Ухвала суду № 63199075, 06.12.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №289/978/16-ц Головуючий у 1-й інст. Сіренко Н. С.

Категорія 27 Доповідач Борисюк Р. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Широкової Л.В.,

з участю секретаря

судового засідання ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 року,

встановила:

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу в сумі 25000 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що в грудні 2012 року ОСОБА_3 позичив у нього 1000,00 доларів США на особисті потреби, про що 04 грудня 2012 року власноручно написав боргову розписку та усно обумовили строк повернення боргу до01 грудня 2015 року. В зазначений термін відповідач позичені кошти не повернув та умовив відстрочити дату повернення боргу до 01 травня 2016 року, про що 03 листопада 2015 року написав ще одну розписку, в якій підтвердив взяті на себе раніше зобовязання. Після спливу і цього строку відповідач суму боргу не повернув. Незважаючи на неодноразові звернення позивача, в добровільному порядку повернути борг відмовляється.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики в розмірі 24908 грн. 88 коп. Вирішено питання судового збору.

Не погоджуючись із судовим рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, та вважає його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема в розписках наданих позивачем дуже багато граматичних помилок, не зазначено в валюті якої країни було надано борг, позивач не мав права здійснювати валютні операції, оскільки в нього немає ліцензії Національного банку України на здійснення таких операцій. Зазначає також, що пропущений строк позовної давності на звернення до суду з таким позовом.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Відповідно дост. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно положень ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором .Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1ст. 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04 грудня 2012 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено безпроцентний договір позики, відповідно до якого відповідач отримав позику в сумі 1000 доларів США.

Як пояснив у судовому засіданні позивач, відповідач зобовязувався повернути борг до 01 грудня 2015 року. Враховуючи, що коштів у позичальника не було, то термін дії договору позики продовжили до 01 травня 2016 року, про що відповідач написав ще одну розписку. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями розписок (а.с. 9-10), оригінали яких були досліджені судом.

Вирішуючи спір, суд правильно виходив з положень ст. ст.526,1047,1049 ЦК України, умов договору та обґрунтовано стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 24908 грн. 88 коп., що в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України на момент ухвалення рішення становило 1000 доларів США.

Посилання представника відповідача на те, що позивач пропустив встановлений законом строк звернення до суду із вказаним позовом, є необґрунтованими, виходячи із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку.

Судом встановлено, що сторони договору позики шляхом написання відповідачем другої розписки продовжили термін дії вказаного правочину, ОСОБА_3 визнав наявний борг і зобовязався його повернути. Відсутність у розписці дати повернення не спростовує саме зобовязання повернення, оскільки у розписці зазначено, що її дія закінчується при поверненні 1000 доларів (а.с. 10). Також немає юридичного значення і відсутність посилання країни, в обігу якої перебуває ця валюта, оскільки в розписці від 03 листопада 2015 року зазначено, що позика надавалася в доларах США.

Не впливає на дійсність укладеного договору позики і наявність граматичних помилок, на які посилається особа, яка подала апеляційну скаргу.

Вимогами ч.2 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

У пунктах другому та третьому Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» розяснено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Відповідачем у спростування повернення позивачу коштів за договором позики належних і допустимих доказів не надано і таких не встановлено судом.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та не впливають на правильність прийнятого рішення, оскільки суду не було надано інших доказів, на які представник відповідача посилається на підтвердження обставин, крім тих, на які суд послався в своєму рішенні.

Таким чином, підстав для його скасування та ухвалення нового рішення не вбачається, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія судів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий Судді: