Рішення № 63201986, 29.11.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючої судді - Шеремет А.М.,

суддів: Бондаренко Н.В., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Бочанська сільська рада Гощанського району Рівненської області про встановлення факту визнання батьківства та встановлення нікчемності заповіту,-

в с т а н о в и л а :

01 січня 2013 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Бочанська сільська рада Гощанського району Рівненської області про встановлення факту визнання батьківства та встановлення нікчемності заповіту.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 16 вересня 2016 року позов задоволено частково.

Встановлено нікчемність заповіту від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, посвідченого 19 серпня 2009 року секретарем Бочаницької сільської ради Рівненського району та зареєстрованого за №19.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги в яких доводять про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми СК України, норми КпШС УРСР, ст. 32-1,57 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і про акти громадянського стану від 31 травня 1926 року, оскільки у відношенні дітей, які народилися до 01 жовтня 1968 року від осіб, які не перебували між собою в шлюбі, батьківство може бути встановлено за спільною заявою матері дитини і особи, яка визнає себе батьком дитини. В разі смерті особи, на утриманні якої перебувала дитина і яка визнавала себе батьком дитини, факт визнання нею батьківства може бути встановлений в судовому порядку.

Зазначає, що доказуванню в його позовних вимогах підлягали дві обставини: чи визнавав ОСОБА_4 ОСОБА_1 своїм сином та чи перебував ОСОБА_1 на його утриманні, суду були надані докази, які підтверджують обидві обставини.

В судовому засіданні були допитані свідки, які підтвердили, що ОСОБА_4 за життя визнавав ОСОБА_1 своїм сином, проте в рішенні дані покази викладені не повністю та не вірно.

Також судом було проігноровано письмові докази, які були надані для підтвердження факту визнання ОСОБА_4 батьківства, а саме нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_5, яка була рідною сестрою ОСОБА_4, приватний нотаріус ОСОБА_6 під час допиту в судовому засіданні підтвердив, що 23 травня 2011 року він засвідчував справжність підписів на 3х заявах, в тому числі і на заяві від імені ОСОБА_5, які подавались до Рівненського райсуду і стосувались факту встановлення батьківства.

Крім того, суд всупереч вимогам ст. 215 ЦПК України, не дав в судовому рішенні оцінки всім наданим доказам, не звернув уваги на відсутність жодного доказу зі сторони відповідача, який би спростував або поставив під сумнів надані докази.

Просить рішення в частині відмови в задоволенні позову про встановлення факту батьківства скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на положення ст. ст. 1,3,11 ЦПК України, задовольнивши позов особи, яка не належить до кола спадкоємців, оскільки ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні позову про визнання факту батьківства.

Внаслідок відсутності суб'єктивного матеріального права у позивача на спадкування, у суду не було правових підстав для захисту порушеного права, таким чином судом порушено ст. 3 ЦПК України, що призвело до неправильного застосування ч.2 ст. 1257 ЦК України, ст. 16 ЦК України.

Крім того, зазначає, що висновок експерта №105 від 21 січня 2015 року не може бути належним та допустими доказами, оскільки експертом ОСОБА_7 при проведенні даної експертизи були використані елементи висновку №8 від 21 січня 2011 року, а також експерт вийшов за межі наданих йому повноважень та дослідував об'єкти , що не були вказані в ухвалі від 20 травня 2014 року, в також з порушенням абз. 3 п.2.3 інструкції, в якій вказано, що експерту забороняється самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно, також даний експерт проводив почеркознавчу експертизу в кримінальній справі №16/556-10 та надав висновок №8 від 21 січня 2011 року.

Зважаючи на дані обставини, вважає, що експерт ОСОБА_7 при проведені судової посмертної почеркознавчої експертизи, діяв не об'єктивно та всупереч чинному законодавству. В судовому засіданні експерт не міг пояснити, який підпис він брав до уваги з метою встановлення автентичності підписів та слів, а також він не брав до уваги той факт, що підписи з наданих для проведення дослідження документів могли бути виконані не однією особою.

Просить рішення в частині встановлення нікчемності заповіту скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 відхиленню з таких підстав.

Судом встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію народження відповідно до ст.ст. 126, 133, 135 СК України, ОСОБА_1 народився 07 березня 1952 року, мати - ОСОБА_8, відомості про батька відсутні.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_4

19 серпня 2009 року від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 посвідчений заповіт секретарем Бочаницької сільської ради Рівненського району за №19, відповідно до якого, ОСОБА_4 на випадок своєї смерті, заповів все своє майно ОСОБА_2 (т.1 а.с. 10).

03 лютого 2010 року Рівненською районною державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_4 за заявою ОСОБА_1, який вказав, що є позашлюбним сином ОСОБА_4, а факт родинних стосунків буде встановлюватися у судовому порядку,

11 березня 2011 року до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом звернулася ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_9 померла.

Згідно з п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 травня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, і вирішує їх з урахуванням обставин, передбачених ст. 53 Кодексу про шлюб та сім'ю України. Заяви про встановлення факту визнання батьківства щодо дитини, народженої до 1 жовтня 1968 року, розглядаються судом у випадках, коли померла особа визнавала себе батьком дитини до цієї дати.

Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 55 Кодексу про шлюб та сім'ю запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній) і можуть бути подані матір'ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.

Згідно з положенням постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС України, суди вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Указ Президії Верховної ради СРСР від 08 липня 1944 року скасував можливість судового встановлення батьківства, який існував згідно Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і актів цивільного стану УСРСР 1926 року. В умовах воєнної диспропорції жіночого і чоловічого населення прийняте рішення про юридичне визнання лише шлюбу, зареєстрованого в органах ЗАГСу.

На підставі Указу Президії Верховної ради СРСР від 15 вересня 1945 року внесено зміни до ст. 2 вищезазначеного кодексу, а саме при реєстрації в органах запису актів громадянського стану народження дитини від матері, яка не перебуває в зареєстрованому шлюбі, дитина записується за прізвищем матері з присвоєнням їй по батькові за вказівкою матері. Отже заповнення графи «Батько» у актовому записі про народження дитини не передбачалося.

Такі вимоги діяли до прийняття Основ законодавства СРСР та союзних республік про шлюб та сім'ю 1968 року, зокрема ст. 53 КпШС УРСР.

На момент виникнення правовідносин між сторонами, діяв Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і актів цивільного стану від 31 травня 1926 року (УССР).

Згідно з ст. 32-1 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і актів цивільного стану, дитина, що народилася від особи, з якою мати дитини не перебуває в зареєстрованому шлюбі, не має права звернутися в суд з позовом про встановлення батьківства і про стягнення із зазначеної особи аліментів на утримання дитини.

Відповідно до п.п. 6,7 Указу Президії Верховної ради УРСР від 29 липня 1969 року «Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР» правила ч.ч. 2,3 ст. 53 Кодексу про встановлення в судовому порядку батьківства особи, з якою мати не перебувала у шлюбі, застосовуються у відношенні дітей, що народилися після введення в дію Основ законодавства СРСР і союзних республік про шлюб та сім'ю, тобто після 01 жовтня 1968 року.

У відношенні дітей, які народилися до 01 жовтня 1968 року від осіб, що не перебувають між собою в шлюбі, батьківство може бути встановлено за спільною заявою матері дитини і особи, яка визнає себе батьком дитини, факт визнання нею батьківства, може бути встановлений в судовому порядку. На підставі спільної заяви батьків або рішення суду про встановлення факту визнання батьківства проводиться відповідна реєстрація в органах запису актів громадянського стану з внесенням запису про батька у свідоцтво про народження дитини.

До компетенції суду належить встановлення фактів, що мають юридичне значення, батьківство є тим фактом, який приводить, насамперед до виникнення прав і обов'язків між певною особою і дитиною. Факт батьківства може бути встановлений лише щодо дитини, яка народилася після 01 жовтня 1968 року, при наявності хоча б однієї з обставин, визначених у ст. 53 КпШС та у разі смерті того, про батьківство якого йде мова.

Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_4 за життя, зокрема і до 01 жовтня 1968 року не визнавав себе батьком позивача. Твердження позивача не підтверджені належними доказами, суперечать дійсним обставина справи та не відповідають вимогам норм матеріального права. Позовні вимоги не доведені у визначеному цивільним-процесуальним законом порядку належними та допустимим доказами.

Колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення нікчемності заповіту, суд першої інстанції виходив з того, що посвідчення заповіту здійснено з порушенням ч.2 ст. 1247 ЦК України, яка вимагає, що заповіт має бути особисто підписаний заповідачем, а тому відповідно до ч.1 ст. 1257 ЦК України заповіт є нікчемним. Даний заповіт не створює юридичних наслідків.

Колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд першої інстанції не звернув уваги на вищезазначені положення, задовольнивши позов особи, яка не належить до кола спадкоємців, оскільки ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні позову про визнання факту батьківства.

Внаслідок відсутності суб'єктивного матеріального права у позивача на спадкування, у суду першої інстанції не було правових підстав для захисту порушеного права, таким чином судом порушено ст. 3 ЦПК України, що призвело до неправильного застосування ч.2 ст. 1257 ЦК України, ст. 16 ЦК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині встановлення нікчемності заповіту підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст.307,309,313,317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 вересня 2016 року в частині встановлення нікчемності заповіту від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, посвідченого 19 серпня 2009 року секретарем Бочаницької сільської ради скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча А.М. Шеремет

Судді : Н.В. Бондаренко

С.С. Шимків