 55 879,22 грн. (а.с. 48).

14 лютого 2015 року ВДВС Святошинського районного управління юстиції у м. Києві було відкрито виконавче провадження за виконавчим написом нотаріуса № 168 на підставі постанови від 14 лютого 2015 року про відкриття виконавчого провадження № 46525519 (а.с 49).

23 лютого 2015 року постановою державного виконавця Гаєвського С.М. оголошено розшук майна боржника (а.с. 50).

Разом з тим, як встановлено в ході розгляду справи, об'єкт лізингу позивачеві не повернутий, заборгованість не погашена.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до п. 12.9 умов лізингу у разі дострокового розірвання договору з боку позивача, відповідач зобов'язувався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача в продовж 10 робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення. Однак, відповідачем дані дії вчинені не було як було зазначено раніше.

Вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними.

Суд вірно встановив, що з боку відповідача мало місце порушення умов договору.

Разом з тим, суд не повно встановив обставини справи, які мали значення для її вирішення та не вірно застосував норми матеріального права.

Так, задовольняючи вимоги про стягнення заборгованості в сумі 54 779, 77 грн. за серпень - жовтень 2014 року та штраф в сумі 1099 грн. 45 коп., суд не врахував, що за цей же період, виконавчим написом нотаріуса вже була стягнута ця ж заборгованість і штраф, і на виконанні в виконавчій службі вже перебуває виконавчий документ на цю ж суму заборгованості, а відповідно стягнення цієї суми повторно за рішенням суду призведе до подвійного стягнення розміру заборгованості з боржника.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що розмір збитків, які позивач просив стягнути з відповідача складається з сум, сплачених на користь юридичної компанії «Тріпл Сі» та ТОВ «Юридична фірма Фернер», до яких звертався позивач з приводу надання юридичної допомоги , а також упущеної вигоди 507 674 грн. 84 коп, - розмір доходу, який споживач сподівався отримати, в разі належного виконання його умов.

Задовольняючи ці позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував, що витрати на правову допомогу , у зв'язку з невиконанням умов договору не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, а повинні стягуватись за правилами ЦПК України, крім того позивач не довів, що витрати на оплату послуг юридичних компаній, стосувались лише договірних відносин з відповідачем, не доведена також і упущена вигода на суму 507 674 грн. 84 коп., внаслідок невиконання умов договору відповідачем. Суду не надані беззаперечні докази, що позивач мав реальну можливість, автомобіль відповідача передати в лізинг іншій особі, яка безумовно виконувала б умови лізингу в повному обсязі. Крім того, відповідач в даній справі частково умови договору виконував, а тому частково позивач отримав дохід на який розраховував.

Стягуючи інфляційні втрати в сумі 10 520 грн. 81 коп., суд першої інстанції не врахував, що у відповідача обов'язок сплачувати лізингові платежі, відповідно до умов договору визначений не в гривнях, а в іноземній валюті, а виплата проводиться в гривнях по курсу іноземної валюти на день платежу, а тому відповідно відсутні підстави вважати, що позивач має право на отримання інфляційних втрат, які застосовуються, лише до грошової одиниці України, а тому ці вимоги були заявлені безпідставно.

Також необґрунтовано відповідачем були заявлені і вимоги про стягнення відсотків за користування чужими грошима, оскільки сторони не перебувають в правових відносинах, які регулюються ст. 1214 ЦК України. Відповідач не одержував від позивача жодних грошей, які безпідставно утримує.

З огляду на викладене, суд в вищенаведеній частині позовних вимог, ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права, та задовольнив вимоги, які не ґрунтувались на законі та договорі та не були доведені позивачем, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким в задоволенні вимог, про стягнення заборгованості за серпень-жовтень 2014 року, штрафу в сумі 1099,45 грн., інфляції, збитків , відсотків за користування чужими грошима необхідно відмовити.

Стосовно розгляду позовних вимог про стягнення пені в сумі 2873 грн. 61 коп., а також 3% річних в сумі 862, 08 коп., то рішення в цій частині є законним, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції вірно встановив, що умови договору відповідачем не виконувались, автомобіль, який був переданий в лізинг до цього часу не повернутий відповідачем, що визнав в судовому засіданні його представник, а тому відповідач зобов'язаний сплатити пеню, яка була передбачена умовами договору за його порушення, та не включена до виконавчого напису, за яким на даний час відкрито виконавче провадження.

При цьому колегія суддів не приймає доводи представника відповідача, щодо нікчемності, укладеного між сторонами договору, так як в суді першої інстанції відповідач не ставив під сумнів дійсність договору, до суду не з'являвся, а тому у позивача не було підстав заявляти зустрічний позов про визнання договору, який нотаріально не посвідчувався, дійсним.

Крім того відповідач в даній справі , повністю реалізував, укладений ним договір, отримав автомобіль, яким тривалий час користується, не здійснює його повернення.

Зміст, укладеного між сторонами договору свідчить про те, що вони досягли згоди зі всіх його істотних умов, а тому відсутні підстави вважати, що відповідач в односторонньому порядку має право відмовитись від його виконання.

З пояснень сторін в даній справі встановлено, що на розгляді іншого суду знаходиться зараз позов про застосування наслідків нікчемного правочину, проте розгляд справи ще не завершений.

Так, як у відповідача за умовами договору існують грошові зобов'язання перед позивачем, які є невиконаними, не виконаний і виконавчий напис нотаріуса, яким визначені до сплати суми за договором, суд правомірно стягнув з відповідача 3% річних на підставі ст.. 625 ЦК України.

При цьому колегія суддів роз'яснює сторонам, що в разі, якщо при розгляді справи про застосування наслідків нікчемності правочину, судами буде встановлено, що договір лізингу є нікчемним, рішення суду в даній справі в частині стягнення пені, може бути переглянуто за ново-виявленими обставинами.

Тобто з усіх заявлених позивачем вимог на думку колегії суддів, можуть бути задоволені лише вимоги про стягнення пені в сумі 2873 грн. 61 коп., яка передбачена п. 8.2.1 договору, та 3% річних, які правомірно стягнуті в солідарному порядку і з поручителя, порука якого підтверджена умовами договору.

На підставі ст. 88 ЦПК України, ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне здійснити перерозподіл судових витрат.

Та стягнути з відповідачів на користь позивача в рівних частках, витрати понесені позивачем на сплату судового збору, пропорційно до задоволених апеляційним судом вимог в сумі 243 грн. 60 коп.

В свою чергу з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 стягненню підлягає судовий збір в сумі 3390 грн. пропорційно до вимог апеляційної скарги, які задоволені апеляційним судом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 88, 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 (03191, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2), ОСОБА_4 (03191, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02152, м. Київ, пр. П. Тичини, 1В, оф. В, код 35571472) пеню у розмірі 2 873 (дві тисячі вісімсот сімдесят три) грн. 61 коп., 3% річних у розмірі 862 (вісімсот шістдесят дві) грн. 08 коп., а всього 3735 грн. 69 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп., в рівних частках з кожного.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_3 судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 3390 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: