Ухвала суду № 63196369, 06.12.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №583/2193/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Ільченко В. М.Номер провадження 22-ц/788/1875/16 Суддя-доповідач - Кононенко О. Ю. Категорія - 57

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Кононенко О. Ю.,

суддів - Семеній Л. І. , Бойка В. Б.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна»

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 жовтня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізінгу та стягнення коштів,

в с т а н о в и л а :

09 липня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що 22 червня 2015 року він уклав договір фінансового лізингу № 002497 з ТОВ «Євролізинг Україна» про придбання міні-трактора «DongFeng DF-404» (з кабіною). В цей же день, на виконання умов договору, він сплатив відповідачу 128000 грн., однак трактор не отримав. Вважав, що цей договір повинен бути визнаний недійсним внаслідок порушення його прав, як споживача; вчинення правочину юридичною особою без доведення до нього, як споживача чітких та достовірних положень договірних правовідносин; істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на його шкоду, як споживача; введення в оману внаслідок нечесної підприємницької діяльності ТОВ «Євролізинг Україна»; недосягнення істотних договірних умов, в тому числі по питаннях ціни товару; не доведення до його відому додатку № 3 щодо графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів; укладення договору фінансового лізингу без відповідного дозволу (ліцензії) на надання адміністративних фінансових послуг та введення в оману щодо свого права з боку ТОВ «Євролізинг Україна» на вчинення такого роду правочину та здійснення такого виду діяльності. В зв'язку з цим просив визнати недійсним з моменту укладення договір фінансового лізингу та стягнути з «Євролізинг Україна» сплачені ним на виконання умов договору кошти в сумі 128000 грн.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 жовтня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 002497 від 22 червня 2015 року, укладений між ТОВ «Євролізинг Україна» та ОСОБА_3

Стягнуто з ТОВ «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_3 128000 грн. та в рахунок відшкодування судових витрат 9768 грн.

Додатковим рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 жовтня 2016 року доповнено рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 жовтня 2016 року абзацом такого змісту: стягнути з ТОВ «Євролізинг Україна» судовий збір 1280 грн. в прибуток держави.

В апеляційній скарзі ТОВ «Євролізинг Україна», посилаючись на незаконність рішення суду через неповне з'ясування обставин справи, неповне дослідження доказів, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3

При цьому доводить, що для договорів фінансового лізингу обов'язковість укладення правочину у нотаріальному порядку не встановлена і на момент укладення оспорюваного правочину, він не містив в собі елементи договору оренди транспортного засобу. Вказує, що суд безпідставно та необґрунтовано вважав умови договору несправедливими.

Додаткове рішення в апеляційному порядку не оскаржується.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3, який заперечував проти доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 22 червня 2015 року між сторонами було укладено договір фінансового лізингу № 002497 з додатками № 1 та № 2, за умовами якого ТОВ «Євролізинг Україна» зобов'язалося придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді транспортного засобу марки «DongFeng, модель 404 каб., об'ємом двигуна 40, тип КПП -мех., привід 4х4, вартістю 10000 євро, згідно з обмінним курсом євро до української гривні, на фактичну дату укладання цього договору, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 260000 грн., та передати цей автомобіль у користування позивача, який у свою чергу зобов'язався сплатити передбачені договором платежі (а.с. 10-17).

Відповідно до пункту 1.7 договору, предмет лізингу передається в користування ОСОБА_3 не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства: адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 ст. 9 договору або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.6 ст. 9 договору.

Згідно з умовами додатку № 1 до цього договору, вартість предмета лізингу становить 10000 євро; авансовий платіж - 5000 євро (50 % вартості предмета лізингу); щомісячний платіж - 416,67 євро; адміністративний платіж - 1000 євро (10 % вартості предмета лізингу); комісія за передачу - 300 євро (3 % вартості предмета лізингу). Вартість предмета лізингу на дату підписання договору 260000 грн.

На виконання договору, 22 червня 2015 року ОСОБА_3 сплатив на рахунок ТОВ «Євролізинг Україна» 26000 грн. - адміністративний платіж та 102000 грн. - платіж згідно з договором фінансового лізингу № 002497 (а.с. 18).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що умови оспорюваного договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, а тому є несправедливими, згідно з вимогами ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, суд вважав, що сторонами недодержані вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно з ч. 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України, при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 203, 204 ЦК України, підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Виходячи із вимог ст. ст. 4 та 203 ЦК України, зміст правочину має відповідати: Цивільному кодексу України; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом. Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, прийнятих відповідно до Конституції.

Так, частиною 1 ст. 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року, фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору, відповідно до ст. 628 ЦК України. Згідно зі ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, судом правильно встановлено, що договір фінансового лізингу від 22 червня 2015, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Євролізинг Україна», нотаріально посвідчено не було, хоча такий договір підлягає нотаріальному посвідченню. Доводи апеляційної скарги про протилежне, є безпідставними.

З преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» вбачається, що цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Пункт 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про захист прав споживачів».

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Зі змісту ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» вбачається, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником)

договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п. п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з укладеним між сторонами договором фінансового лізингу, лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати передбачені договором платежі (пункти 1.1, 3.3.1 договору).

Вартість предмета лізингу на момент укладення договору становила 10000 євро з урахуванням ПДВ, що за обмінним курсом євро до гривні на момент укладення цього договору складало 260000 грн. з ПДВ (пункт 8.2).

Гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися в разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу в продавця (пункт 8.3).

Усі планові платежі здійснюються лізингоодержувачем відповідно до умов, визначених у додатках 1, 3 до договору фінансового лізингу. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до гривні на дату фактичного зарахування платежу на рахунок лізингодавця (пункт 8.5).

За змістом указаних пунктів договору, розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Проаналізувавши зміст договору, суд встановив, що за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу, лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 40 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченого адміністративного платежу (пункти 3.2.7, 12.1 договору).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень ст. 692 ЦК України, споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому, ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору, згідно з вимогами статей 638, 655, 691 ЦК України.

Відповідно до пункту 10.4 договору, у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору сторони домовились та беруть на себе зобов'язання до купівлі транспортного засобу підписати додаток 3 до цього договору із встановленням щомісячних платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком 3 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається.

При цьому, згідно з пунктом 4.3 договору, разом з підписаним актом приймання-передачі, лізингодавець передає лізингоодержувачу графік сплати лізингових платежів (додаток 3 до договору), який сторони зобов'язані підписати до моменту підписання акта приймання-передачі.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу, лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.

Згідно з п.1.4 укладеного між сторонами договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

В той же час, за змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач і в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності суперечить положенням ст. 808 ЦК України і обмежує права позивача, як споживача, на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках.

Відповідно до пункту 3.2.7 договору, лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу й у разі необрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом року. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах пункту 12.1 цього договору, що стосуються обсягу повернення коштів.

При цьому, згідно з пунктом 12.1 договору, лізингодавець повертає лізингоодержувачу лише 60 % авансового платежу, а 40 % утримує як штраф за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж у такому випадку поверненню не підлягає.

Крім того, ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За положеннями цієї статті адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу (10 % вартості предмета лізингу) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка у розумінні ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору.

Крім того, достроково погасити лізингові платежі можна не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокове погашення лізингових платежів у термін до 12 календарних місяців з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі 10 відсотків від суми дострокового погашення (п. 10.14).

За змістом ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що положення договору фінансового лізингу є несправедливими, якщо містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15; від 11 травня 2016 року № 6-3020цс15; від 08 червня 2016 року № 6-330цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для судів.

Дослідивши умови договору фінансового лізингу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Отже, суд першої інстанції, визнаючи умови договору фінансового лізингу несправедливими, а договір недійсним та, стягуючи з лізингодавця на користь лізингоодержувача сплачену ним суму, ухвалив законне й обґрунтоване рішення, правильно застосувавши положення Закону України «Про захист прав споживачів» та ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач був ознайомлений з умовами договору та добровільно погодився сплатити платежі на рахунок відповідача, не спростовують висновків суду про визнання договору недійсним, так як судом першої інстанції правильно встановлено, що при укладенні спірного договору сторони, а значить і відповідач також, мали б дотримуватись принципу добросовісності, однак, фактично зміст договору свідчить про істотний дисбаланс передбачених прав та обов'язків на шкоду споживачу, тобто позивачу.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують та не містять обставин, які були б підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» відхилити, а рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набрала законної сили з моменту її проголошення і з цього дня на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді -