Рішення № 63201324, 29.11.2016, Апеляційний суд Полтавської області

Копія

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/1151/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2502/16Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Чумак О.В.,

суддів: Кривчун Т.О., Пилипчук Л.І.

при секретарі Лимар О.М.

за участю - представника позивача адвоката ОСОБА_2, представників відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4

3-х осіб - ОСОБА_5С

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справуза апеляційними скаргами ОСОБА_6 охорони здоров"я ОСОБА_7 обласної державної адміністрації, ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи, ОСОБА_7 обласної ради, виконуючого обовязки головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_8 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 червня 2016 року; апеляційною скаргою виконуючого обовязки головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_8 на додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_7 обласної ради, ОСОБА_6 охорони здоров`я ОСОБА_7 обласної державної адміністрації, за участю третіх осіб: ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи, управління майном ОСОБА_7 обласної ради, про визнання рішення незаконним та поновлення на посаді.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року позивач ОСОБА_9звернуласядосуду з вказаним позовомдоОСОБА_7 обласної ради, ОСОБА_6 охорони здоров"я ОСОБА_7 обласної державної адміністрації, вобґрунтування якого зазначила, що наказом Управління охорони здоров'я виконавчого комітету ОСОБА_7 обласної Ради народних депутатів від 21.09.1995р. № 92-К §3 була призначена на посаду головного лікаря ОСОБА_7 обласного Центру медико-соціальної експертизи.

Розпорядженням голови ОСОБА_7 обласної ради № 97 від 21.05.2015 року «Про головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи», її звільнено із займаної посади відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року у зв'язку з закінченням терміну дії трудового контракту.

На виконання вище зазначеного розпорядження, наказом ОСОБА_6 охорони здоров'я ОСОБА_7 обласної державної адміністрації № 40 - К від 21.05. 2015 року «Про головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи», вона була звільнена на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015року, яке набрало законної сили, було скасовано вищевказане розпорядження та наказ, поновлено її на посаді головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року, стягнуто з ОСОБА_7 обласної ради заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 23.05.2015 року по 17.09.2015 року включно за 81 робочий день у сумі 32 882, 76 гривень. Вирішено питання про судові витрати. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення розміру заробітку за один місяць та в частині поновлення на роботі.

Вищевказане рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015 року виконано не було.

Рішенням третьої сесії сьомого скликання (перше засідання) ОСОБА_7 обласної ради «Про головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи» від 29.01.2016 року № 49, було поновлено ОСОБА_9 на посаді головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року та цим же рішенням звільнено її з посади головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи 22.05.2015 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням терміну дії трудового контракту.

Фактично допущена до роботи вона не була.

Вважає, що дане рішення прийнято з порушенням трудового законодавства.

Прохала визнати незаконним і скасувати рішення сесії (перше засідання) ОСОБА_7 обласної ради від 29.01.2016 р. № 49 в частині: «Про головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи», яким було поновлено ОСОБА_9 на посаді головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року та звільнено її з посади головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи 22.05.2015 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням терміну дії трудового контракту.

Поновити її на посаді головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року.

Зобов'язати ОСОБА_6 охорони здоров'я ОСОБА_7 обласної державної адміністрації видати наказ про поновлення її на посаді головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року з фактичним допущенням до виконання попередніх обов'язків.

Стягнути з ОСОБА_7 обласної ради на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 18.09.2015 року по час розгляду справи в суді з розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 405, 96 грн.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 03 червня 2016 рокупозов ОСОБА_9 до ОСОБА_7 обласної ради, ОСОБА_6 охорони здоров"я ОСОБА_7 обласної державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_7 обласний центр медико-соціальної експертизи, управління майном ОСОБА_7 обласної ради, про визнання рішення незаконним та поновлення на посаді задоволено.

Визнано незаконним і скасовано рішення сесії (перше засідання) ОСОБА_7 обласної ради від 29.01.2016 р. № 49 в частині: «Про головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи», яким було поновлено ОСОБА_9 на посаді головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року та звільнено ОСОБА_9 з посади головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року відповідно до п. 2 ст.36 КЗпП України у зв'язку з закінченням терміну дії трудового контракту.

Поновлено ОСОБА_9 на посаді головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року.

Зобов'язано ОСОБА_6 охорони здоров'я ОСОБА_7 обласної державної адміністрації видати наказ про поновлення ОСОБА_9 на посаді головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року з фактичним допущенням до виконання обов'язків на посаді головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи.

Стягнуто з ОСОБА_7 обласної ради на користь ОСОБА_9 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 18.09.2015 року по 03.06.2016 року включно з розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 405 грн. 96 коп. за один робочий день, а загалом за 179 робочих дні у загальній сумі 72666 грн. 84 коп.

Стягнуто з ОСОБА_7 обласної ради та ОСОБА_6 охорони здоров'я ОСОБА_7 обласної державної адміністрації на користь держави в рівних частках з кожного судовий збір у загальній сумі 551грн.20коп.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення розміру заробітку за 1 (один) місяць та в частині поновлення ОСОБА_9 на роботі.

З вказаним рішенням суду не погодилися відповідачі ОСОБА_6 охорони здоровя ОСОБА_7 обласної державної адміністрації та ОСОБА_7 обласна рада, а також третя особа ОСОБА_7 обласний центр медико-соціальної експертизи, виконуючий обовязки головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_8

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 охорони здоровя ОСОБА_7 обласної державної адміністрації з підстав невідповідності нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи прохає скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд проігнорував ту обставину, що наказом ОСОБА_6 від 21.05.2015 р. № 40-К позивач не була звільнена, а було лише доведено до відома зміст розпорядження голови обласної ради № 97 від 21.05.2015 р. про її звільнення, оскільки ОСОБА_7 обласна рада є повноважним субєктом з питань призначення та звільнення керівників комунальних закладів охорони здоровя. Вважають, що наказ ОСОБА_6 не є правовстановлюючим документом, що породжує факт припинення трудових відносин та, крім цього, він скасований наказом ОСОБА_6 від 15.01.2016 р. № 5-к.

Зобовязуючи ОСОБА_6 охорони здоровя видати наказ про поновлення позивача на посаді, суд першої інстанції не дослідив, що дана установа не має повноважень видавати накази, що відноситься до компетенції виключно ОСОБА_7 обласної ради.

Крім цього, посилаються на те, що законність укладення контракту з ОСОБА_9 на посаді головного лікаря ОСОБА_7 обласного МСЕК встановлена судовим рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31 січня 2012 року у справі № 33-ц-171/2012.

Вказують, що місцевим судом не взято до уваги те, що згоду і бажання укласти трудовий контракт ОСОБА_9 висловила у заяві на імя голови ОСОБА_7 обласної ради та на законних підставах перебувала у трудових стосунках на контрактній основі з ОСОБА_7 обласною радою у період з 23.05.2012 р. по 22.05.2015 р.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 обласний центр медико-соціальної експертизи з підстав невідповідності нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи прохає скасувати рішення районного суду та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_9

Вказують, що судом не було вжито достатніх заходів для забезпечення правильного розрахунку розміру суми заробітної плати та не досліджено кількість документів, на підставі яких було проведено розрахунки, зокрема, заробітну плату обраховано за 179 робочий день, не враховуючи, що позивач тривалий час перебувала на лікарняному. При цьому, судом було взято до уваги надані позивачем розрахунки та не витребувано їх у ОСОБА_7 обласного МСЕК.

В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_7 обласна рада з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, за умов неповного зясування фактичних обставин справи, прохає скасувати вказане рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Вважають, що контрактна форма трудових відносин з позивачем ОСОБА_9 як головним лікарем ОСОБА_7 обласного центру МСЕК запроваджена відповідно до ст. 21 КЗпП України, рішення третьої сесії двадцять третього скликання від 17 листопада 1998 р. та рішення двадцять сьомої сесії пятого скликання від 23 червня 2010 року, оскільки ОСОБА_7 обласний центр МСЕК є комунальним закладом, заснованим на майні спільної власності територіальних громад області, власником якого є ОСОБА_7 обласна рада. Іншої форми трудових відносин з керівниками комунальних підприємств, установ, закладів комунальної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Полтавської області як прийняття на контракт не існує.

Питання призначення та звільнення керівників обєктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні обласних рад, вирішується виключно на пленарних засіданнях, як передбачено п. 20 ч.1 ст. 43 ЗУ «Про місцеве самоврядування».

Посилаються на те, що судом першої інстанції не досліджено доказу про те, що оскільки ОСОБА_9 працювала та була поновлена на роботі за рішенням суду та на підставі контракту, який є строковим договором, укладеним з нею на строк з 23.05.2012 р. до 22.05.2015 р., ОСОБА_7 обласна рада, як власник комунального закладу, обґрунтовано після поновлення ОСОБА_9 на посаді, прийняла рішення про звільнення її з посади головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру МСЕК у звязку з закінченням строку дії контракту від 22.05.2015 р., що відповідає на їх думку п. 2 ст. 36 КЗпП України. Оскільки контракт з позивачем на момент поновлення діяв, ОСОБА_9 поновлено на умовах, на яких вона працювала до моменту звільнення та звільнено у звязку з його закінченням.

Крім цього, суд не взяв до уваги ту обставину, що згоду і бажання укласти трудовий контракт ОСОБА_9 висловила у заяві на імя голови ОСОБА_7 обласної ради та на законних підставах перебувала у трудових стосунках на контрактній основі з ОСОБА_7 обласною радою у період з 23.05.2012 р. по 22.05.2015 р.

Також зазначають, що рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31 січня 2012 р. встановлено, що запровадження контрактної форми трудових відносин з директором ОСОБА_7 обласного центру МСЕК ОСОБА_9 відповідає законодавству та не порушує трудові права останньої.

Вказують, що суд першої інстанції не встановив, чим саме рішення першого засідання третьої сесії ОСОБА_7 обласної ради від 29.01.2016 р. № 49 порушує законні права та інтереси позивача.

Вважають, що виключно до компетенції ОСОБА_7 обласної ради відноситься питання призначення та звільнення керівників обєктів комунальної власності.

Оскільки рішенням суду обовязок про поновлення ОСОБА_9 на роботі покладено на ОСОБА_6 охорони здоровя, судом першої інстанції порушено право обласної ради як власника ОСОБА_7 обласного центру МСЕК, а з рішення не зрозуміло, хто є власником та має виконувати рішення про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.

Зазначають, що судом не взято до уваги те, що оскільки для забезпечення діяльності ради формується кошторис виконавчого апарату ОСОБА_7 обласної ради на відповідний рік та видатки кошторису здійснюються виключно на утримання апарату обласної ради, тому виплата заробітної плати головному лікарю ОСОБА_7 обласного центру МСЕК за рахунок коштів (кошторису) виконавчого апарату ОСОБА_7 обласної ради є нецільовим використанням бюджетних коштів.

В апеляційній скарзі на рішення суду в.о. головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_8 з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, за умов неповного зясування фактичних обставин справи, прохає скасувати вказане рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що вказане рішення порушує його права є незаконним та необґрунтованим.

Додатковим рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2016 року стягнуто з ОСОБА_7 обласної ради та ОСОБА_6 охорони здоровя ОСОБА_7 обласної державної адміністрації на користь держави в рівних частках з кожного судового збору у загальній сумі 551,20 грн. за вимогу немайнового характеру.

Стягнуто з ОСОБА_7 обласної ради на користь держави судовий збір в сумі 726,67 грн. за вимогу майнового характеру.

В апеляційній скарзі в.о. головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_8 просить скасувати додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15.09.2016 року з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, за умов неповного зясування фактичних обставин справи,та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача адвоката ОСОБА_2, представників відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, 3-х осіб ОСОБА_5, ОСОБА_10, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг ОСОБА_6 охорони здоров"я ОСОБА_7 обласної державної адміністрації, ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи, ОСОБА_7 обласної ради, виконуючого обовязки головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_8, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 п.п.3, 4 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміні рішення є в тому числі невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

У відповідності з ч. 3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_9 згідно наказу № 92-к §3 від 21.09.1995 року Управління охорони здоровя виконавчого комітету ОСОБА_7 обласної Ради народних депутатів 21.09.1995 року була призначена на посаду головного лікаря ОСОБА_7 обласного Центру медико-соціальної експертизи.

Згідно розпорядження голови ОСОБА_7 обласної ради від 21.05.2015 року № 97 «Про головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи» ОСОБА_9, головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи, звільнено із займаної посади відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року, в звязку із закінченням терміну дії трудового контракту (а.с. 19 т. 1).

На виконання зазначеного розпорядження ОСОБА_6 охорони здоровя ОСОБА_7 обласної державної адміністрації видано наказ № 40-к від 21.05.2015 року, яким ОСОБА_9 звільнено з посади головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року у звязку із закінченням терміну дії трудового контракту (а.с. 20 т. 1).

Рішенням ОСОБА_7 районного Полтавської області від 17.09.2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області від 14.01.2016 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.05.2016 року, скасовано розпорядження голови ОСОБА_7 обласної ради «Про головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи» № 97 від 21.05.2015 року про звільнення ОСОБА_9 з посади головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року у звязку з закінченням терміну дії трудового контракту та наказ ОСОБА_6 охорони здоровя ОСОБА_7 обласної державної адміністрації № 40-к від 21.05.2015 року про звільнення ОСОБА_9 з посади головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року в звязку із закінченням терміну дії трудового контракту (п.2 ст. 36 КЗпП України).

Поновлено ОСОБА_9 на посаді головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року.

Стягнуто з ОСОБА_7 обласної ради заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 23.05.2015 року по 17.09.2015 року включно за 81 робочий день у сумі 32882,76 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення розміру заробітку за один місяць та в частині поновлення на роботі.

Після ухвалення рішення про поновлення ОСОБА_9 на посаді головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи остання до роботи не допускалась, трудових контрактів з нею не укладалось.

Рішенням ОСОБА_7 обласної ради третьої сесії сьомого скликання (перше засідання) від 29.01.2016 року № 49 «Про головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи» відповідно до пункту 2 ст. 36 КЗпП України та на підставі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015 року у справі 545/1491/15ц, пунктом 1 поновлено ОСОБА_9 на посаді головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року. Пунктом 2 звільнено ОСОБА_9 з посади головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи 22.05.2015 року відповідно до пункту 2 ст. 36 КЗпП України, у звязку із закінченням терміну дії трудового контракту.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_9 в частині визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_7 обласної ради від 29.01.2016 року № 49 про звільнення позивачки з роботи та поновлення її на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що після закінчення строку дії трудового контракту, який був укладений із ОСОБА_9, трудові відносини між сторонами фактично продовжували тривати, жодна із сторін не вимагала їх припинення, тому дія трудового договору вважається продовженою на невизначений строк. При цьому вказані обставини встановлені судовими рішеннями у цивільній справі, що набрали законної сили, тому відповідно до ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Таким чином рішення ОСОБА_7 обласної ради від 29.01.2016 року № 49 в частині звільнення позивачки у звязку із закінченням дії трудового контракту не ґрунтується на вимогах закону та не відповідає фактичним обставинам.

Колегія суддів погоджується з вказаними вище висновками суду першої інстанції, приймаючи до уваги наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно частини 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобовязується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобовязується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 2 статті 21 КЗпП України встановлено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обовязки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно частини 1 статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Частиною 1 статті 39-1 КЗпП України встановлено, що якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_9 згідно наказу № 92-к §3 від 21.09.1995 року Управління охорони здоровя виконавчого комітету ОСОБА_7 обласної Ради народних депутатів 21.09.1995 року була призначена на посаду головного лікаря ОСОБА_7 обласного Центру медико-соціальної експертизи.

23.05.2012 року між ОСОБА_7 обласною радою та ОСОБА_9, укладено контракт, згідно якого остання призначена на посаду головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи на строк три роки з 23.05.2012 року по 22.05.2015 року.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015 року та ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області від 14.01.2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_7 обласної ради, ОСОБА_6 охорони здоровя ОСОБА_7 обласної державної адміністрації про визнання контракту незаконним та його скасування, скасування розпорядження та наказу про звільнення, яке є преюдиційним у справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_9 була призначена на посаду головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи до 01.01.2012 року, а тому укладення з нею трудового договору у формі контракту, згідно розяснення Конституційного Суду України від 01.08.2013 року № 22-14-17/1749 «Про застосування контрактної форми трудового договору» не є обовязковим.

Крім того, вказаними вище судовими рішеннями, встановлено, що після звільнення позивачки ОСОБА_9 відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року, в звязку із закінченням терміну дії трудового контракту, трудові відносини між сторонами фактично продовжували тривати та жодна із сторін не вимагала їх припинення, що підтверджується наявністю наказу ОСОБА_6 охорони здоровя ОСОБА_7 обласної державної адміністрації від 07.05.2015 року № 614-В «Про відрядження ОСОБА_9М.», згідно якого позивачка 26.05.2015 року знаходилась у відрядженні, посвідченням про відрядження № 42 головному лікарю обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_9 до м. Глобино на 26.05.2015 року, протоколом від 27.05.2015 року № 2 спільного засідання ЛЛК поліклінічного відділення Лубенської КЦМЛ, Лубенської мірайМСЕК та МСЕКК № 1 м. Полтави, згідно якого ОСОБА_9 знаходилась на даному засіданні як голова ОСОБА_7 обласної МСЕК № 1.

Тому з урахуванням приписів ч. 1 ст. 39-1 КЗпП України, дія трудового договору, укладеного з позивачкою ОСОБА_9 вважається продовженою на невизначений строк.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, рішення ОСОБА_7 обласної ради від 29.01.2016 року № 49 «Про головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи», яким звільнено ОСОБА_9 з посади головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року відповідно до пункту 2 ст. 36 КЗпП України, у звязку із закінченням терміну дії трудового контракту є незаконним, оскільки трудовий договір укладений з позивачкою вважається продовженим на невизначений термін і не може бути припинений з підстав п. 2 ст. 36 КЗпП України.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано визнав звільнення позивачки ОСОБА_9 в звязку із закінченням дії трудового договору з 22.05.205 року незаконним та поновив її на роботі, зобовязавши ОСОБА_6 охорони здоров'я ОСОБА_7 обласної державної адміністрації видати наказ про поновлення її на посаді головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року з фактичним допущенням до виконання попередніх обов'язків.

Не заслуговують на увагу посилання відповідачів ОСОБА_7 обласної ради та ОСОБА_6 охорони здоровя ОСОБА_7 обласної державної адміністрації щодо правомірності укладення з позивачкою контракту, а також її звільнення в звязку із закінчення строку його дії з 22.05.2015 року, оскільки вказані обставини були предметом перевірки при розгляді цивільної справи № 545/1491/15ц за позовом ОСОБА_9 про поновлення її на роботі та зводяться до незгоди із рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015 року, ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Полтавської області від 14.01.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.05.2016 року.

Також є безпідставними доводи ОСОБА_7 обласної ради щодо правомірності рішення першого засідання третьої сесії ОСОБА_7 обласної ради від 29.01.2016 року № 49 щодо звільнення ОСОБА_9 з 22.05.2015 року в звязку із закінченням терміну дії трудового контракту, оскільки як встановлено рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015 року, яке набрало законної сили, термін дії трудового договору, укладеного з ОСОБА_9 вважається продовженим на невизначений строк відповідно до ст. 39-1 ч. 1 КЗпП України.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення на користь позивачки ОСОБА_9 середнього заробітку в сумі 72666 грн. 84 коп., який розрахований, виходячи із середньоденної заробітної плати на посаді головного лікаря в розмірі 405 грн. 96 коп. за 179 робочих днів, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частинами 1,2 статті 235 КЗпП України встановлено, що в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у звязку з повідомленням про порушення вимог ЗУ «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно ч. 1 статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Приймаючи до уваги те, що в період з 18.09.2015 року до винесення місцевим судом рішення 03.06.2016 року позивачка в звязку з незаконним звільненням її з посади головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи не допускалась до виконання покладених на неї обовязків, на її користь підлягає стягненню середній заробіток за вказаний період.

При цьому середньомісячна заробітна плата, відповідно до ст. 1 п. «з» Постанови КМ України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року № 100 з наступними змінами, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата.

В даному випадку останніми двома календарними місяцями роботи позивачки, що передували події, були березень та квітень 2015 року, загальна сума доходу за які становила 10961 грн. Відповідно середньоденний заробіток становив 405 грн. 96 коп.

Доводи відповідача ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи в апеляційній скарзі на неправильність визначення суми середнього заробітку, що підлягає стягненню, а саме не відрахування з нього заробітної плати, отриманої на посаді лікаря терапевта, та не врахування часу перебування позивачки на лікарняному, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки зменшення суми середнього заробітку відповідно до ст.ст. 235, 236 КЗпП України, можливе у разі незаконного переведення працівника на нижчеоплачувану роботу і лише на суму отриманої ним за цим місцем роботи зарплати.

Оскільки позивачка ОСОБА_9 не переводилась на нижчеоплачувану роботу, а була звільнена, середній заробіток за час затримки та вимушеного прогулу не підлягає зменшенню.

Також не можуть бути прийняті до уваги посилання ОСОБА_6 охорони здоровя ОСОБА_7 обласної державної адміністрації в апеляційній скарзі на відсутність повноважень на видачу наказів про поновлення позивача на роботі, оскільки відповідно до Статуту ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи, зареєстрованого виконкомом ОСОБА_7 міської Ради, розпорядженням № 519 р від 30.06.2004 року з наступними змінами, ОСОБА_7 обласний центр медико-соціальної експертизи функціонально підпорядкований ОСОБА_6 охорони здоровя ОСОБА_7 обласної державної адміністрації, який на виконання рішень обласної ради та розпоряджень голови обласної ради видає відповідні накази.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо незаконності пункту 1 рішення ОСОБА_7 обласної ради від 29.01.2016 року № 49 «Про головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи», яким поновлено ОСОБА_9 на посаді головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на пленарних засіданнях вирішуються в установленому законом порядку питання щодо управління обєктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, призначення та звільнення їх керівників.

Згідно пункту 4 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою КМУ від 03.12.2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи», медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоровя при Міністерстві охорони здоровя Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоровя обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Відповідно загальних положень Статуту ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи, зареєстрованого виконкомом ОСОБА_7 міської Ради, розпорядженням № 519 р від 30.06.2004 року з наступними змінами ОСОБА_7 обласний центр медико-соціальної експертизи є комунальним закладом, заснованим на майні, що є спільною власністю територіальних громад області.

Центр МСЕ функціонально підпорядкований ОСОБА_6 охорони здоровя ОСОБА_7 обласної державної адміністрації та є правонаступником медико-трудових експертних комісій.

Власником майна, згідно п. 5.2. вказаного Статуту, є ОСОБА_7 обласна рада.

Відповідно до п. 6.9. Положення про порядок призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств (установ, організацій, закладів), які належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, укладення та розірвання з ними контрактів, затвердженого рішенням ОСОБА_7 обласної ради 27 сесії пятого скликання від 23.06.2010 року звільнення керівника з займаної посади здійснюється на підставі рішення обласної ради або розпорядження голови обласної ради.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015 року, рішенням ОСОБА_7 обласної ради третьої сесії сьомого скликання (перше засідання) від 29.01.2016 року № 49 «Про головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи», пунктом 1 поновлено ОСОБА_9 на посаді головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року.

Вказане рішення прийнято ОСОБА_7 обласною радою у межах наданих їй повноважень, з метою відновлення порушених трудових прав позивачки ОСОБА_9, є законним та не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивачки, тому підстав для задоволення позову в частині визнання незаконним та скасування пункту 1 даного рішення, колегія суддів не вбачає.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним і скасування рішення сесії (перше засідання) ОСОБА_7 обласної ради від 29.01.2016 р. № 49 «Про головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи» пункт 1, яким було поновлено ОСОБА_9 на посаді головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

В іншій частині рішення суду першої інстанції, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Апеляційні скарги не містять нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційних скаргах доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Стосовно ухвалення місцевим судом додаткового рішення від 15.09.2016 року щодо розподілу судових витрат, колегія суддів приходить до висновку, що воно ухвалено з додержанням вимог закону, тому підстав для задоволення апеляційної скарги виконуючого обовязки головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_8 в частині його скасування немає. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; судом не вирішено питання про судові витрати.

Приймаючи до уваги те, що при ухваленні рішення від 03.06.2016 року місцевим судом не в повному обсязі було вирішено питання щодо стягнення судового збору, суд першої інстанції вирішив його шляхом ухвалення додаткового рішення, стягнувши судовий збір в порядку, визначеному ст. 88 ЦПК України та в розмірі, встановленому ст.ст. 4-6 ЗУ «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 303, 304, 309 п. 3, 4, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_6 охорони здоров"я ОСОБА_7 обласної державної адміністрації, ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи, ОСОБА_7 обласної ради, виконуючого обовязки головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 червня 2016 року в частині визнання незаконним і скасування рішення сесії (перше засідання) ОСОБА_7 обласної ради від 29.01.2016 р. № 49 «Про головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи» пункт 1, яким було поновлено ОСОБА_9 на посаді головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_9 у задоволенні позову в щодо визнання незаконним і скасування рішення сесії (перше засідання) ОСОБА_7 обласної ради від 29.01.2016 р. № 49 «Про головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи» пункт 1, в частині поновлення ОСОБА_9 на посаді головного лікаря ОСОБА_7 обласного центру медико-соціальної експертизи з 22.05.2015 року.

В іншій частині рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 червня 2016 року та додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2016 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий-суддя /підпис/ ОСОБА_1

Судді /підпис/ ОСОБА_11

/підпис/ ОСОБА_12

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного

суду Полтавської області ОСОБА_1