Рішення № 63199759, 28.11.2016, Миронівський районний суд Київської області

28.11.2016 Єдиний унікальний № 371/1222/16-ц Провадження № 2/371/602/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Капшук Л.О.,

за участі :

позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника позивачів ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

з секретарем Січкаренко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

У С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулися до суду з вказаним позовом, посилаючись на ті обставини, що 27 лютого 2016 року близько 17 год. 00 хв. відповідач в світлий час доби, при сприятливих погодних умовах, сухому асфальтному покритті, в стані алкогольного спяніння керував автомобілем НОМЕР_1, який належить ОСОБА_7, по автомобільній автодорозі Миронівка-Рокитне. Перебуваючи на відрізку дороги, що проходить по вулиці Дзержинського села Карапиші Миронівського району Київської області, їдучи в напрямку смт. Рокитне, у порушення вимог Правил дорожнього руху України, був не уважний до дорожніх обставин, не стежив за дорожньою обстановкою, не обрав безпечну швидкість для свого руху, почав виконувати маневр обгону вантажного автомобіля, що їхав попереду. У ході виконання маневру, не переконавшись в безпечності своїх дій, перетнув вузьку суцільну лінію дорожньої розмітки та виїхав на смугу зустрічного руху, якою в напрямку міста Миронівка рухався автомобіль НОМЕР_2, який належить позивачу ОСОБА_1, під керуванням позивача ОСОБА_2

В результаті виїзду відповідачем на зустрічну смугу руху сталося зіткнення автомобілів, внаслідок чого обидва транспортні засоби зазнали значних механічних пошкоджень, водій ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження.

Відомості про подію були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 286 ч. 1 КК України. В ході досудового розслідування встановлено, що водій ОСОБА_2 в результаті дорожньо-транспортної пригоди отримав легкі тілесні ушкодження, тому кримінальне провадження закрито у звязку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Відносно водія ОСОБА_5 складено два протоколи про адміністративне правопорушення : за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, та за керування транспортним засобом у стані алкогольного спяніння.

Постановами судді Миронівського районного суду Київської області Дрифана Ю.О. було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

На підставі постанови заступника начальника СВ Миронівського ВП ГУ НП в Київській області експертом-оцінювачем ОСОБА_8 02.05.2016 складено висновок судової автотоварознавчої експертизи належного позивачу ОСОБА_1 автомобіля марки «Fiat Doblo», державний номер НОМЕР_3, згідно якого матеріальний збиток, завданий власнику такого автомобіля в результаті його пошкодження, складає 148770 грн.

Після закриття кримінального провадження позивачам стало відомо, що на момент дорожньо-транспортної пригоди у ОСОБА_5 був відсутній поліс (сертифікат) обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та останній є ветераном війни - учасником бойових дій.

Згідно приписів ст.ст. 9, 13, 22 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ має здійснити регламентну виплату в розмірі 50 тисяч грн. ОСОБА_1 як власнику пошкодженого транспортного засобу.

Внаслідок фізичного знищення належного ОСОБА_1 транспортного засобу, останній отримав істотні душевні страждання. Він не міг користуватись автомобілем, внаслідок чого суттєво змінились його життєві звязки. Автомобіль використовувався у підприємницькій діяльності, що створило додаткові істотні труднощі в реалізації життєвих потреб. Став неможливим активний спосіб життя. Пошкодження автомобіля призвело до кардинальних змін у життєвих та інших стосунках ОСОБА_1 Автомобіль був невідємною частиною життя ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_9, який майже щодня використовувався для різних власних потреб та потреб родини. Потерпілому доводилось винаймати транспортні засоби для різноманітних поїздок.

Розмір завданої моральної шкоди ОСОБА_1 оцінює в 15 тис. грн. із розрахунку 10 тис. грн. за сам факт завдання пошкоджень автомобілю (факт його фізичного знищення) та 10 тис. грн. за подальші душевні страждання, спричинені відсутністю транспортного засобу, та невідшкодуванням ОСОБА_5 завданих збитків.

Внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень завдано шкоди здоровю ОСОБА_2, що призвело до фізичного болю та морального пригнічення. Потерпілому довелось тривалий час лікуватись після отриманих травм, порушились нормальні життєві звязки. Завдану моральну шкоду ОСОБА_2 оцінює в 20 тис. грн. із розрахунку 10 тис. грн. за сам факт протиправного завдання тілесних ушкоджень та 10 тис. грн. за подальший фізичний біль та душевні страждання внаслідок отриманих тілесних ушкоджень.

Відповідач ОСОБА_5 відмовився у добровільному порядку відшкодувати завдану ним шкоду, тому позивачі просили в судовому порядку стягнути солідарно із ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди 148770 грн.; стягнути із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 15 тис. грн., стягнути із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 20 тис. грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені вимоги, посилаючись на обставини, викладені у поданій до суду заяві. Додатково пояснив, що пошкоджений автомобіль ним реалізований, про необхідність його зберігання до вирішення питання про розмір відшкодування шкоди він не був попереджений.

Заявлені позовні вимоги підтримав позивач ОСОБА_2

Представник позивачів ОСОБА_3 надав пояснення, з яких слідує, що вимоги позивачів є обґрунтованими та доведені належними письмовими доказами.

Представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_4 позов не визнав. Не заперечив тих фактів, що дорожньо-транспортна пригода мала місце за обставин, що зазначають позивачі, та з вини відповідача. Вважає, що розмір матеріального збитку не підтверджений належним доказом. Висновок судової автотоварознавчої експертизи, яким визначено розмір шкоди, складений з порушенням встановленого порядку, у слідчого не було підстав для призначення такої експертизи, її результати не мали значення для встановлення обставин події, протокол огляду транспортного засобу містить відомості про пошкодження, які не мали місця. Відповідачу мають бути забезпечені права на призначення у справі експертизи для встановлення реального розміру спричиненого збитку та отримання пошкодженого автомобіля в разі стягнення його вартості, проте такі права не можуть бути реалізовані, оскільки автомобіль зданий на металобрухт.

Просив за вказаних обставин відмовити у позові, а в разі прийняття рішення про стягнення шкоди з урахуванням матеріального становища відповідача зменшити її згідно положень ст. 1193 ЦК України.

Представник відповідача ОСОБА_6 (транспортного) страхового бюро України в судове засідання не зявився, в поданому до суду запереченні проти позову зазначив, що водій та власник пошкодженого транспортного засобу мали зберегти пошкоджене майно у стані, у якому воно знаходилось після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір поки його мав оглянути призначений страховиком представник, а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна. 18 серпня 2016 року від позивача надійшло повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду із зазначенням, що пошкоджений транспортний засіб здано на металобрухт. Невиконання вказаних обовязків призвело до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання, розмір заподіяної шкоди, і як наслідок, здійснити відшкодування.

Суд, заслухавши позивачів та представників сторін, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

В судовому засіданні встановлено, що 27 лютого 2016 року близько 17 год. на автомобільній автодорозі Миронівка-Рокитне, на відрізку дороги, що проходить по вулиці Дзержинського села Карапиші Миронівського району Київської області мала місце дорожньо-транспортна пригода, в якій було пошкоджено належний позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії САА № 883512 автомобіль НОМЕР_2.

Учасником дорожньо-транспортної пригоди був відповідач ОСОБА_5, який керував транспортним засобом автомобілем НОМЕР_1, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії CAT № 453009 належить ОСОБА_7.

Встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_3 він порушив правила дорожнього руху, чим вчинив протиправні дії, що спричинили дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої був пошкоджений транспортний засіб позивача ОСОБА_1

Даного висновку суд дійшов з огляду на наступне.

Відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення було встановлено факт порушення відповідачем п.п. 2.3, 10.1, 14.2, 16.6 Правил дорожнього руху України та той факт, що водій ОСОБА_5, порушуючи вказані правила, допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2

Зазначені обставини підтверджуються постановою судді Миронівського районного суду Київської області від 01 вересня 2016 року.

Вказані встановлені обставини є обовязковими для суду відповідно до положень ч. 4 ст. 61 ЦПК України, якою передбачено, що постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обовязкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Протиправними діями відповідача порушені майнові права позивача ОСОБА_1, оскільки пошкоджено належний йому автомобіль. Шкоду майну позивача завдано транспортним засобом, який є джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з правилами ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже обовязок відшкодувати завдану джерелом підвищеної небезпеки шкоду покладається на володільця джерела, яким є відповідач, з вини якого заподіяно шкоду.

Встановлено, що відповідач добровільно не відшкодував завдану в результаті дорожньо-транспортної пригоди шкоду.

Статтею 1192 ЦК України визначені способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, зокрема, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобовязати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є витрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

За правилами ч.ч. 3 і 4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи: розяснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У ст. 57 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, в тому числі, на підставі письмових доказів.

В розумінні ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Розмір матеріального збитку, нанесеного позивачу ОСОБА_1 як власнику транспортного засобу в результаті дорожньо-транспортної пригоди, обґрунтуваний даними висновку судової автотоварознавчої експертизи автомобіля «Fiat Doblo», державний номер НОМЕР_3, проведеної в ході досудового розслідування 02 травня 2016 року.

Відповідно до вказаного висновку, складеного експертом-оцінювачем ОСОБА_8, вартість матеріального збитку, спричиненого позивачу ОСОБА_1 як власнику автомобіля марки «Fiat Doblo», державний номер НОМЕР_3, в результаті дорожньо-транспортної пригоди становить 148770 грн.

Вказаний висновок підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці.

Відповідач, заперечуючи проти позову, послався на ті обставини, що наданий позивачем висновок про вартість матеріального збитку не є належним доказом у справі.

Такі твердження суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 12 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна субєктом оціночної діяльності - субєктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника субєкта оціночної діяльності.

Відповідно до ст. 7 вказаного Закону проведення оцінки майна є обовязковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ встановлені Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, яка затверджена спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003.

ОСОБА_10 є обовязковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертиз досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертиз інших державних установ, а також всіма субєктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ.

Висновок судової автотоварознавчої експертизи від 02 травня 2016 року складено субєктом оціночної діяльності на підставі постанови слідчого Миронівського ВП ГУНП України в Київській області. Експерт-оцінювач був попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385, 387 КК України. При визначенні розміру завданого збитку оцінювач керувався вимогами Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні, Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженим постановою КМУ № 1440 від 10 вересня 2003 року, Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24 листопада 2003 року.

Питання щодо шкоди, повязаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регулюються статтею 30 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до п. 30.1 ст. 30 Закону № 1961транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщойого ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства,витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Пунктом 30.2 ст. 30 Закону № 1961 встановлено,якщо транспортний засіб вважається знищеним, йоговласнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 15 своєї Постанови «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року № 4 зазначив наступне: «Якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

Порядок відшкодування шкоди, повязаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону № 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, авласник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

У разіякщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.

Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.»

Таким чином,постраждала сторона має самостійно визначитись щодо своєї згоди про визнання транспортного засобу фізично знищеним та зі способом щодо відшкодування шкоди.

Згідно з розясненнями пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6 при визначені розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на вiдповiдальну за неї особу обовязку надати річ того ж роду i якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподiювача шкоди. Як при вiдшкодуваннi в натурі, так i при вiдшкодуваннi заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у звязку з заподіянням шкоди майну.

У разі, коли пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлений або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості,перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначаєтьсяза ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

За змістом висновку від 02 травня 2016 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, належного позивачу ОСОБА_1, з урахуванням зносу і втрати товарної вартості складає 275287,61 грн., тобто перевищує його ринкову вартість на момент ушкодження, тому розмір шкоди визначено за ринковою вартістю транспортного засобу на момент ушкодження.

Власник автомобіля погодився з визнанням автомобіля фізично знищеним. Після проведення автотоварознавчої експертизи транспортний засіб був зданий на металобрухт, оскільки сума коштів, необхідна для його відновлення, майже вдвічі перевищує його ринкову вартість.

Позивачем заявлено вимоги про відшкодування шкоди, розмір якої визначено за ринковою вартістю транспортного засобу на момент ушкодження.

За загальним правилом, у разі недосягнення згоди між сторонами щодо розміру завданої шкоди, така шкода визначається на підставі наданих сторонами доказів, у тому числі висновку експертизи.

Обовязок доведення розміру шкоди лежить на позивачеві, а експертиза може бути призначена судом за заявою осіб, які беруть участь у справі, на виконання судом вимог ч.4 ст. 10 ЦПК України. Суд не може призначити проведення експертизи за власною ініціативою.

В розумінні ст. 64 ЦПК України наданий позивачем висновок автотоварознавчої експертизи є письмовим доказом, відсутні підстави для неприйняття вказаного висновку як належного письмового доказу, що обґрунтовує розмір заподіяних збитків.

Відповідач не оспорив висновку експерта-оцінювача, не надав суду докази заподіяння збитку в іншому розмірі, не доводив факту відсутності пошкоджень, відображених у протоколі огляду транспортного засобу від 02 травня 2016 року.

Заперечуючи проти розміру збитку, визначеного висновком експерта-оцінювача, представник відповідача, не надав докази, що підтверджують заперечення, після виконання судом вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не довів обставини, на які посилається, не заявив клопотання про проведення у справі на підставі наявних документів автотоварознавчої експертизи для визначення у встановленому порядку розміру матеріального збитку, спричиненого дорожньо-транспортною пригодою.

Представником відповідача не доведено факту невідповідності розміру збитку, визначеного наданим позивачем висновку, фактичному розміру збитку, не доведено факту неправильного визначення оцінювачем розміру ринкової вартості автомобіля та відповідно розміру матеріального збитку.

Суд створив представнику відповідача умови для реалізації його процесуальних прав та відповідно до вимог ст.ст. 212, 213 ЦПК України ухвалює рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки представник відповідача у порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України ухилився від доведення обставин, на які посилався.

З огляду на викладене на користь позивача у звязку з пошкодженням транспортного засобу підлягає стягненню матеріальний збиток, розмір якого визначений на підставі розміру ринкової вартості автомобіля, наведеного оцінювачем у висновку судової автотоварознавчої експертизи.

ОСОБА_10 позивача ОСОБА_1 про солідарне стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з відповідача ОСОБА_6 (транспортного) страхового бюро України суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Відносини у сфері обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоровю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України регулює Закон України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV.

Статтею 21 Закону № 1961-IV передбачено, що експлуатація транспортного засобу забороняється без поліса обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Згідно п. 13.1 ст. 13 Закону № 1961-IV учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду І групи, у його присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на територїї України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи.

Статтею 33 Закону № 1961-IV встановлено обовязки осіб у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати).

Пунктом 33.3 ст. 33 Закону встановлено, що водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобовязані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).

Згідно з п. 37.1.3. ст. 37 Закону № 1961-IV невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обовязків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди, є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Встановлено, що про настання дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 27 лютого 2016 року та могла бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) відповідачем ОСОБА_6 (транспортним) страховим бюро України, даний відповідач був повідомлений позивачем ОСОБА_1 18 серпня 2016 року. Станом на час повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди, пошкоджений транспортний засіб не був збережений його власником, про що страхове бюро було поставлено до відому.

Рішення про відмову у відшкодуванні шкоди МТСБУ було прийнято на підставі п. 37.1.3. ст. 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Суд вважає, що підстави для відшкодування спричиненої позивачам шкоди відповідачем МТСБУ відсутні з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що на момент дорожньо-транспорної пригоди у відповідача ОСОБА_5 був відсутній поліс (сертифікат) обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідач ОСОБА_5 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій. В підтвердження такого статуту відповідачу 07.09.2015 видано посвідчення серії АА № 224636.

Згідно правил п. 13.1 ст. 13 Закону № 1961-IV відповідач звільняється від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на територїї України в разі особистого керування належним йому транспортним засобом, а також у разі керування транспортним засобом, належним інваліду І групи, у його присутності. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди у такому випадку проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

Підстави для такого відшкодування не виникли, оскільки відповідач 27 лютого 2016 року керував транспортним засобом, належним не йому, як особі, що має статус учасника бойових дій, а іншій особі (ОСОБА_7С.). Дані, що власник транспортного засобу автомобіля марки марки «Ford Mondeo», д.н.з. НОМЕР_4 ОСОБА_7 є інвалідом І групи і відповідач керував автомобілем в його присутності, відсутні.

За вказаних обставин спричинена шкода підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_5

Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди, то вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не повязана з розміром цього відшкодування.

З розяснень, викладених в п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» слідує, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В судовому засіданні встановлено, що протиправними діями відповідача позивачу ОСОБА_1 внаслідок фізичного знищення належного йому транспортного засобу завдано моральної шкоди, яка полягала у тому, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди він отримав психологічний стрес, зазнавав душевних страждань у звязку з пошкодженням належного йому автомобіля, перебував у пригніченому стані. Автомобіль щодня використовувався для потреб родини, зокрема у підприємницькій діяльності, якою займається його дружина. Знищення автомобіля створило додаткові істотні труднощі в реалізації життєвих потреб. У звязку з неможливістю користуватись автомобілем для сімейних та інших потреб він вимушений докладати зусиль для організації свого життя, винаймати транспортні засоби для необхідних поїздок.

Судом встановлено, що протиправними діями відповідача позивачу ОСОБА_2, який керував автомобілем, що був учасником дорожньо-транспортної пригоди, завдано легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоровя у виді : закритої черепно-мозкової травми з ліквородинамічними порушеннями, цефалгії, забійно-рваної рани лівого повіка. ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в Миронівській ЦРЛ з 29 лютого 2016 року по 22 березня 2016 року.

Дані обставини не оспорені відповідачем та підтверджені висновком судово-медичного експерта № 19 від 15 червня 2016 року, складеного за результатами проведення судово-медичної експертизи.

Встановлено, що протиправними діями відповідача позивачу ОСОБА_2 завдано моральної шкоди. Внаслідок дорожньо-транспорної пригоди ОСОБА_2 отримав стрес, заподіяно шкоди його здоровю, що призвело до фізичного болю та морального пригнічення, душевних страждань. Потерпілому довелось тривалий час лікуватись після отриманих травм, внаслідок чого змінився звичний спосіб його життя. До даного часу позивач ОСОБА_2 відчуває головний біль, зазнає переживань через отриману травму голови.

На підставі ст. 23 ЦК України, з урахуванням вказаних обставин, характеру правопорушення, глибини та тривалості душевних страждань позивачів, а також вимог розумності та справедливості, суд визначає моральну шкоду, завдану позивачу ОСОБА_1, в розмірі 7000 гривень, моральну шкоду, завдану позивачу ОСОБА_2, в розмірі 10000 гривень.

ОСОБА_10 представника відповідача про зменшення розміру шкоди на підставі правил ч. 4 ст. 1193 ЦК України суд вважає безпідставними.

Відповідно до ч. 4 ст. 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Пленум Верховного суду України у постанові № 6 від 27.03.92 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» у п. 2 розяснив, що правила норми закону про можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, заподіяної громадянином, залежно від його майнового стану застосовуються у виняткових випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача в дуже тяжке становище.

Пунктом 7 постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» також розяснено, що правила частини четвертої статті 1193 ЦК України про можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину, застосовуються у виняткових випадках, якщо відшкодування шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача у тяжке матеріальне становище.

Представником відповідача надані суду письмові докази, з яких слідує, що відповідач має сімю, яка складається з дружини та сина, ІНФОРМАЦІЯ_1, не має підсобного господарства, офіційно працевлаштований та має постійний дохід, його заробіток складає 1570 грн.

Згідно виписного епікризу № 2763/115 з 19 квітня 2016 року по 06 травня 2016 року відповідач перебував на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні в/ч А 4302 з діагнозом: консолідуючий перелом правого надколінника. За даними довідки військово-лікарської комісії № 536 від 05 травня 2016 року травму у виді закритого перелому правового надколінника зі зміщенням відповідач отримав 27 лютого 2016 року.

В судовому засіданні представником відповідача не доведено факт отримання відповідачем травми при проходженні військової служби. При розгляді справи встановлено, що 27 лютого 2016 року відповідач у стані алкогольного спяніння, який підтверджено постановою судді Миронівського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року, керував належним іншій особі автомобілем, не маючи поліса обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності, порушив правила дорожнього руху та скоїв дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої пошкоджено автомобіль позивача ОСОБА_1, завдано шкоди здоровю позивача ОСОБА_2

З огляду на вказані обставини, суд дійшов висновку, що підстави для зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої позивачам, на підставі ч. 4 ст. 1193 ЦК України, відсутні. Судом не встановлено фактів, за наявності яких відшкодування шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача у тяжке матеріальне чи інше дуже тяжке становище.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що постановлюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Клопотання про передачу пошкодженого автомобіля заявлено представником відповідача.

Вирішуючи питання про передачу майна після відшкодування його вартості, суд враховує ті обставини, що знищене майно відсутнє, оскільки здано на металобрухт, тому така передача не є можливою. Суд вважає, що позивач ОСОБА_1 не може бути позбавлений права на відшкодування шкоди із зазначеної підстави.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилаються позивачі як на підставу для задоволення позову, знайшли підтвердження в судовому засіданні, позовні вимоги кожного з них є доведеними.

Згідно правил статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З урахуванням вказаних правил на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені судові витрати у виді судового збору в розмірі 1557 гривень 70 копійок.

На підставі викладеного, ст.ст. 15, 16, 22, 23, 1187, 1188, 1192, 1193 ЦК України, ст.ст. 13, 21, 22, 30, 33, 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 7, 12 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність, п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», п.п. 7, 15 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», п.п. 2, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57- 60, 64, 179, 208, 209, 212 215, 218, 294, 296 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 148770 гривень матеріальної шкоди, 7000 гривень моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 1557 гривень 70 копійок понесених судових витрат у виді судового збору, всього 157327 (сто пятдесят сім тисяч триста двадцять сім) гривень 70 копійок.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 10000 гривень моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

ОСОБА_10 ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_6 (транспортного) страхового бюро України про солідарне стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Миронівський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя підпис ОСОБА_11

Згідно з оригіналом

Суддя Л.О. Капшук