Ухвала суду № 63207648, 01.12.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 335/5120/14 Головуючий у 1 інстанції: Калюжна В.В.

№ провадження 22-ц/778/4808/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1В

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„01 грудня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.

суддів: Кочеткової І.В., Маловічко С.В.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 жовтня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, який дії в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Орджонікідзевському району, про виселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом, який в ході розгляду справи був уточнений, до ОСОБА_2, який дії в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Орджонікідзевському району, про виселення.

У позові зазначало, що 28.02.2008 року між банком та відповідачем був укладений кредитний договір №ZPD0GI0000003755, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 284000, 00 грн. строком до 28.02.2033 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором..

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором банк і відповідач уклали іпотечний договір № ZPD0GI0000003755, за яким відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 50,20 кв.м, житловою площею 28,30 кв.м за адресою: АДРЕСА_1.

У зв»язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 зобов»язань за кредитним договором, внаслідок чого у нього перед банком утворилась заборгованість, рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2013 року на предмет іпотеки , а саме, на квартиру АДРЕСА_2, було звернуто стягнення шляхом її продажу банком будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також з наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Посилаючись на вказані обставини, банк просив виселити відповідача ОСОБА_2 та його неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_3, стягнути судові витрати.

Справа розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 жовтня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про виселення залишені без задоволення.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

У засідання апеляційного суду представник ПАТ КБ «ПриватБанк», який належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, отримавши повістку 07.11.2016 року, не явився і в порядку ч.2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута за відсутності сторін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів та встановлено судом, 28 лютого 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про іпотечний кредит, за умовами якого позичальник отримав кредит в сумі 284000 грн. на поліпшення якості квартири, зі сплатою 15% річних за користування кредитними коштами, з кінцевим терміном повернення 28 лютого 2033 року(а.с.4-6).

У забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором того ж дня між банком та ОСОБА_2 був кладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_2 (а.с.8-10).

Право власності на передану в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 виникло у ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 27 листопада 2003 року за реєстровим № 2270, тобто квартира була придбана ним не за рахунок коштів, отриманих за договором від 28 лютого 2008 року.

Згідно з ч.3 ст. 33 Закону України „Про іпотеку звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Стягнення на квартиру АДРЕСА_2 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28.02.2008 року у розмірі 626679,86 грн. було здійснено на підставі рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.04.2013 року, яке набрало законної сили 13.11.2013 року(а.с.11-12).

Частиною 1 ст. 40 Закону України „Про іпотеку передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Правовою нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК України, в ч.1 якої передбачені підстави виселення, а ч.3 регулює порядок виселення громадян.

За змістом ч.2 ст. 40 Закону України „Про іпотеку та ч.3 ст. 109 ЖК України після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст. 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту(позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Згідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18 березня 2015 року( справа № 6-39 цс15), у постанові від 30 вересня 2015 року ( справа № 6-1892цс15), за змістом статей 39, 40 Закону України „Про іпотеку та ст. 109 ЖК України особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у звязку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення ( ч.2 ст. 109 ЖК України).

Ухвалюючи рішенні про відмову у задоволенні позовних вимог щодо виселення відповідача ОСОБА_2 з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд врахував вказані норми матеріального права та правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 18.03.2015 року № 6-39 15 та від 30.09.2015 року № 6-1892цс15, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення ОСОБА_2 разом із дітьми без надання їм іншого постійного житла, оскільки передана в іпотеку квартира була придбана не за рахунок отриманих ОСОБА_2 кредитних коштів, а позивачем інше постійне житло не надано.

Відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, у звязку з чим посилання в апеляційній скарзі на невірне застосування судом норм матеріального права при вирішенні питання про виселення відповідача разом із дітьми є безпідставними.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи не є суттєвими і правильність судового висновку не спростовують.

Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, передбачених ст. 309 ЦПК України підстав для його зміни чи скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 жовтня 2016 року по даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: