Рішення № 63204335, 03.10.2016, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/2246/15-ц

Категорія 54

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2016 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Декаленко В. С. ,

при секретарі - Кравцовій Ю. В.,

за участю:

представника відповідача - Іванченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптек» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та інших сум, суд,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптек» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та інших сум, мотивуючи вимоги тим, що 28.04.2009 року наказом №23-к-2009 була призначена на посаду головного бухгалтера підприємства ТОВ «Оптек». 22.02.2010 року вона змушена була припинити трудові відносини з відповідачем через систематичне грубе порушення колишнім директором відповідача законодавства про працю за власним бажанням згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Посилається на те , що в період з 15 по 19 лютого 2010 року вона хворіла відповідно до листка про тимчасову непрацездатність АБР №358992, про що відповідач був попереджений та отримав оригінал даного листка про тимчасову втрату працездатності.

Зазначає, що після звільнення позивача, відповідач в порушення вимог ст. 116 КЗпП України не виплатив їй всіх сум, що належать працівнику при звільненні, а саме: суми заборгованості по заробітній платі за період з 01.02.2010 року по 22.02.2010 року у розмірі 5404,50 грн.; суми компенсації за невикористану відпустку у кількості 51 день у розмірі 36414,51грн.; суми оплати днів тимчасової непрацездатності за період із 15.02.2010 року по 19.02.2010 року (5 днів) у розмірі 5781,50грн.; суми виплати середнього заробітку за весь час затримки проведення розрахунку при звільненні за період з 23.02.2010 року по 23.03.2015року (1826 днів) у розмірі 2435938,80грн.; суми недоплати через незаконне зменшення (зміна у бік погіршення) посадового окладу у період з 01.04.2009 року по 31.01.2010 року за десять повних місяців у розмірі 60000,00грн.; моральної шкоди у розмірі 10000,00грн.; загальна сума 2553539,30грн.

Мотивує вимоги тим, що відповідач в порушення вимог ч.3 ст.40 КЗпП України та ч.2ст.42 КЗпП України видав наказ про її звільнення «заднім числом» від 18.02.2010 року (№10-к-2010) у період перебування її на тимчасовій непрацездатності. Наказ про звільнення №10-к-2010 виданий відповідачем 18.02.2010 року підлягає скасуванню, а дата звільнення з підприємства підлягає зміні, в частині формулювання наказу та в частині дати звільнення з дня видачі їй належно оформленої трудової книжки, тобто, звільнення її за власним бажанням згідно ч. 3 ст.38 КЗпП України з дати судового рішення за позовом.

Зазначає, що станом на дату цього позову вона не має належно оформленої трудової книжки, а копію наказів про своє звільнення вона не отримувала взагалі, а знайшла їх в матеріалах іншої справи, що була предметом розгляду між нею і відповідачем. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, суд зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності до чинного законодавства. У разі затримки видачі трудової книжки, працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Вважає, що так як їй не нарахована середньомісячна заробітна плата, відповідач зобов'язаний виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Крім того, зазначає, що зменшення посадового окладу з 01.04.2009 року без істотних умов праці, систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, суміщення професій, найменування посад, зроблено в порушення законодавства, а тому зменшення посадового окладу її у період з 01.04.2009 року до 31.20.2010 року на суму 6000,00грн. є протизаконними діями відповідача що грубо порушують вимоги законодавства про працю.

У зв'язку з вищевикладеними обставинами вимушена звернутись до суду з вказаним позовом та захистити свої порушене право та просила суд стягнути з відповідача на її користь суму заробітної плати у розмірі 5404,50грн. за період з 01.02.2010 року по 22.02.2010 року включно; суми компенсації за невикористану відпустку у кількості 51 день у розмірі - 63414,51 грн.; суму оплати днів тимчасової непрацездатності за період з 15.02.2010 року по 19.02.2010 року у розмірі 5781,50грн.; суму виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.02.2010 року по 23.02.2015 року у кількості 1826 днів у розмірі 2435938,80грн.; суму недоплати через незаконне зменшення посадового окладу у період з 01.04.2009 року по 31.01.2010 року за десять повних місяців у розмірі 60000,00грн. та просила поновити на роботі на посаді головного бухгалтера та допустити негайне виконання рішення суду в цій частині; відновити становище, яке існувало та визнати незаконним її звільнення ; визнати незаконним наказ про її звільнення за №10-к-2010 від 18.02.2010 року.; визнати незаконним зміну посадового окладу головного бухгалтера ТОВ «Оптек».

В послідуючому неоднарозово збільшувала позовні вимоги та просить стягнути з відповідача на її користь заборгованість із заробітної плати, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, суму оплати днів тимчасової непрацездатності, суму недоплати через зменшення посадового окладу в загальному розмірі 2695618,72грн.

В судовому засіданні позивачка вимоги підтримала з вищевикладених підстав, обґрунтувавши поясненнями, просила вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги позивача не визнала, проти задоволення позову заперечувала та обґрунтовуючи свої заперечення послалась на те, що позовні вимоги є надуманими та не підтверджені будь-якими доказами та, що у період з 25.07.2005 року між відповідачем та позивачкою було укладено трудовий договір, за умов якого останню було прийнято на роботу до установи відповідача на посаду головного бухгалтера з окладом відповідно до штатного розкладу. Остання була звільнена за порушення трудової дисципліни 18.02.2010 року. Позивачка під час роботи на підприємстві виконувала трудові обов'язки згідно штатного розкладу підприємства, включаючи відання фінансовими ресурсами підприємства. В її розпорядженні була електронна система управління фінансовими активами підприємства «Клієнт-банк» з необхідними керівними ключами. Позивачка виконувала покладені на неї обов'язки, заробітну плату отримувала вчасно та в повному обсязі. Зазначає, що скористувавшись своїм посадовим становищем, з корисливих мотивів, без дозволу та письмового розпорядження директора підприємства, таємно шляхом знесення у зарплатні відомості змін, з жовтня 2009 року по січень 2010 року нараховувала та самостійно виплачувала надбавку до власної заробітної плати, щомісячно у розмірі 13000,00грн., чим вчинила злочин передбачений ст. 191 КК України, та завдала відповідачу матеріальних збитків у розмірі 52000,00грн.

Посилалась на те, що за вказаним фактом Прокуратурою Подільського району м. Києва, було порушено кримінальну справу №57-2388, в межах якої було винесена постанова слідчого від 15.02.2011 року відповідача було визнано цивільним позивачем. 10.06.2010 року прокуратурою Подільського району м. Києва було складено Обвинувальний висновок в кримінальній справі №57-2388, та пред'явлено обвинувачення позивачці у скоєнні злочину передбаченого ч.3 ст. 191 КК України, а саме розтрата майна Відповідача через незаконне нарахування виплату на власну користь надбавки до заробітної плати у розмірі 13000,00 грн., щомісячно з жовтня 2009 року по січень 2010 року. Обвинувальний висновок від 10.06.2010 року, разом з матеріалами кримінальної справи було передано до Подільського районного суду м. Києва, де за наслідками розгляду кримінальної справи N1-578 було винесено вирок, яким останню було засуджено за злочин передбачений ст. 191 КК України. Одночасно вироком суду було вирішено питання щодо цивільного позову, який було задоволено. На даний час позивачка суму заборгованості перед відповідачем не відшкодувала, наміру щодо примирення між сторонами, не проявляє. Станом на 13.05.2015 року заборгованість складала 122678,00 грн.

Зазначала, що з матеріалів цивільної справи №2-3732/10, що розглядалась Подільським районним судом м. Києва, вбачається, що позивачка з 23.11.2010 року знала про своє звільнення, була ознайомлена з Наказом про своє звільнення, а також заявляла позов про скасування вказаного наказу та підстав його винесення.

Вважає, що строк позовної давності на право звернення до суду про поновлення на роботі, поновлення становища а також про стягнення сум та компенсацій є таким, що в межах строків визначених ст. 233 КЗпП України, сплинув, а тому просить суд застосувати умови ст. 267 ЦК України, а саме сплив позовної давності, про застосування якої заявлено ними в процесі розгляду справи, що є вважає підставою для відмови у позові.

Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, зазначила, що 26 грудня 2014 року Подільським районним судом м. Києва в справі №758/13862/14-ц було винесено судовий наказ яким було зобов'язано відповідача сплатити на користь позивачки заборгованість по заробітній платі у розмірі 6145,50 грн. Судовий наказ вступив в законну силу та був виконаний,однак не заперечувала і факт того, що позивачці не було виплачено компенсацію, оскільки бажали закінчення розгляду справи судом та прийняття кінцевого рішення. Не спростовано також і те, що на даний час вирок відносно позивачки скасований та направлена була справа на додаткове розслідування. Просила суд позовні вимоги позивачки залишити без задоволення в повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши представлені документи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, відповідно до Наказу ТОВ «Карл Цейсс» №17-к-2005 від 25 липня 2005 року «про особовий склад» прийнято ОСОБА_2 на посаду головного бухгалтера з 25 липня 2005 року з окладом відповідно до штатного розпису. Підстава: особиста заява. З наказом ознайомлений - підпис ОСОБА_2 (т.2.а.с.6).

Відповідно до трудового договору від 25 червня 2005 року укладеного між ТОВ «Карл Цейсс» в особі директора ОСОБА_3 та ОСОБА_2 останню прийнято на посаду головного бухгалтера ТОВ «Карл Цейсс». (т.2. а.с. 7-9).

Відповідно до Додаткової угоди №1 до Трудового договору та Договору про повну матеріальну відповідальність від 25.07.2005 року укладеного між ТОВ «Карл Цейсс» в особі директора ОСОБА_3 та ОСОБА_2 внесено зміни в дані договори про зміну найменування ТОВ «Карл Цейсс» на ТОВ «Оптек» на підставі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 08.11.2004 року, номер запису про внесення змін до найменування юридичної особи 10691050004001274 від 12.03.2009 року. (т.2. ас. 10).

Наказом ТОВ «Оптек» №23-к-2009 від 28 квітня 2009 року «про особовий склад» ОСОБА_2 прийнято на посаду головного бухгалтера з 28 квітня 2009 року з окладом відповідно до штатного розпису. Підстава: особиста заява. З наказом ознайомлений - підпис ОСОБА_2 (т.1.а.с.13) .

Відповідно до Заяви від 22.02.2010 року на ім'я Директора ТОВ «Оптек» за підписом ОСОБА_2 остання просила звільнити її з займаної посади за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України з 22.02.2010 року. (т.1. а.с. 14).

Як вбачається з листка непрацездатності серія АБР №358992 від 15.02.2010 року ОСОБА_2 звільнена від роботи з 15.02.2010 року по 19.02.2010 року (т.1 а.с. 15).

З надано суду Наказу ТОВ «Оптек» №10-к-2010 від 18 лютого 2010 року «про звільнення бухгалтера» ОСОБА_2 звільнено з займаної посади головного бухгалтера ТОВ «Оптек» за систематичне порушення трудової дисципліни, згідно ч.2 ст. 42 КЗпП України з 18.02.2010 року; утримати з заробітної плати та інших нарахувань ОСОБА_2 розмір завданих ТОВ «Оптек» фінансових збитків. Підстава: протокол зборів учасників Товариства №1П від 18.02.2010р. (т.1. а.с. 16).

Згідно ж наданого суду Наказу ТОВ «Оптек» №10-к-2010 від 18 лютого 2010 року «про звільнення бухгалтера» ОСОБА_2 звільнено з займаної посади головного бухгалтера ТОВ «Оптек» за систематичне порушення трудової дисципліни згідно ч.3 ст.40 КЗпП України з 18 лютого 2010 року, утримати з заробітної плати та інших нарахувань ОСОБА_2 розмірт завданих ТОВ « ОПТЕК « фінансових збитків, доручити референту з основної діяльності ОСОБА_4 довести до відома працівника ТОВ « ОПТЕК « про положення цього наказу. Підстава : Акт відсутності на робочому місці від 15.02.2010 року, Акт відсутності на робочому місці від 16.02.2010 року, Акт відсутності на робочому місці від 17.02.2010 року, Акт перевіщення ліміту стільникового зв'язку від 15.02.2010 року ( а.с.99).

З штатного розкладу затвердженого директором ТОВ «Карл Цейсс» ОСОБА_3 з 01 жовтня 2008 року посада головного бухгалтера зазначена з мінімальним окладом 21000,00грн. (т.1. ас. 18).

Відповідно штатного розкладу затвердженого директором ТОВ «Карл Цейсс» ОСОБА_3 з 01 квітня 2009 року посада головного бухгалтеразазначена з мінімальним окладом 15000,00грн. (т.1. ас. 19).

Відповідно до довідки ТОВ «Карл Цейсс» №469-2010 від 06 жовтня 2010 року вбачається, що ОСОБА_2 дійсно працювала в ТОВ «Оптек» протягом періоду з 25.07.2005року по 18.02.2010 року на посаді головного бухгалтера; заборгованість з виплати заробітної плати перед ОСОБА_2 становить 30342,17грн. (т.1. а.с. 20) а відповідно до довідки ТОВ «Оптек» №669-2013 від 21.11.2013 року вбачається, що ОСОБА_2 дійсно працювала в ТОВ «Оптек» протягом періоду з 25.07.2005 року по 18.02.2010 року на посаді головного бухгалтера; заборгованість з виплати заробітної плати перед ОСОБА_2 становить 30342,17грн., яка складається з компенсації за невикористану відпустку у кількості 51 день у сумі до виплати 24196,67грн. та заробітної плати за період з 01.02.2010 р. у сумі до виплати 6145,50грн. (т.1. а.с. 21).

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем відповідно до листа ТОВ «Карл Цейсс» б/н та б/д вбачається, що з 01.10.2008 року ОСОБА_2 встановлено щомісячний оклад в розмірі 21000,00грн. (т.1 а.с. 46) та відповідно до листа ТОВ «Карл Цейсс» б/н та б/д вбачається, що тимчасово з 01.04.2009 року до кінця 2009 року їй тимчасово встановлено щомісячний оклад в розмірі 15000,00грн. та……… керівництвом підприємства ухвалено рішення про встановлення щомісячної доплати до окладу в розмірі 13 000,00 грн. з 1 жовтня 2009 року (т.1 а.с. 47).

Відповідно до судового наказу від 26 грудня 2014 року справа №758/13862/14-ц стягнуто з ТОВ «Оптек» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період з 01.02.2010 року по 18.02.2010 року в сумі 6145,50грн. (т.1 а.с.34).

Як вбачається з наданих суду матеріалів, а саме відповідно до Постанови про відкриття виконавчого провадження від 31.03.2015 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Подільського РУЮ у м.Києві відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу №№758/13862/14-ц виданого 13.03.2015 року Подільським районним судом у м. Києві про стягнення з ТОВ «Оптек» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період з 01.02.2010 року по 18.02.2010 року в сумі 6145,50грн. (ВП №47058685) (т.1. а.с. 70).

Відповідно до платіжного доручення №313 від 29.04.2015 року вбачається, що ТОВ «Оптек» перерахувало на користь ОСОБА_2 суму 6959,50грн. згідно постанови ВН №47058685, борг - 6145,50грн., в/збір 614,50грн., витрати - 200грн. (т.2 а.с. 109).

З ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.11.2015 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах ВССУ розглянула в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_2 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 26 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 2 квітня 2015 року, ухвалили касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково. Вирок Подільського районного суду м.Києва від 26 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 2 квітня 2015 року щодо ОСОБА_2 скасувати, справу направити на нове розслідування (т.1. а.с. 155-162), що підтверджує пояснення позивачки в судовому засіданні та спростовує пояснення представника відповідача.

Відповідно до довідки слідчого відділу Подільського управління поліції ГУ у місті Києві національної поліції України №005/1/125/53-2016 від 15.06.2016 року вбачається, що слідчим відділом Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві розглянути звернення щодо надання інформації у кримінальному провадженні №42015101070000005 та повідомлено про те, що ОСОБА_2 не являється стороною в даному кримінальному провадженні. (т.2. а.с. 100).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він погоджується, а також на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У частині 3 цієї статті зазначено інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок з ним.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Частиною 1 ст. 83 КЗпП України та ч.1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ч.3 с.32 КЗпП України зміна істотних умов праці, систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, суміщення професій, найменування посад можливі виключно в результаті змін в організації виробництва і праці. Якщо змін в організації виробництва і праці немає, власник не вправі в односторонньому порядку змінювати істотні умови праці.

Стаття 103 КЗпП України та стаття 29 Закону України «Про оплату праці» зобов'язують власника при зміні діючих умов оплати праці в бік погіршення інформувати працівників під розпис не пізніше як за 2 місяці до їх запровадження чи зміни.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає у рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях і тому, аналізуючи докази надані сторонами та встановлені обставини суд приходить до висновку, що вимоги позивачки в частині - стягнення з відповідача суми компенсації за невикористану відпустку (51 день): середньомісячний заробіток для обчислення суми компенсації за невикористану відпустку становить 714,01грн., відповідно сума компенсації за 51 день становить: 51 х 714,01грн. = 36414,51грн. ,- стягнення з відповідача оплати 5-ти днів тимчасової непрацездатності: Серпень 2009 року -19811,67грн.; Вересень 2009 року - 15000,00грн.; Жовтень 2009 року - 28009,37грн.; Листопад 2009 року - 28000,00грн.; Грудень року 2009 - 28009,37грн.; Січень 2010 року - 28020,00грн. ; разом: 146850,48грн.; Відпрацьовано 127 днів, середня заробітна плата 146850,48 : 127 днів = 1156,30грн.; днів тимчасової непрацездатності - 5 днів; сума оплати за час тимчасової непрацездатності: 1156,30 х 5 = 5781,50грн.,- стягнення з відповідача суми виплати середнього заробітку за весь час затримки проведення розрахунку при звільненні: з 22.02.2010 року по 17.06.2015року.; кількість днів затримки розрахунку - 1940 днів; фонд заробітної плати за останні (попередні) 2 місяці = 56029,44грн. (грудень 2009 року та січень 2010 року); відпрацьовано днів за останні два місяці = 42; середня денна заробітна плата: 56029,44 : 42 = 1334,03грн. Сума компенсації за затримку розрахунку: 2588018,20грн. (1334,03грн. х 1940 днів), - стягнення з відповідача суми недоплати заробітної плати за період : 01 - 12 лютого 2010: оклад 21000,00грн. : 20 робочих днів х 10 робочих днів = 10500,00 грн.; 22 лютого 2010 підлягає оплаті, перший робочий день після тимчасової непрацездатності 21000,00грн. : 20 робочих днів х l робочий день =1050,00грн. Разом за лютий 2010 року (за відпрацьовані робочі дні)= 10500,00+1050,00=11550,00 грн., суму до сплати 11550,00 - 6145,50 (стягнуто з відповідача за судовим наказом) = 5404,50грн.,- стягнення з відповідача суми недоплати через незаконне зменшення (зміна у бік погіршення) посадового окладу в період з 01.04.2009 року по 31.01.2010 року за десять повних місяців 60000,00грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Роз'яснення цієї норми права надав Конституційний Суд України у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст.ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці».

Таким чином, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, а тому судом не приймається до уваги посилання відповідача на сплив строку позовної давності на право звернення до суду позивачки з даним позовом.

Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», роз'яснив, що враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. При ухваленні рішення суд відповідно до статті 212 ЦПК оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 та 59 ЦПК про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Крім того, Верховний Суд України в своєму Листі від 01.04.2014 року «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України» значив, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

З врахуванням викладеного, а також того, що судом встановлено, що у відповідача були наявні всі передбачені законом підстави для здійснення позивачці належних виплат при її звільненні та неправомірності їх відмови в їх задоволенні, суд приходить до висновку про наявність порушення та оспорювання прав позивачки у правовідносинах, які склалися між нею та відповідачем та їх часткової доведеності в суді.

Що стосується вимог позивачки в іншій частині, то суд вважає, що вимоги не знайшли доведення в ході судового розгляду та задоволенню не підлягають.

Стаття 11 ЦПК України визначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статті 15-16 ЦК України визначають, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, тощо.

Відповідно до ч.1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем протягом всього часу розгляду справи суду не було надано належних доказів в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, на підтвердження своїх заперечень.

Суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки знайшли частково своє доведення в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, а тому позов підлягає частковому задоволенню з викладених вище підстав.

Крім того, відповідно до вимог ст.ст. 79, 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3 654, 00 грн., оскільки позивачка звільнена від його сплати.

Згідно ст. 367 ЦПК України рішення в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць підлягає негайному виконанню.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 43, 55, 129 Конституції України, ст.ст. 21, 31, 38, 40, 42, 47, 74, 83, 94, 97, 103, 116, 117, 129, 235, 237-1 КЗпП України, ЗУ «Про оплату праці», ЗУ «Про відпустки», керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 79, 88, 208, 209, 213-215, 217- 218, 223 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптек», код ЄДРПОУ 33192561 на користь ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 заборгованість із заробітної плати, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, суму оплати днів тимчасової непрацездатності, суму недоплати через зменшення посадового окладу в загальному розмірі 2 695 618, 72 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптек», код ЄДРПОУ 33192561 на користь держави судовий збір в розмірі 3 654, 00 грн.

Допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 5 440, 50 грн. та суми недоплати через зменшення посадового окладу в розмірі 60 000, 00 грн., в межах платежу за один місяць.

В іншій частині вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. С. Декаленко