Рішення № 63203343, 21.11.2016, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/8632/16-ц

провадження № 2/753/4917/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2016 р. Дарницький районний суд м. Києва

в складі: головуючої-судді ЛЕОНТЮК Л.К.

за участю секретаря ГОЛОДЕНКО К.В.

сторін:

представників позивачки ЛОКТІОНОВОЇ С.А.; ОСОБА_4

представників відповідача ЧИХАЙДА В.С.; СЕРГЄЄВА М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОКРЕМОЇ КОМЕНДАТУРИ ОХОРОНИ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ про поновлення на роботі, оплати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди , суд

в с т а н о в и в :

Позивачка ОСОБА_6 04.05. 2016 року звернулася до суду з позовом до Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України про поновлення на роботі, оплати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди та з урахуванням зміни підстав позову від 06.06. 2016 року ( а.с.58-64), збільшенням позовних вимог від 19.08. 2016 року ( а.с.139-145) та в остаточній редакції позовних вимог від 21.11. 2016 року в інтересах ОСОБА_6 - адвокат Локтіонова С.А. та ОСОБА_4 просили, визнати трудовий договір, укладений між ОСОБА_6 та Окремої комендатури охорони та забезпечення Державної прикордонної служби України на виконання обов'язків завідувача сховища, оформленого наказом № 148-ос від 15.10.2013 року в частині визначення строку «до призначення» військовослужбовця» недійсним. Визнати незаконним та скасувати наказ № 53-ОС від 29.03.2016 року про звільнення з посади завідувача сховища ОСОБА_6 на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України. Поновити ОСОБА_6 на посаді завідувача сховища групи з режиму секретності відділення обслуговування Адміністрації Державної прикордонної служби України з 29.03. 2016 року. Стягнути з Окремої комендатури охорони та забезпечення Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 березня 2016 року на день розгляду справи в суді 21.11.2016 року в розмірі 49 796 грн. 96 коп.Стягнути з Окремої комендатури охорони та забезпечення Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 2000 гривень.

В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що її було звільнено з посади завідувача сховища групи з режиму за п.2 ст.36 Кодексу Законів про працю України згідно наказу №53-ос від 29.03. 2016 року. Підставою був наказ коменданта ОКОіЗ № 34-ос про призначення військовослужбовця на посаду завідувача сховища 01.03.2016. Жодним чином її не доведено про настання юридичного факту з яким пов»язується закінчення строку нібито укладеного договору - призначення військовослужбовця на посаду завідувача сховища відповідно до наказу, її з таким наказом не було ознайомлено, ані в день нібито призначення військовослужбовця, ані пізніше аж до дня отримання трудової книжки у зв'язку з її звільненням з роботи 06.04. 2016 року. Відповідно до 4.2 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно із ст. 39-1 КЗпП У країни, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

На момент переведення та призначення її на посаду завідувача сховища групи з режиму секретності відділення обслуговування Адміністрації Держприкордонслужби України вказана цивільна посада була вакантною, і не була укомплектована військовослужбовцем- жінкою, перебуваючою у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами або військовослужбовцем, перебуваючим у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Укладення з нею трудового договору та визначення терміну його дії із строком «до прибуття військовослужбовця» є неправомірним, оскільки особа, яку призначено на військову посаду - начальника сховища до укладання трудового договору з нею не займала та не перебувала у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами чи у відпустці по догляду за дитиною, тому вона не могла навіть припустити, що укладає трудовий договір, як строковий.

Сержант Саранюк О.С. контролер секції охорони групи охорони відділення охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України штабу вже перебувала у штаті відповідача, її було звільнено з попередньої військової посади та призначено на іншу військову посаду - відповідального виконавця - начальника сховища групи з режиму секретності відділення обслуговування Адміністрації Державної прикордонної служби України ще до звільнення позивача. Таким чином наявні усі підстави для визнання трудового договору в частині визначення строку трудового договору Позивача недійсним.

Вважає, що незаконне звільнення її з роботи призвело до вимушеного прогулу, тому вона має право на його оплату в розмірі середнього заробітку. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - середньоденна заробітна плата помножена кількість робочих днів відповідно до графіку роботи підприємства на день постановлення рішення суду 303, 64. гривні х 164 дні = 49 796 , 96 гривень. На день звільнення з роботи вона не має необхідного страхового стажу для нарахування та отримання пенсії ( не вистачає 1 рік та 5 місяців), що у складних соціально- економічних умовах в країні фактично унеможливлює її працевлаштування. Порушення трудових прав призвело до того, що вона була змушена звертатись до уповноважених органів та суду із скаргами на їх порушення та вимогами про їх поновлення, втратила нормальні життєві зв»язки, незаконне звільнення вимагало додаткових зусиль для організації її життя, що в свою чергу призвело до моральних страждань, погіршення стану здоров»я, тому вона має право на відшкодування моральної шкоди, яку вона оцінює в сумі 2000 гривень.

В судове засідання позивачка ОСОБА_6 не з»явилася, в своїй письмовій заяві від 09.09. 2016 року просила розгляд справи здійснювати за її відсутності. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі, на задоволенні позовних вимог наполягає ( а.с.165).

Представник позивачки ОСОБА_4, який діє за довіреністю НВТ 038589 від 26.05. 2016 року ( а.с. 45) позовні вимоги підтримав у повному об»ємі та просив їх задовольнити повністю, при цьому надавши свої письмові пояснення, додатково пояснивши суду, що ч.1 ст. 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІу редакції Закону України від 18.06.1999 № 766-XIV із змінами визначено, що військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 2232-ХІІокремі військові посади в мирний час можуть заміщатися (на умовах строкового трудового договору) цивільними особами.

Відповідно до наказу Адміністрації Держприкордонслужби України від 08.08.2011 № 572 визначено, що строк укладання трудового договору обмежується мирним часом, упродовж якого військові посади можуть бути заміщені цивільними особами на умовах строкового трудового договору, у тому числі посади, укомплектовані

військовослужбовцями-жінками, на період їх відпусток у зв"язку з вагітністю та пологами, а також посади, укомплектовані військовослужбовцями, на період їх відпусток по догляду за дитиною.

У Відповідача був відсутній обов'язок укладати трудовий договір з Позивачкою на посаді завідувача сховища на умовах строковості.

Позивачка виконувала роботу передбачену укладеною трудовою угодою на

невійськовій посаді працівника, - завідувача сховища групи з режиму секретності,

оскільки у штаті Відповідача, як військової частини, відсутня військова посада - завідувач сховища.

Трудові відносини між Відповідачем та Позивачкою могли бути встановлені та

відповідно до наказу Відповідача від 15.10.2013 № 148-ос при переведенні Позивачки на

іншу роботу на посаду завідувача сховища встановлені постійно на невизначений строк з

урахуванням характеру роботи, умов її виконання, інтересів працівника, зокрема його

бажання, та відсутності випадків, передбачених законодавчими актами для роботи завідувача сховища.

Робота Позивачки була пов'язана з державною таємницею, а укладений із нею письмовий трудовий договір має правові позиції, які подвійно тлумачаться, що не відповідає типовому договору з працівником, діяльність якого пов'язана з державною таємницею, а саме Постанові КМУ № 779/1994 р. «Про встановлення письмової форми трудових договорів з працівниками, діяльність яких пов'язана з державною таємницею та наказу Державного комітету України з питань державних секретів від 08.12.1994№ 44 якими визначається вид трудового договору та встановлюється строк за погодженням сторін, що не було дотримано роботодавцем.

Відповідно до ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

На час укладання Позивачем трудового договору на виконання Позивачкою роботи завідувача сховища ця посада не була військовою посадою та угоду укладено постійно.

Крім цього не існувало жодних умов передбачених, ч 2 ст. 23 КЗпП України, пункту 9 Постанови ВСУ №9/1992 для переведення Позивачки на іншу роботу за строковим трудовим договором, а укладаючи з Позивачкою трудовий договір на умовах строковості Відповідач фактично погіршив н становище, як працівника через значне звуження її трудових прав оскільки за таких умов Позивачку можна було б звільнити відповідно до укладеного з нею трудового договору, вже на наступний день після переведення, що підтверджено 16.11.2016 у судовому засіданні поясненнями представника Відповідача.

Укладений трудовий договір на визначений строк за відсутності визначених КЗпП України умов є підставою для визнання його недійсним, у частині визначення строку. Позивачка вважає, що визначення строку трудового договору від 15.10.2013року «до призначення військовослужбовця» є недійсним у формі строкового трудового договору.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про Державну прикордонної служби України» від 03.04.2003 № 661-IVДержавна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, яка у загальній структурі має центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до ст.ст. 7, 8 Закону № 661-IV центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, здійснює управління Державною прикордонною службою України.

Керівництво діяльністю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, здійснює Голова Державної прикордонної служби України.

Абзацом 2 п. З Указу Президента України «Про часткову мобілізацію»від17.03.2014 № 303/2014постановлено Голові Служби безпеки України, начальнику Управління державної охорони України, Голові Служби зовнішньої розвідки України, вищому командуванню Національної гвардії України, керівникам центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування України, перевести підпорядковані військові формування України, на організацію та штати воєнного часу.

Відповідно до ст. 6 Закону № 661-IVДержавна прикордонна служба України не є військовим формуванням, а Голові Державної прикордонної служби України, який здійснює керування Державною прикордонною службою України Указом № 303/2014 не визначалися завдання перевести з 17.03.2014підпорядкований правоохоронний орган спеціального призначення на організацію та штати воєнного часу, внаслідок цього для Адміністрації Держприкордонслужби унеможливлено та вона не мала підстав за два тижні до цього, переводити ОКОіЗ на функціонування в умовах особливого періоду з 03.03.2014, у тому числі звільнення Позивачки з роботи завідувача сховища внаслідок нібито призначення військовослужбовця 01.03.2016 для першочергового комплектування посади завідувача сховища, укладений із Позивачкою набув ознак безстроковості.

Як свідчить лист ОКОІЗ № 14/243від 25.04.2016 посада завідувача сховища (відповідального виконавця - начальника сховища) згідно зі штатом групи з режиму секретності відділення обслуговування Держприкордонслужби була скорочена згідно наказу Адміністрації Держприкордонслужби № 28-ДСК від 02.03.2016 за обліковим вхідним номером 91-ДСК від 15.03.2016. (а.с. 55)

До моменту звільнення Позивачки 29.03.2016 року, при тому, що вона офіційно перебувала на посаді завідувача сховища (відповідального виконавця - начальника сховища) посаду було скорочено.

Таким чином, до видачі наказу про звільнення Позивачки 29.03.2016 року посаду, яку вона обіймала було скорочено, а тому Позивачка підлягала звільненню у порядку, передбаченому для працівників при скорочені штату, відповідно до ч.І ст.40, 42, 43, 49-2 КЗпП України. На підставі викладеного вище вважає позовні вимоги Позивачки законними та обґрунтованими, заперечення відповідача безпідставними та суперечливими, а також необгрунтованими належними та допустимими доказами.

Представник позивачки - адвокат Локтіонова С.А., яка діє за договором про надання правової допомоги від 20 квітня 2016 року на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ( а.с. 43-44) уточнені, збільшені позовні вимоги в остаточній редакції 21.11. 2016 року підтримала та просила їх задовольнити повністю з підстав викладених у позовних вимогах, додатково пояснила, що оскільки діяльність позивача під час роботи у відповідача була пов'язана з державною таємницею, то укладений із нею письмовий трудовий договір не відповідає типовому договору з працівником, діяльність якого пов'язана з державною таємницею, а саме вимогам Постанови КМУ № 779 від 1994 року « Про встановлення письмової форми трудових договорів з працівниками, діяльність яких пов»язана з державною таємницею « та наказу Державного комітету України з питань державних секретів від 8 грудня 1994року N44, якою визначається вид трудового договору та встановлюється строк за погодженням сторін, що не було дотримано роботодавцем.

Відповідно до наказу Адміністрації Держприкордонслужби України від 08.08.2011 № 572 визначено, що строк укладання трудового договору обмежується мирним часом, упродовж якого військові посади можуть бути заміщені цивільними особами на умовах строкового трудового договору, у тому числі посади, укомплектовані військовослужбовцями-жінками, на період їх відпусток у зв'язку з вагітністю та пологами, а також посади, укомплектовані військовослужбовцями, на період їх відпусток по догляду за дитиною. Тобто, у роботодавця відсутній обов'язок укладення трудового договору на посаді завідувача сховища на умовах строковості.

Відповідно до ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

На час укладання Позивачем трудового договору на виконання обов'язків завідувача сховища всупереч вимогам 2 ст. 23 КЗпП України , пункту 9 Постанови Пленум Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» позивач не мала жодних причин переходу на іншу роботу за строковим трудовим договором. Укладаючи з позивачем трудовий договір на умовах строковості фактично погіршив становище працівника через значне звуження її трудових прав, оскільки за поясненнями представника відповідача ЧехайдиB.C. ОСОБА_6 могли звільнити відповідно до укладеного нею трудового договору вже на наступний день після прийняття, тому укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.

Тому, позивач вважає, що визначення строку трудового договору від 15.10.2013 року «до призначення військовослужбовця» є недійсною в частині визначення його форми - строкового.

Щодо пояснень відповідача про пропущення строку звернення до суду із позовною вимогою про визнання трудового договору, укладеного між ОСОБА_6 та Окремою комендатурою охорони та забезпечення Державної прикордонної служби України на виконання обов'язків завідувача сховища, оформленого наказом № 148-ос від 15.10.2013 року в частині визначення строку «до призначення» військовослужбовця недійсним.

Відповідно до ч.І ст.256 ЦКУ позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст.257 загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч.4 ст.267 ЦКУ сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч.І ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Про те, що трудовий договір від 15.10.2016 року є строковим, його строк до настання події « призначення військовослужбрвця» позивач довідалась після ознайомлення її із запереченнями, наданими відповідачем під час розгляду справи 06.06.2016 року, оскільки до цього моменту обґрунтовано вважала, що трудовий договір є безстроковим. Оскільки строк оскарження форми трудового договору не встановлено спеціальним законодавством - діють норми загального законодавства та загальна позовна давність - три роки. Таким чином наявні усі підстави для визнання трудового договору в частині визначення строку трудового договору Позивача від 15.10.2013 року недійсним.

Наведений Відповідачем в обгрунтування заперечень на позов ОСОБА_6. наказ Адміністрації Держприкордонслужби України від 08.08.2011 № 572 та Положення на його виконання, визначають, що строк укладання трудового договору обмежується мирним часом, упродовж якого військові посади можуть бути заміщені цивільними особами на умовах строкового трудового договору, у тому числі посади, укомплектовані військовослужбовцями-жінками, на період їх відпусток у зв'язку з вагітністю та пологами, а також посади, укомплектовані військовослужбовцями, на період їх відпусток по догляду за дитиною.

Тобто особливості укладання трудового договору із цивільною особою законодавець пов'язує по-перше з мирним часом, по-друге передбачає три особливості укладання такого договору, які пов'язують його припинення до закінчення мирного часу, зокрема:

1) перший строковий трудовий договір з цивільними особами, які приймаються на посади офіцерського складу, укладається до 15 квітня року, що настає за тим, у якому його було укладено. З цими працівниками начальником органу Держприкордонслужби кожного року за місяць до закінчення терміну чинного договору укладається новий строковий договір з терміном дії до 15 квітня наступного року (на визначений строк);

2)у разі прийняття працівників на військові посади, які укомплектовані

військовослужбовцями-жінками, на період їх відпусток у зв'язку з вагітністю та пологами (до часу настання певної події) до їх повернення з відпусток у зв'язку з вагітністю та пологами;

3) у разі прийняття працівників на військові посади, які укомплектовані військовослужбовцями, на період їх відпусток по догляду (до часу настання певної події) до їх повернення з відпусток по догляду за дитиною.

Особливості укладання строкового договору визначеного цим порядком не передбачають настання певної події для закінчення строку укладеного трудового договору з цивільною особою через « призначення або прибуття військовослужбовця», оскільки в інших випадках строк трудового договору працівника прийнятого на військову посаду, або прийнятого на посаду, яка заміщує військову посаду, напряму обмежується або пов'язується із закінченням строку дії мирного часу. Крім того, у листі військової частини 1498 ДПСУ № 14/906 від 24.03.2016 року, який міститься в матеріалах справи звільнення позивачки за ч.2 ст. 36 КЗпП України роботодавець пов'язує з закінченням мирного часу та початком особливого періоду, а також засіданням атестаційної комісії, за наслідками якої прийнято рішення про призначення на посаду, що займала ОСОБА_6 до звільнення - військовослужбовця.

Станом на момент звільнення ОСОБА_6 в зв"язку із закінченням на переконання роботодавця строку дп трудового договору, а саме 29.03.2015 року особливий період не діяв. Як, висновок у роботодавця не було правових підстав та жодної доцільності розривати договір із цивільною особою ОСОБА_6 та призначати на вказану посаду військовослужбовця Саранюк О.Є. в зв'язку із її прибуттям, а фактично переведенням з посади контролера секції охорони групи охорони відділення охорони Адміністрації Прикордонної служби України штабу з 18.05.2015 року на посаду відповідального виконавця- начальника сховища/завідувача сховища групи з режиму секретності відділення обслуговування Адміністрації прикордонної служби України , що обіймала ОСОБА_6 до звільнення, тобто у одному відомстві. Вказані дії роботодавця свідчать про штучність умов для припинення трудового договору з ОСОБА_6 та упередженістю щодо роботи останньої.

Відповідно до ч.9 ст.1 Закону України « Про військовий обов»язок і військову службу» призначена та прибула на посаду, що обіймала до звільнення ОСОБА_6 сержант Саранюк О.Є не відноситься до вищезазначених категорій громадян, а саме резервістів та військовозобов'язаних, а є військовослужбовцем за контрактом. Як висновок, призначення та прибуття Саранюк О.Є. на посаду відповідального виконавця-начальника сховища і звільнення в зв'язку із цією подією ОСОБА_6 не відповідає вимогам чинного законодавства, а ОСОБА_6 підлягає поновленню на роботі в зв'язку із незаконним звільненням з посади .

ОСОБА_6 було звільнено з посади завідувача сховища групи з режиму секретності відділення обслуговування Адміністрації Держприкордонслужби України за п.2 ст.36 Кодексу Законів про працю України, що підтверджується копією наказу №53-ос від 29.03.2016 року. Підставою був наказ коменданта ОКОІЗ № 34-ос про призначення військовослужбовця на посаду відповідального виконавця - начальника сховища 01.03.2016 року. Із наказом про призначення військовослужбовця на посаду відповідального виконавця - начальника сховища/завідувача сховища ОСОБА_6 не було ознайомлено ані в день призначення військовослужбовця ані пізніше аж до ознайомлення з наказом про звільнення 06.04.2016 року.

Як стверджує відповідач, військовослужбовець фактично приступив до роботи 30.03.2016 року. Причини такого часового розриву роботодавець пояснює особливостями військової служби, при цьому не посилається на норми матеріального права, локальні норми чи на норми спеціального законодавства.

Як свідчить лист ОКОіЗ № 14/243 від 25.04.2016 року посада завідувача сховища (відповідального виконавця -начальника сховища) згідно зі штатом групи з режиму секретності відділення обслуговування Адміністрації прикордонної служби України була скорочена згідно Наказу Адміністрації Державної Прикордонної служби України № 28-ДСК від 02.03.2016 року за обліковим вхідним номером 91-ДСК від 15.03.2016 року. (а.с. 55)

Значить до моменту звільнення Щепеткової1.1. 29.03.2016 року, при тому, що вона офіційно перебувала на посаді завідувача сховища (відповідального виконавця -начальника сховища) посаду було скорочено.

Таким чином, до видачі наказу про звільнення ОСОБА_6. 29.03.2016 року посаду, яку вона обіймала було скорочено. Як свідчать пояснення відповідача у судовому засіданні, знову ж пов'язані з «особливостями військової служби» та різницею з трудовими правовідносинами з цивільними особами станом на 20.05.2016 року у штаті роботодавця - Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України посада завідувача сховища (відповідального виконавця - начальника сховища) відсутня. Як, висновок ОСОБА_6, підлягала звільненню за процедурою, передбаченою для працівників при скорочені штату відповідно до ч.І ст.40, 42, 43, 49-2 КЗпП України.

Щодо посилання представника відповідача на Акт від 29.03.2016 року про відмову від підпису в наказі про звільнення від 29.03.2016 року, що Щепетковій1.1. було доведено наказ про звільнення, а вона відмовилась від ознайомлення та отримання трудової книжки, то вказане не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_6 станом на 29.03.2016 року перебувала у стані тимчасової непрацездатності.

Також не відповідає дійсності обставини складання Акту від 01.03.2016 року про те

що ОСОБА_6 відмовилась від ознайомлення з рішенням атестаційної комісії щодо призначення військовослужбовця на посаду відповідального виконавця - начальника групи сховища з 29.03. 2016 року, оскільки 01.03.2016 року ОСОБА_6 перебувала у стані тимчасової непрацездатності. Обставин необґрунтованості видачі жодного із наданих позивачем листків непрацездатності відповідачем не доведено, а судом під час судового слідства не здобуто.

А тому вважає позовні вимоги ОСОБА_6 законними та обґрунтованими, заперечення відповідача безпідставними та суперечливими, а також необгрунтованими належними та допустимими доказами.

Представник відповідача Чихайда В.С. , який діє за довіреністю від 03.06. 2016 року ( а.с. 48) щодо задоволення позову заперечує у повному обсязі, позовні вимоги вважає необгрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню, оскільки рішення про звільнення Позивача Комендантом Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України було прийнято в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, при цьому надавши письмові заперечення від 03.06. 2016 року ( а.с. 66-71) та додаткові письмові заперечення від 16.11. 2016 року ( а.с. 182-186).

Представник відповідача Сергєєв М.О., який діє за довіреністю від 03.02. 2016 року ( а.с. 47) підтримав письмові заперечення та просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахування письмових заперечень відповідача , додаткових письмових пояснень представників позивачки, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню із наступних підстав.

У відповідності до ст.1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 232 Кодексу законів про працю України, безпосередньо в районних міських судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожний при вирішенні питання про його цивільні права і обов'язки має право на відкритий і справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом. Складовою частиною справедливого судочинства є доступ до судової процедури з усіма атрибутами контролю за порушеннями при звільненні з роботи з боку працедавців - власників та керівників господарських товариств, підприємств, установ, організацій.

Статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Як вбачається із роз»яснень абзацу 3 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» вбачається , оскільки згідно з ч. 2 ст. 23 КЗпП трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму ВСУ при укладанні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на іншу виборну посаду (або виконання певного обсягу робіт).

Відповідно до пункту 133 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, яке затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 N1115/2009 окремі військові посади можуть заміщатися цивільними особами на умовах строкового трудового договору, перелік військових посад, які можуть заміщатися, та порядок їх заміщення цивільними особами, які мають споріднені спеціальності, на умовах строкового трудового договору визначаються Адміністрацією Держприкордонслужби.

Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 572 від 08.08.2011 року «Про заміщення в Державній прикордонній службі України окремих військових посад цивільними особами» було затверджено перелік військових посад Державної прикордонної служби України, які в мирний час можуть бути заміщені цивільними особами на умовах строкового трудового договору, зокрема до вказаного переліку входить і посада завідувач сховища (військова посада - відповідальний виконавець - начальник сховища) ( а.с. 187; 188-189;190).

Як слідує із матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, відповідно до наказу коменданта ОКОІЗ (командира військової частини 1498) № 148-ос від 15.10.2013 ОСОБА_6 було призначено на посаду завідувача сховища групи з режиму секретності відділення обслуговування Адміністрації Держприкордонслужби України (до прибуття військовослужбовця) ( а.с. 21) за її заявою на її особисте прохання шляхом переводу з посади - фахівця з режиму секретності І категорії (управління режиму і захисту інформації) з 15.10. 2013 року ( до прибуття військовослужбовця) у повній відповідності до вимог законодавства ( а.с.20).

Тобто, зміст зазначеного наказу про прийняття на роботу містить вказівки про прийняття позивачки на роботу за строковим трудовим договором.

Водночас , як встановлено із досліджених в судовому засіданні доказів та слідує із пояснень представників відповідача, у зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, Указом Президента України від 17.03.2014 року "Про часткову мобілізацію", було оголошено про проведення часткової мобілізації,таким чином, з моменту видання Президентом України Указу "Про часткову мобілізацію", у державі розпочався особливий період, який діє до цього часу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Пунктом 310 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, яке затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 N1115/2009першочерговому і повному комплектуванню військовослужбовцями підлягають органи Держприкордонслужби, що безпосередньо беруть участь у виконанні завдань особливого періоду.

Відповідно до Розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 03.03.2014 року № Ш/243-190 Окрема комендатура охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України переведена на функціонування в умовах особливого періоду.

Отже, першочерговим завданням командування окремої комендатури охорони і забезпечення ДПСУ, після введення стану особливого періоду, було і є укомплектування всіх військових посад, що тимчасово заміщуються працівниками з метою підтримання повної бойової готовності військової частини.

01.03.2016року до відома Позивача було доведено результат засідання атестаційної комісії окремої комендатури охорони і забезпечення ДПСУ, згідно якого на її посаду буде призначено військовослужбовця а вона, в свою чергу підлягає звільненню з 29.03. 2016 року. (а.с.77).

Відповідно до пункту 88, підпункту 1 пункту 89 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, яке затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 N1115/2009військовослужбовці призначаються на посади, звільняються з посад прямими начальниками, яким надано право видавати накази по особовому складу відповідно до номенклатури посад, що затверджується Адміністрацією Держприкордонслужби.

Призначення на посади, звільнення з посад в органах Держприкордонслужби осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу здійснюється наказом начальника цього органу.

Посилання представників позивачки на те, що наказ коменданта окремої комендатури охорони і забезпечення ДПСУ № 148-ос 15.10.2013 року складено без визначення строку в порушення ст..241-1 КЗпП не відповідає дійсності.

Відповідно до ст. 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

При укладанні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатися часом настання певної події.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду сулами трудових спорів» при укладанні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатися як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

Аналіз положення зазначеної постанови дає підстави вважати, що припинення строку дії трудового договору може бути як і зазначена дата закінчення договору так і настання чітко зазначеної події відповідно до договору, а саме: в даному випадку прибуття військовослужбовця . Отже, за погодженням сторін був визначений строк закінчення дії трудового шляхом зазначення події, яка має неминуче настати - прибуття військовослужбовця для виконання обов'язків за відповідною військовою посадою.

Таке визначення строку дії трудового договору чинному законодавству не суперечить .

Підтвердженням того, що позивач була ознайомлена та усвідомлювала той факт, що призначення її на посаду завідувача сховища відділення обслуговування Адміністрації Державної прикордонної служби України групи з режиму секретності з визначеним строком роботи є її підпис в наказі коменданта окремої комендатури охорони і забезпечення № 148-ос від 15.10. 2013 року та власноруч написана заява, де чітко зазначається подія з настанням якої трудові відносини між Відповідачем та Позивачем припиняються (прибуття військовослужбовця).

Разом з тим, представники позивачки стверджують , що вразі наявності в наказі № 148 від 15.10. 2013 року про переведення слів: «постійно» поряд зі словами: « до призначення військовослужбовця» він носить постійний характер.

Однак слід зазначити, що такий запис не є помилкою, а цілком відповідає діючому законодавству.

Частиною 3 ст. 24 Кодексу законів про працю передбачено правило, згідно з яким оформлення трудового договору в усіх випадках здійснюється наказом або розпорядженням адміністрації підприємства.

Оформлений наказ (розпорядження) про прийняття на роботу, з яким ознайомлений працівник, є оформленням трудового договору.

Згідно з ч. 2 ст. 23 КЗпП строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Як визначено у роз'ясненнях Міністерства праці України викладених у листі від 3 лютого 2003 р. № 06/2-4/13 - термін «характер майбутньої роботи» означає, що робота не виконується постійно (наприклад, сезонні роботи), а термін «умови виконання роботи» визначає роботу як постійну, але у зв"язку з конкретними умовами п виконання трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін, і як приклад наводиться прийняття на роботу для заміщення тимчасово відсутнього працівника ( а.с. 72-73).

Таким чином зазначення у трудовому договорі укладеному з Позивачкою слова «постійно» є цілком законним, оскільки відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24 вересня 1974 р. № 311-09 , що діє на підставі Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 p. № 1545-ХІІ - тимчасовими робітниками і службовцями вважаються робітники і службовці, прийняті на роботу на строк до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників, за якими зберігається їх місце роботи (посада), - до чотирьох місяців (це є різновидом трудових договорів).

В зв'язку з цим, 01.03. 2016 року наказом коменданта окремої комендатури охорони і забезпечення ДПСУ № 34-ос було призначено військовослужбовця на посаду ( військову) відповідального виконавця - начальника сховища.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що за погодженням сторін трудового договору був визначений строк закінчення його дії, шляхом зазначення події, яка має настати з прибуттям військовослужбовця для виконання обов'язків за відповідною військовою посадою.

Відповідно до п. 2.3.4.наказу адміністрації Державної прикордонної служби України № 425 від 20.05.2008року « Про затвердження інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України » у разі призначення осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, з одних посад на інші посадові оклади за новими посадами виплачуються з дня, з якого вони стали до виконання обов'язків за цими посадами.

30.03. 2016 року року військовослужбовець призначений на посаду відповідального виконавця - начальника сховища приступив до виконання обов'язків за посадою (наказ коменданта ОКОІЗ від 30.03.2016 №55-ОС).

Представники позивачки стверджують, що з боку відповідача було допущено порушення порядку звільнення позивачки, а саме їй не було надано розрахунок та трудову книжку в день звільнення.

Про те, твердження представників позивачки не можуть бути судом покладені в основу рішення, оскільки спростовуються набутими доказами в ході судового засідання, а саме той факт, що в день звільнення позивачка відмовилась від отримання будь-яких документів, що підтверджується актом ( а.с. 76).

У зв'язку з цим командування Окремої комендатури охорони і забезпечення було направлено лист за вих. № 30/943 від 30.03.2016року з проханням прибути до відділення кадрів відділу персоналу Окремої комендатури охорони і забезпечення для отримання трудової книжки ( а.с. 204 -206). У зв»язку з тим, що жодних дій з боку позивачки для отримання документів не було вчинено.

05.04.2016року за вих.. 30/1035 був направлений повторний лист ( а.с 207-208).

Після чого 06.04.2016 на письмову вимогу позивачки було видано їй розрахунок та трудову книжку ( а.с.32; 202-203).

Разом з цим як вбачається із письмової заяви від 29.03. 2016 року на ім»я коменданта ОКОІЗ Держприкордонслужби , зареєстрованої у в/ч 1498 за № 17-щ від 29.03.2016, що саме в цей день їй було повідомлено про припинення строкового трудового договору ( а.с.199-201)

Також не заслуговує на увагу твердження представників позивачки щодо висновків Об»єднаної профспілкової організації Держприкордонслужби України, оскільки згода профспілки на звільнення працівника надається за умови розірвання трудової угоди та регламентується відповідно статтями 43, 43-1 КЗпПУ та не може бути застосована до даного випадку оскільки позивачку було звільнено з підстав припинення трудового договору.

Посилання представників позивачки на лист коменданта ОКОІЗ підполковника О.Мелешко від 25.04. 2016 року за № 1243 ( а.с. 66) що посада завідувача сховища згідно зі штатом групи з режиму секретності відділення обслуговування Адміністрації Державної прикордонної служби України була скорочена згідно Наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України № 28-ДСК від 02.03. 2016 року за обліковим вхідним № 91-ДСК від 15.03. 2016 року , а тому в разі скорочення її посади, звільнення її за п. 2 ст. 36 КЗпП України є незаконним, судом також не може бути прийнято до уваги, оскільки спростовуються доказами добутими в судовому засіданні, так як рішення про організаційно-штатні зміни щодо посади відповідального виконавця - начальника сховища було прийнято Адміністрацією Державної прикордонної служби України (Наказ № 28 - ДСК від 02.03. 2016 року, який надійшов до ОКОІЗ 15.03.2016року

Відповідно до ст.6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру:

- центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону;

- територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону;

- Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони; органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини;

- розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Статтею 7 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, здійснює управління Державною прикордонною службою України.

Керівництво Державною прикордонною службою України та діяльністю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, здійснює Голова Державної прикордонної служби України.

Статтями 9, 10, п. 14 статті 11 Постанови Кабінету Міністрів України № 533 від 16 жовтня 2014 року «Про затвердження Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України» передбачено, що Адміністрація Держприкордонслужби в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів МВС видає директиви, накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Адміністрацію Держприкордонслужби очолює Голова Держприкордонслужби, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра внутрішніх справ.

Голова Держприкордонслужби утворює, реорганізовує, ліквідує органи охорони державного кордону, загони морської охорони, органи забезпечення, навчальні заклади і науково-дослідні установи Держприкордонслужби, затверджує їх штатита кошториси.

Таким чином проведення організаційно-штатних змін щодо посади відповідального виконавця - начальника сховища було прийнято Адміністрацією Державної прикордонної служби України яка є центральним органом виконавчої влади та вищим органом управління по відношенню до Окремої комендатури охорони і забезпечення і без врахування управлінських заходів керівника ОКОІЗ, що відповідно виключає незаконність дій керівництва ОКОІЗ та підстави для скасування наказу про звільнення позивачки, оскільки таке скорочення не відбулося ( а.с.169-171; 172)

Щодо позовної вимоги, позивачки про визнання трудового договору, укладеного між ОСОБА_6 та Окремою комендатурою охорони та забезпечення Державної прикордонної служби України на виконання обов'язків завідувача сховища, оформленого наказом № 148-освід15.10.2013 року в частині визначення строку «до призначення військовослужбовця» недійсним, представники відповідача просять застосувати строки позовної давності, оскільки переміщення позивачки 15.10.2013 року відбулось за її особистою заявою.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність-це строк у межах якого може бути заявлена вимога про захист свого цивільного права або інтересу, відповідно до статті 261 цього ж кодексу перебіг позовних давності починається від дня коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.

Статтею 233 Кодексу Законів про працю України визначена спеціальна позовна давність у відповідності до якої працівник може звернутись для вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня коли він довідався або міг довідатись про порушення його права, а отже судом встановлено відсутність порушеного права позивачки, а строк позовної давності застосовується до вимог про захист порушеного права.

Згідно зі ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Твердження представників позивачки, що посада на яку нібито не може прибути військовослужбовець, також не відповідає дійсності, де відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та відповідно до пункту 133 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордоннійслужбі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115окремі військові посади можуть заміщатись цивільними особами на умовах строкового трудового договору. Перелік таких посад визначено наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 572 від 08.08.2011року «Про заміщення в Державній прикордонній службі України окремих військових посад цивільними особами».

Серед цих посад є посада яку займала позивачка , а саме завідувач сховища (військова посада - відповідальний виконавець - начальник сховища) відповідно до розділу III Переліку ( а.с. 187- 190).

Отже укладення строкового трудового договору з позивачкою саме за посадою на якій вона перебувала передбачено чинним законодавством, що виключає можливість укладення з нею трудового договору на невизначений строк.

Також, представники позивачки стверджують , що всупереч вимог ст. 47 Кодексу законів про працю України під час звільнення їй не було видано належним чином оформлену трудову книжку, не було надано в порушення ст. 110 КЗпП України розрахунок та копію наказу про звільнення з роботи, а також не виплачено при звільненні всіх сум, що належать при звільненні, що є порушенням ст.116 КЗпПУ.

Зазначена інформація також не відповідає дійсності, адже 29.03.2016 року, як вже встановлено у судовому засіданні, позивачка категорично відмовлялася отримувати будь-які документи, таким чином неотримання трудової книжки, розрахунку та копії наказу про звільнення з роботи стало можливим унаслідок дій безпосередньо позивачки.

Відповідно до роз'яснень викладених у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» відповідальність власника або уповноваженої ним особи настає лише за умови його вини.

Разом з тим, як встановлено у судовому засіданні, позивачка 29.03. 2016 року дійсно перебувала на робочому місці, що підтверджується п. 55 табеля відпрацьованих робочих днів працівниками ( а.с. 55).

Судом також не можуть бути прийняті до уваги та покладені в основу рішення твердження представників позивачки, що позивачка в день її звільнення, а саме з 29 березня 2016 року перебувала на лікарняному, оскільки спростовуються доказами які були предметом дослідження у судовому засіданні.

Так, як вбачається із відповіді директора КНП «КДЦ» М.Яремчука від 17.05. 2016 року за № 1124 ( а.с. 191) ОСОБА_6 дійсно зверталась до лікаря-невролога 29.03. 2016 року біля 17-18 години та проходила лікування з приводу захворювання нервової системи, у зв»язку з чим виданий лікарняний листок ЛН № 545713 з 29.03. 2016 року по 08.04. 2016 року та останньою зареєстрована у журналі обліку під № 871 ( а.с. 192-195) та журналу видачі листків непрацездатності за № 713 ( а.с. 196-198). Отже лікарняний, позивачка отримала під кінець робочого дня , що вказує на те, що останній було відомо про її звільнення з посади завідувача сховища групи з режиму за п.2 ст.36 Кодексу Законів про працю України згідно наказу №53-ос від 29.03. 2016 року.

За викладених обставин суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що права позивачки при звільненні останньої з роботи порушені не були, а звільнення проведено у відповідності до вимог закону, а тому в вимогах про визнання трудового договору, укладеного між ОСОБА_6 та Окремою комендатурою охорони та забезпечення Державної прикордонної служби України на виконання обов'язків завідувача сховища, оформленого наказом № 148-освід15.10.2013 року в частині визначення строку «до призначення військовослужбовця» недійсним, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, слід відмовити.

Як зазначено в ст.ст.57, 58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України власником або уповноваженим ним органом моральна шкода відшкодовується працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв"язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Свої вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовувала тим, що незаконне звільнення призвело до моральних страждань, порушення нормальних життєвих умов, зокрема, вона неочікувано втратила заробіток і на даний час ніде не працює та змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

В судовому засіданні представниками позивачки не доведено наявність моральних страждань, які були б спричинені в результаті протиправних дій відповідача, жодні докази наявності моральної шкоди не наведені.

Суд, вирішуючи справу в межах вимог та на підставі наданих до суду доказів, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, приходить до висновку, що вимоги про відшкодування моральної шкоди, які є похідними позовних вимог ОСОБА_6 про визнання трудового договору, укладеного між ОСОБА_6 та Окремою комендатурою охорони та забезпечення Державної прикордонної служби України на виконання обов'язків завідувача сховища, оформленого наказом № 148-освід15.10.2013 року в частині визначення строку «до призначення військовослужбовця» недійсним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заявлені безпідставно та не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права.

Як правило, особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Виходячи із принципу змагальності сторін закріпленому у ст.10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, а тому суд вважає, що позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги до відповідача.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 1, 3, 10, 11, 13, 58 - 60, 88, 209, 212- 218 ЦПК України, ст. ст. 12, 16, 256 ЦК України; ст. ст. 9, 21, 23, 24, 43, 43-1, 110, 116, 232, 233, 235, 237-1, 241-1 КЗпП України; п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду сулами трудових спорів», п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»; ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОКРЕМОЇ КОМЕНДАТУРИ ОХОРОНИ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ про поновлення на роботі, оплати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь у

справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 28 листопада 2016 року.

СУДДЯ Л.К. ЛЕОНТЮК